Рішення № 103730075, 23.03.2022, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/1199/21

2/467/67/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2022 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Кірімововї О.М.

за участю секретаря Сіваченко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2021 року адвокат Рубан С.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Хлібна база №76» державного агентства резерву України про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 з 23 червня 2020 року працювала у Державному підприємстві "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України на посаді начальника виробничо-технологічної лабораторії. Наказом 13-к від 15 березня 2021 року вона була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Заборгованість по заробітній платі після звільнення склала 54365 грн.32 коп. Згідно наказу № 47-к від 19 липня 2021 року ОСОБА_1 знову прийнято з 20 липня 2021 року на посаду начальника виробничо-технологічної лабораторії до Державного підприємства «Хлібна база №76» державного агентства резерву України. Наказом 100-к від 19 листопада 2021 року вона була звільнена з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Заборгованість по заробітній платі після звільнення склала 12923 грн. 47 коп.

Посилаючись на те, що у порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України відповідачем з нею не проведено остаточний розрахунок у день звільнення по заробітній платі, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з листопада 2020 року по 15 березня 2021 року в розмірі 54365, 32 грн. та за період з липня 2021 року по 19 листопада 2021 року у розмірі 12923 грн. 47 коп., а також середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період 16 березня 2021 року по 19 липня 2021 року та з 20 листопада 2021 року по день ухвалення судового рішення та судові витрати.

Ухвалою судді від 22.12.2022 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача та позивач ОСОБА_1 не з`явилися, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлений у встановленому порядку. Враховуючи, що у справі є достатні відомості про правовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, однак відзиву на позовну заяву, заяв та клопотань до суду не подав, позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, суд розглядає справу у відсутність відповідача у заочному порядку відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

За такого, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, а також оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступного. Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 3 ст. 46 Конституції встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Відповідно дост. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст.1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Відповідно дочастини другоїстатті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як видно, за положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальностівласника (підприємства)є складправопорушення,який включаєдва юридичнихфактипорушення власникомстроків розрахункупри звільненні (ст. 116КЗпП України) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред`являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов`язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 ЦК України обов`язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати та розміру компенсації при трудових відносинах встановлено Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за нормами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду України від 14 грудня 2016 року по справі № 6-788цс16.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як встановлено судом, згідно наказу № 37-к від 22.06.2020 року позивача було прийнято на роботу з 23 червня 2020 року на посаду начальника виробничо-технологічної лабораторії до Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України. Згідно наказу № 13-к від 15 березня 2021 року позивача звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно наказу № 47-к від 19.07.2021 року позивача знову було прийнято на роботу з 20 липня 2021 року на посаду начальника виробничо-технологічної лабораторії до Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України. Згідно наказу № 100-к від 19 листопада 2021 року позивача звільнено з посади за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Дані обставини підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 9).

Ухвалою судді від 22.12.2021 року витребувано з Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України інформацію щодо суми заборгованості по зароьітній платі та відомості щодо середнього розміру заробітної плати. На час ухвалення рішення, вказана ухвала суду відповідачем не виконана.

Згідно розрахункового листа позивача (а.с.10) Державне підприємство "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України має заборгованість перед позивачем станом на кінець березня 2021 року в розмірі 54365 грн. 32 коп. та за період з липня 2021 року по листопад 2021 року в розмірі 12923 грн. 47 коп. ( а.с.11-12).

В день звільнення позивача, а саме 15 березня 2021 року, а потім 19 листопада 2021 року не була проведена виплата всіх сум, що належать їй від Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України при звільненні.

Крім того судом також встановлено, іншого відповідачем не спростовано, що остаточний розрахунок з позивачем станом на момент звернення до суду не проведений.

За такого, вимоги в частині заявленого позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з листопада 2020 року по 15 березня 2021 року в розмірі 54365, 32 грн. та за період з липня 2021 року по 19 листопада 2021 року у розмірі 12923 грн. 47 коп. що складає всього 67288 грн. 79 коп. (54365 грн. 32 коп +12923 грн. 47 коп.) підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за затримку розрахунку, суд враховує положення ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та абз. 3 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), відносно того, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днівза останні два календарні місяцізгідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно розрахунків представника позивача середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні повні два календарні місяці роботи, а саме, що передували звільненню склала 645,31 грн.

Період, за який необхідно провести розрахунок з урахуванням заявлених позовних вимог становить з 16 березня 2021 року (наступний день звільнення) по 19 липня 2021 року та з 20 листопада 2021 року (наступний день звільнення) по 23 березня 2022 року (день ухвалення рішення суду).

Таким чином, середній заробіток за час розрахунку при звільненні підлягає розрахунку за період з 16 березня 2021 року по 19 липня 2021 року за 84 робочих дні ( 645.31 х 84), що становить 54206, 04 грн. та за період з 20 листопада 2021 року по 23 березня 2022 року за 84 робочих дні (645,31 х 84), що становить 54206 грн. 04 коп., а загалом 108412 грн. 08 коп.

Проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з робочих, а не календарних днів, відповідає правовій позиції, викладеній в постанові від 21 січня 2015 року №6-195цс14 Верховного Суду України.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 березня 2021 року по 19 липня 2021 року за 84 робочих дні ( 645.31 х 84), що становить 54206, 04 грн. та за період з 20 листопада 2021 року по 23 березня 2022 року за 84 робочих дні (645,31 х 84), що становить 54206 грн. 04 коп., а загалом 108412 грн. 08 коп.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Отже, нарахування податків та платежів до компетенції суду не належить, дані відрахування проводяться підприємством при виплаті присудженої судом суми.

Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 16 березня 2021 року по 19 липня 2021 року за 84 робочих дні (645.31 х 84). що становить 54206, 04 грн. та за період з 20 листопада 2021 року по 23 березня 2022 року за 84 робочих дні (645,31 х 84), що становить 54206 грн. 04 коп., а загалом 108412 грн. 08 коп. підлягають задоволенню по день постановлення рішення, що відповідатиме вимогам пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду україни №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Між позивачем та адвокатом Рубан С.Ю. 03 грудня 2021 року укладено договір № 35 про надання правової допомоги.

Згідно Додатку №1 до договору про надання правової допомоги № 35 від 03.12.2021 року та акту приймання наданих послуг за договором № 35 від 03.12.2021 року передбачено, що за надання правової допомоги замовник сплачує адвокату винагороду у розмірі 5000 грн.

Відповідно до квитанції від 14.02. 2022 року ОСОБА_1 сплачено адвокату Рубан Ю.С. 5000 грн.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5000 грн.

Оскільки позов суд задовольняє у повному обсязі, розподіляючи судові витрати згідно правилам ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача 908 грн. та у дохід держави 908 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з листопада 2020 року по 15 березня 2021 року та за період з липня 2021 року по 19 листопада 2021 року у розмірі 67288 (шістдесят сім тисяч двістівісімдесят вісім) грн. 79 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 16 березня 2021 року по 19 липня 2021 року та за період з 20 листопада 2021 року по 23 березня 2022 року в розмірі 108412 (сто вісім тисяч чотириста дванадцять) грн. 08 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України в дохід держави судові витрати в розмірі 908 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою про перегляд Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем та іншими учасниками справи шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне підприємство "Хлібна база №76" державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 20885124, Миколаївська область, Арбузинський район, с. Кавуни, вул. Елеваторна, 10).

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова