Рішення № 103939465, 21.03.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2022 року Справа № 160/27002/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом з вимогами:

стягнути з відділу охорони «Української психіатричної лікарні з суворим наглядом» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 23.12.2021 року у сумі 84714 гривень 08 копійок (вісімдесят чотири тисячі сімсот чотирнадцять гривень 08 копійок) без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30.06.2021 року звільнений з органів Державної кримінально-виконавчої служби. Проте під час звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 13221,39 грн. була виплачена позивачу лише 23.12.2021 року. Отже, позивач вважає, що не проведення з вини відповідача розрахунку з ним у зазначені строки (у день звільнення) є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 10.01.2022 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 03.02.2022 року подано відзив на позовну заяву (вх.. № 11890/22), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що 15.07.2021 року до канцелярії відділу надійшла заява позивача, проте будь-які відомості про звернення позивача з рапортом про виплату грошової компенсації замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, у відділі відсутні. Згідно з п. 27 Порядку розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення зі служби (не враховуючи місяць звільнення), а у наказі про звільнення зазначено дату подання рапорту про звільнення його зі служби, а саме 22.06.2021 року. Отже, для проведення розрахунку суми грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до Порядку необхідні наказ про звільнення, який видано відділом 29.06.2021 року та заява про виплату такої компенсації, яку позивач подав вже після його звільнення зі служби. Відповідно до абз. 2 п. 22 Порядку № 578 грошова компенсація виплачується лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. В кошторисних призначеннях відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на 2020-2021 роки відсутні цільові виплати компенсації за належні до видачі предмети речового майна звільненим зі служби, однак відповідно до довідки на поточні рахунки, кошти надійшли у грудні 2021 року. Таким чином, на момент подання позову відділ з об`єктивних обставин здійснив повний розрахунок та виплатив грошову компенсацію за належні предмети речового майна позивачу.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у період з 03.03.2022 року по 18.03.2022 року у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено 21.03.2022 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у відділі охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, та наказом відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 29.06.2021 року № 84 о/с-21 звільнений з 30.06.2021 року з Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно до частини 5 статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію.

15.07.2021 року ОСОБА_1 подано до відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом заяву (вх.№ 276) про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Згідно з довідкою № 18 від 29.10.2021 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, виданої на підставі вищевказаного наказу, позивачу належить грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, в розмірі 13221,39 грн.

Позивачем 23.12.2021 року отримано на картковий рахунок грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 13023,07 грн.

При вирішенні спору суд виходить із того, що згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон № 2713-IV).

Частиною 2 статті 23 Закону № 2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до пункту 1 затвердженого Порядку № 578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 цього Порядку).

Пунктами 8, 9 зазначеного Порядку визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення №1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об`єм грудей, шиї, голови, розмір взуття). Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна за формою згідно з додатком 1, а у разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи.

Особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію. Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі (пункт 22 Порядку № 578).

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (пункт 23 Порядку № 578).

Згідно пункту 27 цього Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно пункту 29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (пункт 60 Порядку № 578).

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.

Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Відповідна заява про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна подана позивачем лише 15.07.2021 року (вх.№ 276).

Наказом Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018 року затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за спеціальним званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

допомога для оздоровлення;

матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Судом встановлено, що наведеним Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України не передбачена відповідальність щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників кримінально-виконавчої служби, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 КЗпП України, як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду, зокрема від 10.05.2019 року у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.

Згідно з приписами наведених норм статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають після винесення наказу про звільнення.

Суд зазначає, що позивач на момент звільнення не звертався з заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно у відповідності до Порядку №578.

Отже, у відповідача на момент прийняття наказу про звільнення не виникло право на нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно.

Таким чином, вказана сума компенсації не є належною звільненому працівнику сумою, визначеною станом на день прийняття наказу від 29.06.2021 року № 84 о/с-21.

З огляду на викладене, суд вважає, що норми статті 117 КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 ) до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, м. Дніпро, вул.Надії Алексеєнко, буд.84, ІК в ЄДРПОУ 08681732) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 березня 2022 року.

Суддя Е.О. Юрков