Рішення № 103906312, 31.03.2022, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/3763/21

Провадження по справі № 2/129/490/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2022 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі головуючої Бондар О.В.,

з участю секретаря Килівник Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Човганюк А.М.,

представника відповідача Тарасюк Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гайсині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи "Центр надання соціальних послуг" Гайсинської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, -

установив:

29.12.2022 р. до суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому вона просила визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення від роботи, зобов`язати виплатити невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу на період відсторонення, оскільки вона на її переконання, незаконно наказом директора Комунальної установи "Центр надання соціальних послуг" Гайсинської міської ради№ 100/к від 9.12.2021 р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » була відсторонена від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення від COVID-19 з 9.12.2021 р. без збереження заробітної плати до ліквідації причини відсторонення, тобто на невизначений час, вважає, що зазначеним наказом було грубо порушено її конституційне право на працю і отримання винагороди за неї як засобу до існування, відповідач незаконно вимагав у неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Човганюк А.М. в судовому засіданні повідомили про те, що на виконання Наказу МОЗ України від 25.02.2022 р. № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 4.10.2021 р.» ОСОБА_1 допущено до роботи з 1.03.2022 р., вона працює і отримує заробітну плату з 1.03.2022 р.; позовні вимоги підтримали з наведених в позові підстав, додатково позивачка вказала суду про те, що причиною її відмови від щеплення є турбота про стан свого здоров`я, вона має ряд хронічних захворювань, а вакцини на її переконання є неперевіреними, проходять етапи дослідження.

Представник відповідача Тарасюк Н.С. у поданому до суду 23.02.2022 р. відзиві та в судовому засіданні вимоги позову не визнала, у їх задоволенні просила відмовити, оскільки ОСОБА_1 працює молодшою медичною сестрою з догляду за хворими відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання «ЦНСП» Гайсинської міської Ради; 15.11.2021 р. позивачу було вручено письмове повідомлення за №6 від 15.11.2021р. з попередженням про те що у разі ненадання до 03.12.2021р. документів про щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SAPS-CoV-2, із 09.12.2021р. ОСОБА_1 буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати та без зарахування зазначеного періоду до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності; 09.12.2021р. було отримано від позивачки письмові пояснення про відмову від вакцинації, винесено та вручено наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи за №100/к від 09.12.2021р. з підстав ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SAPS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SAPS-CoV-2, без збереження заробітної плати. Зазначений наказ винесений на виконання наказу МОЗ від 4.10.2021 р. № 2152 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», у разі відмови або ухилення від профілактичного щеплення в порядку п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 9.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-COV-2» працівники, зокрема, установ і закладів, що надають соціальні послуги, підлягають відстороненню від роботи до усунення причин відсторонення, тому ОСОБА_1 законно відсторонена від роботи. Відповідно до наказу директора КУ «ЦНСП» Гайсинської міської Ради № 25/к від 1.03.2022 р. ОСОБА_1 молодшу медичну сестру з догляду за хворими відділення стаціонарного догляду, допущено до роботи з 1 березня 2022 р. на підставі Наказу МОЗ України від 25.02.2022 р. №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 4.10.2021 р. № 2153», до завершення воєнного стану в Україні.

З урахуванням позицій учасників справи, досліджених доказів та вимог закону суд визнає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких законних підстав.

Встановлено, що наказом директора КУ «ЦНСП» Гайсинської міської Ради № 100/к від 9.12.2021 р. молодшу медичну сестру з догляду за хворими відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання «ЦНСП» Гайсинської міської Ради ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 9.12.2021 р. у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти COVID-19, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, без збереження заробітної плати; перед винесенням оспорюваного позивачем наказу ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності у неї щеплення проти COVID-19, на що позивач такі письмові пояснення надала; відповідно до наказу директора КУ «ЦНСП» Гайсинської міської Ради № 25/к від 1.03.2022 р. ОСОБА_1 молодшу медичну сестру з догляду за хворими відділення стаціонарного догляду, допущено до роботи з 1 березня 2022 р. на підставі Наказу МОЗ України від 25.02.2022 р. №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 4.10.2021 р. № 2153». Оспорюваним наказом позивача позбавлено професійної взаємодії та засобів до існування на строк з 9.12.2021 р. по 1.03.2022 р. без збереження заробітної плати та без зарахування зазначеного періоду до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, обмежено її право на працю за місцем постійної роботи, де вона працює понад 13 років.

Правовідносини, що виникли між сторонами в справі, регламентуються:

- ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.10 ЦПК України, за якими суддя і суд, здійснюючи правосуддя, під час розгляду справи керуються принципом верховенства права;

- ч.2 ст.3 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави;

- ч.9 ст.10 ЦПК України, відповідно до якої в разі неврегульованості законом спірних правовідносин суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону);

- ст.139 КЗпП України, за якою працівники зобов`язані своєчасно і точно виконувати розпорядження власника чи уповноваженого ним органу, додержуватись трудової дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці;

- ч.1 ст.60 Конституції України, відповідно до якої ніхто не зобов`язаний виконувати лише явно злочинні розпорядження чи накази;

- ст.140 КЗпП України, згідно з якою трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується, зокрема, заохоченням за сумлінну працю та (чи) в необхідних випадках заходами дисциплінарного впливу щодо окремих несумлінних працівників;

- ст.147 КЗпП України, відповідно до якої за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення (дисциплінарного впливу): догана, звільнення. Законодавством можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

- ст.46 КЗпП України, за якою відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством;

- ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», за змістом якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти відповідних хвороб; у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, цей працівник відстороняється від виконання зазначених видів робіт;

- Наказом МОЗ України від 04.10.2021 р. № 2153, зареєстрованого 07.10.2021 р. № 1306/36928, затвердженим ним Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, за яким працівники закладів установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів, підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19;

- чинним з 08.11.2021 р. п.41-6 Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно з яким керівники підприємств, установ та організацій зобов`язані видати накази чи розпорядження про відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які, за відсутності абсолютних протипоказань до таких щеплень, відмовляються або ухиляються від них; оплата праці за час відсторонення здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 КЗпП України, тобто не проводиться; відсторонення провадиться за наказом чи розпорядженням керівника з обов`язковим доведенням його до відома працівника; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили;

- ч.1 ст.149 КЗпП України, відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення;

- ч.4 ст.43 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

- ч.2 ст.235 КЗпП України, згідно з якою при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік;

- п.п.22,23 Рішення ЄСПЛ в справі «Бігаєва проти Греції» № 26713/05 від 28.05.2009 р., за змістом якого поняття «приватне життя» є широким і включає в себе також і професійну взаємодію (діяльність);

- ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб;

- усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), відповідно до якої втручання держави в захищені Європейською Конвенцією 1950 р. права повинно відповідати одночасно співіснуючим трьом критеріям: законності, законної (легітимної) мети, пропорційності (справедливого балансу);

- п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, за яким суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

З огляду на те, що відсторонення позивача від роботи спричинило невиконання нею на невизначений час своїх посадових обов`язків, неотримання заробітної плати, незарахування часу відсторонення до стажу роботи, то таке відсторонення має всі ознаки покарання як заходу дисциплінарного впливу, за наслідками для працівника проміжним між доганою і звільненням, тобто поза розумним сумнівом є стягненням за порушення трудової дисципліни в аспекті системної дії ч.2 ст.147, ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п.41-6 Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236, право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача; з цих міркувань зазначене право захищається ст.8 Конвенції, а тому втручання в нього держави повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної і обґрунтованої (легітимної) мети та пропорційності (справедливого балансу); таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

Відстороненням від роботи позивача без збереження заробітку відповідач позбавив ОСОБА_1 професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, що є очевидно непропорційним (несправедливим), враховуючи конкретні обставини цієї справи, стратегічну необхідність такого відсторонення, наслідки для відстороненого від роботи на невизначений строк молодшу медичну сестру, яка не має інших доходів, понад тринадцять років працює в зазначеній комунальній установі, не має стягнень; з цих мотивів втручання держави є неправомірним, що тягне необхідність судового захисту права позивача на працю та на повагу до приватного життя., а тому з метою захисту порушених прав позивача необхідно визнати незаконним і скасувати оспорюваний наказ.

Крім того, за час незаконного відсторонення від роботи позивач не мала професійної взаємодії та не отримувала заробітної плати, що грубо порушило її конституційне право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку позивач вільно обрала і сумлінно працює тринадцять років в зазначеній комунальній установі, а також на її право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, - то для забезпечення цього права позивача суд визнає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу).

Керуючись ст. ст.10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позовні вимоги задовільнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунальної установи "Центр надання соціальних послуг" Гайсинської міської ради№ 100/к від 9.12.2021 р. про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комунальну установу "Центр надання соціальних послуг" Гайсинської міської радивиплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу № 100/к від 9.12.2021 р.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи - за один місяць.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Вінницького апеляційного суду; рішення набирає чинності через тридцять днів, якщо апеляційну скаргу на нього не було подано.

Повний текст рішення складено 11.04.2022 р.

Суддя: