Рішення № 103829253, 01.04.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2022 р. справа № 300/5330/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2021 по 26.08.2021 включно; зобов`язати нарахувати та виплатити Військову частину НОМЕР_1 ОСОБА_1 його середній заробіток (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2021 по 26.08.2021 включно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 04.03.2021 був звільнений з військової служби у запас, а 30.03.2021 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Проте при звільненні з військової служби, зазначає позивач, відповідач протиправно не провів з ним повний розрахунок, а саме: не виплатив грошову компенсацію за неотримане ним речове майно та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні. Вказані обставини встановлені судовими рішенням від 08.06.2021 у справі № 300/1649/21 та від 19.07.2021 у справі № 300/1648/21. Позивач вказав, що відповідач лише 26.08.2021 виплатив йому 15047 грн. компенсації за неотримане речове майно та на час подання позову до суду не виплатив одноразової грошової допомоги при звільненні. Тобто, вказує позивач, період з 30.03.2021 по 26.08.2021 включно є періодом затримки розрахунку при звільненні з військової служби. За вказаних обставин, на думку позивача, відповідач порушив норми статей 117-118 Кодексу законів про працю України, оскільки не здійснив виплату всіх належних йому сум при звільненні з військової служби. ОСОБА_1 вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

03.11.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.11.2021 № 50/41-1825.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Відповідача вказав те, що відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане ним речове майно та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки ОСОБА_1 , подавши рапорт, погодився на те, що вказані виплати будуть проведені після звільнення його з військової служби. Також відповідач вказав, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не застосовується до правовідносин, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати/її частини та складових. Також, вважає відповідач, вказана норма не застосовується в разі наявності між сторонами спору про розмір належних працівникові при звільненні сум. В спірному випадку між сторонами є спір щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні і рішення суду щодо вирішення цього спору між сторонами від 08.06.2021 у справі № 300/1648/21 не набрало законної сили. Відповідач просить суд в позові відмовити.

10.12.2021 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яку ухвалою суду від 29.12.2021 залишено без розгляду.

24.12.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду на виконання пункту 5 ухвали від 12.10.2021 про відкриття провадження, ОСОБА_1 подав заяву від 13.12.2021, до якої долучив копію відповіді Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.10.2021 № 50/41-1634 та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 10.12.2021 за період з І кварталу 2018 по І квартал 2021 включно.

Також ухвалою від 29.12.2021 суд витребував від відповідача додаткові докази у справі.

17.01.2022 від відповідача надійшли копії відомості № 576 про нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, платіжного доручення № 2882 від 06.12.2021 та відомості до нього, та довідка про розмір грошового забезпечення позивача № 50/41-53 від 12.01.2022.

27.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді позивач на те, що його право на виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні встановлено рішенням суду від 08.06.2021 у справі № 300/1648/21, яке набрало законної сили. Виплата коштів одноразової грошової допомоги при звільненні проведена відповідачем лише 07.12.2021, тобто через більш як вісім місяців після звільнення позивача з військової служби. В підтвердження необхідності застосування до спірних правовідносин норми статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах, зокрема від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а. Щодо зауваження відповідача про те, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не застосовується до правовідносин, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати чи її складових, то в спростування помилковості таких доводів позивач зіслався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (пункти 28-31). Щодо необхідності застосування при розрахунку середнього заробітку принципу співмірності, то позивач вказав на те, що він не вчинив жодних дій щодо затримки виплати таких коштів, натомість відповідач оскаржував рішення суду від 08.06.2021 у справі № 300/1648/21 в апеляційному порядку, не провівши відповідної виплати. Просить позов задовольнити повністю.

До відповіді долучено доказ її направлення відповідачу 24.01.2022.

Відповідач не подав суду заперечення на відповідь позивача в установлений судом п`ятиденний строк від дня її отримання.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 19.03.2022 до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан відповідно до пункту 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд зазначає таке.

Адміністративна справа № 300/5330/21 розглядається в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання. До початку введення в Україні воєнного стану 24.02.2022, сторони обмінялися письмовими позиціями у справі. Сторони також з власної ініціативи та на виконання вимог суду надали додаткові докази. Суд вважає поданих сторонами доказів достатньо для прийняття рішення у справі. Суд завершив підготовку справи до розгляду по суті. Також, на переконання суду, немає необхідності призначити розгляд цієї справи в судовому засіданні для уточнення позицій сторін чи з`ясування спірних обставин. Сам факт введення воєнного стану не є підставою для зупинення провадження у справі, а є лише обставиною, що з поважних причин перешкоджає стороні належно реалізувати свої процесуальні права у справі. В спірному випадку, як вказано вище, сторони до введення воєнного стану реалізували свої процесуальні права у справі в суді першої інстанції. В суду немає перешкод для прийняття рішення в цій справі. В разі незгоди сторони з рішенням суду, викладені в клопотанні обставини, можуть бути підставами для поновлення строку на подання апеляційної скарги при його пропуску. Отже, суд вважає, що клопотання відповідача про зупинення провадження в цій справі слід відхилити.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив таке:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

11.10.2017 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.10.2017 про право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с. 23).

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 30.03.2021 за № 68 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено з 30.03.2021 зі списків особового складу цієї військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас на підставі наказу командувача Національної гвардії України № 38 о/с від 04.03.2021, за закінченням строку контракту (а.с. 25).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 300/1649/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України стосовно нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с. 8-11).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі № 300/1648/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 12-14). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2021 залишено без змін вказане рішення суду першої інстанції у справі № 300/1648/21.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 300/1649/21 встановлено, що згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 6 від 12.03.2021 вартість речового майна, що належить до виплати позивачу становить 15281,39 грн.

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» від 29.08.2021, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу 26.08.2021 - 15052,17 грн. заробітної плати (а.с. 27). Сторони визнають вказаний факт як виплату коштів в рахунок компенсації вартості речового майна.

Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» від 07.12.2021, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу 07.12.2021 - 78395,41 грн. заробітної плати (а.с. 68).

Відповідачем подано платіжне доручення № 2882 від 06.12.2021, на суму 78395,41 грн., з призначенням платежу: виплата ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби на виконання рішення суду (а.с. 89). Згідно копії відомості № 576 про нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, сума нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби становить 79589,25 грн., з яких 1193,84 грн. військовий збір, до виплати 78395,41 грн. (а.с. 88).

Сторони визнають вказаний факт як виплату коштів одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Згідно поданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № 50/41-53 від 12.01.2022, грошове забезпечення позивача за січень 2021 становило 17550,00 грн., за лютий 2021 17550,00 грн. (а.с. 91).

Релевантні джерела права у справі. Оцінка аргументів сторін. Мотиви прийняття рішення судом.

Щодо дотримання строку звернення до суду:

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відбувся 26.08.2021; в частині виплати одноразової грошової вихідної допомоги при звільненні з військової служби 07.12.2021, а цей позов подано до суду 20.09.2021. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.

Щодо розгляду справи по суті спору:

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 та пункту 2 частини першої статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пункт 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначає таке: Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ] Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

… за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини;

… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України;

…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З огляду на вказану правову позицію касаційного суду щодо застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку відхилити заперечення відповідача та застосувати до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України.

ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 30.03.2021. Станом на вказану дату відповідач протиправно не виплатив позивачу:

1) грошову компенсацію за неотримане ним під час військової служби речове майно на суму 15281,39 грн. згідно довідки про вартість такого майна за № 6 від 12.03.2021 (з яких 229,22 грн. сума військового збору, до виплати - 15052,17 грн.);

2) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 79589,25 грн. (з яких 1193,84 грн. військовий збір, до виплати 78395,41 грн.)

Ці обставини встановлені рішеннями Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 300/1649/21 та від 19.07.2021 у справі № 300/1648/21 між тими ж сторонами та відповідно до статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Згідно виписок з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» від 29.08.2021 та 07.12.2021, Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено позивачу 26.08.2021 15132,17 грн. грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, 07.12.2021 78395,41 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами не має спору щодо правильності саме розміру та дати їх виплати.

Суми грошової компенсації за неотримане речове майно та суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розуміння статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.

При обчисленні періоду затримки Суд врахував, що відповідач фактично виплатив позивачу: грошову компенсацію за неотримане речове майно 26.08.2021, одноразову грошову допомогу при звільненні - 07.12.2021. Водночас, в позовній заяві ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні з військової служби за період по 26.08.2021 включно. Суд ухвалою від 29.12.2021 залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог, а саме щодо нарахування таких коштів по 07.12.2021 включно.

Отже, в цій справі періодом затримки розрахунку при звільненні є період, починаючи з першого дня після звільнення (тобто з 31.03.2021) до дати фактичного розрахунку, яка мала місце та яка визначена позивачем в позовній заяві (тобто 26.08.2021). Сумарно, такий період становить 149 календарних днів.

Згідно виданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за № 50/41-53 від 12.01.2022, грошове забезпечення позивача за січень 2021 становило 17550,00 грн., за лютий 2021 17550,00 грн., разом 35100 грн. При ділення цієї суми на 59 (сума календарних днів в січні-лютому 2021) - середньоденне грошове забезпечення становить 594,92 грн.

Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 88643,08 грн. (594,92 грн.*149 календарних днів).

При вирішенні цієї справи суд на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП, що викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц:

«[…](1.4) Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

68. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

69. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

70. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

71. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

72. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

[…]

78. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

79. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

80. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

81. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […]

87. […] Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

88. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

89. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

90. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

91.3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). […]

94.4. Сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419005,39 грн).

94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».

Суд врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц. Так, при вирішенні питання щодо суми відшкодування Суд взяв до уваги такі обставини:

1) щодо мотивів поведінки роботодавця при проведенні розрахунків при звільненні: суд врахував, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за неотримане ним речове майно добровільно, проте лише 26.08.2021, тоді як позивача виключено зі списків особового складу військової частини ще 30.03.2021; щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, то станом на 26.08.2021 така виплата взагалі не здійснена, оскільки відповідач оскаржив в апеляційному порядку судове рішення від 19.07.2021 у справі № 300/1648/21 (рішення суду у вказаній справі набрало законної сили 12.11.2021, виплата проведена добровільно 07.12.2021).

2) Щодо поведінки позивача: судом враховано, що позивач не заперечив проти його звільнення з військової служби до проведення з ним повного розрахунку. Водночас, неотримавши в розумний строк кошти після звільнення, позивач в місячний строк звернувся до суду з позовами про їх виплату (справи №№ 300/1648/21, 300/1649/21);

3) Щодо розміру відшкодування:

Суд переконаний, що обчислений відповідно до правил статей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди. При цьому судом враховано, що розрахунковим періодом є період по 26.08.2021 (в межах заявленого позивачем предмету позову), тоді як остаточний розрахунок проведено лише 07.12.2021, що вимагатиме додаткових виплат і за цей період.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зацитованій вище, дійшла таких висновків:

- суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89 постанови);

- зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати певні критерії, їх орієнтовний перелік наведений у п.п. 91.1-91.4 постанови,

- для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, можна використовувати спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розрахувати розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі № 910/4518/16:

"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Отож, беручи до уваги вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, Суд вважає доцільним "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (військовослужбовця), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити" застосувати у спірних правовідносинах показники середньозважених процентних ставок в річному обчисленні за кредитами, наданим домашнім господарствам, які оприлюднені Національним банком України "для розрахунку розміру сум, які такий працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Відповідно до способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) довгострокових кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки.

Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:

1) грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 15281,39 грн. виплачена 26.08.2021. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 31.03.2021 становила 36,6% річних (відомості за березень 2021 із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs). Тому сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить: з 31.03.2021 по 26.08.2021 2283,17 грн. (15281,39 грн. * 36,6% /365 * 149 календарних днів в періоді).

2) одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 79589,25 грн. станом на 26.08.2021 не виплачена. Отже, сума відсотків за користування таким кредитом за період затримки виплати становить: з 31.03.2021 по 26.08.2021 11891,29 грн. (79589,25 грн. * 36,6% /365 *149 календарних днів в періоді).

Отже, загальна сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням сум та періодів затримки розрахунку становить 14174,46 грн. (2283,17 грн. + 11891,29 грн.).

Водночас, Суд звертає увагу на те, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц).

З огляду на застосований Судом підхід, обраний Великою Палатою Верховного Суду в цій категорії спорів, враховуючи висновки Суду про необхідність зменшення визначеної на підставі правил статті 117 КЗпП суми відшкодування, Суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Суд пам`ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде не зобов`язання відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 31.03.2021 по 26.08.2021, а саме стягнення таких сум в розмірі 14174,46 грн. з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів. Суд переконаний, що стягнення більшої суми, не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності. Ця сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.

Суд врахував, що саме такий спосіб захисту прав працівників при звільненні в разі прострочення остаточного розрахунку при звільненні визнала належним та ефективним Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи вказані вище справи.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Сторони не понесли судових витрат у справі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.03.2021 по 26.08.2021.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14174 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят чотири) гривні 46 копійок.

В задоволенні позову в решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.