Рішення № 103765234, 25.03.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/10716/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 5 Управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 5 Управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України (надалі також відповідач або Управління) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність 5 Управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, та 2017 виходячи з грошового забезпечення, станом на день його звільнення з військової служби, а саме: 29 вересня 2017 року;

- зобов`язати 5 Управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби а саме 29 вересеня 2017 року

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні з військової служби у запас, позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2015-2017 роках додаткову відпустку, передбачену Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Проте, при розрахунку під час звільнення позивача з військової служби йому не була виплачена грошова компенсація за невикористану у 2015-2017 роках додаткову відпустку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву представник 5 управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що за приписами пункту 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Пояснює, що оскільки з березня 2014 року і по даний час на території України діє особливий період, то і додаткова відпустка військовослужбовцям-учасникам бойових дій під час дії особливого періоду не надається, тому вона не може вважатися невикористаною. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що підстави для виплати грошової компенсації законодавством чітко не передбачені, а тому відповідачем не порушено права та законні інтереси позивача.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Службою безпеки України 12 серпня 2015 року.

У період з 7 вересня 1996 року по 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах у 5 управлінні (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України.

Наказом начальника 5 управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України від 29 вересня 2017 року №96-ОС виключено зі списків особового складу ОСОБА_1 , звільненого наказом Голови Служби безпеки України від 15 вересня 2017 року №1104-ОС, з урахуванням часу на здавання посади з 29 вересня 2017 року.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015-2017 року ОСОБА_1 не надавалася, що підтверджується листом 5 управління (Міжвідомчий центр спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України від 11 серпня 2021 року №28/2/М-6/5.

Однак, позивач вважаючи, що, при звільненні позивача зі служби відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористану у 2016-2018 роках додаткову відпустку, передбачену пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 19 Закону України 25 березня 1992 року № 2229-XII "Про Службу безпеки України" визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з приписами частини першої статті 20 Закону України 25 березня 1992 року № 2229-XII "Про Службу безпеки України" умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством.

Статтею 27 Закону України 25 березня 1992 року № 2229-XII "Про Службу безпеки України" встановлено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні діє особливий період від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц.

В статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права викладено у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, який підлягає врахуванню судом першої інстанції в силу частини третій статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_2 як учаснику бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2017 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідачем на виконання ухвали суду від 20 вересня 2020 року надано довідку, зі змісту якої вбачається, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015-2017 року ОСОБА_1 не надавалася, водночас відповідачем нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, сума нарахування якої склала 57678,18 грн, а саме: 14 днів за 2015 рік у розмірі 19226,06 грн, 14 днів за 2016 рік у розмірі 19226,06 грн, 14 днів за 2017 рік у розмірі 19226,06 грн. Сума до виплати склала 56813,01 грн.

Таким чином, відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, передбачених статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на викладене, відповідачем не порушено право ОСОБА_1 на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у спірному періоді, а отже 5 Управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до 5 Управління (Міжвідомчого центру спеціальної підготовки) Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України (вул. Лікаря О. Богаєвського, 2-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39617, код ЄДРПОУ 20003360) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко