Ухвала суду № 103861022, 04.04.2022, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 489/1549/19

Провадження № 1-кп/487/102/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2022 рокуЗаводський районний суд м. Миколаєва у складі колегії суддів: Гаврасієнка В.О., Кузьменка В.В., за участю секретаря Бондаренко А.В., прокурора Гречко А.В., захисника Куратьова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду Заводського району м. Миколаєва клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Заводським районним судом м. Миколаєва розглядається кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.115, ч. 1 ст. 263 КК України.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не зменшилися і продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Захисникобвинуваченого Куратьов А.В. заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив суд змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання для вступу до збройних сил України на час військового стану у Україні для проходження військової служби, посилаючись на те, що ОСОБА_1 має досвід проходження служби в Збройних силах України, є учасником бойових дій, має постійне місце проживання, за місцем проживання та проходження служби характеризується позитивно, а ризики зазначені в ст.ст.177-178 КПК України, на які посилається сторона обвинувачення не доведені та не підтвердженні.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 посилаючись на обставини, що були підставою для застосування запобіжного заходу, доводив, що ризики, встановлені при обранні запобіжного заходу, не зникли.

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного:

Судом встановлено, що під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29.09.2018 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України.

При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує встановлені обставини та вагомість наявних доказів, якими вони обґрунтовуються у їх сукупності та обґрунтованість підстав для продовження запобіжного заходу.

Положеннями статті 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду вирішення питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Виходячи з положень статті 199 КПК України, яка визначає порядок продовження строку тримання під вартою, суд, при розгляді клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в ході судового розгляду, крім обставин зазначених у ст. 194 КПК України, повинен встановити: чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; - чи наявні обставини, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 194 КПК України, суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, у разі якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Факт наявності обвинувального акту не може виправдати застосування запобіжного заходу, спрямованого на обмеження вільного пересування особи, оскільки суддя в межах своїх повноважень повинен установити законність, виправданість і сумірність запобіжного заходу.

Суддя при розгляді клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою бере до уваги також і особу обвинуваченого.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання, до затримання мешкав з батьками, розлучений, має двох доньок, які проживають окремо від ОСОБА_1 , одна з доньок є неповнолітньою. Також ОСОБА_1 є учаником бойових дій, брав участь у антитерористичній операції, указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, за місцем проживання та проходження служби характеризується позитивно.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року з 05:3-0 24 лютого 2022 року на території України запроваджений військовий стан.

Станом на 04.04.2022 року м. Миколаїв перебуває у зоні активних бойових дій.

З урахуванням вищевикладеного, суддя приходить до переконання, що забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти зазначеним ризикам, можливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, а саме особистого зобов`язання.

Приходячи до вищевказаного висновку суд враховує наступне.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що право на свободу та особисту недоторканність є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини. Наявність свободи у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації; право на свободу передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо; право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011; абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року №2-рп/2016).

Разом з тим, згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини, домашній арешт, з огляду на його ступінь і інтенсивність, вважається позбавленням волі у значенні статті 5 Конвенції.

Так, у справі «Бузаджі (Buzadji) проти Республіки Молдова» (скарга №23755/07) від 5 липня 2016 року (пп. 103, 104, 112, 113) Суд зазначив, що як і в багатьох інших областях, Європейський Суд наполягає у своїй прецедентній практиці на автономному тлумаченні поняття позбавлення волі. Стаття 5 Конвенції не поширюється на прості обмеження свободи пересування, які регулюються пунктом 1 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції. Однак різниця між обмеженням свободи пересування і позбавленням волі полягає лише в ступені обмеження або в мірі інтенсивності, а не в самому характері або в суті. Для того, щоб визначити, чи була особа «позбавлена волі» за змістом статті 5 Конвенції, слід виходити з конкретної ситуації особи і брати до уваги цілий ряд критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і порядок виконання цього заходу (див. Постанову Європейського суду у справі «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v.Italy) від 6 листопада 1980 р Series A, № 39, §§ 92-93).

Вирішуючи питання про зміну обраного обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів, приходить до висновку, що більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання зможе в повній мірі забезпечити його належну процесуальну поведінку та виконання покладених на нього обов`язків. При цьому, слідчий суддя враховує те, що ОСОБА_1 у зв`язку із введенням військового стану на території України бажає вступити до лав Збройних сил України для захисту держави.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне покласти на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України та зобов`язати його не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи працює, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України; з`явитися в 24 годинний термін до військового комісаріату для реєстрації та вступу до Збройних сил України на час військового стану у Україні для проходження військової служби.

Керуючись ст.ст. 314, 177, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу - відмовити.

Клопотання захисника Куратьова А.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу задовольнити.

Змінити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання, поклавши наступні обов`язки:

1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи працює, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України;

5) з`явитися в 24 годинний термін до війського комісаріату для вступу до Збройних сил України на час військового стану у Україні для проходження військової служби.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошений 06.04.2022 року.

Судді: В.В. Кузьменко

В.О.Гаврасієнко