Рішення № 103801268, 30.03.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/316/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Томашпільської селищної ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 14 чергової сесії 8 скликання від 07.10.2021 №1736; зобов`язання видати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок: комунальної форми власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею: 2,0 га, яка є сформована, має кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 (загальна площа 24,92 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Томашпільської ОТГ.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в 15.09.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Томашпільської ОТГ. До клопотання ОСОБА_1 додано усі необхідні документи. Однак, рішенням 14 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 07.10.2021 №1736 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні вказаного дозволу з урахуванням висновків постійної комісії селищної ради з питань промислової політики, підприємництва, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку особистих підсобних господарств, охорони навколишнього природного середовища, та з питань поводження з безхазяйними відходами та комунальною власністю.

Позивачка вважає таке рішення протиправним та просить його скасувати з підстав порушення його права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 14.02.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач пред`явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах та письмовому відзиві по суті справи, суд встановив наступне.

15.09.2021 (вх.№1432 від 24.09.2021) ОСОБА_1 звернувся до Томашівської селищної ради з клопотанням про надання йому дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок «комунальна власність, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 2,0 га, яка є сформована, має кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 (загальна площа: 24,92 га)», для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Томашпільської селищної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області.

До вказано клопотання позивачем додано графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування та витяг з ДЗК.

Рішенням , рішенням 14 чергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради від 07.10.2021 №1736 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні вказаного дозволу з урахуванням висновків постійної комісії селищної ради з питань промислової політики, підприємництва, агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку особистих підсобних господарств, охорони навколишнього природного середовища, та з питань поводження з безхазяйними відходами та комунальною власністю.

Крім того, судом встановлено, що рішенням 6 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №951 від 23.04.2021 «Про включення до переліку земельних ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах (у формі аукціону)», відповідно до якого бажана для позивача земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523986800:01:000:0952 площею 24,9200 га (утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0705) та включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон).

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

У відповідності до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Абзацом третім частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

В силу приписів частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз вищезазначених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина 17 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (частини першої статті 47 України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина десята статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (частина третя статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Судом встановлено, що 15.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок «комунальна власність, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 2,0 га, яка є сформована, має кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 (загальна площа: 24,92 га)», для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Томашпільської селищної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області.

До клопотання було додано ряд необхідних документів із зазначенням бажаної для позивача земельної ділянки.

Оскаржуваним рішенням 14 чергової сесії 8 скликання від 07.10.2021 №1736 Томашпільська селищна рада відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам закону (частина сьома статті 118, частина п`ята статті 136 ЗК України), а саме, що бажана для заявника земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах.

Оцінюючи підстави для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, суд враховує, що перелік випадків, за наявності яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на етапі розроблення документації із землеустрою з метою одержання у приватну власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації земель комунальної власності, визначено частиною сьомою статті 118 ЗК України. Такими підставами є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Включення ж земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги, хоч і не передбачено серед названих підстав, але така підстава для відмови міститься у статті 136 ЗК України.

Так, відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою 134 ЗК України визначено випадки, коли земельні ділянки державної або комунальної власності не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За приписами статті 136 ЗК України підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.

Проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) перелік земельних ділянок або прав на них (із зазначенням кадастрових номерів, площі та їх цільового призначення), які виставляються на земельні торги окремими лотами;

б) стартова ціна лота;

в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки;

г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги;

ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Аналіз наведених норм статті 136 ЗК України дає підстави для висновку, що у разі віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Верховний Суд неодноразово розглядав справи, де поставало таке ж питання, і сформував правову позицію, згідно з якою віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної чи комунальної власності, права оренди на які виставляється на земельні торги, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Ця правова позиція є усталеною, адже була підтримана у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.04.2018 у справі №815/3059/17, від 23.01.2020 у справі №620/1058/19, від 28.10.2020 у справі №819/1976/17, від 22.10.2020 у справі №815/7279/16.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації та прийняття відповідачем рішення з цього питання, а саме - 07.10.2021, спірна земельна ділянка, з приводу якої було подано клопотання, була включено до переліку тих земельних ділянок, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.

Згідно даних офіційного веб-сайту Томашпільської селищної ради вбачається, що рішенням 6 позачергової сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради №951 від 23.04.2021 «Про включення до переліку земельних ділянок, право оренди яких пропонується для продажу на земельних торгах (у формі аукціону)», відповідно до якого бажана для позивача земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523986800:01:000:0952 площею 24,9200 га (утворена в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0705) та включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон).

Отже, в силу приписів частини п`ятої статті 136 ЗК України, це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладена Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі №2040/6485/18, від 13.04.2021 у справі №818/1470/18 та від 29.07.2021 у справі №120/1317/19.

Водночас положення статті 136 ЗК України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що включення до переліку і виставлення земельної ділянки на торги не є тотожним, проте віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу прав на них на земельних торгах вже є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

З огляду на викладене суд приходить висновку, що оскаржуване рішення Томашпільської селищної ради від 07.10.2021 №1736, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної форми власності, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею: 2,0 га, яка є сформована, має кадастровий номер 0523986800:01:000:0952 (загальна площа 24,92 га), є правомірним і правових підстав для його скасування судом не встановлено.

Відтак підстави для задоволення і похідних позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, відсутні, оскільки задоволення похідної позовної вимоги залежить від задоволення іншої (основної) позовної вимоги.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тому завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у конкретних публічно-правових відносинах.

Водночас статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Що стосується «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, від 10.06.2021 у справі №757/12159/17-а та від 29.06.2021 у справі №1.380.2019.000578.

Відповідно до положень статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

З огляду на вимоги статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Томашпільської селищної ради (24201, Вінницька область, Тульчинський район, смт Томашпіль, площа Т. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04326218) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський