Рішення № 10374811, 13.07.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.07.2010 Справа № 13/200-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"

до Малого приватного підприємства "Таврія"

за участі представників сторін:

позивача –Бурдакової Ю.О. (представника за дорученням),

відповідача –Уланівського С.Є. (представника за дорученням),

про стягнення 427484,14 дол. США,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2861163,19 грн, з яких 2470856,70 грн заборгованості по кредиту, 294483,71 грн нарахованих відсотків по кредиту, 95822,77 грн пені за непогашення кредиту. В подальшому заявою від 03.06.2010 р. позивач змінив позовні вимоги на стягнення з відповідача 427484,14 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти складає 3388196,63 грн, а саме: 309000 дол. США заборгованості по кредиту, 68585,83 дол. США нарахованих відсотків по кредиту та 395489 грн пені за непогашення кредиту. При цьому, позивач пеню нарахував у національній валюті та конкретизував її стягнення саме в національній валюті, хоча в загальній сумі позову визначив пеню в доларах США, а тому предметом стягнення є заборгованість по кредиту та відсоткам в розмірі 377585,83 дол. США та нарахована пеня в розмірі 395489 грн.

Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на невиконанні відповідачем взятих на себе зобов’язань по поверненню кредиту та сплаті процентів за його користування відповідно до кредитного договору № 0033-09-08 від 16.09.2008 р.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на недоведеність позивачем факту надання кредиту шляхом представлення до суду відповідних доказів.

Під час судового розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до завершення розгляду справи № 25/668, яка розглядається господарським судом м. Києва, за позовом малого приватного підприємства „Таврія” до публічного акціонерного товариства „Банк Петрокоммерц-Україна” про визнання недійсним укладеного між ними кредитного договору № 0033-09-08 від 16.09.2008 р. Це клопотання судом було задоволено зважаючи на той факт, що у випадку визнання недійсним договору можуть змінитися правові підстави для стягнення сум, які є предметом спору у даній справі, та провадження у справі зупинено. Оскільки ухвалою господарського суду м. Києва від 20.04.2010 р. позов МПП „Таврія” залишено без розгляду, провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні, яке відбулося 06.07.2010 р. відповідачем вдруге заявлено клопотання про зупинення провадження у справі з тих підстав, що вказана ухвала про залишення позову без розгляду оскаржена ним в апеляційному порядку і вона прийнята судом до розгляду ухвалою від 03.06.2010 р. Проте, в задоволенні цього клопотання судом відмовлено виходячи з того, що ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду набирає чинності негайно в момент її винесення, а тому підстави для зупинення провадження відсутні.

В процесі розгляду справи позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення, але в задоволенні цього клопотання судом відмовлено у зв’язку з недоведеністю позивачем обставин неможливості виконання судового рішення щодо стягнення заборгованості.

Розгляд справи проведено в судових засіданнях, які відбулися 17 грудня 2009 року, 14, 26 січня, 22 червня, 6 та 13 липня поточного року. При цьому, в період з 26 січня по 4 червня провадження у справі було зупинено з підстав, викладених у відповідній ухвалі та вказаних вище. В судовому засіданні, яке відбулося 6 липня судом оголошено перерву для прийняття повного рішення.

Крім викладеного судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством „Банк Петрокоммерц-Україна”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Банк Петрокоммерц-Україна” в особі виконуючого обов’язки керуючого Херсонським відділенням банку № 1 Філончук В.М. та Малим приватним підприємством „Таврія”, від імені якого виступав юрисконсульт Дьяченко В.В., 16 вересня 2008 року укладено кредитний договір № 0033-09-08 про надання кредиту, за умовами якого банк зобов’язався надати відповідачу грошові кошти у тимчасове користування в сумі 309000 доларів США зі сплатою 15 % річних, а відповідно до додаткової угоди №1 від 23 вересня 2008 року за сплатою 20% річних, та з кінцевим терміном повернення –15 вересня 2009 року. За пунктами 1.4.1.2. та 1.4.1.3. договору ними обумовлено, що проценти за користування кредитом повинні сплачуватись позичальником щомісячно протягом п’яти банківських днів, наступних за двадцятим числом кожного календарного місяця.

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є кредитним договором, правовідносини за яким витікають з положень статті 1054 ЦК України, за якою за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит в розмірі 309000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 033-09-08 від 18.09.2008 р. Таким чином позивач виконав взяті на себе зобов’язання за договором.

Водночас, відповідачем взяті на себе за договором зобов’язання не виконані, сума кредиту не повернута, проценти за його користування в повному обсязі не сплачені. Зокрема, відповідачем не повернуто позивачу 309000 дол. США кредиту та не сплачено 68585,83 дол. США нарахованих відсотків по кредиту за період 18.09.2008 р. по 16.05.2010 р. В даному контексті суд зазначає, що у відповідності до пункту 1.4.1.4. договору сторонами обумовлено, що при простроченні повернення кредиту, проценти за користування простроченою до повернення сумою кредиту, нараховуються в порядку, визначеному пунктами 1.4.1.1. та 1.4.1.2. договору (тобто проценти нараховуються відповідно до договірної процентної ставки за кожний фактичний день користування кредитом), і підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Неповернення кредиту та несплата процентів за ним є порушенням взятих відповідачем на себе зобов’язань та положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, згідно до яких одностороння відмова від виконання умов договору не допускається, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, позивач, посилаючись на умови договору, але не вказуючи його пункту, нарахував відповідачу пеню в розмірі 336449,09 грн за непогашення кредиту за період з 16.09.2009 р. по 16.05.2010 р. та в розмірі 62231,67 грн за непогашення процентів за кредитом за період з 29.12.2008 р. по 16.05.2010 р. Зокрема, в пункті 4.1. договору сторони обумовлено, що: „За невиконання та/чи неналежне виконання боргових зобов’язань у сумі, у порядку та у строки, що визначені договором, позичальник зобов’язаний сплатити банку (на вимогу банку) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов’язання за кожний день прострочення. Пеня сплачується додатково до прострочених сум. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення”.

Згідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до статті 231 того ж Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Крім того, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Так, як зазначено вище, названим пунктом 4.1. договору сторонами прийнята лише спроба визначити розмір штрафних санкцій, оскільки не визначено який саме розмір облікової ставки Національного Банку України підлягає застосуванню при обрахунку пені, оскільки така ставка є змінною величиною в певний період. У зв’язку з цим суд констатує про неузгодженість сторонами порядку та розміру нарахування пені, а тому вимоги про стягнення пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню лише частково, сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. При цьому суд зазначає, що позивач при заявлені позову про стягнення заборгованості в розмірі 2861163,19 грн сплатив державне мито в національній валюті в розмірі 25500 грн, проте заявою про зміну позовних вимог ним заявлено вимоги про стягнення заборгованості як в доларах США (вимоги про стягнення суми кредиту та процентів, так і в національній валюті (вимоги про стягнення пені), але державне мито у валюті стягнення не сплачено.

Зокрема, за змістом частини 2 статті 7 Декрету КМ України від 21.01.1993 „Про державне мито” з позовів, що подаються до суду та господарського суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті, а тому позивач повинен був сплатити 3217,42 дол. США державного мита виходячи з розрахунку: 377585,83 дол. США (сума стягнення у доларах США) х 1% (розмір державного мита) = 3775,86 дол. США; 3775,86 дол. США х 7,9256 (курс національної валюти до долара США станом на 03.06.2010 р.) = 29925,94 грн; оскільки ця сума є більшою ніж 25500 грн (сума, яка не повинна перевищувати при сплаті державного мита) на 4425,94 грн (з розрахунку 29925,94 грн –25500 грн = 4425,94 грн) державне мито складає 3217,42 дол. США з розрахунку: 4425,94 грн / 7,9256 грн = 558,44 дол. США, 3775,86 дол. США –558,44 дол. США = 3217,42 дол. США. При цьому суд зазначає, що оскільки сума державного мита у доларах США перевищує 25500 грн, то державне мито з вимог про стягнення 395489 грн пені за непогашення кредиту сплаті не підлягає.

За таких обставин, сума державного мита в розмірі 25500 грн підлягає поверненню позивачу –як сплачена в більшому ніж потрібно розмірі, а сума державного мита в розмірі 3217,42 дол. США підлягає додатковому стягненню з позивача.

На підставі вказаних правових норм і керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

                                        в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з малого приватного підприємства „Таврія” (розташованого за адресою: Херсонська область, сел. Нововоронцовка, вул. Степова, буд. 22-а; код 14129039, розрахунковий рахунок невідомий) на користь Публічного акціонерного товариства „Банк Петрокоммерц-Україна” (розташованого за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20; код 22906155, к/р 3200121172301 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300120) –309000 дол. США заборгованості по кредиту, 68585,83 дол. США нарахованих відсотків по кредиту, 3217,42 дол. США компенсації по сплаті державного мита та 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Банк Петрокоммерц-Україна” (розташованого за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20; код 22906155, к/р 3200121172301 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300120) на користь державного бюджету –3217,42 дол. США державного мита.

5.Видати Публічному акціонерному товариству „Банк Петрокоммерц-Україна” довідку про повернення з державного бюджету 25500 грн надлишково сплаченого державного мита.

Суддя М.К. Закурін