Рішення № 103738176, 23.03.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9687/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому (з урахуванням ухвали суду від 22.03.2022 року) позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 01.06.2021 року № Ф-78043-13 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9592,28 грн.

Ухвалами суду від 14.06.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 25.08.2021 року: вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження; від 22.03.2022 року: залишено позов в частині позовних вимог без розгляду.

Від позивача до суду надійшла заява, вхід. № 54900/21, про розгляд справи у письмовому провадженні без участі позивача. Інших заяв з процесуальних питань, в тому числі про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, від учасників справи до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом адміністративного позову та письмових пояснень, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав, зокрема:

- 02.06.2021 року ОСОБА_1 отримала від представника Головного управління України в Одеській області Хоржевського Віктора Борисовича у приміщенні податкового органу Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78043-13 від 01.06.2021 року;

- згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області повідомляє позивача як платника податків, що станом на 31.01.2021 року в позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, яка становить 9592,28 грн.;

- згідно даних трудової книжки позивача НОМЕР_1 , починаючи з 01.07.2016 року, позивач постійно працевлаштований у територіальному робочому органі Фонду соціального страхування, який за цей час реорганізувався декілька разів;

- а саме, з 01.07.2016 року по 31.07.2017 року - на посаді заступника начальника відділення-начальника юридичного відділу відділення виконавчої дирекціїї Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одеса (ВВДФССНВТАПЗУ У М. ОДЕСА згідно наказу № 35-к від 01.07.201В) (код ЄДРПОУ - 38723446); з 01.08.2017 року по 02.01.2018 року - на посаді начальника відділу юридичної роботи Приморського відділення м. Одеси управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області згідно наказу від 31.07.2017 року № 292-к (код ЄДРПОУ 41452340); з 02.01.2018 року - переведений на посаду начальника відділу юридичної роботи Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (наказ № 561-к від 29.12.2017 року) (код ЄДРПОУ - 41322052);

- згідно наказу № 04-ОД від 24.01.2019 року Відділ перейменовано в юридичний відділ Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- окрім цього, у період з 01.03.2017 року по 02.02.2020 року позивач перебував у декретній відпустці та згідно довідки ОК-5 у цей час був застрахованою особою;

- період з 01.03.2017 року по 02.02.2020 року відображений зі сплатою єдиного соціального внеску від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради;

- станом на сьогодні позивач досі працює на посаді начальника юридичного відділу Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- також ці дані, окрім того, що вони зазначені у трудовій книжці позивач, повністю підтверджуються Формою ОК-5 від Пенсійного фонду України, яка сформована 02.06.2021 року о 13:28 та відображує індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- 19.09.2018 року позивачем отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. 20.09.2018 року позивач встав на облік у Державній податковій інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області. Починаючи з 19.09.2018 року по 01.01.2020 року позивач сплачував єдиний соціальний внесок щоквартально (наявні копії квитанцій), незважаючи на те, що у 2018 році взагалі не провадив жодної адвокатської діяльності, у 2019 році дохід від адвокатської діяльності був менший ніж витрати на сплату єдиного соціального внеску, позивач постійно сплачував ЄСВ та при цьому був найманим працівником увесь період та за нього сплачувався ЄСВ роботодавцем;

- 05.12.2019 року Верховним Судом висловлена правова позиція у постанові від від 05 грудня 2019 року справа № 260/358/19 щодо того, що тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску;

- у січні 2020 року за позивача сплачено ЄСВ не менше мінімального з суми 4723 грн., оскільки позивач ще перебував у відпустці по догляду за дитиною до трьох років;

- також позивачем особисто сплачено ЄСВ у розмірі 22% від отриманого доходу у січні 2020 року у розмірі 320 грн. та у лютому 2020 року у розмірі 1150 грн., а саме із доходу 1470 грн. * 22% = 323,40 грн, що підтверджується наданою до цього позову квитанцією № 9235-0543-0032-9582;

- з 02.02.2020 року позивач вийшов з відпустки по догляду за дитиною до трьох років та продовжив працювати на посаді начальника юридичного відділу Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Одеській області та його заробітна плата, з якої сплачено ЄСВ становить: за лютий 2020 року - 11 474,91 грн., за березень 2020 року - 16574,91 грн., за квітень 2020 року - 15224,91 грн., за травень 2020 року - 11474,91 грн., за червень 2020 року - 14171,38 грн., за липень 2020 року - 23112,81 грн., за серпень 2020 року - 135444,70 грн., за вересень 2020 року - 11559,78 грн., за жовтень 2020 року - 13809,78 грн., за листопада 2020 року - 22809,78 грн., за грудень 2020 року - 22445,01 грн., за січень 2021 року - 15262,27 грн.;

- починаючи з 01.01.2020 року позивач не сплачує єдиний соціальний внесок, оскільки є застрахованою особою за основним місцем роботи як найманий працівник;

- з 25.03.2020 року позивач зупинив адвокатську діяльність, що підтверджується копією Витягу із ЄРАУ від 19.05.20212 року щодо зупинення адвокатської діяльності згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на підставі заяви адвоката;

- тобто органом ДПІ нараховано заборгованість за період з 01.01.2020 року по 31.01.2021 року, яка мала б становити 9595,30 грн, однак в позивача була наявна переплата з ЄСВ у розмірі 3,02 грн. з попередніх проплат єдиного соціального внеску. Таким чином, вимога становить 9592,28 грн. за період з 01.01.2020 року по 31.01.2021 року;

- при цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано;

- з урахуванням викладеного, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний;

- інше тлумачення норм ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах у межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску;

- аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19 (адміністративне провадження № К/9901/25439/19) та постанові від 05.03.2020 року у справі № 824/509/19-а (адміністративне провадження № К/9901/29000/19);

- з огляду на те, що позивач увесь час був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, дію свідоцтва про право на здійснення адвокатської діяльності зупинено ще 25.03.2020 року, що підтверджується копією Витягу від 19.05.2021 року та даними з ЄРАУ, що є загальнодоступними;

- окрім того, за січень - лютий 2020 року позивачем отриманий дохід у січні 2020 року - 320,00 грн., у лютому 2020 року - 1100 грн., з яких позивачем сплачено 22% ЄСВ згідно квитанції від 08.06.2021 року, оригінал якої додано до позовної заяви (квтанція № 9235-0543-0032-9582 від 08.06.2020 року) та у цей же період сплачено ЄСВ роботодавцем позивача у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати у січні 2020 року, що становила 4723,00 грн., оскільки позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до трьох років та у лютому 2020 року роботодавцем позивача сплачено ЄСВ 22% від суми її заробітної плати у розмірі 11474,91 грн. в перший місяць роботи після декретної відпустки;

- також позивач надав до органу ДПІ звітність за формою Д-5 від 09.02.2021 року, направлення якої підтверджується квитанцією від 09.02.2021 року за № 6504903658835;

- згідно звітності позивач зазначив отримання доходу у січні 2020 року у розмірі 320,00 грн. та у лютому 1150,00 грн.;

- оскільки роботодавцем позивача сплачено за нього ЄСВ не менше мінімального, позивач платив ЄСВ за січень та лютий 2020 року від суми доходу від адвокатської діяльності - 1470 грн*22%=323,40 грн., що підтверджується квитанцією від 08.06.2021 року;

- позивач була вимушена сплатити кошти, як превентивний захід, та у разі отримання позитивного рішення про задоволення позову має намір звертатись до органу ДПІ з вимогою про повернення сплачених нею коштів.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню із посиланням на ст.ст. 1, 4-9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, п. 2 розділу VII «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Мінфіну України від 20.04.2015 № 449 та зареєстрованої в Мінюсті 07.05.2015, ст. 14, 36, 59 Податкового кодексу України, із зазначенням таких фактичних обставин:

- Головним управлінням ДПС в Одеській області було направлено на адресу ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_2 ) податкову вимогу про сплату боргу (недоїмка) № Ф-78043-13 від 01.06.2021 року на суму 9592 грн. 28 коп.;

- відповідно до ІКП за 2021 рік станом на 15.06.2021 відсутня заборгованість.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

01 червня 2021 року відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78043-13 (а.с.18), якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску позивача становить 9592,28 грн., та що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів, ГУ ДПС в Одеській області вимагає сплатити (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі, усього: сума боргу - 9592,28 грн., у тому числі недоїмка - 9592,28 грн.

Не погоджуючись з Вимогою від 01.06.2021 року № Ф-78043-13 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9592,28 грн., позивач оскаржив її у судовому порядку.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем суду також надано, зокрема (а.с.19-30, 53-60):

- копії сторінок трудової книжки позивача, відповідно до записів якої, зокрема:

- 01.07.2016: прийнята на посаду заступника начальника відділення - начальника юридичного відділу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області;

- 31.07.2017: звільнена с посади з переведенням до Приморського відділення м. Одеси управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- 31.07.2017: Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з 01.08.2017 р. реорганізован шляхом приєднання до Фонду соціального страхування України;

- 01.08.2017: прийнята на посаду начальника відділу юридичної роботи Приморського відділення м. Одеси управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- 02.01.2018: переведена на посаду начальника відділу юридичної роботи Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області. Відділ перейменовано в юридичний відділ Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області;

- роздруківку Індивідуальних відомостей про застраховану особу - позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-5, відповідно до яких, зокрема:

- код: 3278814686, найменування страхувальника: ОСОБА_1 , - позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, - протягом 9-11 місяців 2018 року, 1-12 місяців 2019 року;

- код: 38723446, найменування страхувальника: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одеса, - позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, - протягом 1-5, 7 місяців 2017 року;

- код: 36290160, найменування страхувальника: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, - позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, - протягом 3-12 місяців 2017 року, 1-2 місяців 2018 року, 1-12 місяців 2019 року, 1-2 місяців 2020 року;

- код: 41322052, найменування страхувальника: Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області, - позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, - протягом 6-7 місяців 2018 року, 2-12 місяців 2020 року та 1-3 місяців 2021 року;

- Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України щодо позивача, відповідно до якого, зокрема: свідоцтво видане 19.09.2018 року; право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 25.03.2020 на підставі заяви адвоката;

- банківської квитанції від 08.06.2021 року про сплату позивачем ЄСВ 22% від доходу 1470 грн. адвоката за січень 2020 (320 грн.) та лютий 2020 (1150 грн.);

- Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік з доказами його надіслання 10.02.2021 року до Суворовської ДПІ Північного управління у м. Одесі ГУ ДФС в Одеській області, згідно з яким сума доходу, заявлена в податковій декларації за січень 320 грн., за лютий - 1150 грн., березень-грудень - 0,00 грн.;

- Свідоцтва про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Серія НОМЕР_3 , відповідно до якого, зокрема, мати: ОСОБА_1 ;

- Свідоцтва про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , Серія НОМЕР_4 , відповідно до якого, зокрема, мати: ОСОБА_1 ;

- Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00017158769 від 29 вересня 2016 р.;

- заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 жовтня 2020 року у справі № 521/12909/20, яке набрало законної сили 30.11.2020, про розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- дубліката банківської квитанції № 0.0.2161515855.1 від 15.06.2021 року про сплату позивачем ЄСВ для ФОП, у т.ч. спрощена система оподаткування, за період 01.2020-01.2021 суми 9268,88 грн.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема (а.с.78-81):

- інтегрованої картки для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, стосовно позивача за період з 31.12.2019 року по 31.10.2020 року та з 31.12.2020 року по 30.06.2021 року, згідно з даними якої загальна сума недоїмки на 30.06.2021 року складає 9592,28 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 440/325/19 у аналогічних правовідносинах, зокрема:

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З встановлених судом обставин вбачається, що у спірний період:

- згідно з Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України щодо позивача, зокрема: свідоцтво видане 19.09.2018 року; право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 25.03.2020 на підставі заяви адвоката, проте позивач індивідуальну адвокатську діяльність не вів та доходи не отримував;

- позивач був найманим працівником та застрахованою особою, і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець та інші страхувальники (з урахуванням народження дитини), а саме: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Одеса, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Одеській області.

Жодних доводів на спростування встановлених обставин, на виконання вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. Відповідачем у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначено та доказів не надано.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку у відповідному контролюючому органі, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється відповідним контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець та інші страхувальники (з урахуванням народження дитини), що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 05.12.2019 у справі № 260/358/19.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-78043-13, прийнята (сформована) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для її формування; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню, отже позовні вимоги позивача - підлягають задоволенню повністю.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 08.06.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 908,00 грн. (а.с.13)

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1336 від 15.12.2021 року) до 31 березня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 194, 205, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код юридичної особи: 43142370) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 01 червня 2021 року № Ф-78043-13 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9592,28 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова