Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2022 року справа № 580/878/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді Трофімової Л.В., за участі секретаря судового засідання Овсієнко Г.О., розглянувши у письмовому порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №580/878/22
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення.
31.01.2022 вх. 4836/21 позивач, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2014-2019 роки;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2014-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.
Ухвалою від 04.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач усупереч закону не виплатив позивачеві під час звільнення компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період служби з 2014 по 2019 роки, як учаснику бойових дій, тому просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався, у строк встановлений судом та станом на дату прийняття рішення в даній справі, відзив на позов до суду не надходив.
Згідно частини 4 статті 129 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі під час розгляду справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що згідно посвідчення від 16.04.2015 серії НОМЕР_4 позивач має статус учасника бойових дій. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 18.06.2019 №138 старший солдат ОСОБА_1 звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 07.06.2019 №31-РС за підпунктом «а» пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати таким, що 18.06.2019 справи та посаду здав, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2014-2019 роки, позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 Закону №504/96-ВР); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону №504/96-ВР); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону №504/96-ВР); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено додаткову відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. На підставі пункту 12 частини 1 статті 12 Закону №3551 учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин 8, 14, 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та у порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Згідно частини 18 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку зі звільненням позивача виникли в особливий період, позивач не використав право на відпустки.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543) визначено поняття особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551, припиняється. Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону №2011 у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Під час вирішення спору судом враховано зазначені у рішенні від 16.05.2019 висновки Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, де надано оцінку бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації під час звільнення за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019). Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 зазначено, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 31, 32 постанови від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 зазначила, що Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби. У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, що може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, що може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011 у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на зміст права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до пунктів 3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, що військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за усі невикористані дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статті 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551 (пункт 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019). Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час ухвалення рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про її протиправність, позаяк відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, встановлений законами України, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій належить задовольнити частково з огляду на підтвердження статусу УБД.
Оцінюючи період за який належить виплатити спірну компенсацію, суд зазначає таке.
Предметом позовних вимог є встановлення правомірності бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 до 2019 та зобов`язання здійснення виплати.
Суд врахував, що положення Законів №504/96-ВР та №3551-ХІІ пов`язують право на отримання додаткової відпустки, передбачене статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ або грошової компенсації за її невикористання, із наявністю у особи статусу учасника бойових дій.
Судом встановлено, що позивач отримав статус учасника бойових дій 16.04.2015 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 . Позивач проходив військову службу на посаді водія-електрика окремого радіолокаційного взводу військової частини НОМЕР_2 до 18.06.2019, виключений із списків наказом командира в/ч НОМЕР_6 від 18.06.2019 №138.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 78 КАС України).
У іншій справі № 7/009-12 залучені треті особи Військова частина НОМЕР_5 (Київська область, м. Васильків) та Військова частина НОМЕР_2 (Черкаська область, м. Сміла). Згідно довідки від 15.03.2012 № 105/1, наданої Військовою частиною НОМЕР_5 , що залучена господарським судом до матеріалів справи та відповідно до організаційно-штатної структури Збройних Сил України військова частина НОМЕР_2 (радіотехнічний батальйон м. Сміла, Черкаська область) входить до складу радіотехнічної бригади і знаходиться у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_5 (управління радіотехнічної бригади м. Васильків, Київська область). Будь-яке забезпечення, у тому числі і продовольче, військової частини НОМЕР_2 здійснюється через військову частину НОМЕР_5 .
Позивач стверджує: "Я з 2015 року є учасником бойових дій".
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку, що доводи позивача є частково обґрунтованими, право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач набув із 16.04.2015 (статус УБД) до 18.06.2019 (дата звільнення позивача з ВЧ НОМЕР_5 ), тому адміністративний позов належить задовольнити частково.
Враховуючи, що позов особи, звільненої від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» задоволено частково, доказів інших судових витрат позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 5, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 258, 262-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.04.2015 до 18.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з військової частини НОМЕР_5 .
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.04.2015 до 18.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: Військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Судове рішення складене 04.04.2022.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА
Судове рішення № 103842814, Черкаський окружний адміністративний суд було прийнято 04.04.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 580/878/22. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: