Рішення № 103824660, 23.02.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/18745/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Громадської організації "Захист Українського народу", м. Київ

до відповідача: Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції України у м. Києві

про стягнення шкоди в сумі 976 322 грн, -

Представники сторін:

від позивача: Цімейко Б. А.,

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація "Захист Українського народу" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції України у м. Києві про стягнення моральної шкоди в розмірі 963 492 грн, матеріальних збитків в сумі 3830 грн та 9000 грн упущеної вигоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 19.07.2017 року під час виконання свого громадського обов`язку, невстановленими слідством особами журналіст Громадського об`єднання «Захист Українського Народу» ОСОБА_1 був підданий катуванню, жорсткому поводженню, в подальшому за його заявою слідчим Святошинського УП ГУ НП в м. Києві було внесено до ЄРДР за №12017100080006400 від 20 липня 2017 року повідомлення про кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України. За час проведення досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням, позивач неодноразово звертався до слідчих та прокурора з клопотаннями, щодо вказаного провадження, однак про розгляд даних клопотань та їх вирішення позивачів повідомлено не було. Позивач неодноразово звертався з скаргами до слідчих суддів з приводу оскарження дій та бездіяльності слідчих, та щодо внесення повідомлень про неправомірні дії слідчих до ЄРДР, однак не виконуючи ухвали слідчих суддів спрямовані на проведення ефективного досудового розслідування за даним кримінальним провадженням, 02 липня 2018 року слідчим Святошинського УП ГУ НП в м. Києві прийнято рішення про закриття кримінального провадження, яку у подальшому було скасовано. На думку позивача, систематичними протиправними діями органів досудового розслідування Святошинського району м. Києва Громадській організації "Захист Українського народу" завдано моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою від 23.11.2021 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 22.12.2021.

21.12.2021 представником відповідача було подано пояснення по справі, згідно змісту яких проти задоволення позову заперечено з тих підстав, що позивачем не доведено обставин наявності одночасно трьох обов`язкових складових відшкодування шкоди, як то протиправна поведінка, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між ними.

У зв`язку із перебуванням судді Князькова В.В. 22.12.2021 на лікарняному судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 10.01.2022 судом було призначено підготовче засідання на 26.01.2022.

26.01.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2022.

У судове засідання 23.02.2022 з`явився представник позивача та подав на розгляд суду клопотання про заміну Державну казначейську службу України, як відповідача, на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також клопотання про запитання суду. З наслідками розгляду вказаних клопотань суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про заміну у справі відповідача на третю особу, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості заміни неналежного відповідача на стадії розгляду справи по суті, а також суд на місці ухвалив приєднати клопотання позивача про поставлення будь-яких запитань судом та отримання відповідей на них від представника позивача до матеріалів справи без реагування. Надалі під час судового засідання представник позивача надав пояснення по суті заявлених вимог та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання 23.02.2022 не направив своїх представників, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (№ 0105491973877 та № 0105491973885) з відміткою про вручення відправлення 04.02.2022. При цьому, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Отже, за висновками суду, неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 23.02.2022.

У судовому засіданні 23.02.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 19 липня 2017 року під час виконання свого громадського обов`язку, невстановленими слідством особами журналіст Громадської організації «Захист Українського Народу» ОСОБА_1 був підданий катуванню, жорсткому поводженню.

В подальшому за заявою журналіста Громадської організації «Захист Українського Народу» ОСОБА_1 слідчим Святошинського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_2 було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12017100080006400 від 20 липня 2017 року повідомлення про кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України.

За твердженнями позивача, за час проведення досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням, Громадська організація «Захист Українського Народу» неодноразово зверталась до слідчих та прокурора з клопотаннями, щодо вказаного провадження, однак про розгляд даних клопотань та їх вирішення позивача повідомлено не було.

02.07.2018 слідчим Святошинського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_2 прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

13.08.2018 за скаргою ОСОБА_1 прокурором Київської місцевої прокуратури №8 скасовано вказану постанову про закриття кримінального провадження.

В зв`язку з ігноруванням слідчим ОСОБА_2 проведенням будь-яких слідчих (розшукових) дій, ОСОБА_1 та Громадська організація «Захист Українського Народу» звернулись до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва зі скаргою щодо вчинення злочину слідчим ОСОБА_2 за ст.ст.364,367,382 КК України та внесенні до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинений злочин.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у справі №757/13281/18-к скарга була задоволена, судом було зобов`язано уповноважену особу Національної поліції України за заявою ОСОБА_1 та Громадської організації «Захист Українського Народу» від 28 грудня 2017 року внести відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про вчинення злочину слідчим ОСОБА_2

29.10.2018 слідчим СВ Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві Довгуном В.В. було прийнято рішення про закриття кримінального провадження ЄРДР №42018100000000309 від 27 березня 2018 року щодо слідчого ОСОБА_2 на підставі п.2 ч1 ст.284 Кримінально-процесуального кодексу України, яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва було скасовано.

Ухвалою від 09.01.2019 Святошинського районного суду м. Києва у справі №789/20547/18: скаргу Громадської організації «Захист Українського Народу» на бездіяльність слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, задоволено; визнано бездіяльність слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м.Києві ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України, яка полягає у невиконанні ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва П`ятничук І.В. від 10.08.2017 року у справі №759/11861/17, протиправною; визнано бездіяльність слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України, яка полягає у невиконанні ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м.Києва Миколаєць І.Ю. від 28.02.2018 року у справі №759/1344/18, протиправною; визнано бездіяльність слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України, яка полягає у нерозгляді клопотань Громадської організації «Захист Українського Народу» від 31.07.2017 року №349 (вх. від 31.07.2017 року №10979), від 31.07.2017 року №349 (вх. від 31.07.2017 року №10981), від 10.08.2017 року №363 (вх. від 11.08.2017 року), від 10.08.2017 року №362 (вх. від 11.08.2017 року) та клопотань ОСОБА_1 від 10.08.2017 року (вх. від 11.08.2017 року), від 24.07.2017 року (вх. від 25.07.2017 року №В-2354), від 25.01.2018 року (вх. від 26.01.2018 року) про проведення ряду слідчих дій у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, протиправною; зобов`язано слідчого СВ Святошинського УП ГУНП у м. Києві Телепенька О.А у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, розглянути клопотання Громадської організації «Захист Українського Народу» від 31.07.2017 року №349 (вх. від 31.07.2017 року №10979), від 31.07.2017 року №349 (вх. від 31.07.2017 року №10981), від 10.08.2017 року №363 (вх. від 11.08.2017 року), від 10.08.2017 року №362 (вх. від 11.08.2017 року) та клопотання ОСОБА_1 від 10.08.2017 року (вх. від 11.08.2017 року), від 24.07.2017 року (вх. від 25.07.2017 року №В-2354), від 25.01.2018 року (вх. від 26.01.2018 року) про проведення ряду слідчих дій у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, винести за результатами розгляду вказаних клопотань вмотивовану постанову, копію якої направити Громадській організації «Захист Українського народу» у триденний строк з часу надходження ухвали суду; встановлено судовий контроль та процесуальні строки для виконання слідчим СВ Святошинського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року, всіх процесуальних дій, визначених ухвалами слідчих суддів Святошинського районного суду м.Києва П`ятничук І.В. від 10.08.2017 року у справі №759/11861/17 та Миколаєць І.Ю. від 28.02.2018 року у справі №759/1344/18, - один місяць, з дня отримання ухвали.

За твердженнями позивача, внаслідок означених вище обставин та поведінки відповідача, Громадській організації «Захист Українського Народу» було завдано моральної шкоди у розмірі 963 492 грн, матеріальних збитків в сумі 2330 грн (грошові кошти, які було сплачено за ремонт пошкодженої відеокамери), 1500 грн (грошові кошти, що були сплачені позивачем за послуги спеціаліста з інформаційних технологій за технічний переклад розмов в кримінальному провадженні), а також 9000 грн недоотриманого доходу (упущена вигода) за надання інформаційних послуг згідно договору від 10.07.2017. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Судом вказувалось, що відповідачем проти задоволення позову було надано заперечення, а саме наголошено позивачем не доведено обставин наявності одночасно трьох обов`язкових складових відшкодування шкоди, як то протиправна поведінка, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між ними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України).

Конституція України у статті 56 проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену юридичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування то відповідно до положень частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Необхідною умовою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №908/2202/18, від 02.03.2020 у справі №910/434/19 та від 09.04.2020 по справі №908/690/19.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наразі, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.10.2021 у справі № 9901/191/19. Зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Водночас, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі собою строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Однак, за висновками суду, надані позивачем до матеріалів справи матеріали кримінального провадження, а також судові рішення якими встановлено обставини протиправної бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні №12017100080006400 від 20.07.2017 року ніяким чином не вказують на наявність протиправної поведінки саме стосовно позивача - Громадської організації "Захист українського народу", яка є обов`язковою складовою відшкодування шкоди.

До того ж, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що матеріальні збитки, у розмірі в сумі 2330 грн (грошові кошти, які було сплачено за ремонт пошкодженої відеокамери), 1500 грн (грошові кошти, що були сплачені позивачем за послуги спеціаліста з інформаційних технологій за технічний переклад розмов в кримінальному провадженні), а також 9000 грн недоотриманого доходу (упущена вигода) за надання інформаційних послуг згідно договору від 10.07.2017 було завдано саме внаслідок неправомірної бездіяльності органів досудового розслідування у межах кримінального провадження №12017100080006400, а саме тривалого проведення досудового розслідування.

В контексті наведених висновків, судом враховано, що шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Верховним Судом у постанові від 17.01.2022 по справі №910/1904/20 вказано, що неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Зокрема, на підтвердження понесення внаслідок неправомірних дій органів досудового розслідування шкоди в сумі 2330 грн, як грошових коштів, які було сплачено за ремонт пошкодженої відеокамери, позивачем було представлено до матеріалів справи товарний чек №3 від 05.08.2017.

Однак, за висновками суду, означений доказ ніяким чином не свідчить про наявність матеріальної шкоди позивача, що перебувала б у причинно-наслідковому зв`язку із бездіяльністю слідчого Святошинського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_2, а саме у даному випадку у суду відсутні підстави стверджувати, що витрати на відновлення пошкодженої під час побиття 19.07.2017 журналіста Громадської організації «Захист Українського Народу» ОСОБА_1 відеокамери Sony HDR-CX675 9/2 Mega Pixels, було понесено саме через неправомірну бездіяльність слідчого, що призвела до тривалості кримінального провадження №12017100080006400. Крім того, обставини приналежності означеного технічного засобу саме позивачу позивачем належними та допустими доказами також не доведено.

Аналогічного висновку щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку суд дійшов і в контексті оцінки вимог позивача про стягнення 1500 грн, як грошових коштів, що були сплачені позивачем за послуги спеціаліста з інформаційних технологій за технічний переклад розмов в кримінальному провадженні, а також 9000 грн недоотриманого доходу (упущена вигода) за надання інформаційних послуг згідно договору від 10.07.2017.

Щодо недоотриманого доходу (упущеної вигоди) Громадської організації "Захист Українського народу" суд зауважує таке.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Слід зауважити, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Верховний Суд у постанові від 19.11.2021 по справі №910/7511/20 вказав, що відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі,пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18). Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Проте, жодної з означених вище складових відшкодування упущеної вигоди позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду, а наданий заявником до матеріалів справи договір від 10.07.2017 про надання інформаційних послуг та забезпечення відео контенту, укладений між Громадською організацією "Захист Українського народу" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАТРЕТ" не свідчить про те, що заявником дійсно було б отримано прибуто у розмірі 9000 грн і тільки неправомірні дії орагнів досудового розслідування у межах кримінального провадження №12017100080006400 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди господарський суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 № 2664-III (зі змінами та доповненнями).

За змістом цієї норми діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб (відповідача). Вказану правову позицію наведено у постанові від 01.12.2021 по справі №915/1477/20.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Як уже зазначалося вище, в процесі розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо неправомірності рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування щодо Громадської організації "Захист українського народу", а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діями відповідачів.

За висновками суду, матеріали справи не містять жодного доказу завдання моральної (немайнової) шкоди саме юридичній особі, яка є позивачем у даній справі, та звернулась до суду за захистом своїх прав.

До того ж, суд вважає юридично неспроможними посилання позивача на приписи Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", оскільки згідно висновків, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, вказаний нормативно-правових акт регулює правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові, а не юридичній особі.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Громадської організації "Захист Українського народу" до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції України у м.Києві в частині стягнення моральної (немайнової) шкоди є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, підлягають залишенню без задоволення в повному обсязі.

Надаючи оцінку всім доводам позивача, суд зазначає, що наявність ухвал Печерського районного суду м. Києва, Оболонського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва, якими задоволено скарги на бездіяльність слідчого у відповідному кримінальному провадженні, та вказівок прокурора за результатами розгляду скарг у такому кримінальному провадженні не може слугувати безспірною підставою для відшкодування шкоди.

Установлений судом факт бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденого майна. Аналогічні правові висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 02.12.2021 по справі №910/7827/20.

Наразі, суд зауважує, що фактично позивач просить за рахунок Державного бюджету України відшкодувати грошові кошти, які були списані невстановленим колом осіб під час отримання контролю над товариством, тобто, шкоду, нанесену особами, винними в кримінальному правопорушенні. Така шкода за приписами статті 1166 Цивільного кодексу України відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами. А звертаючись із позовом про відшкодування шкоди, позивач намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, який може бути заявлений у кримінальному провадженні.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо недоведення позивачем всіх обов`язкових складових для покладення на Державу Україна відповідальності за шкоду, завдану органами досудового розслідування в межах кримінального провадження №12014100050011851, внаслідок чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АМСТОР ТРЕЙД" до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора України, Національної поліції України, Головного управління Національної поліції у м.Києві про стягнення шкоди в сумі 38 592 904,65 грн підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями (діями) відповідача 1, судовий збір за подання такого позову в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, в частині судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Громадської організації "Захист Українського народу" до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції України у м.Києві про стягнення шкоди в сумі 976 322 грн.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 29.03.2022.

Суддя В. В. Князьков