Рішення № 103849584, 28.10.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/16669/20

Провадження № 2/369/1266/21

РІШЕННЯ

Іменем України

28.10.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Ільченка В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський квартал 2» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 142 852,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.05.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 41/ЛУ24-А .

На підставі договору відповідач зобов`язався передати у власність позивача майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , а позивач зобов`язався оплатити ціну таких прав.

Позивач вказує, що ціна майнових прав на момент підписання договору становила 391 378 грн., в тому числі ПДВ 65 229,67 грн, що еквівалентно 15 053,00 доларів США.

Позивач зауважує, що відповідно до умов договору ціна майнових прав сплачується таким чином: 04.06.2018 - 2 549,00 доларів США і кожного місяця 417,00 доларів США.

Позивач вказує, що 31.05.2018 він та відповідач підписали акт прийому-передачі форвардного контракту 58136-А/2.

Зі слів позивача, станом на 02.11.2020 ним виконано усі зобов`язання за даним договором, а саме підписано Акт пред`явлення Форвардного договору та повністю сплачено ціну майнових прав.

Позивач стверджує, що за умовами договору відповідач у разі недотримання орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва зобов`язується сплатити пеню у розмірі 0,1% від суми ціни майнових прав на квартиру за кожен день прострочення. За перші шість місяців періоду прострочення від орієнтовного строку готовності об`єкта будівництва до експлуатації, пеня не нараховується та не сплачується.

Зі слів позивача, 31.05.2018 він надіслав відповідачу претензію про сплату пені за договором № 41/ЛУ24-А від 31.05.2018, однак відповідач її проігнорував.

Позивач зазначив, що 06.11.2020 він надіслав відповідачу претензію про сплату пені за договором № 41/ЛУ24-А від 31.05.2018, оскільки відповідно до умов договору орієнтовний строк готовності об`єкта до експлуатації 31.12.2018, а кінцевий строк готовності 30.06.2019.

Позивач стверджує, що відповідач отримав претензію 11.11.2020, однак на момент подання позову відповіді йому не надходило.

У зв`язку із зазначеним позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 04.01.2021 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

02.04.2021 ТОВ «Петрівський квартал 2» подав відзив на позовну заяву, в якому проти вимог позивача заперечував, вказував на те, що, дійсно між позивачем та відповідачем 31.05.2018 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, на підставі якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , а позивач зобов`язався оплатити ціну таких прав.

Відповідач вказує, що на умовах договору він має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також термін готовності до експлуатації Об`єкта будівництва на строк до шести місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього договору.

Відповідач звертав увагу на те, що в умовах договору вказана неконкретна дата готовності Об`єкта будівництва до експлуатації, а орієнтовна календарна дата.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача також в судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.05.2018 між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 41/ЛУ24-А .

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору відповідач зобов`язався передати у власність позивача, а позивач зобов`язався прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 (надалі «Об`єкт будівництва») та оплатити ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що майнові права на Квартиру за цим договором передаються від відповідача до позивача шляхом підписання Акту прийому-передачі квартири (як сукупності майнових прав) (надалі - «Акт прийому-передачі»), який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.4 орієнтовний строк готовності Об`єкта будівництва до експлуатації - 31 грудня 2018. Відповідач має право в односторонньому порядку змінити строк будівництва, а також в односторонньому порядку змінити термін готовності до експлуатації Об`єкта будівництва в строк до шести місяців, і це не буде вважатися порушенням умов цього договору.

Відповідно до п. 3.1. даного договору ціна майнових прав на Квартиру на момент підписання Договору становить: 391 378,00 грн, в тому числі ПДВ 65 229,67 грн., що еквівалентно 15 053 доларів 00 цента США.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі недотримання Орієнтовного строку готовності Об`єкта будівництва понад шість місяців від орієнтовного строку готовності Об`єкта будівництва до експлуатації (п. 2.4 договору) відповідач сплачує пеню позивачу у розмірі 0,1% від суми ціни майнових прав на Квартиру за кожен день прострочення. За перші шість місяців періоду прострочення від орієнтовного строку готовності Об`єкта будівництва до експлуатації пеня не нараховується та не сплачується.

31.05.2018 між сторонами було укладено договорів купівлі-продажу деривативу № 58136-А/2.

Відповідно до п. 3.1 цього договору на дату укладення договору сторони визначили ціну договору у розмірі: 167 726,00 грн. без ПДВ відповідно до пункту 196.1.1. Податкового Кодексу України, що є еквівалентом 6 451,00 доларів США.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що відповідач зобов`язується передати позивачу Дериватив з моменту підписання цього договору укладення Акту прийому-передачі деривативу. Акт прийому-передачі деривативу підписується сторонами в момент укладання цього договору.

31.05.2018 сторонами було підписано додаток № 1 до договору купівлі-продажу деривативу № 58136-А/2 від 31.05.2018 - Акт прийому-передачі деривативу № 58136-А/2.

Згідно з наявними у матеріалах справи квитанціями позивачем було проведено оплату майнових прав згідно з договором № 41/ЛУ24-А: 04.06.2018 - 167 726,00 грн., 04.06.2018 позивач сплачує 66 274,00 грн., 02.07.2018 - 15 000,00 грн., 31.07.2018 - 15 000,00 грн, 30.08.2018 - 13 000,00 грн, 27.09.2018 - 13 000,00 грн., 30.10.2018 - 14 000 грн., 27.11.2018 - 15 000 грн., 21.12.2018 - 13 000,00 грн., 28.01.2019 - 15 000,00 грн., 28.02.2019 - 14 00,00 грн., 29.03.2019 - 15 000,00 грн., 23.05.2019 - 14 000,00 грн., 31.07.2019 - 14 000 грн., 13.09.2019 - 14 000,00 грн., 05.11.2019 - 15 000,00 грн., 10.12.2019 - 14 000 грн., 31.01.2020 - 29 800,00 грн., 23.04.2020 - 9 820,00 грн.

З огляду на встановлені обставини у справі суд вважає за необхідне проаналізувати наступне законодавство та правові висновки Верховного Суду.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме:

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21.02.2018 у справі № 752/7721/15-ц (провадження № 61-4139св18) вказано, що, встановивши, що термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній. Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).

Такої ж позиції дотримався Верховний Суд і в постановах від 08.05.2019 у справі № 554/6694/17 та від 22.07.2020 у справі № 369/6303/19.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм та практики Верховного Суду суд приходить до наступних висновків.

Як зазначалось, судом встановлено, що 31.05.2018 між сторонами було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 41/ЛУ24-А, відповідно до п 2.4 якого визначено орієнтовний строк будівництва та введення в експлуатацію будинку - 31.12.2018.

Доводи позивача про те, що строк та термін виконання зобов`язання визначений правочином, а саме: 31.12.2018, суд не може взяти до уваги, оскільки строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі конкретно не визначений, у пункті 2.4. договору зазначена лише орієнтовна календарна дата прийняття об`єкта будівництва до експлуатації.

Встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації.

На підставі наведеного, суд, встановивши, що термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначено, а вказана у договорі дата є орієнтовною, приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачем було порушено умови спірного договору, а тому залишає позов без задоволення.

З урахуванням того, що у позові було відмовлено, суд згідно зі ст. 141 ЦПК України залишає судові витрати позивача за ним.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 14, 15, 16, 251, 252, 509, 549, 611, 626, 638 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-268, 351, 352, 354ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський квартал 2» про стягнення заборгованості відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Інформація про відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрівський квартал 2», код ЄРДПОУ 40616059, адреса місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 2В.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.М.Ковальчук