Рішення № 103897260, 08.04.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/26103/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379835, адреса: вул. вул. Куяльницька, 26-А, с. Куяльник, Подільський район, Одеська область, 66350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправним та скасувати п. 1 рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині в відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.8. ОСОБА_1 ;

зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер5122984800:01:001:0430, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/26103/21 о 12:50:51 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 23.12.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.

В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб`єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми. На думку представника позивача, відповідач у своєму рішенні про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначив, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , а заявлена у спірному рішенні підстава для відмови у наданні дозволу не відповідає ст.118 ЗК України.

17.01.2022 року за вх.№3337/22 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В заперечення проти заявлених позовних вимог представник наголосив, що рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства. Вказано, що рішенням Куяльницької ради №2942-VIII від 30.11.2021 року було надано дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо іншої земельної ділянки, а тому повторне надання дозволу не передбачено.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0430, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради (а.с.33).

До вищевказаного клопотання позивачем було надано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру заявника, відомості документації з землеустрою, з позначенням орієнтовного місця розташування земельних ділянок з певними кадастровими номерами.

Пунктом 1 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №3342-VIII від 30.11.2021 року "Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" ОСОБА_1 , серед інших громадян, відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл вказаній особі (а.с.34).

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатне отримання у власність землі - порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, відповідач у спірному рішенні зазначив попереднє надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою (рішення №2942-VIII від 30.11.2021 року).

Оцінюючи вищевказану підставу відмови на предмет правомірності з урахуванням принципу верховенства права, суд зазначає наступне.

Підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України, не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним.

Частиною 5 статті 224 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, Верховним Судом зазначено, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Суд акцентує увагу, позитивним обов`язком суб`єкта владних повноважень, у такому випадку, є дослідження відповідності поданої заяви:

вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації;

схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Жодна із вказаних підстав у спірному рішенні не досліджена у відношенні поданого позивачем клопотання.

Суд погоджується із тим, що згідно ч.4 ст.116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Натомість, питання передачі земельних ділянок у спірних правовідносинах не постає, оскільки вирішується питання щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою, стосовно чого законодавством не встановлені кількісні обмеження.

Суд також звертає увагу, що відповідачем заява від 30.10.2021 року розглядалась виключно у контексті статті 118 ЗК України, хоча позивач звертався із заявою про надання дозволу не на розробку проекту землеустрою, а на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Оскаржуване рішення (п.1.8) прийняте на підставі ст.118 ЗК України, яка не регулює питання, порушене позивачем у заяві від 30.10.2021р., а саме, стосовно надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та роз`єднання сформованої земельної ділянки.

Рішення носить в цій частині формальний характер, оскільки ним відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а не дозволу на виготовлення технічної документації з поділу земельної ділянки.

Згідно ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально. Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Суд звертає увагу, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.

Впродовж судового розгляду справи відповідач не довів обґрунтованість вказаної у спірному рішенні ним підстави відмови.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, зокрема, те, що у даному випадку, відповідач, орган місцевого самоврядування, з урахуванням вимог ч.2 ст.77 КАС України, не довів обґрунтованості відмови у наданні дозволу, суд дійшов висновку, що відмова в спірному рішенні з зазначеної в ньому підстави є протиправною, а саме рішення належить до скасування в оскаржуваній частині.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в оскарженому рішенні, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невизначеність підстав для відмови в оскаржуваному рішенні свідчить про його необґрунтованість та формальний характер розгляду його клопотання, що позбавляє суд можливості зробити певні висновки стосовно можливості надання йому спірного дозволу за вимогою зобов`язального характеру позовної заяви.

Стосовно вимоги зобов`язального характеру суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти певне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У цьому контексті суд вважає таким, що відповідає спірним відносинам, спосіб захисту порушеного права, заявлений позивачем, а з урахуванням висновку про протиправність спірного пункту рішення суд вважає за необхідне зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер5122984800:01:001:0430, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем сплачено 908 грн. судового збору за подання даного позову, а тому наявні підстави для стягнення вказаних витрат за рахунок суб`єкта владних повноважень.

У прохальній частині позовної заяви та окремою заявою ОСОБА_1 звернувся з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500 грн. (а.с.22).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

20.06.2021 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем укладено Договір про подання професійної правничої допомоги (а.с.26).

На виконання умов договору адвокатом надано послуги, що відображено у Акті прийому виконаних робіт (а.с.23).

Згідно Акту від 17.12.2021 року адвокатом виконані та плануються надати такі роботи:

надання замовнику роз`яснення, підготовка клопотання та додатків до Куяльницької сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, надав консультацію, 1 година, 1000 грн.;

вивчив рішення Куяльницької ОТГ про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, надав роз`яснення та консультацію, 1 година, 500 грн.;

підготував адміністративний позов та додатки до Одеського окружного адміністративного суду, 2 години, 1500 грн.;

додаткова консультації замовника, складання акту виконаних робіт, заяви про відшкодування судових витрат, надав роз`яснення стосовно подальших дій, в подальшому підготовка та подання відповіді на відзив, 2 години, 1500 грн.

Відповідно до ч.ч.1,7,9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

17.01.2022 року за вх.№3338/22 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат. У якості підстав для зменшення таких витрат вказано, що реальність та розумність заявлених до стягнення витрат позивачем не доведена, а з урахуванням наявності великої кількості ідентичних справ у провадженні суду та незначних зусиль для складання позову відповідач наголосив, що відшкодування витрат можливе в обсязі 500 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем складено та подано позовну заяву, зібрано докази. Натомість інші, визначені у акті виконаних робіт, послуги, дублюються, не носять конкретний характер, а "консультації клієнта, узгодження правової позиції" визначений ще до відкриття провадження у справі, як такі, що плануються. Також відповідь на відзив до суду не надавалась.

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, "розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги".

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд погоджується із доведеністю понесення витрат, проте вважає, що пов`язаними із справою та пропорційними до предмету спору є витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2000грн. (зібрання доказів, складання та подання позовної заяви), адже такі витрати носять реальний та документально відтворений характер, пов`язані із справою, є співмірними.

Ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Решту витрат на правничу допомогу у сумі 2500грн. суд покладає на позивача.

Таким чином, з урахуванням встановлених ч.9 ст.139 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379835, адреса: вул. вул. Куяльницька, 26-А, с. Куяльник, Подільський район, Одеська область, 66350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п. 1 рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині в відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з тим, що рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл 1.8. ОСОБА_1 .

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер5122984800:01:001:0430, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 04379835) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000(дві тисячі)грн. 00коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М.Аракелян