Рішення № 10389701, 01.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/16801.07.10 За позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного

управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

До Закритого акціонерного товариства «Стрілець АТ»

Про стягнення 1033510,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від прокуратури Морозов В.Ю. –прокурор відділу, посвідчення № 137 від 21.07.09.

Від позивача не з’явився

Від відповідача не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Закритого акціонерного товариства «Стрілець АТ»про стягнення з відповідача на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, р/р 31517932700001 у ГУ ДКУ у м. Києві заборгованість зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Києва у розмірі 1033510,00 грн. відповідно до Договору № 1464 від 28.03.03.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач не виконав своїх зобов’язань, грошові кошти в повному обсязі не сплатив, чим порушив умови Договору.

Крім того, прокуратура просить суд в порядку ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача у межах заявленої суми, а також накласти арешт на майно Закритого акціонерного товариства «Стрілець АТ».

Прокуратура обґрунтовує своє клопотання тим, що боржник з метою уникнення погашення заборгованості за Договором може розпорядитися власним майном, внаслідок чого законні права та інтереси позивача буде порушено, а виконання рішення суду ускладнено, або взагалі неможливе.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.10. порушено провадження у справі № 30/168; розгляд справи було призначено на 15.06.10. о 15-25.

Представник відповідача в судове засідання 15.06.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.10. про порушення провадження у справі № 30/168 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.10. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 30/168 відкладено на 01.07.10. о 15-00.

Розглянувши клопотання прокуратури про забезпечення позову, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.94. № 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заявником не подано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та рахунки, які належать відповідачу, зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду.

В судовому засідання 01.07.10. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання 01.07.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.10. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 01.07.10. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 26.05.10. про порушення провадження у справі № 30/168, та ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.10. не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунок суми позову не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.97. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні за згодою представника прокуратури було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника прокуратури, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що прокурор має повноваження звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, Заступник прокурора м. Києва звернувся до суду в інтересах держави про стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України заборгованість зі сплати пайового внеску в розмірі 1033510,00 грн. відповідно до Договору № 1464 від 28.03.03.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

28.03.03. між Головним управлінням економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації та Закритим акціонерним товариством «Стрілець АТ»(далі - Забудовник) було укладено Договір № 1464 від 28.03.03.., відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є сплата Забудовником пайової участі (внесків) на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв'язку із будівництвом ділового центру на вул. Індустріальній, 27, у Солом'янському районі м. Києва, загальною площею 36035,00 кв. м.

Відповідно до п. 1.2 Договору, розмір пайового внеску, згідно з розрахунками № 1 та 2 від 06.03.03. (копії яких містяться в матеріалах справи) становить 1896,46 грн.

Даний договір було укладено на підставі та на виконання рішення Київської міської ради “Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва” від 27.02.03. № 271/431.

Так, згідно з п. 1.1 нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (додаток № 1 до рішення № 271/431), (далі –нормативи), пайовий внесок інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва. Сплата даних внесків покладається на інвесторів (забудовників), що здійснюють на території міста Києва будівництво або реконструкцію будь-яких об'єктів.

Відповідно до Розділу “Порядок і терміни сплати” п. 1.6 нормативів пайовий внесок сплачується на підставі договору між Головним управлінням економіки та інвестицій та інвестором (забудовником).

Таким чином, сплата пайових внесків є необхідною умовою здійснення інвестиційної діяльності щодо будівництва об'єктів нерухомості у м. Києві, якою займається інвестор. В свою чергу, договір про сплату пайового внеску між позивачем та інвестором є угодою про розмір та форму пайового внеску, терміни (графік) сплати, умови індексації, майнові та інші права сторін, відповідальність сторін, та інше. Договір щодо сплати таких внесків було укладено на добровільних засадах в порядку, передбаченому чинним законодавством, зокрема, на підставі статті 648 Цивільного кодексу України. Розмір пайових внесків був належним чином погоджений між позивачем та відповідачем, про що свідчать підписи сторін на розрахунку обсягу пайової участі (внеску), що е невід’ємною частиною договору.

Згідно п. 2.1.2, 2.1.4 Договору, Забудовник зобов’язаний перерахувати Головному управлінню економіки та розвитку міста пайовий внесок у сумі 1896460,00 грн. до 10.04.03. та надати Головному управлінню економіки та розвитку міста документи, що підтверджують суму сплаченого пайового внеску.

13.06.03. між Головним управлінням економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації та Закритим акціонерним товариством «Стрілець АТ»було укладено Додаткову угоду до Договору про сплату пайової участі (внеску) на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва від 28.03.03. № 1464, відповідно до умов якої (п.1) Забудовник зобов’язаний перерахувати Головному управлінню економіки та розвитку міста пайовий внесок у сумі 1896460,00 грн. в термін з квітня 2003 року по травень 2008 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 2 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

15.07.04. рішенням Київської міської ради № 360/1770 було затверджено положення про Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокуратура зазначає, що в порушення умов Договору станом на 10.03.10. відповідач не виконав своїх зобов’язань, грошові кошти в повному обсязі не сплатив, чим порушив умови Договору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції, та зазначає, що станом на 10.03.10. загальна сума заборгованості відповідача з урахуванням індексу інфляції за Договором становить 1033510,00 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та 3% річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом встановлено, що відповідач мав сплатити пайовий внесок в сумі 1896460,00 грн. в термін з квітня 2003 року по травень 2008 року включно, рівними частками, тобто протягом 62 місяців Забудовник мав сплачувати по 30588,06 грн. в місяць.

Враховуючи все вищевикладене, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Києва в розмірі 1033510,00 грн. (за обґрунтованим розрахунком прокуратури).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Але, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Стрілець АТ»(01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 36А (36)) на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету –МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, р/рахунок 31517932700001 у ГУ ДКУ у м.Києві 1033510 (один мільйон тридцять три тисячі п’ятсот десять) грн., 00 коп. –суми заборгованості.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Стрілець АТ»(01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 36А (36)) в доход Державного бюджету України (МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, р/р 31517932700001 у ГУ ДКУ у м. Києві) 10335 (десять тисяч триста тридцять п’ять) грн., 10 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн., 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення вступає в законну силу після десятиденного терміну з дня його прийняття, оформленого у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.М. Ващенко

Дата підписання

повного тексту рішення

08.07.10.