Рішення № 103810037, 25.03.2022, Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/95/22

Провадження № 2/131/203/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2022 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Балтака Д.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,-

встановив:

У січні 2022 р. до Іллінецького районного суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом. Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , яка за життя залишила заповіт, яким все належне їй майно заповіла своїй доньці ОСОБА_1 . До спадкового майна покійної належать земельна ділянка площею 2,8295 га та земельна ділянка площею 0,2344 га розташовані на території Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою. Позивач зазначила, що частину спадкового майна, а саме: земельну ділянку площею 2,8295 га та земельну ділянку площею 0,2344 га розташовані на території Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вже переоформила у нотаріальному порядку на своє ім`я та на даний час має намір оформити на своє ім`я після смерті матері цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, однак нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на зазначене спадкове майно, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно покійної ОСОБА_2 , що і стало підставою для звнернення до суду.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, натомість подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просить їх задоволити та розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що просить проводити розгляд справи у відсутність представника селищної ради, та не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи зазначені вище положення, а також те, що сторони скористались своїм правом, врегульованим частиною 3 статті 211 ЦПК України, заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному підготовчому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Згідно з частин 3-4 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні та задоволення позову з таких підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років померла ОСОБА_2 , що про відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області у Книзі реєстрації смертей зроблений відповідний актовий запис за № 149 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 18.01.2012 р. (а.с. 9).

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 до складу спадкової маси входило: земельна ділянка площею 2,8295 га та земельна ділянка площею 0,2344 га розташовані на території Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.

За життя покійна ОСОБА_2 залишила заповіт від 07 липня 2009 р., посвідчений секретарем Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області Ренейською І.Г., згідно якого своє майно, що належатиме їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом за №№ 1846, 1848 від 30.08.2012 р., позивач після смерті матері переоформила частину спадкового майна на своє ім`я, а саме: земельну ділянку площею 2,8295 га та земельну ділянку площею 0,2344 га розташовані на території Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 66-67).

У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюка Т.Є. з заявою про прийняття спадщини та постановою від 23.03.2012 р. (а.с. 12).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.11.2021 р. № 657/02-31 приватний нотаріус Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Таранюк Т.Є. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю необхідних правовстановлюючих документів на них на ім`я спадкодавця (а.с.16).

Зі змісту довідки Кальницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області від 23.11.2015 р. № 4321 вбачається що в архівних документах, зокрема погосподарській книзі, сільської ради були відомості про ОСОБА_2 як про власника житлового будинку в АДРЕСА_1 , який відносився до суспільної групи колгоспників станом на 15 квітня 1991 року, однак у 2014 році приміщення Кальницької сільської ради згоріло та згоріли і всі наявні в архіві документи, в тому числі відносно права покійної ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок. (а.с.11).

Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Положеннями статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Змістом статей 1268-1269 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно частини 3 статті 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. № 1952-ІV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями частини 4 статті 3 зазначеного Закону України права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 р. № 56; Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 р. № 56, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056; Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445.

Згідно листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід користуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положенням ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Інструкцією про порядок реєстрації будинків та володінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5.

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди залежало від державної реєстрації цього права.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 р. № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали, тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на будинок коглгоспного і робітничого (службового) двору.

Як вбачається із технічного паспорту виготовленого 30 листопада 2021 р. фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 введено в експлуатацію у 1960 р. тобто, в той час, коли нормами діючого в той час законодавства не було передбачено жодних реєстраційних дій щодо права власності на житло. Єдиним доказом належності житла особі були відповідні записи у погосподарських книгах сільських рад.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття „колгоспний двір".

З прийняттям Закону України „Про власність" від 07.02.1991 р., який втратив чинність 20.06.2007 р., колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 16 грудня 1993 р. № 3718-ХІІ, який набрав чинності з 18 січня 1994 р.).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Частки усіх членів колгоспного двору у майні колгоспного двору були рівними. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім`ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство із ним.

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору (стаття 563 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права власності" спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 р. мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні.

При цьому пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права власності" судам роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України „Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 р., мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 р. поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні.

За приписами статей 120, 121, 123 ЦК Української PCP майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Положеннями статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Змісту заповіту складеного ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем Кальницької сільської ради Ренейською І.Г. покійна все своє майно, в тому числі житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 заповіла своїй доньці ОСОБА_1 тому з огляду на матеріали спадкової справи № 17/2012 єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 являється позивач у справі - ОСОБА_1 .

У відповідності до частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Враховуючи вищевикладені докази, а також ту обставину, що позивач у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріальної контри з заявою про прийняття спадщини, при цьому оформити свої спадкові права на житловий будинок та земельну ділянку в нотаріальному порядку не може через відсутність правовстановлюючих документів на них, а також враховуючи те, що відповідач позов визнав повністю і його задоволення не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що за позивачем слід визнати в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок що розташований по АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 1216, 1223, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається з цілого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Дашівська селищна рада Гайсинського району Вінницької області, ЄДРПОУ 04326081, адреса місця знаходження: 22740, Вінницька область, Гайсинський район, смт. Дашів, вул. Горького, 9.

Суддя: