Ухвала суду № 103822072, 29.03.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 308/7178/20

Провадження № 1-кп/761/1326/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Антонюк М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, згідно п. 20-5 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, у режимі відеоконференції клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Мельничука В.А. про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070000000197 від 11 липня 2019 року, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород Закарпатської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, непрацюючого, одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину 2010 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ст.348 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Теребля Тячівського району Закарпатської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, на час вчинення інкримінованих злочинів обіймав посаду оперуповноваженого Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.28 ст.348, ч.2 ст.357 КК України,

за участю:

секретаря Таратінова Д.І.,

прокурора Мельничука В.А.,

захисників Ільченка Д.О.,Гончар А.С.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ :

Судом проводиться судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ст.348 КК України, та ОСОБА_2 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.28 ст.348, ч.2 ст.357 КК України.

Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року відносно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 31 березня 2022 року включно

24 березня 2022 року прокурором Мельничуком В.А. через електронний суд було подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , крім того 22 березня 2022 року через електронний суд захисником Гончар А.С. було подано клопотання про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_2 , а також 25 березня 2022 року захисником Титаренко С.М. було подано клопотання про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 . Разом з тим, судді Голуб О.А. та Трубніков А.В., що здійснюють судовий розгляд даного кримінального провадження в складі колегії суддів перебувають у відпустці, що унеможливлює розгляд зазначеного клопотання до спливу дії застосованого запобіжного заходу визначеним складом суду.

Абзацом 1 пункту 20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень КПК України визначено, що тимчасово, встановлені особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів у кримінальних провадженнях та розгляду окремих питань під час судового провадження.

Відповідно до абз. 5 п. 20-5 Розділу ХІ Перехідних Положень цього Кодексу, у разі неможливості у визначений строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.

Прокурор в судовому засіданні оголосив письмові клопотання та просив продовжити строк тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожного під вартою, обумовлюючи обставинами кримінального правопорушення, його ступенем тяжкості, наслідками його вчинення, даними, які характеризують обвинувачених та ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення. Окремо зауважив, що підстав для застосування до обвинувачених положень передбачених ст. 616 КПК України немає.

Захисник Ільченко Д.О. у судовому засіданні заперечував щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 . Вказував, що клопотання не було обґрунтовано, заявлені у клопотаннях ризики не доведені. Пояснив, що ОСОБА_1 перебуває під вартою більше двох з половиною років. Разом з тим, за словами захисника обвинувачені, знаходячись у приміщенні ДУ «Київський слідчий ізолятор» перебувають у вразливій ситуації у зв`язку з активними бойовими діями у м. Києві та Київській області, та піддаються небезпеці ракетних обстрілів. При цьому обвинувачений ОСОБА_1 , за словами захисника Ільченка Д.О., бажає захищати державу, у зв`язку з чим захисник просив обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, що дозволить обвинуваченому ОСОБА_1 прибути до військомата та встати на захист Батьківщини. Захисник Ільченко Д.О. підтримав клопотання захисників Гончар А.С., Титаренка С.М. про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному.

Захисник Гончар А.С. в судому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечувала, вказувала, що ризики заявлені прокурором не обґрунтовані, а вина ОСОБА_2 не доведена. При цьому звертала увагу, що потерпілий вже допитаний у цьому кримінальному провадженні. За її словами обидва обвинувачені виявили бажання захищати Батьківщину. Захисник Гончар А.С. підтримала клопотання захисника Титаренка С.М. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 .

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свого захисника та заперечував щодо продовження строку дії запобіжного заходу. Стверджував, що ризики заявлені прокурором надумані, а клопотання про продовження строку тримання під вартою не змінюються. Повідомив, що в Києві відбуваються ракетні обстріли, зокрема і поблизу ДУ «Київський слідчий ізолятор» де він утримується під вартою. Заявив, що готовий захищати Україну.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав своїх захисників, просив задовольнити клопотання захисника Титаренка С.М. та заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Стверджував, що прокурором не надано доказів існування ризиків, а його вина не доведена. Повідомив, що ДУ «Київський слідчий ізолятор» не здійснює евакуацію ув`язнених, немає передач та належного медичного забезпечення, при цьому особливо просив суд звернути увагу на ракетні обстріли, що здійснюються по Києву. Повідомив, що хоче захищати Батьківщину.

Вислухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст.ст. 183, 331 КПК України, приходить до наступного висновку.

Проаналізувавши доводи, наведені сторонами у судовому засіданні, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які утворюють сукупність нетяжкого, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, зокрема посягання на життя працівника правоохоронного органу, вчинене, згідно пред`явленого обвинувачення, із застосуванням вогнепальної зброї, за попередньою змовою групою осіб, міри покарання у виді довічного позбавлення волі, яка може бути призначена обвинуваченим у разі доведення їх винуватості, а усвідомлення обвинуваченими цієї обставини переконливо дає підстави вважати про існування наступних ризиків, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення.

При цьому судом у контексті наявності ризику незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні враховується, що ОСОБА_1 обвинувачується в іншому кримінальному провадженні у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 345 КК України, а саме у погрозі вбивством слідчому у цьому кримінальному провадженні Вознюку О.Я., що на думку суду свідчить про високу ймовірність наявності вказаного ризику для обвинуваченого ОСОБА_1 .

При цьому суд нагадує про те, що свідки у кримінальному провадженні не були допитані в судовому засіданні, оскільки така стадія судового розгляду ще не настала, а тому існує висока ймовірність настання такого ризику. Також слід зауважити, що проведення допиту в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_3 не спростовує доводів про існування ризику незаконного впливу на потерпілого, з огляду на те, що судовий розгляд вказаного кримінального провадження триває. Водночас, потерпілий ОСОБА_3 особисто, в судових засіданнях неодноразово стверджував, що він боїться за свою безпеку у зв`язку з розглядом даного провадження.

Також, розглядаючи питання про існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, необхідно врахувати, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 обвинувачується у викраденні, умисному знищенні та пошкодженні особливо важливих офіційних документів, які знаходились у матеріалах кримінального провадження №12019070000000197.

Отже, з`ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на які послався прокурор у своєму виступі, обґрунтовуючи необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та чи переважають характеризуючі дані щодо осіб обвинувачених ці ризики, суд враховує, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого діяння.

Враховуючи наявні ризики, суд доходить до обґрунтованого переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинувачених на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим.

Висунення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожному окремо обвинувачення у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень, фактичні обставини за яких їм інкримінується вчинення цих правопорушень та наслідки їх вчинення, міра покарання, яка загрожує кожному з них у разі визнання винуватими у скоєнні цих кримінальних правопорушень, у сукупності свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у разі застосування до кожного більш м`якого запобіжного заходу.

Отже, суд, розглянувши питання про можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо кожного з обвинувачених та оцінивши доводи кожної сторони, з урахуванням наведених вище доводів, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що прокурором доведено, що при застосуванні до кожного обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти вказаним ризикам.

Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_1 , перебування його у шлюбі, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, постійного місця проживання, доводи про його активну громадську діяльність, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.

А тому на даний час суд не вбачає підстав для зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який, оскільки наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків у разі застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого ОСОБА_1 для запобігання ризикам, наведеним вище.

Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_2 , а саме обіймання посади оперуповноваженого Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на час вчинення інкримінованих злочинів, його молодий вік, а також наявність постійного місця проживання не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.

А тому на даний час суд не вбачає підстав для зміни ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який, оскільки наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків у разі застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_2 .

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого ОСОБА_2 для запобігання ризикам, наведеним вище.

Відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Суд при вирішенні питання щодо можливості визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов`язків, передбачених цим Кодексом, враховує фактичні обставини кримінального правопорушення, інкримінованого кожному з обвинувачених, спрямованого на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків, а також підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України щодо високого ступеню ризику ухилення обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного, від суду з урахуванням в тому числі даних про особу кожного обвинуваченого.

З урахуванням наведеного, суд не визначає розмір застави у кримінальному провадженні для обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного.

Вирішуючи питання щодо необхідності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом також враховуються вік та стан здоров`я кожного з обвинувачених, відомості щодо соціальних та сімейних зв`язків.

Об`єктивні дані, які б безперечно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в умовах тримання під вартою відсутні.

Також суд вважає необхідним проаналізувати твердження сторони захисту про те, що перебування обвинувачених у приміщенні ДУ «Київський слідчий ізолятор» неможливе у зв`язку з існуванням реальної загрози їх життю та здоров`ю з огляду на бойові дії та ракетні обстріли міста Києва.

Так, суд погоджується з доводами сторони захисту про те, що по території міста Києва здійснюються ракетні обстріли, що створює небезпеку для мешканців міста.

Разом з тим, слід зауважити, що ДУ «Київський слідчий ізолятор», де утримуються під вартою обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є режимним об`єктом, де здійснюються посилені заходи безпеки до осіб, які тримаються під вартою. Крім того, розглядаючи вказане питання необхідно врахувати конкретні обставини у даний період часу та особливі правові механізми щодо забезпечення евакуації осіб, які утримуються в установах попереднього ув`язнення.

Так, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" із урахуванням продовження строку дії правового режиму згідно Указу Президента № 133/2022 від 14.03.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як: здійснювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, обов`язкову евакуацію затриманих осіб, що перебувають в ізоляторах тимчасового тримання; підозрюваних, обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, що перебувають в слідчих ізоляторах; етапування засуджених осіб, які відбувають такі покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне ув`язнення, з установ виконання покарань, розташованих у місцевостях, наближених до районів, де ведуться бойові дії, до відповідних установ, які розташовані в безпечній місцевості.

Відповідно до порядку проведення обов`язкової евакуації окремих категорій населення у разі введення правового режиму воєнного стану затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2018 р. № 934 рішення про проведення евакуації засуджених та осіб, взятих під варту, з місцевостей, наближених до районів, де ведуться бойові дії, до відповідних установ для попереднього ув`язнення та виконання покарань, які розташовані в безпечній місцевості, приймається відповідним військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення).

Організація проведення евакуації засуджених та осіб, взятих під варту, покладається на Мін`юст - стосовно підозрюваних, обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, що перебувають у слідчих ізоляторах, засуджених осіб, які відбувають такі покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

У разі введення правового режиму воєнного стану у місцевостях, наближених до районів, де ведуться бойові дії, проводиться обов`язкова евакуація засуджених та осіб, взятих під варту.

Таким чином, аналізуючи чинне законодавство можна дійти до висновку, що у разі перебування осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах в районах де відбуваються активні бойові дії тобто в районах, де існує безпосередня небезпека життю та здоров`ю таких осіб такі особи підлягають евакуації в обов`язковому порядку. Разом з тим перелік таких районів визначається Міністерством оборони України, після чого Міністерство юстиції України, Національна поліція, СБУ, Служба правопорядку через їх територіальні (міжрегіональні, регіональні) органи здійснюють оповіщення про початок евакуації засуджених та осіб, взятих під варту.

Разом з тим, ДУ «Київський слідчий ізолятор» або інші органи не повідомляли суд про початок евакуації осіб, взятих під варту з приміщення слідчого ізолятора. Більш того, обвинувачений ОСОБА_1 в судому засіданні стверджував, що така евакуація не проводиться.

Відповідно до ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Наразі Збройні Сили України гідно захищають територію України, зокрема і її столицю місто Київ. При цьому від офіційних представників Збройних Сил України заяв про існування реальних ризиків проведення найближчим часом повномасштабних бойових дій у середмісті Києва, де розташований Київській СІЗО, що створює безпосередню небезпеку життю та здоров`ю ув`язнених осіб, не було. При цьому суд безумовно наголошує, що об`єктивних підстав критично сприймати позицію військово-політичного керівництва України щодо оперативної ситуації в місті Києві чи підстав піддавати сумнівам компетентність та реальну спроможність Збройних Сил України щодо захисту території України, зокрема і її столиці міста Києва не існує, суд повністю довіряє Збройним Силам України та закликає до такої ж довіри і інших учасників провадження.

Враховуючи ці обставини суд приходить до висновку, що стороною захисту не наведено доказів, що перебування обвинувачених у приміщенні ДУ «Київський слідчий ізолятор» неможливе у зв`язку з існуванням реальної загрози їх життю та здоров`ю.

Щодо клопотань захисників Гончар А.С., Титаренка С.М. про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно для проходження останніми військової служби за призовом під час мобілізації суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 616 КПК України у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Тобто, скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може відбутись за наслідками розгляду судом відповідного клопотання прокурора, а не сторони захисту. В той же час сторона захисту має право звернутись до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Разом з цим, аналізуючи ст. 616 КПК можна дійти до висновку, що таке скасування можливе у разі, якщо прокурор дійде висновку про наявність обставин, які вказують на те, що відсутні ризики, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, а також ризик ухилення особи, стосовно якої пропонується скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому, прокурором у кримінальному провадженні клопотання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період подано не було, натомість в судовому засіданні прокурор пояснив, що ризики передбачені ст. 177 КПК України щодо обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожного продовжують існувати, на підставі чого просив продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо кожного з обвинувачених та вважав про відсутність підстав для застосування до останніх положень ст. 616 КПК України.

Таким чином суд приходить до висновку, що ст. 616 КПК України наразі не може бути застосована до обвинувачених як з формальної причини (не дотримано порядок подачі такого клопотання до суду), так і з причин наявності щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного окремо, ризиків передбачених ст. 177 КПК України, що відповідно до положень ст. 616 КПК України є імперативною умовою, яка в даному випадку унеможливлює скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Також суд вважає недоречними на даній стадії доводи сторони захисту про відсутність доказів причетності обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до вчинення інкримінованих їм злочинів.

Так, у контексті порушеного питання слід зазначити, що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 кожного, та продовженні строку дії цього запобіжного заходу, судом враховувалось, що перелік доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування та у клопотанні прокурора про долучення матеріалів, свідчить про їх вагомість, більш детальну оцінку цим доказам суд зможе надати на відповідній стадії судового розгляду, під час вивчення їх змісту та подальшого аналізу.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань захисників Гончар А.С., Титаренка С.М. про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожному.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо кожного обвинуваченого слід встановити до 26 травня 2022 року включно.

Враховуючи викладене, керуючись 177, 182, 183, 194, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Мельничука В.А. задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 26 травня 2022 року включно.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 26 травня 2022 року включно.

Клопотання захисника Титаренка С.М. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 на особисте зобов`язання залишити без задоволення.

Клопотання захисника Гончар А.С. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 на особисте зобов`язання залишити без задоволення.

Копію ухвали направити для виконання до Державної Установи «Київський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду прокурором, обвинуваченими, їх захисниками.

Повний текст ухвали оголосити 30 березня 2022 року о 15 год. 30 хв.

Суддя Антонюк М.С.