Рішення № 103880031, 28.03.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2022 Справа № 914/249/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Пришляк М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Аджілівей», 79058, Львівська область, місто Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, 75/27, ЄДРПОУ 42156859

до відповідача: Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG), Coburger Str 43, 96052, Bamberg, Bundesrepublik Deutschland, Tax ID: DE 285508509

про: стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177, 75 грн.

представники сторін:

від позивача: Петренко О.В.;

від відповідача: не з`явився.

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Акорд».

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позовну заяву ТОВ «Аджілівей» до Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи про стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177, 75 грн.

Ухвалою суду від 03.02.2021 року позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 09.09.2021 року. У разі, якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно, суд врахує це та розгляне справу в день наступного судового засідання, що відбудеться 20.09.2021 року.

З метою належного повідомлення відповідача-нерезидента про відкриття провадження у справі та з`ясування його позиції, суд ухвалою від 03.02.2021 року зупинив провадження у справі № 914/249/21 і постановив надіслати передбачені вказаною ухвалою документи до Центрального Органу, а саме Prаsident des Oberlandesgerichts Munchen (Prielmayerstrasse, 5, 80097, Munchen) для вручення документів відповідачу: Itratos Ltd & Co. KG (Федеративна Республіка Німеччина).

Ухвалою від 06.09.2021 року поновлено провадження по справі.

На адресу Господарського суду Львівської області від відповідача за вх. №13583/21 від 09.06.2021 року надійшов лист з проханням надіслати відповідачу документи, які б відповідали Гаазькій Конвенції, прийнятним в Україні нормам судочинства, і в повній мірі та без сумнівів відображали зміст та підстави для відкриття судової справи.

За вх. №18807/21 від 12.08.2021 року від відповідача надійшов лист схожого змісту адресований Голові Господарського суду Львівської області. В даному листі відповідач просить надіслати на його адресу належним чином засвідчені копії підписаної позивачем позовної заяви, всіх без виключення доданих до неї документів та їх переклад, вчинений кваліфікованим перекладачем, підпис якого на перекладі засвідчити нотаріально.

Ухвалою від 09.09.2021 зупинено провадження по справі з метою надіслання необхідних матеріалів та процесуальних документів відповідачу по справі. Ухвалою від 25.11.2021 поновлено провадження по справі з метою вчинення процесуальних дій, в подальшому провадження зупинено, на адресу відповідача надіслано відповідні матеріали та процесуальні документи.

21.02.2021 до суду надійшла заява відповідача про витребування доказів та закриття провадження по справі у зв`язку з порушення правил підсудності. Ухвалою від 09.03.2022 поновлено провадження по справі. 09.03.2022 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження по справі.

15.03.2022 в системі документообігу суду за вх. № 6208/22, в межах встановленого судом строку, зареєстровано заяву позивача на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою від 15.03.2022 продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 23.03.2022 закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті на 28.03.2022.

В судове засідання 28.03.2022 з`явився представник позивача, відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи належне повідомлення про дату та час судового засідання, відсутність будь-яких клопотань щодо процесу розгляду справи, суд не вважає неявку сторін такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

Судом 28.03.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018, відповідно до якого позивач зобов`язувався виконати визначені договором роботи, а відповідач прийняти їх та оплатити відповідно до умов, передбачених договором.

На момент пред`явлення позову сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 45 167,70 євро. На основну суму заборгованості нараховано 3% річних в розмірі 455,43 євро, пеню в розмірі 1 822,37 євро та витрати нараховані відповідно до п. 2.4 договору в розмірі 15% від непогашеного залишку заборгованості, що становить 6 775,16 євро.

Позивач заперечив проти клопотання про витребування доказів та надав відповідні обґрунтування щодо підсудності справи Господарському суду Львівської області.

Позиція відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, однак подав заяву про витребування доказів та закриття провадження по справі у зв`язку з порушенням правил про підсудність.

У вказаній заяві відповідач стверджує, що договір, який послугував підставою для подачі позову не був укладений та підроблений позивачем, справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача, а процесуальні документи отримані відповідачем містять неточності в датах проведення судових засідань.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

31 жовтня 2018 року між ТОВ Аджілівей та Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG) було укладено Договір про виконання робіт № 06-2018, відповідно до якого Позивач зобов`язується виконати визначені Договором роботи, а Відповідач прийняти їх і оплатити відповідно до умов, передбачених Договором.

Завдання надавалися з використанням програмного забезпечення Redmine, в якому комунікували сторони. Зміст комунікації між Сторонами, виконання робіт (надання послуг) та поставленні завдання підтверджуються записами екрану програмного забезпечення Redmine.

Неоплаченими залишаються наступні інвойси:

- 04.08.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/18) на суму 16037,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж липня 2020;

- 01.09.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/19) на суму 11 387,10 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж серпня 2020 року;

- 01.10.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/20) на суму 15 716,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж вересня 2020 року;

- 03.11.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/21) на суму 2 026,20 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж жовтня 2020 року.

Суми, вказані у вищезгаданих інвойсах, були визначені на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги) (паперові копії відповідних електронних доказів та документів Додаток 8). На підтвердження того, що Відповідач приймав та вважав належними такі Звіти про виконані роботи (надані послуги) за інші періоди надання послуг (виконання робіт), як приклад, долучено витяг із програмного забезпечення Redmine по завданню # 1354 (яке виконане Позивачем та оплачене Відповідачем), Звіт щодо виконання цього завдання впродовж лютого місяця 2020, рахунок за виконання цього завдання в лютому місяці 2020, оплачений Відповідачем, а також документ, що підтверджує здійснення платежу Відповідачем за виконання цього завдання (Додаток 9).

Факт надання послуг та передачі результатів надання послуг підтверджується записом екрану програмного забезпечення Redmine, в якому комунікували сторони (Додаток 2 та Додаток 15).

Відповідач висловлював намір оплатити Інвойс № 06-18/18, що підтверджується електронною перепискою сторін, яка міститься в матеріалах справи в паперовому вигляді (Додаток 10) та на електронному носії (Додаток 2).

Судом оглянуто електронні докази за місцем їх знаходження (додаток №2 запис екрану програмного забезпечення Redmine) та оригінали рахунків (оферт) зазначені в заяві відповідача №4673/22 від 21.02.2022.

Позивачем долучено належним чином завірені копії наступних інвойсів: №06-18/17, 06-18/16, 06-15/15, 06-18/14, 06-18/13, 06-18/12, 06-18/11, 06 -18/10, 06-18/09, 06-18/08, 06-18/07, 06-18/06, 06-18/05, 06-18/04, 06-18/03, 06-18/02. Позивачем долучено платіжні доручення по оплаті наступних інвойсів: №06-18/13, 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17.

Інвойси № 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17 містять посилання на укладений сторонами договір №06-2018 від 31.10.2018.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно з ч. 2 ст. 32 Закону України Про міжнародне приватне право у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Згідно з п. 7 та п. 8 ч. 1 ст. 44 Закону України Про міжнародне приватне право стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору (тобто стороною, право якої мас найбільш тісний зв`язок із правочином), є:

7) підрядник - за договором підряду;

8) виконавець - за договорами про падання послуг.

Тобто правом, застосовним до Договору, є право Позивача, а саме, право України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено ГПК України.

Ч. 1 ст. 366 ГПК України передбачає, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається ГПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 7 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Спір, що є предметом Позову, виник на підставі падання послуг Позивачем Відповідачу. Послуги надавалися Виконавцем на території України (фактично, і це підтверджується та випливає безпосередньо із умов Договору, зокрема, відповідно до п. 1.5. Договору «У випадках, коли Сторони визнають це за необхідне, Виконавець може надавати послуги за цим договором за місцезнаходженням Замовника. Замовник компенсує витрати, понесені у зв`язку з таким візитом, в сумі, окремо погодженій Сторонами». З цього випливає, що послуги надаються за місцезнаходженням Позивача. Сторонами не було погоджено іншого).

Окрім цього, місцем укладення Договору, на підставі якого Позивач надавав Відповідачу послуги за своїм місцезнаходженням, є Україна, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 647 Цивільного кодексу України договір є укладеним за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Як видно з електронної комунікації між Позивачем та Відповідачем, саме Позивач зробив пропозицію укласти Договір. Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У Договорі місто Львів вказано як місце укладення Договору.

Таким чином, дією, що стала підставою для подання позову, є не лише укладення договору, але і надання послуг Позивачем Відповідачу. Оскільки, як наведено вище, підстави для подання позову мали місце в Україні, Господарський суд Львівської області може приймати до свого провадження і розглядати справу № 914/249/21 за позовом Позивача до Відповідача.

Така позиція підтверджується судовою практикою, зокрема:

- Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй Постанові від 17 червня 2021 року у справі № 925/467/20 зазначив, що При цьому положення частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підлягають застосуванню за виключенням і з урахуванням того випадку, коли є угода сторін про передачу спору на вирішення суду іншої держави (у даному випадку,сторони за взаємною згодою передали спір, пов`язаний з Контрактом, на вирішення суду іншої держави [Німеччини]). Тобто, Верховний Суд вказав, що за наявності підстав, визначених ч. 1 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, якщо сторони не визначили підсудність справи суду іноземної держави, такий спір може розглядатися судом України. Оскільки в цій справі наявна одна з підстав, передбачених ч. 7 ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право, зокрема, дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України, а також сторони не погодили між собою місце вирішення спорів, ця справа підсудна Господарському суду Львівської області.

- Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у своїй Постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16 вказала наступне: «Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб`єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Водночас відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 16 ПК ч. 3 ст. 1 ГПК юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом. У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду». Таким чином, з цієї

Постанови також безпосередньо випливає позиція Верховного суду України, що за відсутності домовленості сторін щодо місця розгляду спору, такий спір може розглядатися господарським судом України.

Законодавство не забороняє державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом навіть у випадку наявності пророгаційної угоди, що підтверджено правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах у справах № 907/598/15, № 907/606/15.

На додаток, можливість розгляду судами України спорів з іноземним елементом

передбачена також Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зокрема, ст. 38 цього Закону передбачає, що спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України. Відповідно до ст. 39 цього Закону, будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

На основі наведеного вище, суд вважає, що даний спір підсудний Господарському суду Львівської області.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із ч.ч.1,2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Частиною 1 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, законодавство України визначає договір власне як домовленість сторін, а не суто як документ.

Окрім цього, відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України в редакції, чинній на дату укладення Договору, а саме 31 жовтня 2018 року:

- Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом н встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів;

- Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги.

В даному випадку було досягнуто домовленості сторін (укладено Договір) до моменту оплати послуг і виставлення рахунку. Тобто, не було виставлено рахунку на передоплату, в якому зазначаються умови співпраці, а було виставлено рахунок на оплату вже наданих послуг відповідно до попередньо досягнутих домовленостей сторін. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає невиключний перелік спрощених способів укладення договору і в даному випадку договір укладався не шляхом виставлення інвойсу.

Таким чином, укладення договору можливе не лише шляхом підписання єдиною договору, але і у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронними листами тощо. Факт укладення Договору між Позивачем та відповідачем у такий спосіб підтверджується електронними доказами, а саме, електронним листуванням між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в чому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема па портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в чому числі в мережі Інтернст).

Відповідно до ч. 3 ст. 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім

переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Електронні докази вважаються належними доказами не лише відповідно до положень законодавства, але і відповідно до практики Верховного суду. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 зазначає наступне:

«На підтвердження заявлених вимог ОСОБА 1 надала скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився

апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Встановивши, що зміст конкретних фраз, лексики та характеру використання мовних засобів, які ОСОБА 2 застосовує у переписці з колишньою дружиною та малолітнім сином, дає підстави для висновку, що йото дії слід кваліфікувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства, що небезпідставно викликає у заявника побоювання за свою безпеку та безпеку своїх рідних і завдає шкоди психічному здоров`ю, в першу чергу, малолітнього сина сторін, судом обґрунтовано заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори та у будь-якій спосіб спілкуватись або контактувати через інші засоби зв`язку з ОСОБА 1 та постраждалою дитиною ОСОБА 3 особисто і через третіх осіб.»

Судом оглянуто в судовому засіданні оригінали електронних доказів, а саме, електронну комунікацію між Позивачем та Відповідачем.

Окрім цього, відповідно до ч. 4 - 6, ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України в редакції, чинній на дату укладення Договору, а саме 31 жовтня 2018 року:

- За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором;

- Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони;

- У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо);

- У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки Відповідач не складав протоколу розбіжностей, а також не надсилав будь-яких заперечень або пропозицій щодо Договору, Відповідач в повному обсязі, без будь - яких винятків чи заперечень, прийняв умови Договору, запропоновані Позивачем. Позивачем та Відповідачем було вчинено фактичні дії щодо виконання Договору, зокрема, Відповідач давав Позивачеві завдання, Позивач надавав послуги відповідно до наданих Відповідачем завдань, а Відповідач систематично оплачував надання Позивачем послуг Відповідачу.

Поведінка Відповідача засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, оскільки ним ставилися відповідні завдання, давалися відповідні вказівки щодо їх виконання (що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи), тому є всі правові та фактичні підстави вважати Договір укладеним (вчиненим).

Більше того, навіть після надання послуг поведінка Відповідача свідчила про те, що Відповідач бажав настання правових наслідків, що випливають з укладеного Договору. На підтвердження цього Позивач подав відповідні докази, а саме, паперові копії електронного листування між Позивачем та Відповідачем, в яких чітко виражено намір Відповідача щодо оплати наданих Позивачем послуг, оплату яких Позивач стягує за цим Позовом.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй Постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК У країни)».

Позивач долучає ще додаткові докази на підтвердження цього, а саме, продовження листування між Позивачем та Відповідачем, яким додатково підтверджується прийняття Відповідачем послуг та чітко виражений намір оплатити надані послуги у липні, і оскільки Відповідач стверджує, що здійснив оплату наданих послуг, а ненадходження коштів виникло з вини банку, та обіцяє вирішити цю проблему. Також в обговоренні оплати рахунку за послуги, надані у серпні, Відповідач не вказав, що послуги були неналежно надані, чи не будуть оплачені (зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події).

Відповідач стверджує, що Позивач вважає, що спірні правовідносини виникли з факту виставлення Відповідачу рахунків №06-18/18 від 04.08.2020, №06-18/19 від 01.09.2020, №06-18/20 від 01.10.2020 та №06-18/21 від 03.11.2020 про надання послуг з програмного забезпечення, їх наступного неприйняття Відповідачем і не оплати останнім.

Окрім цього, твердження Відповідача про неукладеність Договору суперечать основоположним принципам законодавства. Зокрема, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Так, як зазначає Верховний Суд у складі Об`єднаної палата Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17:

«З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Аналогічних висновків дійшла й Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VILOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - цс певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року N 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року N 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додат кової угоди і а отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним.»

Таким чином, поведінка Відповідача та, зокрема, твердження про те, що договір є неукладеним, суперечать основоположним засадам законодавства, зокрема, принципу добросовісності.

Окрім цього, згідно з положеннями Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання нравочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. В даному випадку питання неукладеності Договору не стояло на стадії укладення Договору,

Отже, підсумовуючи наведене вище, Договір є укладеним, оскільки:

-укладення договору можливе не шляхом підписання єдиного документа, але і у спрощений спосіб. Власне укладення Договору мало місце у спрощений спосіб, що підтверджується доказами;

-факт укладення договору підтверджує поведінка Відповідача та Позивача.

Беручи до уваги факт надіслання Договору, підписаного Відповідачем, самим Відповідачем, що підтверджується належними доказами, твердження Відповідача про підроблення цього ж Договору Позивачем є неправдивим, таким, що не відповідає дійсності та має па меті ввести в оману суд. Вочевидь, що Відповідач наносив підпис як факсиміле, але це не має жодного значення, оскільки, як наголошувалося раніше допускається укладення господарського договору та, зокрема, ЗЕД - контракту, у будь-який спрощений спосіб, укладення Договору підтверджується наступною поведінкою сторін.

Твердження відповідача про обов`язкове скріплення штемпелем нічим не підтверджене, у Договорі вказано найменування компанії та адресу, а тому цілком логічно, що у проставленні штемпелю, який виключно дублює інформацію, вже наведену в Договорі, немає потреби, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 58-1 ГК України наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

За наведених обставин в суду відсутні будь які сумніві щодо укладення Договору та виконання такого сторонами, вказані факти підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи, що виключає необхідність проведення експертизи, оскільки судова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 910/4292/13).

Як стверджує Відповідач, Позивач надсилав Відповідачеві непоодинокі рахунки. Вказаний факт підтверджується Позивачем, оскільки Позивач та Відповідач уклали між собою Договір, і ці рахунки виставлялися на виконання цього Договору. Всі ці непоодинокі рахунки були оплачені Відповідачем. Така не поодинокість вказує на систематичний характер відносин між Позивачем та Відповідачем, і додатково підтверджує факт досягнення домовленості сторін щодо надання послуг, та, зокрема, укладення Договору.

Більше того, Відповідач підтверджує, що він ці рахунки отримав і оплатив.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що падання Позивачем Відповідачеві послуг, виставлення рахунків за надані послуги та їх оплата Відповідачем були тривалою поведінкою Позивача та Відповідача, на яку розумно покладався Позивач, неоплата виставлених рахунків є порушенням основоположного принципу цивільного права, а саме, принципу добросовісності. Поведінка Відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є такою, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі па шкоду, розумно покладається па них (відповідно до Постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17).

Позивач не заперечує, що ним систематично виставлялися рахунки Відповідачеві за послуги, надані Відповідачеві, і що такі рахунки було оплачено Відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Разом з тим суд звертає увагу, що у неоплачених інвойсах відсутня будь яка інформація щодо місця розгляду спорів.

Щодо наведеної Відповідачем судової практики суд зазначає, що обставини справ у спорах, наведених відповідачем у його заяві, відрізняється від обставин цієї справи, тому застосування наведених відповідачем постанов є неможливим в даній справі.

Позивачем представлено інвойси витребовувані Відповідачем однак вказані інвойси не стосуються суті спору, а позовна заява не містить спору щодо таких інвойсів, а тому посилання Відповідачем на останні в межах даного предмета спору є помилковим.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі Договору №06-2018 від 31.10.2018.

Відповідно до п. 1.3. Договору обсяг робіт (послуг) визначається в завданнях, що надаються Відповідачем в усній або письмовій формі, та попередньо погоджуються з Позивачем із застосуванням засобів електронного, телефонного, факсимільного зв`язку чи поштового відправлення.

Як зазначено в Договорі, Позивач надавав послуги (виконував роботи) відповідно до завдань Відповідача, які надавалися з використанням засобів електронного зв`язку.

Всі завдання надавалися з використанням програмного забезпечення Redmine, в якому комунікували сторони. У такий спосіб надавалися завдання та відбувалася комунікація між Сторонами з моменту укладення Договору. Відповідач оплачував послуги (роботи) Позивача, надані відповідно до завдань, поставлених таким чином, впродовж усієї співпраці Сторін з 31 жовтня 2018 року до серпня 2020 року. Вказані факти не спростовуються Відповідачем.

Відповідно до п. 2.1 Договору розмір оплати, належної Позивачу за виконання робіт за Договором, зазначається в інвойсі, який підписує Позивач.

Відповідно до п. 2.2 Договору сума належна до оплати Позивачем, визначається на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги).

Відповідно до п. 2.3 Договору Відповідач повинен сплатити вартість, вказану в інвойсі,протягом 15 днів з дати отримання інвойсу, шляхом перерахування належної суми на банківський рахунок Позивача.

Відповідач оплачував надавані послуги (виконувані роботи) впродовж співпраці Позивача та Відповідача, проте у серпні 2020 року Відповідач припинив здійснювати належні Позивачу оплати.

Неоплаченими залишаються наступні інвойси:

- 04.08.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/18) на суму 16037,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж липня 2020;

- 01.09.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/19) на суму 11 387,10 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж серпня 2020 року;

- 01.10.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/20) на суму 15 716,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж вересня 2020 року;

- 03.11.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/21) на суму 2 026,20 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж жовтня 2020 року.

Суми, вказані у вищезгаданих інвойсах підтверджуються наявними в матеріалах справи доказах.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Виходячи з наведених вище положень Договору та чинного законодавства України, Відповідач повинен був оплатити:

- Інвойс № 06-18/18 по 19 серпня 2020 року (Додаток 3);

- Інвойс № 06-18/19 по 16 вересня 2020 року (Додаток 4);

- Інвойс № 06-18/20 по 16 жовтня 2020 року (Додаток 5);

- Інвойс № 06-18/21 по 18 листопада 2020 року (Додаток 6),

на загальну суму 45 167,7 євро, чого ним зроблено не було.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов`язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Загальна сума 3% річних становить 455,43 євро.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються

господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення

господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

П. 2.4 Договору передбачає, що у випадку прострочення оплати рахунку нараховується пеня в розмірі 1.5% на місяць або допустимий законом максимум, якщо він становить менше, і нараховується на протерміновані інвойси.

Пеня в розмірі 1,5% на місяць від простроченого платежу становить 2 708,50 Євро.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання

грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Сукупна пеня від усіх прострочених платежів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ станом на дату підписання Позивачем цього Позову становить 62 252,27 грн., що відповідно до курсу НБУ станом на дату підписання Позивачем цього Позову становить еквівалент 1 822,37 євро. Судом проведено перерахунок розміру пені та встановлено, що задоволенню підлягає пеня в розмірі 1 817,40 євро.

Пеню з Відповідача потрібно стягувати саме у валюті євро, оскільки валютою розрахунків за Договором відповідно до п. 2.6. Договору євро, Відповідачем по справі є нерезидент, який в силу законодавства України може здійснювати розрахунки на території України в іноземній валюті; валютою Федеративної Республіки Німеччини, на території якої буде виконуватись рішення суду в даній справі, є євро і стягнення пені в українській гривні унеможливить виконання рішення суду на території Федеративної Республіки Німеччини.

Крім того, такий спосіб стягнення буде слугувати ефективним способом захисту інтересів Позивача у розумінні ч.1 ст. 2, ч.2 ст. 5 ГПК, адже значно спростить та уможливить виконання рішення суду на території Федеративної Республіки Німеччини.

Відповідно до п. 2.4. Договору Відповідач компенсує будь-які витрати, понесені Позивачем для отримання платежів за неоплаченими інвойсами, включаючи, але не обмежуючись, витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги та збором, а також розумну плату адвоката у розмірі щонайменше 15% від непогашеного залишку заборгованості.

Оскільки до моменту пред`явлення цього Позову Позивач поніс витрати на юридичні послуги Адвокатського об`єднання Бачинський та партнери (Акт надання послуг та документ, що підтверджує оплату - Додаток 13), то, відповідно до п. 2.4. Договору, Відповідач повинен компенсувати Позивачеві такі витрати у сумі (станом на момент пред`явлення Позову) 6 775,16 євро.

Відповідно до Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві Верховного Суду України Головам апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя вирішуючи питання щодо можливості одночасного застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України та ст. 549 ЦК України, слід мати на увазі, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання та може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки. Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов`язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов`язання (ст. 549 ЦК України) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 12 2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 193 ГК застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі.

Щодо неможливості забезпечення участі в судовому засіданні та описки допущеної в датах судових засідань на що вказує Відповідач, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ГПК України Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до и. 1, п.2 ч. 1 ст. 42 Г1ІК України:

Учасники справи мають право:

1)ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх

обставин справи;

3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідач не дотримується своїх процесуальних обов`язків знаючи їх, зокрема, перешкоджає своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Коректність зазначення дати судового засідання в ухвалі суду підтверджується матеріалами справи, Відповідач в свою чергу не навів доказів на підтвердження допущення описки.

Крім того, Відповідач вправі брати участь в судовому засіданні через свого представника або в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

За наведених обставин питання використання процесуальних прав з метою повного володіння ситуацією в межах даної справи залишається виключно за Відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, Відповідач повинен сплати Позивачеві 54 215,69 євро, а саме:

45 167,7 євро основного боргу;

1 817,40 євро пені;

455,43 євро - 3% річних;

6 775,16 євро витрат, понесених Позивачем відповідно до п. 2.4. Договору.

При здійсненні всіх обрахунків використовувався офіційний курс гривні щодо іноземних валют (а саме євро), зазначений на офіційному сайті Національного банку України, станом на дату 20.01.2021.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України судові витрати 813,30 євро в розмірі судового збору підлягає стягненню з Відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Відповідача Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG), Coburger Str 43, 96052, Bamberg, Bundesrepublik Deutschland, Tax ID: DE 285508509 на користь Позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аджілівей» (79058, Львівська область, місто Львів, проспект В`ячеслава Чорновола, 75/27, ЄДРПОУ 42156859) 54 215,09 євро, з яких:

45 167,70 євро основного боргу;

1 817,40 євро пені;

455,43 євро - 3% річних;

6 775,16 євро відповідно до п. 2.4. Договору та 813,30 євро судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256,257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 07.04.2022.

Суддя Горецька З.В.