Рішення № 103909638, 29.03.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року Справа № 160/17233/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 01.04.2011 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість з пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.04.2011 року по 01.03.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 06.10.2000 року отримувала пенсію за віком. У період з 15.03.2006 року по 25.02.2021 року ОСОБА_1 постійно перебувала поза межами України, тобто у Греції. 02.03.2021 року позивач звернулася до відповідача, де останній в усному порядку повідомили, що виплата пенсії була припинена та їй слід подати заяву про поновлення. Натомість, виплату пенсії позивачу було поновлено лише з 01.04.2021 року, однак не було виплачено за весь період, який на думку позивача становив понад 10 років. На прохання позивача виплатити повністю пенсію за весь період з 01.04.2011 року до часу поновлення, відповідач відмовив, нарахувавши до сплати лише пенсійні виплати за період з 01.03.2018 року по 01.03.2021 року. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 позивач вважає, що виплату їй пенсії має бути відновлено, оскільки не допускаються обмеження права на соціальний захист за ознакою місця проживання, у зв`язку із чим просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.10.2021 року та 26.11.2021 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду подано відзив на позовну, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, зокрема, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. За звітними даними підприємства поштового зв`язку №50096 починаючи з квітня 2011 року позивачем не отримувалася пенсія. У зв`язку з чим, з 01.11.2011 виплату пенсії припинено. 02.03.2021 року після особисто наданої заяви ОСОБА_1 до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплату пенсії було поновлено. Згідно заяви виплата пенсії з 01.04.2021 проводиться через банківську установу. Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш ніж як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Таким чином, пенсійні виплати за періоди з 01.03.2018 року по 28.02.2019 року та з 01.03.2021 року по 30.04.2021 року в сумі 35938,44 грн. нараховано на платіжну відомість квітня 2021 року. Решта суми виплачується щомісячно одночасно з пенсією за поточний місяць рівними частинами, що дорівнює призначеному розміру пенсії на момент звернення. Також відповідач вважає, що вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не відповідають нормам чинного законодавства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 року вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Витребувано від: 1) ОСОБА_1 належним чином засвідчену копію заяви, з якою вона зверталася до відповідача про виплату пенсії на її ощадну книжку. 2) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії: пенсійної справи ОСОБА_1 в повному обсязі; заяви, з якою ОСОБА_1 зверталася до відповідача про виплату пенсії на її ощадну книжку; доказів останньої виплати ОСОБА_1 пенсії перед тим, як було прийнято розпорядження про припинення такої виплати; доказів коли саме позивачем було отримано пенсію перед тим, як було прийнято розпорядження про припинення такої виплати; заяви ОСОБА_1 від 02.07.2021 року. Зазначені документи слід було надати суду в підготовче засідання 23.12.2021 року.

07.12.2021 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивач зазначила про безпідставність та необґрунтованість доводів ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року повторно витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії: пенсійної справи ОСОБА_1 в повному обсязі; заяви, з якою ОСОБА_1 зверталася до відповідача про виплату пенсії на її ощадну книжку; доказів останньої виплати ОСОБА_1 пенсії перед тим, як було прийнято розпорядження про припинення такої виплати; доказів коли саме позивачем було отримано пенсію перед тим, як було прийнято розпорядження про припинення такої виплати; заяви ОСОБА_1 від 02.07.2021 року.

23.12.2021 року підготовче засідання було відкладено до 27.01.2022 року на 10 год. 00 хв.

23.12.2021 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

27.01.2022 року підготовче засідання було відкладено до 14.02.2022 року на 10 год. 00 хв.

У підготовче засідання 14.02.2022 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце проведення якого належним чином повідомлені.

Відповідно до п.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст. 205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06.10.2000 року перебуває на обліку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком обчислену за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи та про що йдеться мова у позові, пенсія виплачувалася на ощадну книжку позивача. Так, у період з 15.03.2006 року по 25.02.2021 року ОСОБА_1 постійно перебувала поза межами України, тобто у Греції. Позивач вимушена була поїхати до Греції відвідати свою тітку, яка мешкає там та сильно захворіла. Деякий час позивач надавала допомогу своїй тітці по догляду, доки сама не захворіла та сама перенесла декілька операцій. Врешті, доки позивач зібралася повертатися в Україну, вже закінчився термін дії її паспорту, через що остання залишилася без документів. Згодом, лише в кінці 2019 року, українське консульство в Грецькій Республіці змогло видати позивачу закордонний паспорт, а потім був карантин. Таким чином, лише у лютому 2021 року позивач повернулася в Україну.

Факт повернення позивача в Україну підтверджено копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон є власністю України (серія НОМЕР_2 ).

З матеріалів справи убачається, що за звітними даними підприємства поштового зв`язку №50096 починаючи з квітня 2011 року позивачем не отримувалася пенсія. У зв`язку з чим, з 01.11.2011 виплату пенсії припинено.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи відповідачем 02.12.2011 до КП "Ритуал" направлений запит №23137/08-34 з вимогою надати інформацію про захоронення ОСОБА_1 , з метою з`ясування причини неотримання нею пенсії. 20.12.2011 на адресу відповідача надійшла відповідь №924, якою було повідомлено, що поховання ОСОБА_1 не проводилося або вказана особа могла бути похована "як невідома".

03.01.2012 року відповідач у справі направив запит №82/08-34 до відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, в якому просив повідомити чи зверталася Позивачка щодо оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордон.

24.01.2012 року відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області листом №15/127 від 17.01.2012 повідомив, що ОСОБА_1 з клопотанням щодо виїзду на постійне місце проживання за кордон не зверталася. На момент звернення обліковується за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, 07.12.2011 року актом про проведення перевірки було встановлено, що ОСОБА_1 тимчасово перебуває за кордоном.

11.07.2013 року повторно відповідачем направлено запит до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордон.

Як зазначила позивач у поданій до суду позовній заяві, в Україні мешкав її чоловік, наразі він вже помер, він мав довіреність відносно неї та спочатку отримував її пенсію, а потім за потребою надсилав ОСОБА_1 , або витрачав на утримання будинку, сплати комунальних послуг. Під час повернення в Україну у лютому 2021 року позивач звернулася до відділення банку задля отримання пенсії з ощадної книжки, де і дізналася про те, що її пенсії очевидно не вистачає за доволі тривалий термін.

У зв`язку із чим, 02.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою щодо поновлення їй виплати пенсії через тривале знаходження за кордоном.

Тож, 02.03.2021 року після особисто наданої заяви ОСОБА_1 до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплату пенсії було поновлено. Згідно заяви виплата пенсії з 01.04.2021 проводиться через банківську установу.

02.07.2021 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила виплатити їй пенсію за період з 2011 року по теперішній час.

Листом від 29.07.2021 року № 25052-19260/3-01/8-0400/21 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивачу про те, що за звітними даними підприємства поштового зв`язку № 50096 пенсія починаючи з квітня 2011 року ОСОБА_1 не отримувалась. З 01.11.2011 року виплату пенсії припинено у зв`язку з тривалою неоплатою. Після особисто наданої заяви 02.03.2021 року до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплату пенсії позивачу поновлено. Згідно заяви виплата пенсії з 01.04.2021 проводиться через банківську установу. Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Належні позивачу пенсійні виплати за періоди з 01.03.2018 року по 28.02.2019 року та з 01.03.2021 року по 30.04.2021 року в сумі 35938,44 грн. нараховано на платіжну відомість квітня 2021 року. Решта суми виплачується щомісячно одночасно з пенсією за поточний місяць рівними частинами, що дорівнює призначеному розміру пенсії на момент звернення.

З листа начальника відділу опрацювання пенсійної документації №4 С. Федан від 22.02.2022 року №18828/01-16, який скерований на ім`я начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах №3 юридичного управління О. Іванус убачається, що виплата пенсії ОСОБА_1 проводилась через відділення поштового зв`язку № 50059. За звітними даними підприємства поштового зв`язку № 50059 ОСОБА_1 пенсію не отримувала починаючи з 01.04.2011. Виплату пенсію припинено з 01.11.2011 у зв`язку з тривалим неотриманням. Виплатні відомості про виплату пенсії з особистим підписом пенсіонері зберігаються в ДД AT "Укрпошта".

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) та в Законі України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 1 Закону №1788-XII пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Частинами першою та другою статті 92 Закону №1788-XII громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно даного рішення оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, cуд дійшов висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Позивач проживаючи в Греції, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №. 30985/96).

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119.

Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).

Таким чином, позивач має право на отримання пенсії незалежно від місця проживання останньої, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пічкур проти України, яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачу у виплаті пенсії за період проживання позивача у Греції, а саме з 01.04.2011 року (з цього періоду пенсія не отримувалась позивачем).

З огляду на вказане, з метою захисту порушених прав позивача та з урахуванням того, що позивачу пенсійні виплати за періоди з 01.03.2018 року по 28.02.2019 року та з 01.03.2021 року по 30.04.2021 року в сумі 35938,44 грн. нараховано відповідачем на платіжну відомість квітня 2021 року, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року.

Тож, дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року є протиправними.

З метою належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії щодо поновлення виплати пенсії позивачу.

Водночас, суд зазначає, що в даному випадку поновити пенсію необхідно з моменту припинення її виплати, оскільки зупинення виплати пенсії, як було встановлено судом, суперечило нормам законодавства на момент таких дій органу Пенсійного фонду України. На момент припинення виплати пенсії (з 01.11.2011 року) норми законодавства, які передбачали підстави для такого припинення (пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону №1058) вже були визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року.

Право позивача на пенсію виникло в момент її призначення, і його законні очікувані сподівання на отримання призначеної пенсії були зупинені внаслідок неправомірних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Крім того, позивач просить здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з невиплатою пенсії.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV, до якої відсилає частина друга статті 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" (далі Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

За змістом пунктів 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Таким чином, позовні вимоги в частині виплати компенсації частини доходів є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Також, аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі №460/8138/20.

Таким чином порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги позивача, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 суму сплаченого ним судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованості з пенсійних виплат за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 01.11.2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість з пенсійних виплат, яка виникла за період з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, починаючи з 01.04.2011 року по 28.02.2018 року.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі судовий збір у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса