Рішення № 103879915, 17.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2022Справа № 910/18951/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут»

до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про припинення зобов`язання за договором,

Представники:

від позивача: Тітов І.С.;

від відповідача: Мицько Р.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач) про припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н, укладеним між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Львівгаз збут».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.08.2021 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості, зокрема за придбаний позивачем у відповідача природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н, тобто державою фактично визначено інший порядок проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений вказаним договором, що на думку позивача, є підставою для припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.11.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про усунення недоліків позовної заяви (надіслана на електронну пошту суду).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.12.2021.

07.12.2021 до суду надійшла заява відповідача про залишення позову без розгляду (надіслана на електронну пошту суду), в якій відповідач на підставі ст. 43 ГПК України просить суд залишити без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», оскільки позивачу було подано декілька позовів до одного й того самого відповідача.

10.12.2021 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (надісланий на електронну пошту суду), в якому відповідач, зокрема зазначає, що позивачем не надано суду доказів, які можуть бути підставою для припинення зобов`язання по договору купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н в порядку ЦК України.

У судовому засіданні 23.12.2021 оголошено перерву до 20.01.2022.

19.01.2022 до суду надійшли заперечення позивача на заяву про залишення позову без розгляду (надіслані на електронну пошту суду), в яких позивач повідомляє, що ТОВ «Львівгаз збут» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до АТ «НАК «Нафтогаз України» шляхом подання її через систему «Електронний суд», а також аналогічну позовну заяву в той же день було надіслано до суду засобами поштового зв`язку, внаслідок чого позовну заяву було двічі зареєстровано та присвоєно два номери справи, а саме: №910/18951/21 (подана через систему «Електронний суд») та № 910/19156/21 (надіслана засобами поштового зв`язку). При цьому, позивач зазначає, що враховуючи, що позовну заяву, яка подана через систему «Електронний суд» було зареєстровано раніше та, відповідно, раніше відкрито провадження у справі, позивачем було подано заяву про повернення позовної заяви у справі №910/19156/21 та наразі таку позовну заяву на підставі ухвали суду повернуто позивачу.

Також, 19.01.2022 до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву (надіслана засобами поштового зв`язку), а якій позивач зазначає, що на ТОВ «Львівгаз збут» поширюється дія Закону України № 1639 та заборгованість за спірним договором перед АТ «НАК «Нафтогаз України» підлягає врегулюванню за рахунок видатків з державного бюджету України. Крім того, позивач просив суд поновити строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 20.01.2022, розглянувши заяву відповідача про залишення позову без розгляду на підставі ст. 43 ГПК України, суд відмовив у її задоволенні, оскільки подання до суду позовної заяви через систему «Електронний суд» та надіслання такої позовної заяви до суду засобами поштового зв`язку не вважається зловживанням процесуальними правами, при цьому, суд враховує що такі позови надійшли до суду в різні дні та, відповідно, на підставі заяви позивача судом було повернуто позовну заяву у справі №910/19156/21, яка була надіслана засобами поштового зв`язку.

Крім того, розглянувши заявлене позивачем клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву, суд, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, вважає за необхідне поновити ТОВ «Львівгаз збут» строк подання відповіді на відзив.

Також, у судовому засіданні 20.01.2022 оголошено перерву до 03.02.2022.

31.01.2022 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив (надіслані на електронну пошту суду), в яких відповідач, зокрема просить суд не приймати до розгляду наданий позивачем звіт аудитора.

02.02.2022 до суду надійшли письмові пояснення позивача (надіслані на електронну пошту суду), в яких позивач повторно наголошує, що до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України № 1639.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/18951/21 призначено на 17.02.2022.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.11.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (далі - покупець) укладено договір № 18-530-Н купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов`язався передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору, приймання-передача природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформляється актом приймання-передачі.

Згідно п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Пунктом 6.2. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця згідно з нормативами розподілу коштів, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів України.

Крім того, між сторонами складено та підписано наступні додаткові угоди до договору №№ 18-530-Н від 26.11.2018, а саме: №1 від 26.11.2018, № 2 від 27.12.2018, № 3 від 18.01.2019, № 4 від 21.02.2019, № 5 від 20.03.2019, № 6 від 29.03.2019, № 7 від 19.04.2019, № 8 від 15.05.2019, №9 від 27.06.2019, № 10 від 27.06.2019, № 11 від 16.07.2019, № 12 від 29.07.2019, № 13 від 28.08.2019, № 14 від 30.09.2019, № 15 від 21.10.2019, № 16 від 22.11.2019, № 17 від 20.12.2019, № 18 від 30.01.2020, № 19 від 27.02.2020, № 20 від 23.03.2020, № 21 від 23.04.2020, № 22 від 30.04.2020, № 23 від 27.05.2020, № 24 від 25.06.2020, № 25 від 03.07.2020 та № 26 від 27.07.2020.

На виконання умов договору № 18-530-Н купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018, відповідач передав у власність позивача природний газ на загальну суму 5 757 648 270, 26 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2018 на суму 609 688 022, 11 грн, від 31.12.2018 на суму 841 660 869, 02 грн, від 31.01.2019 на суму 934 114 032, 52 грн, від 28.02.2019 на суму 649 034 948, 22 грн, від 31.03.2019 на суму 485 143 065, 62 грн, від 30.04.2019 на суму 287 423 551, 25 грн, від 31.05.2019 на суму 137 544 802, 36 грн, від 30.06.2019 на суму 94 423 549, 99 грн, від 31.07.2019 на суму 65 451 877, 87 грн, від 31.08.2019 на суму 53 030 893, 07 грн, від 30.09.2019 на суму 60 928 146, 00 грн, від 31.10.2019 на суму 184 850 253, 77 грн, від 30.11.2019 на суму 295 405 143, 05 грн, від 31.12.2019 на суму 335 523 116, 68 грн, від 31.01.2020 на суму 214 732 437, 32 грн, від 29.02.2020 на суму 193 135 191, 41 грн, від 31.03.2020 на суму 7 107 262, 01 грн, від 30.04.2020 на суму 124 519 460, 41 грн, від 31.05.2020 на суму 81 683 706, 43 грн, від 30.06.2020 на суму 51 434 720, 87 грн, від 31.07.2020 на суму 50 813 220, 28 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказує позивач, 29.08.2021 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості, зокрема за придбаний позивачем у відповідача природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н, відповідно до якого, на думку позивача, частина заборгованості позивача перед відповідачем за договором, підлягає врегулюванню в цілях погашення за рахунок видатків державного бюджету, а залишок боргу - реструктуризації згідно з визначеним Законом механізмом.

Тобто, як стверджує позивач, наразі державою фактично визначено інший порядок проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений укладеним між сторонами договором, що на думку позивача, є підставою для припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями позивача та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, 29.08.2021 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

При цьому, статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" визначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", для включення до Реєстру суб`єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються, зокрема:

копії установчих документів, завірені у встановленому порядку;

копії чинних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності;

довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період;

копії актів звіряння взаєморозрахунків між суб`єктами ринку природного газу;

розрахунок неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв`язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, підтверджений висновком суб`єкта аудиторської діяльності. Такий розрахунок затверджується на підставі зазначеного висновку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

розрахунок заборгованості постачальника природного газу в межах обсягів приведення до стандартних умов, проведений за методикою визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року № 595, що виникла в період з 1 грудня 2015 року до 1 жовтня 2018 року через приведення операторами газорозподільних систем об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу до стандартних умов на обсяги, відмінні від визначених лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, підтверджений висновком суб`єкта аудиторської діяльності. Такий розрахунок затверджується на підставі зазначеного висновку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

розрахунок дебіторської заборгованості побутових споживачів перед постачальниками природного газу в розмірі вартості неоплачених обсягів, що виникла внаслідок приведення об`єму природного газу до стандартних умов, проведений за методикою визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об`єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21 жовтня 2003 року № 595, а також у зв`язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати та не сплачена станом на розрахункову дату, внаслідок та за рахунок якої утворилася кредиторська заборгованість постачальників природного газу за договорами купівлі-продажу природного газу для побутових споживачів, що включає, в тому числі, сумнівну та безнадійну заборгованість, підтверджений висновком суб`єкта аудиторської діяльності. Такий розрахунок затверджується на підставі зазначеного висновку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, доказів того, що позивач включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, останнім не надано.

Відтак, оскільки позивач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на нього дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не поширюється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16.

Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Частиною 1 ст. 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі №916/1415/19 зазначила, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вказала про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору.

Звертаючись до суду з вказаним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» просить суд припинити зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н, укладеним між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Львівгаз збут».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).

У розумінні приписів статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Суд зазначає, що заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. У свою чергу, встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за договором № 18-530-Н купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справі №910/14036/17 від 22.02.2018 та в справі №910/14539/17 від 27.02.2018.

Разом з тим, як зазначає позивач та вбачається з відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/2618/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про стягнення 1 534 991 476, 79 грн заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 №18-530-Н.

Таким чином, суд зазначає, що питання припинення зобов`язання ТОВ "Львівгаз збут" за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 №18-530-Н має розглядатися в межах справи № 914/2618/20 про стягнення заборгованості за таким договором.

Тобто, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц , якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що заявлена позивачем у цій справі вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

За таких обставин, вимога позивача про припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу природного газу від 05.11.2018 року № 18-530-Н, укладеним між АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Львівгаз збут» не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про припинення зобов`язання за договором не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 04.04.2022

Суддя С. О. Щербаков