Рішення № 103866164, 01.02.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/1014/20

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., розглянув матеріали

за позовом Бориспільської місцевої прокуратури Київської області

08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 21,

в інтересах держави в особі

Бориспільської районної ради

08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 74, код ЄДРПОУ 04054837

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна галявина"

08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 79-Б, код ЄДРПОУ 40894277

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів

Гордієнко Валерій Миколайович

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

ОСОБА_2

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння

за участі представників сторін:

прокурор: Слабковська О.О., посвідчення №063555 від 23.04.2021;

позивача: Синяченко В.П., посвідчення №ЗП001909 від 04.12.2018;

Гамза Т.О., посвідчення №б/н від 03.12.2020., довіреність №б/н від 06.04.2021;

відповідача: Невмержицька І.М., посвідчення №4286/10 від 29.09.2010;

третіх осіб: не з`явились.

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа №911/1014/20 за позовом Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна галявина", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Гордієнка В.М. та ОСОБА_2 , про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2020 у справі №911/1014/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2021 прийнято справу №911/1014/20 до розгляду та призначено підготовче засідання у справі №911/1014/20 на 19.08.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання (вх. № 19513/21 від 17.08.2021) про відкладення судового засідання.

У судове засідання 19.08.2021 з`явився прокурор та представники позивача, інші учасники справи не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2021 судом відкладено підготовче засідання у справі № 911/1014/20 на 14.09.2021.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2021 судом призначено підготовче засідання у справі справі №911/1014/20 на 28.09.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення по справі (вх. №21435/21 від 14.09.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №21436/21 від 14.09.2021).

У судове засідання 28.09.2021 з`явились прокурор та представники сторін та надали усні пояснення по справі, треті особи у судове засідання не з`явились, третя особа-1 повідомлена про дату, час та місце судового засідання, а третя особа-2 - ні, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відправлення третій особі-2 ухвали Господарського суду Київської області від 15.09.2021, судом встановлено, що "відправлення не вручено під час доставки: інші причини".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2021 судом продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1014/20 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання у справі на 26.10.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла заява про долучення додаткових документів до матеріалів справи (вх. №23970/21 від 18.10.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшли письмові пояснення по справі (вх. №24417/21 від 21.10.2021).

У судове засідання 26.10.2021 з`явились прокурор і представники сторін та надали усні пояснення по справі, треті особи у судове засідання не з`явились, третя особа-2 повідомлена про дату, час та місце судового засідання, а третя особа-1- ні, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відправлення третій особі-1 ухвали Господарського суду Київської області від 28.09.2021, судом встановлено, що "відправлення не вручено під час доставки: інші причини".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2021 судом закрито підготовче провадження у справі №911/1014/20 та призначено справу до розгляду по суті на 23.11.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшла заява про долучення додаткових доказів до матеріалів справи (вх. №25089/21 від 29.10.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі (вх. №25696/21 від 05.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі (вх. №25925/21 від 09.11.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №27043/21 від 23.11.2021).

У судове засідання 23.11.2021 з`явились прокурор і представники сторін та надали усні пояснення по справі, треті особи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання не повідомлені, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відправлення третім особам ухвали Господарського суду Київської області від 26.10.2021, судом встановлено, що "відправлення не вручено під час доставки: інші причини".

У судовому засіданні 23.11.2021 суд постановив ухвалу без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, на підставі частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, про встановлення позивачу строку для подання суду додаткових письмових доказів по справі до 07.12.2021 та надання дозволу відповідачу на подання суду письмових пояснень відносно поданих позивачем доказів до 14.12.2021.

У судовому засіданні 23.11.2021 судом оголошено перерву до 14.12.2021, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі (вх. №28245/21 від 08.12.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх. №27043/21 від 14.12.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (вх. №28881/21 від 14.12.2021).

У судове засідання 14.12.2021 з`явились прокурор і представники сторін та надали усні пояснення по справі, треті особи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення ухвали Господарського суду Київської області від 24.11.2021.

У судовому засіданні 14.12.2021 оголошено перерву до 13.01.2022, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.01.2022 оголошено перерву до 01.02.2022, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання (вх. № 677/22 від 13.01.2022) про долучення доказів.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01.02.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд -

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

Спірне майно (нежитлові приміщення) вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, поза волею її розпорядника - Бориспільської районної ради, і перебуває у незаконному володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина", а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Аргументи Бориспільської місцевої прокуратури Київської області

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, за наслідками перегляду рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2010 за нововиявленими обставинами, позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області задоволено повністю:

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 377 від 14.04.2009 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79";

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 551 від 23.06.2009 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс";

- визнано недійсним договір міни від 30.07.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" та Гордієнком Валерієм Миколайовичем , щодо об`єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3;

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 929 від 13.10.2009 "Про оформлення права власності громадянину Гордієнку Валерію Миколайовичу на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою м. Бориспіль, вул. Київський шлях";

- визнано недійсним договір міни від 13.08.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" та Бориспільською міською радою, щодо об`єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 ;

- визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 889 від 13.10.2009 "Про оформлення права власності Бориспільській територіальній громаді в особі Бориспільської міської ради на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 ";

- визнано право власності за територіальною громадою сіл Бориспільського району Київської області в особі Бориспільської районної ради на наступні приміщення: будинок побуту 4-х поверховий з підвальним приміщенням площею 2702,9 кв.м; будинок побуту 2-х поверховий, площею 693,3 кв.м; пральню самообслуговування, площею 112,3 кв.м; трансформаторну підстанцію, площею 23,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;

- витребувано на користь Бориспільської районної ради з незаконного володіння Фізичної особи-підприємця Гордієнка Валерія Миколайовича та Бориспільської міської ради наступні приміщення: будинок побуту 4-х поверховий з підвальним приміщенням площею 2702,9 кв.м; будинок побуту 2-х поверховий, площею 693,3 кв.м; пральню самообслуговування, площею 112,3 кв.м; трансформаторну підстанцію, площею 23,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Судові рішення у справі №19/028-10/13 обґрунтовано тим, що спірні приміщення (будівлі) Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг "Бориспільпобутсервіс", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_7, не увійшли до складу майна, що перейшло у власність шляхом приватизації товариства покупців, членів трудового колективу підприємства послуг "Бориспільпобутсервіс" на підставі договору № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.04.1996, укладеного між товариством покупців, членів трудового колективу підприємства "Бориспільпобутсервіс" та представництвом в Бориспільському районі РВ ФДМУ по Київській області.

Спірне нерухоме майно з відання Бориспільської районної ради не вибувало та залишилось у комунальній власності територіальної громади сіл Бориспільського району, а тому в Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" не було майнових передумов та підстав для оформлення права власності на вказані спірні приміщення (будівлі), а у Комунального підприємства "Бориспільське бюро технічної інвентаризації" та Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області були відсутні будь-які правові підстави для оформлення права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" з видачею свідоцтв про право власності на нерухоме майно - приміщення (будівлі), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_7.

З огляду на встановлене, рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради №377 від 14.04.2009 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 " та №551 від 23.06.2009 "Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс", на підставі яких у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" виникло право власності на спірні приміщення (будівлі), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 , були прийняті Виконавчим комітетом із порушенням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", та інших нормативно-правових актів України, що, у свою чергу, призвело до протиправного позбавлення права власності територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області на вказані приміщення (будівлі) та до подальшого відчуження зазначених приміщень (будівель) особою, що не мала на це відповідних повноважень, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на користь Гордієнка В.М. та Бориспільської міської ради на підставі договору міни від 30.07.2009 та договору міни від 13.08.2009 відповідно. У зв`язку з наведеним, вказані правочини суперечать положенням Цивільного кодексу України, а саме: статті 203 (в редакції, що діяла на момент вчинення правочину), Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншим нормативно-правовим актам, що, у свою чергу, є підставою для визнання їх недійсними.

Однак, у подальшому, не зважаючи на те, що дійсним власником вказаних приміщень є Бориспільська районна рада, і стосовно спірних приміщень тривав судовий розгляд, відповідачем у справі № 19/028-10/13: Фізичною особою - підприємцем Гордієнком В.М. скасовано державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та відчужено на користь третіх осіб спірні об`єкти нерухомого майна.

12.12.2016 між Гордієнком Валерієм Миколайовичем (третя особа-1) та ОСОБА_2 (третя особа-2) укладені договори іпотеки, які зареєстровані у відповідному реєстрі, а саме:

- № 942, відповідно до умов якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки переданий двоповерховий будинок побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34355532105);

- № 938, згідно з умовами якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передане приміщення 3-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35031132105);

- № 932, відповідно до умов якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки передано одноповерхову будівлю - пральню самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34491232105);

- № 934, згідно з умовами якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки передане приміщення 2-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34980332105);

- № 940, відповідно до умов якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки передане приміщення 1-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34909932105);

- № 936, згідно з умовами якого Гордієнком В. М. в якості предмета іпотеки передане підвальне приміщення 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34715332105);

- № 930, відповідно до умов якого Гордієнком В.М. в якості предмета іпотеки передано будівлю трансформаторної підстанції, літера Р, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34574332105).

У подальшому, 29.12.2016, між Гордієнком В.М. та ОСОБА_2 укладені договори про задоволення вимог іпотекодержателя, які зареєстровані у відповідному реєстрі, а саме:

- № 977, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на двоповерховий будинок побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34355532105);

- № 974, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набув право власності на будівлю трансформаторної підстанції, літера Р, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34574332105);

- № 975, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на одноповерхову будівлю - пральню самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34491232105);

- № 980, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 3-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, приміщення 7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35031132105);

- № 979, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 2-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34980332105);

- № 976, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набув право власності на приміщення 1-го поверху 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34909932105);

- № 978, згідно з умовами якого ОСОБА_2 набув право власності на підвальне приміщення 4-х поверхового будинку побуту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34715332105).

Наведене підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру прав, які містяться у матеріалах справи та оцінені судами.

У подальшому, ОСОБА_2 об`єднані вказані об`єкти нерухомого майна та змінена їх площа у правовстановлюючих документах, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

25.01.2017, у результаті об`єднання будинку побуту, А-ІІ, загальною площею 693,3 кв.м (реєстраційний номер 34355532105), пральні самообслуговування, П, загальною площею, 112,3 кв.м (реєстраційний номер 34491232105), будівлі трансформаторної підстанції, Р, загальною площею 23,6 кв.м (реєстраційний номер 34574332105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та є майновим комплексом (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), загальною площею 829, 2 кв.м.

25.01.2017, шляхом об`єднання підвального приміщення 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 270,0 кв.м, приміщення 1, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34715332105); приміщення першого поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 285,1 кв.м, приміщення 3, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34909932105); приміщення другого поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 269,4 кв.м, приміщення 5, літ. A-IV (реєстраційний номер 34980332105); приміщення третього поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 267,8 кв.м, приміщення 7, літ. IV (реєстраційний номер 35031132105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та є комплексом нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), загальною площею 1092,30 кв.м.

У подальшому, на підставі акта приймання-передачі майна № 2 від 26.01.2017, що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина", ОСОБА_2 передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина" комплекс нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в, а також майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, про що, 27.01.2016, державним реєстратором Київської обласної філії комунального підприємства "Солом`янка-Сервіс" Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації Дахно А.М. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 33599458 від 27.01.2017 та 33600196 від 27.01.2017, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, очевидно, що зазначені об`єкти нерухомого майна підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 встановила, що Бориспільська районна рада є власником спірних об`єктів з 1993 року на підставі рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21.12.1993 «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари», тобто, аргументи відповідача про те, що позивачем не доведено наявності у нього права власності на спірні приміщення, підлягають відхиленню.

Аргументи відповідача відносно застосування строків позовної давності не підлягають задоволенню, з огляду на те, що відповідачем не наведено жодних доказів чи об`єктивних фактів, які б свідчили про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності, а саме: про обізнаність позивача про порушення його прав з 27.01.2017, оскільки він не був стороною спірних правочинів на підставі яких здійснено реєстраційні дії та не зобов`язаний здійснювати постійний моніторинг Державного реєстру речових прав про імовірні зміни статуту спірного майна, отже, з огляду на те, що позивачу стало відомо про зазначену перереєстрацію майна на відповідача з ухвал Господарського суду Київської області від 07.08.2018 та 20.08.2018, очевидно, що ним не пропущений строк позовної давності, що визначений статтею 267 Цивільного кодексу України.

Відносно висновків Верховного Суду у справі № 911/1014/20 у постанові від 17.11.2020 зазначено, що: законність втручання обґрунтовується тим, що Великою Палатою Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 визнано, що позивач є власником спірних приміщень з 1993 року, що, у свою чергу, підтверджує, недобросовісність Гордієнка В.М. під час відчуження спірного майна, яке, у подальшому, зареєстроване за відповідачем, отже, втручання є законним.

Суспільний та публічний інтерес обґрунтовано тим, що територіальна громада протягом тривалого періоду недоотримує кошти від користування спірним майном у вигляді орендної плати та інших дивідендів.

Крім того, набуваючи право власності на спірне майно, відповідач був обізнаний, що відносно цього майна йде судовий спір і документи, на підставі яких набувається дане майно, є незаконними, тому вказане виключає поняття «надмірного тягаря» для відповідача у разі витребування з його володіння спірного майна.

Аргументи відповідача відносно фіктивності письмових доказів - документів з матеріалів приватизаційної справи щодо спірного майна, що надані прокурором та позивачем лише у копіях, мають бути відхилені судом, з огляду на те, що, як вбачається з матеріалів справи № 19/028-10/13, вказані матеріали перебували у розпоряженні СВ ГУ СБУ у Київській області та згідно з їх інформацією оригінали матеріалів приватизаційної справи Бориспілького державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг «Бориспільпобутсервіс» були витребувані Солом`янським судом м. Києва та назад не повертались.

Крім того, Бориспілською окружною прокуратурою до архівного сектору Бориспілської РДА 01.12.2021 було скеровано запит щодо надання оригіналів вказаних документів, однак, на даний час, відповіді не отримано.

Також прокурор звертає увагу суду, що у матеріалах приватизаційної справи підприємства «Бориспільпобутсервіс», у наказі про затвердження акту оцінки майна підприємства «Бориспільпобутсервіс», також затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу без будівель комплексних приймальних пунктів.

Аргументи Бориспільської районної ради

Підтримує позовні вимоги у повному обсязі та доводи прокурора.

Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячна Галявина»

Прокурором пропущений строк позовної давності, з огляду на те, що позивач був достовірно обізнаний про перебування спірних приміщень у власності відповідача з 27.01.2017, оскільки це заявлялось учасниками справи № 19/028-10/13, проте, позовна заява подана 22.04.2020, тобто, з порушенням строку, встановленого статтею 267 Цивільного кодексу України.

Відповідач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 дійшла висновку, що, з огляду на принцип непорушності права володіння майном, початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника, при цьому, суд зауважив, що строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладення надалі договору купівлі-продажу відповідного майна, тобто, оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 19/028-10/13 у 2010 році, очевидно, що у даній справі сплинув строк позової давності.

Аргументи прокурора відносно того, що у справі № 19/028-10/13 встановлені обставини незаконного вибуття з власності позивача спірних приміщень підлягають відхиленню, з огляду на те, що відповідач, як власник майна, не був учасником справи № 19/028-10/13, тобто, обставини у тій справі не мають юридичних наслідків для учасників справи № 911/1014/20.

Крім того, задоволенню позовної вимоги про витребування майна у добросовісного набувача в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, має передувати задоволення судом позовної вимоги про визнання недійсним правочину, внаслідок якого нерухоме майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, проте, прокурором такої вимоги не заявлено, тобто, враховуючи те, що відповідач не був учасником справи № 19/028-10/13, очевидно, що прокурору необхідно довести факт незаконного вибуття майна без волі власника або особи, якій він передав майно.

Ні прокурором, ні позивачем не доведено, в установленому законом порядку, що власником спірних будівель є чи була коли-небудь саме Бориспілська районна рада, оскільки до матеріалів справи не додано жодного документу на підтвердження зазначеної позиції, оскільки право власності на об`єкти нерухомого майна з 1993 року і по сьогоднішній день підлягає державній реєстрації, чого зроблено не було, отже, позивачем не доведена наявність у нього права на спірне нерухоме майно.

Також відповідач зазначає, що позивачем не доведений факт об`єднання окремих об`єктів нерухомого майна будь-якими документами, не доведений факт того, що нерухоме майно, про яке йдеться у справі № 19/028-10/13, є майном, яке належить відповідачу, з огляду на різні характеристики, тобто, прокурором обраний невірний спосіб захисту, з огляду на те, що у разі, якщо майно, яке вибуло із власності позивача, було перероблене, належним способом захисту може бути не витребування переробленої речі, а зобов`язально-правовий спосіб захисту.

Відносно висновків Верховного Суду у справі № 911/1014/20 у постанові від 17.11.2020 зазначено таке.

Обраний спосіб втручання у право власності відповідача є незаконним, з огляду на те, що, починаючи з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-ІХ, судове рішення про витребування майна не є підставою для державної реєстрації прав, оскільки таке рішення не стосується набуття, зміни або припинення права власності та, з огляду на те, що позивач не надав документів, які підтверджують право власності на спірне майно, очевидно, що вимоги про витребування майна є незаконними.

Прокурором не зазначено та не обгрунтовано, який саме суспільний інтерес захищається внаслідок втручання у право власності відповідача, а також, за відсутності достатніх та обґрунтованих доказів, які б підтвердили здійснення захисту відповідних інтересів належним чином, втручання у права відповідача не може вважатися таким, що переслідує лігетимну мету, тобто, є виправданим.

Крім того, заходи втручання є непропорційними для відповідача, з огляду на те, що частка спірного майна у статутному капіталі товариства складає 24% (5180280,00 грн.), а відповідач є добросовісним набувачем майна, оскільки, станом на дату передачі майна до статутного капіталу (акт приймання-передачі від 26.01.2017), третя особа була власником майна, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто, у випадку витребування майна, відповідач буде нести надмірний тягар, оскільки відповідач, у випадку зменшення розміру статутного капіталу, зобов`язаний повідомити кредиторів, в порядку статті 19 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в наслідок чого можливе дострокове припинення або виконання зобов`язань перед кредитором, а, з огляду на те, що механізм витребування майна не передбачає жодних гарантій або компенсацій відшкодувань для останнього власника майна, якого він позбувається, очевидно, що втручання у право власності відповідача не пропорційне визначеній меті втручання.

Відносно документів, що покладені в основу нововиявлених обставин у справі № 19/028-10/13 та на які посилається прокурор, а саме: протокол засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, розрахунок вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, акт визначення потенційної прибутковості підприємства «Бориспільпобутсервіс», затверджений представництвом Фонду державного майна України 24 квітня 1996 року, розрахунок патенту за будинок підприємства «Бориспільпобутсервіс, відповідач заперечує їх достовірність, з огляду на те, що вони є копією, проте, у матеріалах приватизаційної справи підприємства «Бориспільпобутсервіс», які витребувані ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2021 у справі № 911/1014/20 - відсутні, що, у свою чергу, свідчить про їх підробку.

До того ж, постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.12.2012, у справі № 4/2609/1060/12 скасовано постанову слідчого слідчого відділу УСБ України в Київській області ст. лейтенанта юстиції ОСОБА_3 про порушення кримінальної справи № 134 за фактом привласнення службовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» шляхом зловживання службовим становищем чужого майна - об`єктів майнового комплексу за адресою АДРЕСА_5 , вчинене в особливо великих розмірах, тобто, за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, з огляду на те, що: «суд не приймає до уваги та не досліджує лист «Щодо прийняття рішення» за реєстровим № 52/22/120 від 25.01.2010 року, як підтвердження законності проведення дослідчої перевірки та заяву голови Бориспільської районної ради Байчаса В.М. про злочин в зв`язку з тим, що зазначені документи були самовільно долучені слідчим Жалдак В.В. до матеріалів, які стали підставою для порушення кримінальної справи та знаходились в суді, що є кримінально караним діянням».

Також, постановою Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 425/217/17 Вирок Донецького апеляційного суду від 14.07.2020 відносно ОСОБА_3 (якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 Кримінального кодексу України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією усього майна, яке йому належить на праві власності. На підставі статті 54 Кримінального кодексу України позбавлено ОСОБА_3 військового звання майор та за статтею 55 цього Кодексу призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах України на строк 3 роки. Застосовано спеціальну конфіскацію, що полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави 50000 грн.), залишено без зміни, а касаційну скаргу з доповненням захисника Пономаренка О.А. - без задоволення.

Враховуючи вищенаведене і те, що у матеріалах приватизаційної справи відсутні документи, на які посилається прокурор, а дії слідчого ОСОБА_3 (яким завірений спірний пакет документів, що складається виключно з копій) у межах кримінальної справи № 134 за фактом привласнення службовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» шляхом зловживання службовим становищем чужого майна - об`єктів майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_5 , вчинене в особливо великих розмірах, тобто, за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, вже визнані судом як кримінально каране діяння і того, що ані прокурором, ані позивачем не надано для огляду оригіналів вищезазначених документів, очевидно, що ці документи є підробленими ОСОБА_3 та не можуть бути доказами у розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України.

Отже, прокурором та позивачем жодним чином не підтверджено наявності у позивача права власності на спірне нерухоме майно.

Аргументи Гордієнка Валерія Миколайовича

Прокурором та позивачем не надано жодного доказу, яким обгрунтовується набуття позивачем права власності на спірне майно, у першу чергу, включення спірного майна до комунальної власності району, а також доказів, які б могли підтвердити аргументи прокурора про те, що спірне майно не увійшло до приватизаційної маси під час приватизації підприємства «Бориспільпобутсервіс».

Крім того, позивач пов`язує вибуття спірного майна із рішеннями виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 377 від 14.04.2009, № 551 від 23.06.2009, договорами міни від 30.07.2009 та від 13.08.2009, рішеннями виконавчого комітету Бориспіслької міської ради від 13.10.2009 № 889 та № 929, проте, ним не зазначено, що у ході приватизації підприємства «Бориспільпобутсервіс» 30.04.1996 між представництвом Фонду державного майна України (продавець) та товариством покупців підприємства «Бориспільпобутсервіс» укладено договір № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі, згідно з умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу підприємства, що підтверджується актом приймання-передачі та свідоцтвом про право власності на майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс» (реєстраційний номер № 7-МП-КВ), що, у свою чергу, свідчить про те, що територіальна громада сіл Бориспільського району, яка представлена Фондом державного майна України, ще у квітні 1996 року надала своє волевиявлення на відчуження цілісного майнового комплексу «Бориспільпобутсервіс» при укладенні відповідного договору купівлі-продажу.

Також третя особа погоджується з аргументами відповідача відносно відсутності у прокурора повноважень на звернення з позовом до суду та пропуску строків позовної давності.

Аргументи ОСОБА_2

15.02.2016 між мною як позикодавцем та Гордієнком В.М. як позичальником укладено договір позики, за умовами якого я передав позичальнику грошові кошти у розмірі 4500000,00 грн. з терміном повернення 15.12.2016, який забезпечено іпотекою спірного нерухомого майна.

Оскільки позичальник, у визначений договором строк, грошові кошти не повернув, між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.12.2016, в наслідок чого, спірне майно перейшло у власність позикодавця.

Таким чином, спірне майно набуто мною на платній основі, а саме: в якості задоволення моїх кредиторських вимог та вимог іпотекодержателя за відповідними договорами позики та іпотеки.

У подальшому, спірне нерухоме майно передано до статутного капіталу Товариства з обмеженю відповідальністю «Сонячна Галявина» за ціною 5180280,00 грн.

Після виходу зі складу учасників Товариства з обмеженю відповідальністю «Сонячна Галявина» мені компенсовано (повернуто) вартість моєї частки у статутному капіталі підприємства, у звязку з чим, спірне майно набуте відповідачем також на платній основі.

Крім того, під час укладення вищенаведених договорів, жодних відомостей відносно обтяжень спірного майна у державному реєстрі речових прав не було, тобто, були відстуні підстави вважати, що Гордієнко В.М. не мав права розпоряджатися спірним майном на власний розсуд, з огляду на наявність у нього права власності.

Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини третьої статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядатися такі питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його "майном"? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?

Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справах Iatridis v. Greece, § 58; Former King of Greece and Others v. Greece, § 79; Broniowski v. Poland, § 147).

Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи "закон" стаття 1 Першого протоколу посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (рішення Європейського суду з прав людини у справах Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic, § 54; Vistins and Perepjolkins v. Latvia, § 96).

Вимога щодо законності, у розумінні Конвенції, вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення Європейського суду з прав людини у справах East West Alliance Limited v. Ukraine, § 167; Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.S. v. Bulgaria, § 37).

Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам (рішення Європейського суду з прав людини у справі Belane Nagy v. Hungary, пункт 113).

При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть, якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності, понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Тобто, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Таким чином, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 316, частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто, позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак, уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц).

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені статтею 387 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача. При цьому, об`єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі.

За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної, зазначені висновки щодо принципу більшої вірогідності).

У практиці Європейського суду з прав людини також наявні рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) "Дж. К. та Інші проти Швеції" (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом (Верховний Суд у постанові від 11.07.2018 у справі №904/8549/17).

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).

Предмет позову в справі №911/1014/20: витребування з чужого незаконного володіння приміщень, а саме: майнового комплексу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-б, а також комплексу нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в.

Підстави позову в справі №911/1014/20: спірне майно (нежитлові приміщення) вибуло з державної власності з порушенням норм чинного законодавства, поза волею її розпорядника - Бориспільської районної ради, що підтверджується рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2018 у справі № 19/028-10/13, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019, спірне майно перебуває у незаконному володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна Галявина", а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

У справі № 19/028-10/13 Великою Палатою Верховного Суду зроблені такі висновки:

« 1. Суди з`ясували, що перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади Бориспільського району підтверджується матеріалами справи, зокрема, відомостями з: рішення Київської обласної ради від 21 грудня 1993 року; договору купівлі-продажу державного майна при викупі від 30 квітня 1996 року № 5, укладеного між товариством покупців підприємства «Бориспільпобутсервіс» та представництвом ФДМУ; акту прийому-передачі приватизованого майна від 04 вересня 2000 року; договору купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17 травня 1996 року, укладеного між тими ж сторонами; документів, доданих до заяви БРПТМ «Райтепломережа» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (а саме: протоколу засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, розрахунку вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, акту визначення потенційної прибутковості підприємства «Бориспільпобутсервіс», затвердженого представництвом ФДМУ 24 квітня 1996 року, розрахунку патенту за будинок підприємства «Бориспільпобутсервіс»). При цьому, доказів на підтвердження того, що спірні будівлі підприємства «Бориспільпобутсервіс» були приватизовані товариством покупців, створеним членами трудового колективу цього підприємства, або передані Райрадою у власність ТОВ «Бориспільпобутсервіс» на інших підставах, визначених законом, матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно.

При цьому, законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Отже, Райрада, яка від імені та в інтересах територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, мала право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, з чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України».

Враховуючи вищенаведене, Великою Палатою на підставі долучених документів зроблено висновок, що рішення виконкому Міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами 1, 2 і 3, договорів міни, укладеними між цими відповідачами стосовно спірного майна, є такими, що не відповідають закону, з огляду на те, що Бориспіслька міська рада не мала права приймати жодних рішень відносно спірного нерухомого майна, з огляду на те, воно на праві власності належить Бориспількій сільській раді на підставі рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари», а документи, які стали нововиявленою обставиною у справі підтверджують той факт, що спірне нерухоме майно не увійшло в приватизаційну масу підприємства «Бориспільпобутсервіс».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 звертає увагу, що судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц.

Отже, аргументи прокурора та позивача відносно встановлення преюдиційних фактів у справі № 19/028-10/13, в частині того, що спірне нерухоме майно на праві власності належить Бориспількій сільській раді на підставі рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» та не було приватизоване товариством покупців підприємства «Бориспільпобутсервіс», жодним чином не можуть застосовуватись до Товариства з обмеженою відповідальності «Сонячна галявина», оскільки воно не було стороною данної справи, що зазначено також Великою Палатою у постанові від 30.06.2020 (справа №19/028-10/13), а отже, підлягають повторному дослідженню та доказуванню у справі № 911/1014/20 на засадах змагальності.

Відносно аргументів сторін про наявність у Бориспільської районної ради права власності на спірне нерухоме майно і того факту, що воно не увійшло у приватизаційну масу державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутового обслуговування населення «Бориспільпобутсервіс», суд зазначає таке.

21 грудня 1993 року Київською обласною радою народних депутатів прийняте рішення «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари».

02.02.1996 Бориспільска районна державна адміністрація видала розпорядження № 51 «Про перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 1996 році», у пункті 4 якого було зазначено, як один з об`єктів, що підлягає приватизації у 1996 році, Бориспілське державне комунальне виробничо-комерційне підприємство побутових послуг, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях 79.

Відповідно до наказу № 7-МП від 22.03.1996 Фонду державного майна України в Бориспілському району, на підставі Указу Президента України «Про заходи прискорення процесу приватизації в Україні» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», комісією з інвентаризації та оцінки вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» проведено інвентаризацію та здійснено оцінку вартості майна вказаного підприємства, про що складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що підлягають приватизації та складено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, згідно з яким вартість комплексу без будівель комплектуючих приймальних пунктів району (І94111663) станом на 01.04.1996 становить 5874324000,00 крб.

30.04.1996 між представництвом регіонального відділення Фонду державного майна України в Бориспільскому районі та товариством покупців членів трудового колективу підприємства «Бориспільпобутсервіс» укладено договір купівлі-продажу державного майна № 5, згідно з яким продавець зобов`язується передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс», що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар і обладнання та інше майно, згідно з актом інвентаризації.

У подальшому, 04.09.2000 регіональним відділеням Фонду державного майна по Київській області товариству покупців членів трудового колективу видано Свідоцтво № 7-МП-КВ про власність на майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс», розташованого за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях 79.

За результатами дослідження акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, що долучений до матеріалів справи, судом встановлено, що:

- балансова вартість основних активів складає 1467532000,00 крб. (ряд 1); залишкова вартість основних засобів 456482000,00 крб., у тому числі, залишкова вартість проіндексованих основних засобів введених в дію в період між індексаціями балансової вартості основних фондів (з доданням розрахунку) складає 185640000,00 крб. (ряд 2);

- залишкова вартість нематеріальних активів - 0,00 крб. (ряд 3);

- оборотні засоби з вирахуванням кредиторськї заборгованості - 0,00 крб. (ряд 7);

- незавершені капітальні вкладення з вирахуванням вартості незавершеного будівництва - 0,00 крб. (ряд 8);

- незавершене будівництво житла - 0,00 крб. (ряд 9);

- відновна вартість незавершеного будівництва, рахунок 33 (з вирахуванням вартості незавершеного будівництва житла) з урахуванням усереднених індексів цін (з доданням розрахунку) (ряд 10), у тому числі, будівлі, споруди, передавальні пристрої (ряд 10.1), машини обладнання, транспортні засоби (ряд 10.2), інше (ряд 10.3) відомості відстуні;

- вилучення вартості майна (ряд 14), всього, у тому числі: щодо якого встановлено пільги (ряд 14.1); щодо якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації (ряд 14.2); державного житлового фонду (ряд 14.3); об`єктів, що не підлягають приватизації (ряд 14.4.) - відомості відсутні.

- збільшення вартості майна, всього 5417842000,00 крб. (ряд 15), у тому числі, нематеріальні активи, не відображені в балансі (експертна оцінка) - відомості відсутні (ряд 15.1); вартість майна на суму дооцінки, що враховує потенційну прибутковість -5417842000,00 крб. (ряд 15.2).

- Вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статуного фонду акціонерного товариства) - ряд 13-ряд, 14 + ряд, 15) - 5874324000,00 крб.

Отже, з долученого до матеріалів справи акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, завердженого Фондом державного майна України, вбачається, що він не містить відомостей відносно вилучення вартості майна, щодо якого органом приватизації встановлено особливий режим приватизації (ряд 14.2); об`єктів, що не підлягають приватизації (ряд 14.4.), тобто, акт не містить відомостей відносно вартості нерухомого майна, що не підлягає приватизації, що, у свою чергу, спростовує аргументи прокурора відносно того, що приватизовувалось лише рухоме майно (речі, машини обладнання, транспортні засоби), оскільки спірний акт також не містить зазначених відомостей (ряд 10.1, 10.2,10.3).

До матеріалів справи прокурором долучені копії документів, а саме: протокол засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, в якому зазначено, що приватизація здійснюється без будівлі шляхом викупу, розрахунок вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, акт визначення потенційної прибутковості підприємства «Бориспільпобутсервіс», затвердженого представництвом Фонду державного майна України 24 квітня 1996 року, розрахунок патенту за будинок підприємства «Бориспільпобутсервіс».

Відповідач заперечує достовірність зазначених документів, з огляду на те, що вони засвідчені слідчим Жалдаком В.В. дії якого в межах кримінальної справи № 134 за фактом привласнення службовими особами ТОВ «Бориспільпобутсервіс» шляхом зловживання службовим становищем чужого майна - об`єктів майнового комплексу за адресою Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79, вчинене в особливо великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, визнані постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.12.2012 у справі № 4/2609/1060/12 як кримінально каране діяння, в наслідок чого, постанову про порушення кримінальної справи № 134 - скасовано.

Судом витребувано у прокурора оригінали спірних документів для огляду у судовому засіданні, проте, вимог ухвали суду ні прокурором, ні позивачем не виконано, хоча у матеріалах справи наявна постанова Бориспільської місцевої прокуратури від 03.04.2018 за підписом прокурора Кулюбачного О., про повернення Бориспільській районній раді оригіналів інвентаризаційних та приватизаційних справ на приміщення, які перебувають у комунальній власності Бориспільської районної ради (у 8 томах).

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів вирішується судом.

Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи вищенаведені вимоги Господарського процесуального кодексу України і те, що відповідач заперечує достовірність долучених до матеріалів справи письмових доказів, що подані виключно у копіях, а прокурором і позивачем не надано їх оригіналів для огляду у судовому засіданні, а також, зважаючи на наявність обгрунтованих сумнівів шодо наданих суду копій, що посвідчені слідчим Жалдаком В.В., з огляду на висновки суду, викладені у постанові Солом`янського районного суду м. Києва від 24.12.2012 у справі № 4/2609/1060/12, суд зазначає, що під час розгляду справи № 911/1014/20 не бере до уваги: протокол засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, в якому зазначено, що приватизація здійснюється без будівлі шляхом викупу, розрахунок вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, акт визначення потенційної прибутковості підприємства «Бориспільпобутсервіс», затвердженого представництвом Фонду державного майна України 24 квітня 1996 року, розрахунок патенту за будинок підприємства «Бориспільпобутсервіс».

Подібні правові позиції відносно відсутності оригіналів документів зазначені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 910/3203/18, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 382/2284/18.

Крім того, суд зазначає, що належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку - протокол засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, в якому зазначено, що приватизація здійснюється без будівлі шляхом викупу, розрахунок вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів станом на 01 квітня 1996 року, акт визначення потенційної прибутковості підприємства «Бориспільпобутсервіс», затвердженого представництвом Фонду державного майна України 24 квітня 1996 року, розрахунок патенту за будинок підприємства «Бориспільпобутсервіс»), перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (у редакції, станом на дату підписання акту прийому-передачі приватизованого майна Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутових послуг «Бориспільпобутсервіс» - 04.09.2000) об`єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Будівлі (споруди, приміщення) приватизуються разом з розташованими в них об`єктами приватизації, крім випадків відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об`єкт, що приватизується шляхом викупу, або якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої Ради відповідного рівня.

Не можуть бути об`єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

За наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об`єкт приватизації, або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об`єкт, що приватизується шляхом викупу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються у встановленому порядку власникам приватизованих об`єктів в оренду на строк не менш як десять років.

Отже, з урахуванням вищенаведених вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», суду необхідно встановити, чи була відмова покупця від приватизації будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об`єкт, що приватизується шляхом викупу або пряма заборона відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевої Ради відповідного рівня.

Відповідно до наказу № 7-МП від 22.03.1996 представниками Фонду державного майна України в Бориспілському району, на підставі Указу Приезидента України «Про заходи прискорення процесу приватизації в Україні» та Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», комісією з інвентаризації та оцінки вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» проведено інвентаризацію та здійснено оцінку вартості майна вказаного підприємства, про що складено інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, що підлягають приватизації та складено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, згідно з яким вартість комплексу без будівель комплектуючих приймальних пунктів району (І94111663) станом на 01.04.1996 становить 5874324000,00 крб.

Наказом Фонду державного майна України встановлено заборону на приватизацію комплектуючих приймальних пунктів району (І94111663), проте, матеріали справи не містять переліку комплектуючих приймальних пунктів району (І94111663), з якого можливо встановити ідентифікуючі ознаки спірного майна та оцінити їх на відповідність майну, що, станом на дату розгляду справи, перебуває у власності відповідача, а долучений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 24.04.1996, що заверджений Фондом державного майна України, не містить відомостей відносно вартості нерухомого майна, що не підлягає приватизації, тобто, з вищезазначених документів вбачається, що було приватизовано саме цілісний майновий комплекс з усім нерухомими майном.

30.04.1996 між представництвом регіонального відділення Фонду державного майна України в Бориспільскому районі та товариством покупців членів трудового колективу підприємства «Бориспільпобутсервіс» укладено договір купівлі-продажу державного майна № 5, згідно з яким продавець зобов`язується передати у власність покупця державне майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс», що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар і обладнання та інше майно, згідно з актом інвентаризації.

04.09.2000 регіональним відділеням Фонду державного майна по Київській області товариству покупців членів трудового колективу видано Свідоцтво № 7-МП-КВ про власність на майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс», розташованого за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

До матеріалів справи також долучені інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей майна "Бориспільпобутсервіс", які містять відомості відносно оцінки вартості лише рухомого майна, автомобілів та речей, які використовуються для господарської діяльності. Відомостей відносно оцінки вартості нерухомого майна матеріали справи не містять.

Крім того, долучений договір купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17.05.1996, що укладений між представництвом Фонду державного майна України в Бориспілському районі (продавець) та товариством покупців трудового колективу підприємства «Бориспільпобутсервіс» (покупець), згідно з яким продавець зобов`язався передати покупцеві патентне право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 677,2 кв.м за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, а покупець зобов`язався сплатити вартість патенту 2856,76 грн.

Отже, враховуючи вищенаведений документ, з огляду на вірогідність доказів, суд, хоча і не взяв до уваги протокол засідання комісії по оцінці вартості майна підприємства «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року, який містить відомості, що приватизація здійснюється без будівлі шляхом викупу, зазначає про наявність підстав вважати, що члени трудового колективу відмовились від приватизації будівель, з огляду на факт підписання 17.05.1996 договору купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 677,2 кв.м за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79.

Крім того, в матеріалах справи наявні договори оренди нерухомого майна від 01.03.2008, укладені між КП «Бориспільської районної ради «ЖКК» та фізичною особою - підприємцем Гордієнком В.М., згідно з яких орендодавець передає орендарю в строкове платне користування майно площею 127,2 кв.м, розміщене в приміщенні на 1 поверсі двоповерхої будівлі-прибудови будинку побуту та 113, 8 кв.м, розміщені на 1 поверсі двоповерховї будівлі будинку побуту, за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79 та знаходяться на баласні КП «Бориспільської районної ради «ЖКК», що, у свою чергу, з урахуванням договору купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17.05.1996, укладеного між представництвом Фонду державного майна України в Бориспілському районі та товариством покупців трудового колективу підприємства «Бориспільпобутсервіс», свідчить про те, що приватизація спірного цілісного майнового комплексу відбулась без нерухомого майна.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 19/028-10/13, в частині позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння Гордієнка В.М. та Бориспільської міської ради об`єктів нерухомості на корсить Бориспільської районної ради, рішення Господарського суду Київської області від 20 вересня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2019 року у справі № 19/028-10/13 залишено без змін та поновлено їх виконання.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи з урахування відсутності оригіналів документів, що були покладені в основу нововиявлених обставин у справі № 19/028-10/13 та оцінюючи вірогідність доказів в сукупності, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що приватизація товариством покупців трудового колективу підприємства «Бориспільпобутсервіс» державного майна цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс» відбулась без нерухомого майна, а право власності територіальної громади сіл Бориспільського району в особі Райради на спірне майно підтверджується правовстановлюючим документом - рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року та іншими документами у сукупності, а саме: договором № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.04.1996, актом прийому-передачі приватизованого майна від 04.09.2000, договором купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17.05.1996, тобто, виконавчий комітет Бориспілської ради № 377 від 14.04.2009 без належних правових підстав прийняв рішення "Про оформлення права власності товариству з обмеженою відповідальністю "Бориспільпобутсервіс" на цілісний майновий комплекс, отже, Бориспілська районна рада на законних підставах має право на витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі статтей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Скасування рішень виконкому Міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно, визнання недійсними договорів міни та визнання за позивачем права власності на вказане майно не призводить до відновлення володіння територіальною громадою Бориспільського району вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі, що, у свою чергу, спростовує аргументи відповідача в цій частині.

Відносно висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20 про необхідність дослідження питання відповідності заходу втручання у право сторони на мирне володіння майном трьом критеріям сумісності такого втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд зазначає таке.

Згідно з статтею 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, за положеннями зазначених норм права, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 Цивільного кодексу України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають бути встановлені всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить «три окремі правила»: - перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; - друге правило стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним; - третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Ці правила не застосовуються окремо. Вони тлумачаться в контексті загального принципу першого правила, натомість друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах; права регулювати використання власності; права встановлювати систему оподаткування. У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є такий захід законним; 2) чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; 3) чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. Якщо хоча б одного критерію із перелічених не буде додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, вирішуючи питання щодо втручання в право особи на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Такими критеріями сумісності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Зазначений підхід із визначення критеріїв структурує метод розгляду справ, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Такий підхід складається з низки послідовних кроків, під час яких повинні розглядатися такі питання: чи було втручання у право заявника на мирне користування його "майном"? Якщо так, то чи таке втручання складало позбавлення власності? Якщо ні, то чи був це контроль за користуванням відповідним майном?

Так, принцип законності є першою і найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Друге речення першого пункту передбачає позбавлення "власності" "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом впровадження "законів". Крім того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, є притаманним всім статтям Конвенції (Iatridis v. Greece, § 58; Former King of Greece and Others v. Greece, § 79; Broniowski v. Poland, § 147).

Існування правової основи у національному законодавстві саме по собі не є достатнім для дотримання принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, тобто, вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії від свавілля. У зв`язку з цим, необхідно зазначити, що, згадуючи "закон" стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, на яку посилається Конвенція в інших місцях використовуючи цей термін, поняття, яке включає як статутне право, так і прецедентне право (Spacek, s.r.o., v. the Czech Republic, § 54; Vistins and Perepjolkins v. Latvia, § 96).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (East West Alliance Limited v. Ukraine, § 167; Unsped Paket Servisi SaN. Ve TiC. A.$. v. Bulgaria, § 37).

Будь-яке втручання державного органу у право вільно володіти своїм майном може бути виправданим лише тоді, якщо воно відповідає законним публічним (та загальним) інтересам (Belane Nagy v. Hungary, пункт 113).

При цьому, якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

У той же час, втручання у право мирного володіння майном, навіть, якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку із позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68; "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За результатами всіх вищенаведених у мотивувальній частині рішення актів та правочинів (рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 377 від 14.04.2009; рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 551 від 23.06.2009; договору міни від 30.07.2009, укладеного між ТОВ "Бориспільпобутсервіс" та Гордієнком Валерієм Миколайовичем ; рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 929 від 13.10.2009; рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 889 від 13.10.2009; договору міни від 13.08.2009, укладеного між ТОВ "Бориспільпобутсервіс" та Бориспільською міською радою, договорів іпотеки від 12.12.2016; договорів про задоволення вимог іпотекодержателя від 29.12.2016; об`єднання вказаних об`єктів нерухомого майна, в наслідок чого змінено їх площу, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна; акта приймання-передачі майна № 2 від 26.01.2017, що вноситься до статутного капіталу ТОВ "Сонячна Галявина" - ОСОБА_2 ) і того, що, станом на дату підписання акта приймання-передачі майна № 2 від 26.01.2017, у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості відносно будь-яких обтяжень відносно спірного нерухомого майна, а власником майна зазначено ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що відповідач є добросовісним набувачем, з огляду на обставини та поведінку за якими майно набувалось у власність.

Відносно законності втручання, суспільного та публічного інтересу та пропорційності втручання (справедливого балансу), суд зазначає таке.

Рішенням Бориспільської районної ради від 29.02.2000 № 209-12-ХХІІІ приміщення підприємства "Бориспільпобутсервіс" передано на баланс Бориспільського районного житлово-комунального комбінату, яке, згідно зі Статутом, засноване на спільній власності територіальних громад сіл Бориспільського району і є комунальним унітарним підприємством Бориспільської районної ради. Зазначеним рішенням Бориспільському районному ЖКК надано право укладати договори оренди зазначеного нерухомого майна.

Рішенням Бориспільської районної ради від 07.12.2005 № 323-27-ІV перейменовано Бориспільський районний житлово-комунальний комбінат у комунальне підприємство Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат". Рішенням Бориспільської районної ради від 26.11.2009 № 342-30-V вирішено припинити юридичну особу комунального підприємства Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" реорганізацією шляхом приєднання до Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа" (заявник), призначено комісію з припинення.

Відповідно до вищезазначеного рішення Бориспільської районної ради від 04.03.2010 № 369-32-V затверджено статут Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа", вирішено передати житловий фонд з обслуговування КП Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" на обслуговування Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа", вирішено передати з балансу КП Бориспільської районної ради "Житлово-комунальний комбінат" на баланс Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа" будинок побуту, який знаходиться за адресою м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79.

Згідно з актом приймання-передачі основних засобів від 31.03.2010, затвердженого головою комісії з припинення КП Бориспільської районної ради "ЖКК" 14.04.2010, з балансу КП Бориспільської районної ради "ЖКК" на баланс Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа" передано:

- будинок побуту з підвальними приміщеннями (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 2735,6 кв.м);

- будинок побуту двоповерховий з підвальними приміщеннями (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 862,2 кв.м);

- будинок - прибудову одноповерхову (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 127,2 кв.м);

- пральню самообслуговування (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 110,0 кв.м);

- приміщення банно-прального комбінату (м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79, площею 717,4 кв.м).

Рішенням Бориспільської районної ради № 325-23-V від 18.03.2013, вирішено передати з балансу Бориспільського районного підприємства теплових мереж "Райтепломережа" на баланс комунального підприємства Бориспілської районної ради «Зубр», що підтверджується актами приймання-передачі від 01.11.2013:

- будинок побуту 4-х поверховий з підвальними приміщеннями (№ 1-9, частково 402, 21 кв.м), що розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-В, площею 2610,61 кв.м;

- будинок побуту 2-х поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Б, площею 862,20 кв.м;

- будинок - прибудова одноповерхова, що розташована за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Б, площею 127,20 кв.м;

- одноповерхова будівля пральні самообслуговування, що розташована за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Г, площею 112,3 кв.м;

- будівля трансформаторної підстанції, що розташована за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Д, площею 23,6 кв.м;

- приміщення банно-прального комбінату "Лотос", що розташоване за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях 79-А, площею 716,2 кв.м.

Крім того, матеріали справи містять довідку Комунального підприємства Бориспільське бюро технічної інвентаризації № 186 від 08.01.2014, згідно з якою зазначено, що загальна площа:

- будинку побуту 2-х поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Б зменшилась на 5,1 кв.м;

- будинок побуту 4-х поверховий з підвальними приміщеннями, що розташований за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-В зменшилась на 6,7 кв.м;

- будівля пральні самообслуговування, що розташована за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-Г, зменшилась на 3,1 кв.м.

Отже, матеріалами справи підтверджується те, що спірне нерухоме майно упродовж його експлуатації неодноразово змінювало свої технічні характеристики, тобто, видозмінювалось, проте, матеріали справи не містять відомостей про документи, на підставі яких та ким здійснювалось його видозмінення.

25.01.2017, у результаті об`єднання будинку побуту, А-ІІ, загальною площею 693,3 кв.м (реєстраційний номер 34355532105), пральні самообслуговування, П, загальною площею, 112,3 кв.м (реєстраційний номер 34491232105), будівлі трансформаторної підстанції, Р, загальною площею 23,6 кв.м (реєстраційний номер 34574332105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-Б та є майновим комплексом (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1155012832105), загальною площею 829,2 кв.м.

25.01.2017, шляхом об`єднання підвального приміщення 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 270,0 кв.м, приміщення 1, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34715332105); приміщення першого поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 285,1 кв.м, приміщення 3, літ. А-ІV (реєстраційний номер 34909932105); приміщення другого поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 269,4 кв.м, приміщення 5, літ. A-IV (реєстраційний номер 34980332105); приміщення третього поверху 4-х поверхового будинку побуту, загальною площею 267,8 кв.м, приміщення 7, літ. IV (реєстраційний номер 35031132105) утворено об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-В та є комплексом нежитлових приміщень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1154836032105), загальною площею 1092,30 кв.м.

Об`єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 477/221/16-ц, № у реєстрі 72243683).

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 759/13986/17-ц, № у реєстрі 86000410).

Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц наголосив на тому, що "не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неправильно обраним способом захисту".

Правовідносини щодо виникнення права на нову річ, створену в результаті використання іншої речі (матеріалу), регламентовані положеннями статті 332 Цивільного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Аналіз викладених законодавчих положень, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку про те, що право власності на нову річ, виготовлену відповідно до статті 332 Цивільного кодексу України внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише у тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з`являється інший об`єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто, об`єкт, який може бути кваліфікований як нова річ.

Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 № 163 затверджено ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" (далі - ДБН А.2.2-3:2014).

Відповідно до абзацу першого пункту 3.21 ДБН А.2.2-3:2014 реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності) (абзац другий пункту 3.21 ДБН А.2.2-3:2014).

Отже, за змістом наведених положень ДБН А.2.2-3:2014, до реконструкції відноситься комплекс будівельних робіт при якому відбувається зміна параметрів об`єкта будівництва, його частин (висоти, кількості поверхів, площі, обсягу), в тому числі, надбудова, перебудова, розширення об`єкта будівництва, а також заміна та/або відновлення несучих будівельних конструкцій об`єкту будівництва, за винятком заміни окремих елементів таких конструкцій на аналогічні і (або) відновлення зазначених елементів (висновок щодо змісту поняття реконструкції, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 640/20805/18).

Водночас, новоствореним об`єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12, від 04.09.2018 у справі № 914/2660/15, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 161/3376/17, від 04.07.2018 у справі № 335/640/15-ц, від 13.01.2021 у справі № 535/44/16-ц, від 13.05.2021 у справі № 363/3583/15-ц).

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

За частиною 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) державної реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об`єкт незавершеного будівництва.

Частиною 4 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі об`єднання об`єктів нерухомого майна відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи закриваються, а реєстраційні номери таких об`єктів скасовуються. Для новоствореного об`єкта нерухомого майна відкривається новий розділ у Державному реєстрі прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер такому об`єкту.

За змістом наведених норм реєстраційний номер нерухомого майна є незмінним протягом усього часу його існування (навіть у випадку зміненення зовнішніх та внутрішніх параметрів), у той час, як новоствореному об`єкту нерухомого майна надається свій власний індивідуальний номер.

Тобто, станом на дату зверення з позовом до суду, прокурором та позивачем заявлене до витребування зовсім інше нерухоме майно (яке було перероблене, видозмінене та об`єднане у цілісні майнові комплекси, тобто, новостворені об`єкти нерухомого майна (що підтверджується відмінністю технічних ознак, площею, адресою розташування тощо) та яким присвоєно зовсім інші індивідуальні номери (реєстраційні номери): № 1154836032105 - 1092,3 кв.м - м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-В, № 1155012832105 - 829,2 кв.м - м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-Б), яке добросовісно набуто Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячна Галявина»), на відміну від того нерухомого майна, що було передане Бориспільській районній раді рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року.

За результатами оцінки доказів у сукупності, суд зазначає, що втручання прокурора у мирне володіння відповідачем нерухомим майном як новоствореними об`єктами, що розташовані за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 79-Б, 79-В - не є законним та не відповідає справедливому балансу (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), щодо того, що вилучення майна можливе без компенсації тільки за виняткових обставин («Літґоу та інші проти Сполученого Королівства», «Скордіно проти Італії»), обґрунтуванням суспільного та публічного інтересу у даному позові визначено неотримання можливої орендної плати від експлуатації спірного нерумого майна, що, в даному випадку, свідчить про покладення на відповідача особистого та надмірного тягаря (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Зважинський проти Польщі», «Брумареску проти Румунії», «Трегубенко проти України») таким витребуванням, оскільки матеріали справи не містять обгрунтування будь-якого «державного інтересу», що виправдовував би позбавлення відповідача його майна.

Крім того, суд зазначає, що самі по собі порушення, що допущені органами влади при передачі майна у власність у 1996 році, не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі у 2022 році без належного обґрунтування державного інтересу (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Федоренко проти України»), якщо такі порушення не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого набувача майна (право власності у якого виникло у 2017 році, тобто, більше, ніж через 20 років з моменту процедури приватизації), при цьому, як вказано вище, винної протиправної поведінки відповідача щодо набуття майна судом не встановлено та зазначений виснок про його добросовісність.

Враховуючи те, що нерухоме майно, яке на праві власності належить Бориспільській районній раді, станом на дату ухвалення рішення, фактично не існує, оскільки, перебуваючи у чужому незаконному володінні створено нові об`єкти (з іншими технічними характеристиками), що знаходяться за іншою адресою, з присвоєнням інших індивідуальних номерів: № 1154836032105, № 1155012832105, а прокурором та позивачем не доведено законності втручання у мирне володіння, не надано доказів будь-якого «державного інтересу», що виправдовував би позбавлення відповідача майна та не дотримано справедливого балансу між таким втручання та визначеною метою, очевидно, що, у випадку задоволення позову у цій справі, буде порушено вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67467156) наявні вступна та резолютивна частини заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року (набрало законної сили 07.03.2017, у справі № 202/1243/17), яким визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячна Галявина», ідентифікаційний номер: 40894277, право власності на майновий комплекс, що складається з будинку побуту А-ІІ загальною площею 693,30 кв.м, пральні самообслуговування загальною площею 112,3 кв.м, будівлі трансформаторної підстанції загальною площею 23,6 кв.м, розташований за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 79-Б; - визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячна Галявина», ідентифікаційний номер: 40894277, право власності на комплекс нежитлових приміщень, загальною площею 1092,3 кв.м, розташований за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, буд. 79-В.

Суд не бере до уваги зазначені відомості, з огляду на те, що ані у реєстрі, ані у матеріалах даної справи не долучено повного тексту цього рішення суду, що, крім того, не дає змоги констатувати набрання ним законної сили, в порядку вимог Цивільного процесуального кодексу України, хоча відомості з реєстру місять дату набрання вказаним рішенням суду законної сили - 07.03.2017.

Матеріали, що не досліджені судом при розгляді справи, не можуть бути покладені в основу рішення суду, одночасно, відповідач не позбавлений можливості, після складання (чи отримання) повного тексту вказаного рішення суду та набрання ним законної сили, звернення до реєстратора та внесення змін до відомостей щодо власника спірного нерухомого майна.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 2, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено змагальність сторін, а відповідно до частин 1, 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України - при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи, у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що прокурором та позивачем не доведено законність втручання у мирне володіння, наявність суспільного та публічного інтересу та пропорційності втручання (справедливого балансу), що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, крім того, обрано неналежний спосіб захисту, належним способом захисту, у даному випадку, є відшкодування вартості спірного нерухомого майна, яке вибуло з власності Бориспілської районної ради.

З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, питання позовної давності судом не з`ясовуються, усі інші доводи та докази сторін були досліджені та оцінені судом у ході розгляду справи у судових засіданнях, у тексті рішення суду не наводяться, оскільки не були покладені в його основу.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Київську обласну прокуратуру.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 73, 74, 76-86, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову (вх. №1028/20 від 22.04.2020) Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 21) в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київській шлях, буд. 74, код ЄДРПОУ 04054837) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячна галявина" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 79-Б, код ЄДРПОУ 40894277) про витребування майна (приміщень) з чужого незаконного володіння - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.04.2022.

Суддя С.О. Саванчук