Рішення № 103824591, 31.03.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2022Справа № 910/20053/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВНЕГАЗ ЗБУТ"

до Департаменту патрульної поліції

про стягнення 23 936,25 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції про стягнення 23 936,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач отримав з ресурсу ТОВ «Рівнегаз Збут» 2339,76 куб. м природного газу без укладення відповідного договору, тобто, без достатньої правової підстави, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в розмірі 22 262,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 1194,89 грн та 3% річних у розмірі 478,82 грн.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки у справі № 910/20053/21 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

04.01.20212 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповіді на відзив і відповідачем у відзиві, суд

ВСТАНОВИВ:

Враховуючи обставину звернення Департаменту патрульної поліції до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" щодо укладання договору на постачання природного газу та відсутність у відповідача станом на 01.02.2021 діючого постачальника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" забронювало за собою Департамент патрульної поліції (ЕІС код 56XS0001430HY00G), як споживача, на інформаційній платформі Оператора ГТС з періодами постачання природного газу з 01.02.2021.

Із наявних у матеріалах справи Договору №41АВ337-2092-21 від 01.02.2021 про закупівлю природного газу та складених на виконання цього договору актів приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу, вбачається, що вказані документи підписані лише зі сторони ТОВ «Рівнегаз Збут».

Тобто, договір про постачання природного газу у формі єдиного документу між сторонами не укладався.

01.12.2021 позивач звернувся до оператора газорозподільної системи АТ «Рівнегаз» з листом №337007.2-Сл-13251-1221, за змістом якого просив підтвердити обсяг фактично розподіленого природного газу з ресурсу ТОВ «Рівнегаз Збут» по споживачу - Департаменту патрульної поліції ЕІС-код 56XS0001430HY00G за період з 01 лютого по 30 квітня 2021 року помісячно.

Відповідно до звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу з точки виходу АТ «Рівнегаз» між замовником послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) за лютий, березень та квітень 2021 року, відповідачу було розподілено 1,59597 тис.м.куб., 0,39557 тис.м.куб. та 0,34822 тис.м.куб. природного газу відповідно, всього 2 339,76 куб.м.

Згідно роздруківок з інформаційної платформи оператора газосховищ України споживачу ЕІС-код 56XS0001430HY00G здійснювався розподіл газу за період з 01.02.2021 по 28.02.2021, з 01.03.2021 по 10.03.2021 та з 01.04.2021 по 20.04.2021.

Отже, позивачем було поставлено відповідачу природний газ за період лютий - квітень 2021 року загальним об`ємом 2 339,76 м3.

Згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-11-0121 від 26.01.2021 встановлено з 01.02.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-13-0221 від 23.02.2021 встановлено з 01.03.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-18-0321 від 26.03.2021 встановлено з 01.04.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Судом встановлено, що з метою врегулювання відносин щодо постачання природного газу, 08.11.2021 позивач звернувся до відповідача з Вимогою № 33701-Ск-12652-1121, у якій зазначив про необхідність укладання між сторонами договору та обов`язок відповідача сплатити суму заборгованості за спожитий у період лютий-квітень 2021 року природний газ в сумі 22262,54 грн. До Вимоги позивачем було додано проект договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів з додатками, акти приймання-передачі природного газу за лютий, березень, квітень 2021 року, акт звіряння взаємних розрахунків, скріншот з Інформаційної платформи Оператора ГТС, відповідно до якої департамент закріплений в реєстрі споживачів ТОВ «Рівнегаз Збут».

Однак, як зазначає позивач, договору та актів приймання-передачі природного газу підписаних зі сторони Департаменту патрульної поліції, повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз Збут» не було, заборгованості 22262,54 грн - не сплачено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач отримав з ресурсу ТОВ «Рівнегаз Збут» 2339,76 куб. м природного газу без укладення відповідного договору, тобто, без достатньої правової підстави, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в розмірі 22262,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 1194,89 грн та 3% річних у розмірі 478,82 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що між сторонами відсутні будь-які договірні зобов`язання, надані позивачем акти приймання-передачі природного газу зі сторони Департаменту патрульної поліції не підписані, тобто, вартість та обсяги природного газу сторонами погоджені не були. Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт передачі позивачем відповідачу обсягу природного газу на суму 22262,54 грн, а відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно абз.1 п.1 ст.12 глави 2 Розділу 3 Кодексу газотранспортної системи постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.п. 19, 27, 28, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

В свою чергу Правила постачання природного газу, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2496 (далі - Правила постачання природного газу), розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу" та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Правил постачання природного газу підставою для постачання природного газу споживачу є, зокрема:

наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;

відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Правил постачання природного газу постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

З аналізу даних правових норм вбачається, що постачання позивачем природного газу без укладення відповідного договору і його отриманням відповідачем є таким, що здійснюється в позадоговірному порядку, і як наслідок свідчить про відсутність відповідної правової підстави його набуття.

Натомість, виходячи з вищезазначених приписів чинного законодавства та наявних матеріалів справи, а також письмових пояснень сторін вбачається, що в період лютий-квітень 2021 року договір постачання природного газу, який містить всі необхідні істотні умови, передбачені ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» та строк дії якого охоплює спірні періоди поставки газу, зазначені позивачем в позовній заяві, між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Як зазначає позивач в позовній заяві, ним як газопостачальним підприємством у лютому-квітні 2021 року було здійснено поставку природного газу відповідачу - Департаменту патрульної поліції на загальну суму 22262,54 грн, на підтвердження чого позивачем надано складені та підписані в односторонньому порядку акти приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу № ЗРВ81003106, № ЗРВ81003926, № ЗРВ81006050.

Проте зазначені акти приймання - передачі не можуть бути розцінені судом в якості письмових доказів передачі позивачем відповідачеві обсягів газу за спірний період, позаяк не містять підпису та відбитку печатки відповідача, а отже, дані докази не є обставиною, достатньою як для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин, так і для посилання на них як на єдину підставу для стягнення з відповідача боргу в сумі 2262,54 грн.

Разом з тим, за змістом пункту 1 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортної системи для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Пунктом 5 глави 1 розділу 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), встановлено, що інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до глави 2 розділу IV Кодексу газотранспортної системи з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Оператор газотранспортної системи за заявою суб`єкта ринку природного газу, що займається оптовою купівлею-продажом або постачанням газу, присвоює суб`єкту унікальний EIC-код.

Оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Згідно пункту 2 глави 4 розділу IV Кодексу газотранспортної системи інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити, зокрема, ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку.

За положеннями Кодексу газотранспортної системи Реєстром споживачів постачальника є перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи).

Пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи визначено, що постачальник має право визначити по споживачу в інформаційній платформі кінцеву дату постачання природного газу такому споживачу (з якої споживач буде виключений з Реєстру такого постачальника) та/або визначити періоди постачання природного газу такому споживачу.

При цьому відповідно до п. 1 глави 3 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, оператори газорозподільних систем, для здійснення процедури алокації, надають оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний обсяг споживання природного газу кожним споживачем, об`єкти якого підключені до газорозподільної системи та якому (його точкам комерційного обліку) оператор газорозподільної системи в установленому порядку присвоїв персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу (окремої точки комерційного обліку) та передав його до бази даних оператора газотранспортної системи.

Згідно з п.8 глави 3 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи алокація фактичного обсягу природного газу споживача можлива тільки на постачальника, зазначеного у відповідній підтвердженій номінації/реномінації.

Як було встановлено судом, 01.12.2021 позивач звернувся до оператора газорозподільної системи АТ «Рівнегаз» з листом №337007.2-Сл-13251-1221, за змістом якого просив підтвердити обсяг фактично розподіленого природного газу з ресурсу ТОВ «Рівнегаз Збут» по споживачу - Департаменту патрульної поліції ЕІС-код 56XS0001430HY00G за період з 01 лютого по 30 квітня 2021 року помісячно.

Відповідно до звітів про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу з точки виходу АТ «Рівнегаз» між замовником послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) за лютий, березень та квітень 2021 року, відповідачу було розподілено 1,59597 тис.м.куб., 0,39557 тис.м.куб. та 0,34822 тис.м.куб. природного газу відповідно, всього 2 339,76 куб.м.

Згідно роздруківок з інформаційної платформи оператора газосховищ України споживачу ЕІС-код 56XS0001430HY00G здійснювався розподіл газу за період з 01.02.2021 по 28.02.2021, з 01.03.2021 по 10.03.2021 та з 01.04.2021 по 20.04.2021.

Отже, позивачем було поставлено відповідачу природний газ за період лютий - квітень 2021 року загальним об`ємом 2 339,76 м3.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як зазначає позивач в позовній заяві, оскільки станом на дату звернення з позовними вимогами природний газ спожитий відповідачем та фактично не може бути повернутий позивачеві, на підставі ч. 2 ст. 1213 ЦК України відшкодуванню підлягає вартість такого майна.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-11-0121 від 26.01.2021 встановлено з 01.02.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-13-0221 від 23.02.2021 встановлено з 01.03.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Згідно наказу позивача про встановлення вартості послуг з постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №01/Н0-18-0321 від 26.03.2021 встановлено з 01.04.2021 відпускну ціну на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів - бюджетні споживачі всього з ПДВ 9,51488 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, свої зобов`язання щодо відшкодування позивачеві вартості спожитого за період лютий - квітень 2021 року за відсутності відповідних договірних відносин природного газу в сумі 22 262,54 грн (2 339,76 куб.м * 9,51488 грн) всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Департаменту патрульної поліції утворилась заборгованість перед позивачем у наведеній сумі, яку позивач просив стягнути у поданій суду позовній заяві в порядку статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Зокрема, стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначеного обсягу природного газу між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газотранспортної системи, та Правил постачання природного газу мав бути укладений відповідний письмовий договір.

Наразі, відповідачем у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для споживання відповідачем спірного обсягу природного газу.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, встановлені судом обставини свідчать про відсутність між сторонами договірних господарських правовідносин, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що спожитий відповідачем за період лютий - квітень 2021 року загальним об`ємом 2 339,76 куб.м у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважається таким майном, що безпідставно набуте відповідачем, відтак згідно ст. 1213 ЦК України поверненню позивачу підлягає вартість зазначеного майна.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відшкодування вартості безпідставно спожитого природного газу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

У свою чергу суд звертає увагу на відсутність заперечень відповідача щодо факту споживання природного газу в спірний період та у зазначеному позивачем обсязі.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 22262,54 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 194,89 грн. та 3% річних у розмірі 478,82 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 зазначеного Кодексу грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Суд зазначає, що у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно утримуваних коштів (що, як було встановлено вище має місце у спірних правовідносинах) є правомірним нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат від простроченої суми відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/10156/17).

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В ч.1 ст. 1214 ЦК України вказано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, відповідач мав відшкодувати позивачу вартість безпідставно отриманого майна наступного дня з дати його отримання.

Відтак, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що міститься у позові, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення 1 194,89 грн. інфляційних втрат та 478,82 грн. 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції ( 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код: 40108646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз Збут" (33023, Рівненська обл., м. Рівне(з), вул. Грушевського академіка, 24; ідентифікаційний код: 39589441) вартість безпідставно набутого майна у розмірі 22 262 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят дві) грн 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 1194 (одна тисяча сто дев`яносто чотири) грн 89 коп., 3% річних у розмірі 478 (чотириста сімдесят вісім) грн 82 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева