Рішення № 103838898, 24.02.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року Справа № 160/26716/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (письмове провадження) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною, скасування вимоги та анулювання боргу в інтегрованій картці платника податків,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Горобець Юлія Володимирівна звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-270528-55 У від 12.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 38888,74 грн. з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

-визнати протиправними та скасувати нарахування суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, провести корегування індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

-зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо корегування нарахувань суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 38888,74 грн.

-стягнути з відповідача на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

-стягнути з відповідача на користь Позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00грн., судові витрати, що складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 1816,00грн. та судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач в період з 2010 по теперішній час позивач реалізую та здійснює свою професійну діяльність в сфері надання юридичних послуг, як найманий працівник. Роботодавець - АТ «Укртелеком» відповідно до довідки від 10.12.2021 №1967 сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. З моменту отримання позивачем Свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю, а саме з 17.09.2012 по теперішній час, позивач не отримує доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально. Проте, всупереч приписам чинного законодавства Головне управління ДПС у Днірпопетровській області нараховує позивачу суми податкового боргу з ЄСВ. Окрім того, позивач вказує, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-270528-55 У від 12.02.2021 не отритримував, а дізнався 09.12.2021 у додатку «Дія» про існування виконавчого провадження щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 38888,74 грн., Постанову про арешт коштів боржника, Постанову про стягнення виконавчого збору, Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, Постанову про розшук майна боржника, а саме оголошено у розшук автомобіль Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

13.01.22 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву,в якому заперечує проти задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з даними інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 17.09.2012 по теперішній час перебуває на податковому обліку ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.Інформації про припинення/зупинення незалежної професійної діяльності не має. Тобто, відповідно п. 5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Так, за даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ОСОБА_1 за технологічним кодом класифікації 71040000 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску з 2018 по 2021 рік (по строку сплати 19.01.2021) на загальну суму 38888,74 грн. Відповідно до чинного законодавства та на підставі вищевказаних даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від№Ф-270528-55 У від 12.02.2021, яка була надіслані поштою та повернулась з відміткою поштового відділення ПАТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідач вважає, що спірна вимога була сформована правомірно та обґрунтовано.

До суду представником позивача було надано відповідь на відзив, в якій викладено наступні обґрунтування.

З приводу тверджень відповідача про те, що до позовної заяви не додано належного доказу на підтвердження нарахування і сплати роботодавцем позивача, як за застраховану особу, ЄСВ зазначимо, що до позовної заяви додано довідку АТ «Укртелеком» про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017-2021.

Зі місту довідки вбачається, що із доходу позивача АТ «Укртелеком» щомісячно сплачує єдиний соціальний внесок у розмірі, що значно перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць, що також спростовує зазначені вище твердження відповідача.

Позивач звертає увагу суду на таке, що відповідач вже третє приймає вимогу про сплату недоїмки в яку включає періоди 2017-2020 років, чим втретє порушує захищені Законом права та інтереси позивача, у зв`язку з чим позивач втретє змушений захищати свої права у суді.

Так, по справі №160/2534/21 позивач оскаржував вимогу про сплату недоїмки від 19.11.2020 № Ф-270528-55, яка включала в себе наступні нарахування по єдиному внеску:

- за 2017 рік по строку 09.02.2018 р. за звітний рік в сумі 8448, 00 грн.;

- за І квартал 2018 року по строку 19.04.2018 р. - 2 457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року - 3 723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 грн.);

- за ІІ квартал 2018 року по строку 19.07.2018 р. - 2 457,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року по строку 19.10.2018 р. - 2 457,18 грн.;

- за ІV квартал 2018 року по строку 21.01.2019 р. - 2 457,18 грн.;

- за І квартал 2019 року по строку 19.04.2019 р. - 2 754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року - 4 173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2754,18 грн.).

- за ІІ квартал 2019 року по строку 19.07.2019 р. - 2 754,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року по строку 19.10.2019 р. - 2 754,18 грн.;

- за ІV квартал 2019 року по строку 20.01.2020 р. - 2 754,18 грн.;

- за І квартал 2020 року по строку 21.04.2020 р. - 2 078,12 грн.;

- за ІІ квартал 2020 року по строку 20.07.2020 р. - 1 039,06 грн.;

- за ІІІ квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року - 3 178,12 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі № 160/2534/21 було визнано протиправною та скасовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2020 №Ф-270528-55. При цьому, в рішенні суду зазначено, що скасування Вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) буде наслідком відповідного скасування нарахування єдиного внеску.

З системного аналізу правових норм, викладених в Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 (далі Порядок № 422) вбачається, що інтегрована картка платника податків формується відповідним контролюючим органом, який зобов`язаний забезпечити достовірність та об`єктивність даних що в ній містяться. При цьому, скасування податкової вимоги судовим рішенням, яке набрало законної сили, та яким встановлено відсутність у платника відповідного боргу, зумовлює необхідність коригування відповідних показників його ІКП.

Однак, в порушення приписів установлених Порядком №422, відповідач не лише не скасував та не припинив незаконні та безпідставні нарахування єдиного внеску, не вчинив коригування в ІКП податків, а й навпаки - втретє виніс Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-270528-55-У, яка оспорюється позивачем в даній справі. При цьому, зі змісту відзиву на позов вбачається, що до оскаржуваної вимоги включені нарахування по єдиному внеску за ті ж самі періоди, що і по передніх вимогах.

27.01.2022 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких не погоджується з доводами представника позивача та стверджує, позивачу була надіслана саме вимога від 12.02.2021 № Ф-270528-55-У, що підтверджує долучена до відзиву копія конверту із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою».

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 03.12.2010 прийнятий на посаду заступника начальника відділу правового забезпечення до Дніпропетровської філії відкритого акціонерного товариства Укртелеком, наказ №2141/ВК від 03.12.2010 року, що підтверджується записом в трудовій книжці позивача від 01.08.2005 року серії НОМЕР_4 , копія якої міститься в матеріалах справи. Відомості щодо звільнення в трудовій книжці відсутні.

Відповідно до рішення Дніпропетровської обласної квіліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №11 від 10.09.2012 року позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю з 17.09.2012 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 17.09.2012 року №2637, копія якого міститься в матеріалах справи. Доказів зупинення/скасування зазначеного свідоцтва до суду не надано.

При цьому, докази, які б підтверджували, що позивач займається адвокатською діяльністю та отримує з цього дохід матеріали справи не містять.

Відповідно до реєстраційних даних позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Кам`янська ДПІ, вид діяльності - діяльність у сфері права (код КВЕД 69.10).

Згідно інтегрованої картки платника податків, наданої до матеріалів справи відповідачем, за позивачем рахується борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у сумі 38888,74 грн.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога включає в собі наступні нарахування по єдиному внеску:

- за 2017 рік по строку 02.05.2018 в сумі 8448,00 грн.;

- за І квартал 2018 року по строку 19.04.2018 р. - 2 457,18 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року по строку 19.07.2018 р. - 2 457,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року по строку 19.10.2018 р. - 2 457,18 грн.;

- за ІV квартал 2018 року по строку 21.01.2019 р. - 2 457,18 грн.;

- за І квартал 2019 року по строку 19.04.2019 р. - 2 754,18 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року по строку 19.07.2019 р. - 2 754,18 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року по строку 19.10.2019 р. - 2 754,18 грн.;

- за ІV квартал 2019 року по строку 20.01.2020 р. - 2 754,18 грн.;

- за І квартал 2020 року по строку 21.04.2020 р. - 2 078,12 грн.;

- за ІІ квартал 2020 року по строку 20.07.2020 р. - 1 039,06 грн.;

- за ІІІ квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року - 3 178,12 грн.;

-за ІV квартал 2020 року по строку 19.01.2021 року 3300,00 грн.

12.02.2021 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інтегрованої картки позивача складено вимогу про сплату боргу №Ф-270528-55 У в сумі 38888,74 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Пунктом другим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокатська діяльність це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з частиною 3статті 4 Закону № 5076-VI адвокатможе здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

Статтею другою Закону № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2, 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом п`ятим частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Слід відмітити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI на час виникнення у позивача заборгованості, не було врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиний соціальний внесок не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах у межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження № К/9901/25439/19) та постанові від 05.03.2020 року у справі №824/509/19-а (адміністративне провадження №К/9901/29000/19).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник.

Окрім того, судом встановлено, згідно довідки Дніпропетровської філії ПАТ Укртелеком № 1967 від 10.12.2021 року про доходи і утриманий податок з січня 2017 по листопад 2021 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок за період січень 2017-листопад 2021 року.

Отже, позивач у спірний період був найманим працівником, однак за період 2017-4 квартали 2020 року йому, як особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності індивідуально та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-270528-55 У від 12.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 38888,74 грн. з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Разом з тим, вимоги в частині визнання протиправними та скасування нарахування Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з оплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) єдиного соціального внеску, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, з наведеної норми Конституції України слідує, що судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Дане право закріплене і в частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Крім того, відповідно до статті 2, пункту 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, виключно результат реалізації повноваження органу (а саме - рішення органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по прийняттю рішення або бездіяльність) може бути об`єктом судового оскарження. А дотримання органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу прийняття рішення входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого органом за результатами розгляду документів.

Крім того, скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 №Ф-270528-55 У і буде наслідком відповідного скасування нарахування єдиного внеску.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо корегування нарахувань суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 38888,74 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податкова інформація вживається у значенні, визначеному Законом України "Про інформацію".

У статті 1 цього Закону України "Про інформацію" інформацією визнано будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У силу вимог пункту 63.12 статті 63 Податкового кодексу України інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв`язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Таким чином, відомості, внесені податковим органом до баз даних, є публічною інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.

Наведене виключає наявність в інформаційних базах даних податкового органу інформації про податкові зобов`язання платника податків у тому числі і по сплаті єдиного внеску без наявності у особи обов`язку щодо його сплати.

Зважаючи на вищевикладені висновки суду у цій справі та враховуючи, що того, що відповідачем втретє приймається податкова вимога щодо нарахуванню позивачу боргу зі сплати ЄСВ, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо корегування нарахувань суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 38888,74 грн.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України.

У постанові пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при поданні позовів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Необхідно зауважити, що на цей час в Україні відсутня офіційна методика щодо розрахунку розміру суми завданої моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди тим, що вимогу від 12.02.2021 відповідачем було пред`явлено до виконавчої служби для примусового виконання.

09.12.2021 по ВП № 67824045 державним виконавцем Заводського ВДВС у м.Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області були винесені постанови про:

- відкриття виконавчого провадження від, про стягнення виконавчого збору у розмірі 3 888,87грн.,

- про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00грн.,

- про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, що належать ОСОБА_1

16.12.2021 по ВП № 67824045 державним виконавцем Заводського ВДВС у м.Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області винесено Постанову про розшук майна боржника, а саме оголошено у розшук автомобіль Hyundai, реєстраційний номер НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 який належить ОСОБА_1 .

Зазначені обставини потягли за собою негативні правові наслідки для фінансового, морального та особистого стану позивача, оскільки останній вважається особою з несплаченими податками, на майно та грошові кошти позивача накладено арешт, діловій репутації позивача завдано шкоди. Позивача позбавлено можливості користування власним майном та грошовими коштами, що унеможливило придбання подарунків для привітання з Днем Святого Миколая, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дітей, членів родини та близьких Позивача, унеможливило здійснення сімейного відпочинку на Новорічні та Різдвяні свята, організацію та святкування дня народження позивача, що припадає на 28 грудня. Усе вищенаведене завдало позивачу тяжкі моральні страждання і переживання, що саме й охоплюється поняттям моральної шкоди.

Тому завдану відповідачем моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 10000,00 грн.

При цьому на підтвердження вказаних фактів не надає жодних доказів.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставною та необґрунтованою суму моральної шкоди, вимога про відшкодування моральної шкоди на користь позивача не підтверджена належними доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-270528-55 У від 12.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 38888,74 грн. з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо корегування нарахувань суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 38888,74 грн.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10000 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Як встановлено судом між позивачем та адвокатом Горобець Юлією Володимирівною укладено Договір про надання правової допомоги №43 від 14.12.2021.

14.12.2021 року між позивачем та адвокатом Горобець Юлією Володимирівною укладено Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги №43 від 14.12.2021. Пунктом 1 Додаткової угоди від 14.12.2021 до Договору про надання правової допомоги №43 від 14.12.2021 встановлено, що за надання (правничої допомоги) по п. 1.1 договору в суді 1-ої інстанції клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 10000 грн.

Отже, суд вказує, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідач у відзиві заперечував проти розміру витрат на правничу допомогу та зазначив, що дана справа - незначної складності.

Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі№640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. У зв`язку з цим відсутність детального опису робіт не впливає на визначення судом розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката, позаяк норма частини 4 статті 134 КАС України запроваджена для визначення розміру витрат, в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката 10000 грн. є визначеним незалежно від обсягу наданих послуг.

Разом із тим з огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

На переконання суду, виходячи із обставин даної конкретної справи, заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката в загальній сумі 10000 грн. є завищеним.

Так, суд враховує те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження та має ознаки справи незначної складності. Адвокатом підготовлена одна позовна заява, відповідь на відзив де предметом оскарження є лише одне рішення відповідача.

За таких обставин суд, керуючись принципом справедливості, виходячи із фактичного обсягу наданих адвокатом послуг правової допомоги, характером та предметом даного спору, приходить до висновку про можливість зменшення розміру витрат в даній справі до 5000 грн., що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Враховуючи, що при вирішення цієї справи суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, сума витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню на користь позивача підлягає зменшенню пропорційно задоволених вимог та становить 4000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1816,00 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню в сумі 1211,00 грн., витрати на правову допомогу4000,00 грн., що складає 5211,00 грн. з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул.. Сімферопольська, 17-а,код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною, скасування вимоги та анулювання боргу в інтегрованій картці платника податків-задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-270528-55 У від 12.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 38888,74 грн. з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи та індивідуальної податкової картки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо корегування нарахувань суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 38888,74 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн., що складає 5211,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко