Рішення № 103787114, 28.03.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

28 березня 2022 р. Справа № 120/17056/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Вороновицької селищної ради (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії VIII скликання Вороновицької селищної ради від 16.09.2021 №994 про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

- зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області (с. Комарів) та будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача вказує, що у серпні 2021 року ОСОБА_1 направила до Вороновицької селищної ради клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, лише у жовтні 2021 року позивач отримала рішення відповідача від 16.09.2021 №994, яким відмовлено у наданні відповідного дозволу у зв`язку з відсутністю вільної земельної ділянки зазначеної категорії на території селищної ради.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням органу місцевого самоврядування, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою від 06.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Витребувано у сторони відповідача додаткові докази.

Копію ухвали від 06.12.2021 отримано відповідачем 10.12.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак своїм правом на подання відзиву останній не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, враховуючи, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, без поважних причин не подав відзиву на позовну заяву, виходячи із обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У серпні 2021 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням від 15.08.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га на території Вороновицької селищної ради в межах с. Комарів Вінницького району Вінницької області. До клопотання додано копію паспорта та ІПН заявника, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, викопіювання з генерального плану с. Комарів.

Рішенням Вороновицької селищної ради від 16.09.2021 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у зв`язку з відсутністю вільної земельної ділянки зазначеної категорії на території Вороновицької селищної ради с. Комарів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

В силу п. «г» статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою та другою статті 116 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III).

Аналіз норм ч. 6 - 7 ст. 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки, зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування (у відповідності до повноважень, якими вони наділені статтею 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) із урахуванням правового режиму (форми власності) бажаної земельної ділянки. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що бажана для позивача земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а відтак повноваженнями щодо розгляду поданого позивачем клопотання наділена Вороновицька селищна рада.

Правовий статус Вороновицької селищної ради визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР).

Згідно частин 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що з огляду на матеріали справи, спір зводиться до можливості громадянина одержати земельну ділянку, площею 0,15 га із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Вороновицької селищної ради с. Комарів.

При цьому, відповідач відмовляючи у наданні відповідного дозволу у спірному рішенні зазначає про відсутність вільної земельної ділянки зазначеної категорії на території Вороновицької селищної ради с. Комарів.

Суд враховує, що позивач вказує та відповідачем під час розгляду цієї справи не спростовано, що у серпні 2021 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням від 15.08.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,15 га на території Вороновицької селищної ради в межах с. Комарів Вінницького району Вінницької області. До клопотання додано копію паспорта та ІПН заявника, графічні матеріали з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, викопіювання з генерального плану с. Комарів.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.п. 2, 3, 7, 9 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI:

генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.

План зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом (ч. 2 ст. 18 Закону № 3038-VI).

При цьому, згідно ч. 2 ст. 18 Закону № 3038-VI план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що як на викопіюванні з публічної кадастрової карти, так і на викопіюванні із генерального плану с. Комарів позивач позначив бажане місце розташування земельної ділянки, яка згідно наявних в матеріалах справи викопіювань розташована в зоні «території житлової і садибної забудови» є вільною, несформованою та межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520682403:02:002:0008.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що обставини покладені позивачем в основу аргументів, наведених у позовній заяві, знайшли своє підтвердження під час розгляду цієї адміністративної справи. При цьому відповідач як суб`єкт владних повноважень не навів жодного аргументу та не надав суду доказів в підтвердження правомірності прийнятого рішення.

В свою чергу, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише першою стадією процесу отримання у власність земельної ділянки. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду по справах №545/808/17, №806/2982/17.

За позицією Верховного Суду по справі № 461/2132/17 у постанові від 25 квітня 2018 року, суд звертає увагу, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування. Однак надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Тому, на переконання суду, відповідач неправомірно та з непередбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України підстав відмовив позивачам у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії VIII скликання Вороновицької селищної ради від 16.09.2021 №994 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Вороновицької селищної ради с. Комарів.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, то суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У даному випадку застосуванню підлягає правовий висновок Верховного Суду у постанові №823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу.

Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст.118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання відповідного дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 605 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, які заявлені в розмірі 3312,12 грн., то суд вказує на таке.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано до суду: ордер серії АВ №1022444, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої (правової) допомоги від 18.11.2021, акт №1 від 26.11.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера від 26.11.2021 №9 про оплату гонорару адвоката в сумі 3312 грн.

Так, згідно акта №1 клієнт ОСОБА_1 та адвокат Борусевич С.Й. погодили, що розмір гонорару за надання професійної правничої допомоги адвокатом становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день складання даного акту, при цьому адвокатом надано клієнту таку професійну допомогу : правовий аналіз документів , формування правової позиції (30 хв.) - 594,75 грн., підготовка позовної заяви (2 год.) 2379, 00 грн., формування реквізитів для сплати судового збору, направлення позовної заяви з доданими матеріалами (поштові витрати 41 грн.) (15 хв.) - 338,37 грн. Загальна сума судових витрат складає 3312, 12 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; виходячи характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); кількості сторін та відсутності інших учасників у справі; виходячи з фактично витраченого представником позивача часу, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії VIII скликання Вороновицької селищної ради від 16.09.2021 №994 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Вороновицької селищної ради с. Комарів.

Зобов`язати Вороновицьку селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15.08.2021 про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Вороновицької селищної ради с. Комарів з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень, а також понесені витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2000 (дві тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вороновицької селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вороновицька селищна рада (вул. Козацький шлях, 60, смт. Вороновиця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326069)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.03.2022

Суддя Томчук Андрій Валерійович