Постанова № 103775682, 02.12.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/7861/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еногруп`до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.09.2011 року № 0002022301, № 0002032301 та № 0002042301, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еногруп»(надалі по тексту -Позивач або ТОВ «Еногруп») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у Суворовському районі м. Одеси), в якому просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.09.2011 року № 0002022301, № 0002032301 та № 0002042301. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що на підставі акту перевірки від 13.09.2011 року № 4039/23-1/33568452 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Еногруп`з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року`були прийняті податкові повідомлення - рішення від 27 вересня 2011 року № 0002022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 913081,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 730465,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 182616,00 грн., № 0002032301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 604915,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 483643,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 121272,00 грн. та № 0002042301, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 101569,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25392,00 грн. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у зв`язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є повністю законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 26.07.2011 року по 06.09.2011 року на підставі направлень від 25.07.2011 року № 1610/23-0, № 1609/17-1 та від 22.08.2011 року № 1784/17-1 згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 77, ст. 81 Податкового кодексу України від 02.12.2011 року № 2755-УІ та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання посадовими особами ДПІ у Суворовському районі м. Одеси проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Еногруп`з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт перевірки від 13.09.2011 року № 4039/23-1/33568452 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Еногруп`з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року»(а.с. 9-63 том І), відповідно до висновку якого, встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств`від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі по тексту Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 730465,00 грн. та п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 483 643 грн. в т.ч. по періодам: червень 2010 року на суму 242607 грн., березень 2011 року на суму 242480 грн., жовтень 2010 року на суму 1444 грн., встановлено зменшення рядка 24 «Залишок від`ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду`податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 101569 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення від 27 вересня 2011 року № 0002022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 913081,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 730465,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 182616,00 грн. (а.с. 6 том І), № 0002032301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 604915,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 483643,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 121272,00 грн. (а.с. 7 том І) та № 0002042301, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 101569,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25392,00 грн. (а.с. 8 том І).

Як вбачається з акту перевірки та як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат у першому кварталі 2011 року витрат по операціях з придбання товару (пробки коркової, кольматированої, агломерированої та інших комплектуючих для виготовлення винно-коньячної продукції) у ТОВ «Термокор`на загальну суму 2 921 858 грн. та завищення суми податкового кредиту з ПДВ за березень 2011 року на загальну суму 584372 грн. 459 321,00 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ по податковим накладним отриманим від ТОВ «Термокор», оскільки в ході проведення перевірки було встановлено ознаки нікчемності правочину із придбання зазначеного товару, укладеного з ТОВ «Термокор».

Як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Термокор`використані зокрема, матеріали акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 180/23-214/37420742 від 07.06.2011 року «Про результати документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов`язань ТОВ «Термокор`за березень 2011 року, у якому зазначено, що в порушення п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 288 Цивільного кодексу України встановлено нікчемність угод ТОВ «Термокор`з ТОВ «ВИНПАК», ТОВ «Сакбі», ТОВ «Глобал Трейдс», ТОВ «Еногруп».

Як зазначено в акті, в ході перевірки ТОВ «Термокор`встановлено:

- неможливість фактичного здійснення ТОВ «Термокор`господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

- порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Термокор`з постачальниками та покупцями;

- відсутність об`єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

На підставі викладеного в акті перевірки відповідачем зроблений висновок, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Термокор`не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суд з даними висновками не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «Термокор».

26.01.2011 року між ТОВ «Еногруп»(Покупець) та ТОВ «Термокор»(Продавець) укладено договір поставки № 2011026-01 від 26.01.2011 року, згідно якого продавець передає (поставляє), а Покупець приймає та оплачує товар (а.с. 64-65 том І).

Також судом встановлено, що 28.03. 2011 року між ТОВ «Еногруп»(Покупець) та ТОВ «Термокор»(Продавець) укладено договір поставки № 28031, згідно якого продавець передає (поставляє), а Покупець приймає та оплачує товар (а.с. 70-71 том І).

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов`язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначених договорів ТОВ «Еногруп`було виконано всі зобов`язання, які покладено Цивільним кодексом України за договором поставки, а саме: прийнято товар (пробка коркова, кольматирована, агломерирована та інші комплектуючі для виготовлення винно-коньячної продукції) у ТОВ «Термокар`та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать видаткові та податкові накладні (а.с. 73-102 том І).

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказані угоди підписані директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються специфікаціями до них, належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, податковими накладними та товарно-транспортними накладними (а.с. 64-106 том І), які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні`від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також документально підтверджені факти фактичного придбання та ввезення ТОВ «Термокор`на митну територію України пробки коркової, кольматированої, агломерированої та інших комплектуючих для виготовлення винно-коньячної продукції. Ці факти підтверджуються відповідними контрактами постачальника з нерезидентами, вантажно-митними деклараціями, а також документом про акредитацію ТОВ «Термокор`на митниці (а.с. 111-147 том І).

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобов`язань за вищезазначеними договорами поставки та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цими угодами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується також тим, що отриманий від ТОВ «Термокор» товар в подальшому був реалізований позивачем наступним покупцям: ТОВ «Агрофірма «Золота Балка», ЗАТ «Одесавинпром», ТОВ «ПТК Шабо», що підтверджується договором купівлі-продажу №035/11 від 05.05.2011р., договором поставки №002/11 від 04.01.2011р., договором купівлі-продажу №034/11 від 04.01.2011р., специфікаціями до вказаних угод, витратними, податковими та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними (а.с. 162-250 том І), актом списання № СпТ-000013 від 31.03.2011р., подорожніми листами, журналом - ордером і відомістю по рахунку 281 за березень 2011 року ( а.с. 1-6, 26 том ІІ), а також іншими первинними документами.

Вищенаведене підтверджує реальність здійснення господарських операції по виконанню вищезазначених угод.

Судом встановлено, що зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні (а.с. 89-102 том І), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об`єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що сума податку на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідного звітного періоду, а саме в декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року.

Як вбачається з акту від 13.09.2011 року № 4039/23-1/33568452, в ході проведення перевірки та враховуючи результати перевірки ТОВ «Термокор», а саме акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 180/23-214/37420742 від 07.06.2011 року відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Термокор`укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов`язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов`язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Термокор», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладені між ТОВ «Еногруп`та ТОВ «Термокор`угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ТОВ «Термокор», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що як на момент укладення договорів, так і на час розгляду справи ТОВ «Термокор`було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «Термокор`не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобов`язання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Термокор`відповідні договори про надання послуг (робіт), прийняв такі роботи (послуги) та оплатив їх у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 335/94-ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. 5.11 ст. 5 названого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3, 7.2.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному зв`язку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону «Про ПДВ`визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ`правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов`язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Еногруп`цілком обґрунтовано відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість`відносило до податкового кредиту суми ПДВ, підтверджені відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Еногруп`органом державної податкової служби - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси суми податку на додану вартість були підтверджені податковими накладними, які і є документами зазначеними підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем було правомірно сформовано та відображено валові витрати та згідно з приписами п. 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону «Про ПДВ`включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Термокор».

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси не надано доказів правомірності винесення податкових повідомлень-рішень від 27.09.2011 року № 0002022301, № 0002032301 та № 0002042301, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Еногруп», а отже оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Еногруп`до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.09.2011 року № 0002022301, № 0002032301 та № 0002042301, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 27.09.2011 року № 0002022301, № 0002032301 та № 0002042301.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею02 грудня 2011 року.

Суддя С.О. Cтефанов