Постанова № 10393998, 07.07.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2010 р. справа № 2а-10253/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15-55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Чучко В.М.

при секретаріБолховій А.В.

за участю представників: позивача Резніченко Т.О., Шабельник О.В. (довіреності від 11.01.2010 року), відповідача Ковальчука Д.М. (довіреність від 13.01.2010 року № 354/к/10.013), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» (надалі ТОВ «МВПП», позивач) звернулася до суду із позовом про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення: від 16.11.2009 року № 0000782303/0, від 22.01.2010 року № 0000022303/1, та від 07.04.2010 року № 0000022303/2 Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (надалі ДПІ у Пролетарському районі, відповідач). Згідно даному повідомленню-рішенню позивачеві донарахований податок на додану вартість у розмірі 455364,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні акти відповідача (податкові повідомлення-рішення), винесені на підставі акту перевірки, яким встановлені факти завищення податкового кредиту, є незаконними та необґрунтованими, оскільки право позивача на податковий кредит у заявленому розмірі підтверджується відповідними документами, в тому числі первинного бухгалтерського обліку та податковими накладними, а тому позивач у судовому порядку просить визнати вказані акти відповідача нечинними.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що постачальник позивача не надавав декларації з податку на додану вартість у період здійснення господарських операцій із позивачем, при цьому одна з поданих декларацій за цей же період містила нульові показники. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки на думку відповідача за таких обставин позивач не має права на податковий кредит.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» є юридичною особою за законодавством України, зареєстроване 12.01.2005 року за № 1266120 0000 003852; реєстраційний номер юридичної особи за ЄДР 10002981425; ідентифікаційний код 31616011 (довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.06.2010 року; довідка з ЄДРПОУ АБ № 215476 від 17.02.2010 року). Статут підприємства в новій редакції зареєстрований державним реєстратором 14.03.2007 року.

За результатами проведення планової виїзної перевірки ТОВ «МВПП», Державною податковою інспекцією у Пролетарському районі м. Донецька складений акт № 4140/23-2/31616011 від 03.11.2009 року, на підставі якого відповідачем прийняте податкове повідомлення рішення № 0000782303/0 від 16.11.2009 року про визначення позивачеві суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 455364,00 грн. (303576 грн. за основним платежем та 151788 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

В наведеному акті зокрема зазначено, що до податкового кредиту декларацій по ПДВ платником податків (позивачем) у червні та липні 2008 року віднесено суми за отримане від TOB «ТВФ «Комьюнікейшн» на підставі договору від 04.03.2008 р. № 64 вугілля у кількості 3942 тон.

Згідно наданих копій податкових накладних TOB «ТВФ «Комьюнікейшн» відвантажило TOB «МВПП»: 2314,00 тон вугілля на суму 1049109,24 грн. в т.ч. ПДВ 174851,54 грн. (податкова накладна від 17.06.08р. № 10); 889,00 тон вугілля на суму 417372,71 грн., в т.ч. ПДВ 69562,12 грн. (податкова накладна від 04.07.08р. № 15); 739,00 тон вугілля на суму 354969.00 грн. в т.ч. ПДВ 59161,50 грн. (податкова накладна від 21.07.08р. № 19).

За наданими реєстрами постачання TOB «ТВФ «Комьюнікейшн» відвантажило вугілля TOB «МВПП»: 15.06.2008р. - 999,00 тон; 16.06.2008р. - 1108,00 тон; 17.06.2008р. - 207,00 тон; 02.07.2008р. - 889,00 тон; 18.07.2008р. - 739,00 тон.

Оплата за отримане вугілля здійснена TOB «МВПП» у відповідності до наступних платіжних доручень: від 19.06.2008р. № 900 на суму 971572,41 грн., в т.ч. ПДВ 161928.74 грн.; від 20.06.2008р. № 903 на суму 77536,83 грн., в т.ч. ПДВ 12922.81 грн.; від 09.07.2008р. № 1030 на суму 417372,71 грн., в т.ч. ПДВ 69562,12 грн.; від 23.07.2008р. № 1103 на суму 354969,00 грн., в т.ч. ПДВ 59161,50 грн.

В акті перевірки відповідачем також визначено, що обставини здійснення розрахунків та відвантаження вугілля свідчать про те інформація щодо дати та обсягів здійснених операцій, яку відображено у зазначених податкових накладних, не відповідає дійсності. Тобто, вугілля відвантажувалося: 15.06.2008 р., 16.06.2008 р., 17.06.2008 р., 02.07.2008 р. та 18.07.2008 р., розрахунки проведено 19.06.2008 р., 09.07.2008 р. та 23.07.2008 р., а податкові накладні виписані 17.06.2008 р., 04.07.2008 р. та 21.07. 2008 р.

Додатково в акті перевірки відповідач також відмічає, що згідно інформації від 08.10.2009 р. № 9498/7/15-131 та інформаційної довідки 02.11.2009 р. № 10595/7/23-719 ДПІ у Святошинському районі м. Києва, до податкової служби товариством з обмеженою відповідальністю «ТВФ «Комьюнікейшн» декларація по ПДВ за червень 2008 року не надавалася зовсім, за липень 2008 року декларація надана з нульовими показниками. Тобто, у складі податкових зобовязань ПДВ зазначеним підприємством не відображено суми 174852 грн. у червні та 12872 у липні 2008 року. При цьому, за вказаною довідкою діяльність TOB «ТВФ «Комьюнікейшн» носить ознаку фіктивного підприємництва.

Отже, виходячи з висновку акту, перевіркою встановлені порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 303376 грн., т.ч. у червні 2008р. на суму 174852 грн., у липні 2008р. на суму 101443 грн., у серпні 2008р. на суму 27281 грн.; п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого підприємством завищено від'ємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1517876 грн., у т.ч. у 2 кварталі 2008 р. на суму 874 258 грн., у 3 кварталі 2008р. на суму 643 618 грн.

25 листопада 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» звернулось до відповідача з первинною скаргою (№ 1096) про скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька від 16.11.2009 року № 0000782303/0.

21 січня 2010 року відповідачем винесено рішення № 984/10/31-013 про результати розгляду первинної скарги, яким Державна податкова інспекція у Пролетарському районі м. Донецька скасувала податкове повідомлення рішення від 16.11.2009 року № 0000782303/0 в частині 193086, 00 грн. (за основним платежем 128724, 00 грн., за штрафними санкціями 64362, 00 грн.), а в іншій частині вказане повідомлення рішення залишив без змін. На підставі Рішення про результати розгляду первинної скарги від 21.01.2010 року № 984/10/31-013, відповідач прийняв податкове повідомлення рішення № 0000022303/1 від 22.01.2010 року про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 262278 грн. (174852 грн. за основним платежем та 87426 грн. за штрафними санкціями).

При цьому, у вказаному вище рішенні визначено, що документи, які були використані під час розгляду скарги свідчать про те, що ТОВ «МВПП» дійсно здійснювало господарську операцію, тобто на умовах договору постачання № 64 від 04.03.2008 року прийняло кам'яне вугілля та сплатило його вартість ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн», отже право на податковий кредит по податковим накладним № 15 від 04.07.2008 року та № 19 від 21.07.2008 року у позивача виникло на законних підставах (арк. 5 рішення № 984/10/31-013).

04 лютого 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» звернулось до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька з повторною скаргою № 96 про визнання недійсним рішення про результати розгляду первинної скарги № 984/10/31-013 від 21.01.2010 року та скасування податкового повідомлення рішення від 16.11.2009 року № 0000782303/0 у повному обсязі та податкового повідомлення рішення від 22.01.2010 року № 0000022303/1 у частині.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги Державної податкової адміністрації у Донецькій області № 5317/10-25-013-5 від 01.04.2010 року ДПА у Донецькій області скасувала рішення державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька № 984/10/31-013 від 21.01.2010 року, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, в частині скасування податкового повідомлення рішення № 0000782303/0 від 16.11.2009 року в частині 128724 грн. ПДВ та 64362 грн. штрафних санкцій, та залишила без змін податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька № 0000782303/0 від 16.11.2009 року про визначення податкових зобовязань з ПДВ, скаргу позивача без задоволення. На підставі рішення про результати розгляду повторної скарги № 5317/10/25-013-5 від 01.04.2010 року, Державна податкова інспекція у Пролетарському районі м. Донецька прийняла податкове повідомлення рішення № 0000022303/2 від 07.04.2010 року про визначення позивачеві суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 455364 грн. (303576 грн. за основним платежем та 151788 грн. за штрафними санкціями).

04.03.2010 року між ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» (замовник) та ТОВ «МВПП» (виконавець) укладений договір № 63-У, за умовами якого замовник зобовязується передати виконавцю вугілля для збагачення та сплати послуги із такого збагачення та прийняти концентрат, а виконавець здійснити збагачення вугілля та передати замовнику вже збагачений концентрат в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Можливість та право на здійснення позивачем агломерації (збагачення) вугілля підтверджується дозволом № 530.01.14.11320 (продовжений дозволом на продовження № 3274.06.30-10.10.3 до 11.12.2011 року). Агломерація здійснюється на виробничих потужностях (будівля корпусу збагачувального цеху, складів вугілля та інших будівлях та спорудах), розташованих по вул. Гришина, будинок 1 «а», у місті Моспине Донецької області. Належність позивачу даного майна підтверджується договором купівлі-продажу від 29.03.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Донецького нотаріального округу, зареєстрованим у реєстрі за № 2235. Договір зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 13.06.2007 року (витяг № 4132602). Право власності на дане майно зареєстроване КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька (витяг № 14380395).

Між позивачем (вантажовласник) та Державним підприємством Донецька залізниця (залізниця) укладений договір від 19.12.2007 року № 65, за яким залізниця надає вантажовласнику послуги з перевезення вантажів, строком дії до 31.12.2010 року (з урахуванням додаткових угод до нього).

Факт передання вугілля для збагачення за вказаним договором підтверджується:

- залізничними накладними: № 50372820 від 05.03.2008 року, № 50372824 від 07.03.2008 року, № 50372685 від 13.03.2008 року, № 50372831 від 15.03.2008 року, № 50372840 від 22.03.2008 року, № 50372859 від 06.04.2008 року, № 50372865 від 10.04.2008 року, № 50372875 від 18.04.2008 року, № 50578502 від 23.04.2008 року, № 50578507 від 26.04.2008 року, № 50578517 від 30.04.2008 року, № 50578527 від 07.05.2008 року, № 50578540 від 14.05.2008 року, № 50578556 від 25.05.2008 року, № 50924834 від 19.06.2008 року, № 50924835 від 19.06.2008 року;

- актами прийому передання вугільної продукції від 22.03.2008 року, від 20.03.2008 року, від 16.04.2008 року, від 29.05.2008 року, від 22.06.2008 року;

- листами про власність № 492 від 22.03.2008 року, № 511 від 16.04.2008 року, № 548 від 29.05.2008 року, лист про власність без номеру від 20.06.2008 року.

Повернення збагаченої вугільної продукції (вугілля енергетичного) від ТОВ «Моспінське ВПП» до ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» відповідно до вищеназваного договору, підтверджується:

- залізничними квитанціями № 50940238 від 15.06.2008 року, № 50940246 від 16.06.2008 року, № 50940247 від 16.06.2008 року, № 50940248 від 16.06.2008 року, № 50940250 від 16.06.2008 року, № 50940328 від 02.07.2008 року, № 50940329 від 02.07.2008 року, № 50940433 від 18.07.2008 року;

- актами прийому передання вугільної продукції (вугілля енергетичного) від 17.06.2008 року, від02.07.2008 року, від 21.07.2008 року.

Приймання передання послуг зі збагачення від ТОВ «Моспінське ВПП» до ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» підтверджується податковими накладними № 349 від 17.06.2008 року, № 399 від 04.07.2008 року, № 426 від 21.07.2008 року, та актами приймання передачі виконавчих робіт з 1 по 17 червня 2008 року № 1/06 (рахунок № 349 від 17.06.2008 року), з 1 по 3 липня 2008 року № 1/07 (рахунок № 399 від 04.07.2008 року), з 10 по 20 липня 2008 року № 02/07 (рахунок № 426 від 21.07.08). Факт оплати таких послуг підтверджений банківськими виписками з системи «Клієнт-банк».

04 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВФ Комьюнікейшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» укладений договір поставки № 64, за умовами якого ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн» (продавець) зобовязаний передати ТВ «МВПП» (покупець) вугільну продукцію, а покупець прийняти дану продукцію та оплатити її вартість.

Поставка камяного вугілля підтверджується реєстрами поставки вугілля від 17.06.2008 року, 04.07.2008 року, та 21.07.2008 року, залізничними квитанціями № 50940238 від 15.06.08 року, № 50940246 від 16.06.2008 року, № 50940247 від 16.06.2008 року, № 50940248 від 16.06.2008 року, № 50940250 від 17.06.2008 року, № 50940328 від 02.07.2008 року, № 50940329 від 02.07.2008 року. Факт оплати придбаного вугілля підтверджується банківськими виписками з системи «Клієнт-Банк». Додатково позивачем надані журнали ордери та відомості по рахунку 6313 з зазначенням розрахунків між даними сторонами.

Факт придбання продукції за договором № 64 від 04.03.2008 року посвідчується також виданими ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн» позивачу податковими накладними від 17.06.2008 року № 10, від 04.07.2008 року № 15, та від 21.07.2008 року № 19. Факт отримання даних податкових накладних підтверджується реєстрами отриманих та виданих накладних ТОВ «МВПП».

Виходячи з пояснень представників позивача, за даним договором ТОВ «МВПП» фактично придбавалося вугілля ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн», збагачене за договором від 04.03.2010 року № 63-У.

Надалі збагачене за договором від 04.03.2008 року № 63/У вугілля, та придбане відповідно до договору від 04.03.2008 р. № 64, реалізовувалося позивачем за договором від 01.02.2008 року № У-250, за умовами якого ТОВ «МВПП» (постачальник) зобовязується передати у власність ТОВ «Донбаська паливно-енергетична компанія» (покупець), а покупець зобовязується прийняти це вугілля та оплатити його вартість у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Факт поставка вугілля за даним договором підтверджується реєстрами поставки вугілля від 17.06.20008 року, від 04.07.2008 року, від 21.07.2008 року, податковими накладними № 348 від 17.06.2008 року, № 400 від 04.07.2008 року, № 429 від 21.07.2008 року, залізничними квитанціями. Факт оплати придбаного вугілля підтверджується банківськими виписками з системи «Клієнт-банк».

Виходячи з наведеного слідує, що схема роботи між позивачем та ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» полягала в наступному: позивач отримував вугілля ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн» для агломерації за договором від 04.03.2008 року № 63/У, збагачував його, а в наступному придбавав це ж збагачене вугілля за договором від 04.03.2008 р. № 64, а потім реалізував це вугілля третім особам (договір від 01.02.2008 року № У-250).

Юридичний факт реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю «ТВФ Комьюнікейшн» у якості платника податку на додану вартість на момент укладення договорів з позивачем підтверджений свідоцтвом № 100108518 від 02.04.2008 року.

Виходячи з виписки із ЄДР станом на 14.09.2009 року слідує, що ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» є юридичною особою, зареєстроване 22.02.2008 року, код ЄДРПОУ 26077520.

Відповідно до акту № 3018 від 20 липня 2009 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «ТВФ Комьюнікейшн» встановлено, що дана організація зареєстрована як платник ПДВ, надає податковому органу декларації з цього податку, які свідчать про не задекларовані (несплачені) податкові зобовязання, обсяг яких за оподаткованими операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3. статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується довідкою про результати документальної невиїзної перевірки від 17 липня 2009 року № 334/15-210. Платник подає/ не подає податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з березня 2008 року до травня 2009 року з показниками, які свідчать про не задекларовані (не сплачені) податкові зобовязання обсяг яких складає 12746, 75 грн. Розмір податкової заборгованості з ПДВ на дату складання акта 1700,00 грн. Відповідно до вищевказаного комісія винесла рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість (з 20.07.2009 року). Факт анулювання реєстрації вказаного ТОВ саме з 20.07.2009 року також підтверджений у ході судового розгляду справи представником відповідача.

Отже, із матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що на момент здійснення господарських операцій постачальник за договором № 64 від 04.03.2008 року ТОВ «ВФ Комьюнікейшн» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, та мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (яке анульоване тільки 20.07.2009 року).

З матеріалів у справі матеріалів слідує, що 17 березня 2009 року Слідчим управління ГУ УМВД України в Донецькій області прийнята постанова про проведення виїмки у ТОВ «МВПП» документів щодо взаємовідносин з ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн», за результатами якої 23.03.2009 року складаний протокол виїмки.

Із постанови про проведення виїмки від 08.12.2008 року, складеного Макіївським слідчим відділом податкової міліції Макіївської ОДПІ ДПА у Донецькій області зокрема слідує, що проведеними оперативно-технічними заходами в тому числі встановлено, що ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн» було зареєстроване з метою прикриття незаконної діяльності, без справжнього наміру здійснювати діяльність, тощо.

При цьому на вимоги суду представниками відповідача не надано доказів наявності: вироку у кримінальній справі відносно посадових осіб ТОВ «ТВФ «Комьюнікейшн» з наведених вище підстав, та/або доказів розгляду такої кримінальної справи судом на даний час, чи взагалі доказів наявності такої кримінальної справи станом на час розгляду даної адміністративної справи.

У відповідності до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом Закон про ПДВ) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

За пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно підпункту 7.5.1 підпункту 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається в тому числі дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

За приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ).

Згідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, який затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення» (надалі Порядок заповнення податкової накладної), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

За пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Виходячи із податкових накладних, виданих ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» ТОВ «МВПП» слідує, що наведені накладні містять всі необхідні реквізити, встанволені Законом про ПДВ та Порядку заповнення податкової накладної, при цьому відповідачем не надано жодних доказів їх недійсності, а тому суд виходить з їх дійсності та вважає їх належним та допустимим доказом виникнення права на податковий кредит.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на те, що на час здійснення господарських операцій із позивачем, ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець ТВ «МВПП» не може нести відповідальність за несплату податків продавцем - ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн», а також за неподання ним податкової звітності, або несплату останнім сум податків.

З урахуванням наведеного вбачається, що:

1) відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодних доказів нікчемності укладених між позивачем та ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» правочинів, при цьому суд в обґрунтування даного висновку вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦКУ встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема дана норма визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також за нормами ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесено законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях сторін в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він (відповідач) як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

2) із до наданих суду документів (актах приймання-передачі вугільної продукції, актів приймання-передачі, залізничних накладних) слідує, що виконання укладених правочинів з поставки вугілля між позивачем та ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн», було реальним,

3) факт оплати отриманого вугілля підтверджений відповідними банківськими документами (рахунками та виписками з системи «Клієнт-банк»),

4) податкові накладні, видані вказаним ТОВ позивачеві, відповідають вимогам Закону України «Про податок на додаток на додану вартість».

Отже, з урахуванням наведених вище доводів та правової позиції Верховного суду України (постанова від 12.02.2008 року № 08/28) згідно якої факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення які допускали його контрагенти, суд дійшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що під час укладення договорів позивач діяв без належної обачності та обережності; при цьому суд вважає право позивача на податковий кредит за результатами господарських операцій із ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» підтвердженим належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведених правових норм та наявних доказів судом не приймаються доводи відповідача відносно безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» за договором від 04.03.2008 року № 64 та недійсності податкових накладних з посиланням на постанову слідчого про проведення виїмки документів від 08.12.2008 року, оскільки з цього документу не вбачається фактів незаконності дій та/або складу господарського правопорушення саме позивача у взаємовідносинах із ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» за вказаним договором.

При цьому суд також вважає за необхідне відмітити, що відповідачем також на надано доказів наявності кримінальних справ чи вироків стосовно посадових осіб ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» з приводу здійснення ними незаконної діяльності, що містить ознаки злочину.

Стосовно позовної вимоги із визнання спірних податкових повідомлень-рішень відповідача нечинними суд зазначає, що дані рішення є індивідуальними актами. Водночас такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, позивачем із цього приводу обраний не вірний спосіб захисту права, а тому суд з урахуванням обставин у справі, наявних доказів та виходячи із вимог норм ст.ст. 2, 7 9, 11 КАС України вважає обґрунтованим визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 16.11.2009 року № 0000782303/0, від 22.01.2010 року № 0000022303/1, та від 07.04.2010 року № 0000022303/2 Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем у якості підтвердження предмету позову, можна вважати належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно обґрунтовує незаконність актів відповідача, оскільки останнім не доведено фактів порушення позивачем норм діючого законодавства, до предмету регулювання якого відноситься правовідносини із податку на додану вартість, а також те, що позивач у взаємовідносинах із ТОВ «ВФ «Комьюнікейшн» діяв без належної обачності та бережності.

Таким чином, на думку суду, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано та з порушенням норм діючого законодавства, не відповідають обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

Оскільки адміністративний позов позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено в повному обсязі, суд присуджує з Державного бюджету України всі документально підтверджені витрати останнього, зокрема: судовий збір у розмірі 3 гривні 40 коп.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька: від 16.11.2009 року № 0000782303/0 в сумі 455364,00 грн.; від 22.01.2010 року № 0000022303/1 в розмірі 262278,00 грн.; та від 07.04.2010 року № 0000022303/2 на суму 455364,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (розрахунковий рахунок 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, Банк Головне управління Казначейства України у Донецькій області) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Моспінське вуглепереробне підприємство» (вул. Гришина, 1а, м. Моспіно-1, Донецька область, 83493; п/р 26003380055000 у ЗАТ «Донгорбанк» м. Донецька, МФО 334970, код ЄДРПОУ 31616011; ІПН 316160105691) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 07.07.2010 року. Повний текст постанови виготовлений 12.07.2010 року.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Чучко В.М.