Рішення № 103726399, 22.03.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24986/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою громадянина Пакистану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Пакистану ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 223 від 22.11.2021 року про відмову гр. Пакистану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно гр. Пакистану ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 30.11.2021 року він отримав повідомлення № 5/1-677 вiд 22.11.2021 року від Управління з питань шукачiв захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 223 від 22.11.2021 року.

Позивач вважає наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 223 від 22.11.2021 року незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він зробив реальну спробу обгрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженнi; позивач заслуговує на довiру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Позивач зазначає, що Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло до уваги його реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності через його політичну діяльність.

Також ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що у випадку повернення до Пакистану його життю та свободі загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам ст. 3 Європейської Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод" від 04.11.1950 р., де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Ухвалою від 14.12.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

05.05.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що Головне управління ДМС в Одеській області не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналiз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

3 матеріалів особової справи позивача вбачається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину під час звернення до ГУ ДМС в Одеській області. Також під час проведення співбесід позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

Під час проведення процедурних заходів, щодо уточнення та деталізації проблематики переслідування позивач надав твердження, які суттєво відрізняються від інформації, вказаної у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виявлені розбіжності, які істотно знижують рівень довіри до клопотання.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є очевидно необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідач вказує, що проведений детальний аналіз матеріалів особової справи позивача, тверджень позивача під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дає підстави для висновку, що звернення до ГУ ДМС в Одеській області обумовлене не потребою у міжнародному захисті, а необхідністю отримання тимчасової легалізації на території України.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Як вбачається з матеріалів особової справи №2021OD0261 (а.с. 34-166, т. 1), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Пакистану, за національністю - пенджабець, за віросповіданням - мусульманин (суніт), рідна мова - урду.

За матеріалами особової справи встановлено, що позивач вибув з Пакистану 05.10.2021 року легально авіасполученням Лахор (Пакистан) - Доха (Катар) - Бориспіль (Україна). 05.10.2021 року прибув до України.

02 листопада 2021 року позивач звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.36 т.1).

Заяву про звернення за захистом позивач обгрунтовував тим, що в країні походження він зіткнувся з різними серйозними проблемами. В Пакистані існувала погроза вбивства та викрадення позивача. Позивач також вказав, що він є членом політичної партії PLMN, а уряд, що складається з представників партії PTI, переслідує членів партії позивача. Також позивач зазначив, що він боїться повертатися до Пакистану, тому що його життя буде в небезпеці.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав фотокопію листа від партії PLMN від 01.01.2015 року та фотокопію листа-звернення до правоохоронних органів від 26.04.2021 року (а.с.43-48).

За результатами розгляду заяви та особової справи №2021OD0261 громадянина Пакистану ОСОБА_1 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2021OD0261 щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 137-154, т. 1).

Згідно даного висновку заява позивача є очевидно необгрунтованою через те, що у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Наказом заступника начальника Головного управління - начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №223 від 22.11.2021 року "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", відповідно до п.п. 4, 6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та п.п. 4.3, 4.4 Правил (затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649), беручи до уваги письмовий висновок головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області, стосовно матеріалів особової справи позивача №2021OD0261 - відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Пакистану на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 155, т. 1).

30.11.2021 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №5/1-677 від 22.11.2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі наказу заступника начальника Головного управління - начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №223 від 22.11.2021 року (а.с. 156-158, т. 1).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі за текстом - Закон № 3671-VI) встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За приписами частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Як вбачається з особової справи позивача, за результатами аналізу матеріалів клопотання позивача відповідачем було встановлено, що клопотання є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Суд вважає такі висновки відповідача передчасними, виходячи з такого.

У заяві про надання захисту в Україні від 02.11.2021 року позивач зазначив, що він належить до Пакистанської політичної партії РMLN. Уряд Пакистану переслідує членів його політичної партії та її лідерів. Керівник партії Наваз Шаріф вже покинув країну (а.с.36-38).

Відповідно до пояснень, зазначених в анкеті від 05.11.2021 року, позивач повідомив, що у Пакистані він був неофіційним членом партії РMLN (Pakistan Muslim Leeg Noon). Коли правління країни змінилося у 2018 році, інша партія прийшла до влади, почали вбивати членів партії РMLN, керівника партії Наваз Шаріф вигнали з країни. Зараз ситуація погіршилася, позивачу та іншим людям погрожують словесно, все почалося у 2019 році. Позивачу погрожували, на позивача був здійснений напад людьми іншої партії - РТІ (Pakistan Tahreekay Insaf) у місяць Рамадан 2021 року у Пакистані, пров. Пенджаб, м. Гуджранвала, с. Бенка Чiма, коли він йшов по вулиці, напали на нього 10 осіб.

При цьому, позивач зазначив, що він не перебував у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях. (а.с.67-70 т.1).

Також, відповідно до протоколу співбесіди від 11.11.2021 року, позивач повідомив, що він був у Пакистані офіційним членом політичної партії РMLN та має відповідний документ. Під час цієї ж співбесіди позивач зазначив, що був то секретарем, то волонтером у населеному пункті за місцем проживання, до партії не міг вступити, а надавав допомогу у селі під час вимкнення електроенергії та вирішенні побутових питань (а.с.104-112).

На підтвердження членства у партії РMLN позивач надав фотокопію листа від 01.01.2015 року за підписами Президента та Генерального секретаря РMLN району Гуджранвала. З вказаного листа випливає, що позивач обраний Генеральним секретарем Вазірабада за його видатні заслуги перед РMLN.

Отже, є суперечливими твердження позивача та надані ним документи щодо його членства у політичній партії РMLN та участі у політичній діяльності партії або ж волонтерської діяльності на допомогу вказаній політичній партії.

Однак, причини вказаних суперечностей у твердженнях позивача не були з`ясовані відповідачем під час співбесід, прямих питань на усунення цих суперечностей позивачу не ставилося.

Також в анкеті від 05.11.2021 року позивач зазначив, що на нього було здійснено напад 10 особами, а в протоколі співбесіди від 11.11.2021 року він повідомив, що напад був здійснений 4 особами. Також про чотирьох нападників зазначається у наданій позивачем фотокопії заяви до поліції від 26.04.2021 року.

Слід зауважити, що вказана заява до поліції була підписана адвокатом позивача та містить дату її подання « 26.04.2021 року». Надання оригуналу документа є неможливим через те, що оригінал подано безпосередньо до поліцейської дільниці, а у позивача може бути лише копія цієї заяви.

Разом з тим, вказані обставини не були проаналізовані та оцінені відповідачем. Останній лише зауважив, що позивач не пояснив причину відсутності в нього оригіналу заяви до поліції.

Отже, наведені позивачем обставини щодо його членства у політичній партії РMLN та активної участі у політичному житті країни, щодо нападу на нього членами партії РТІ (Pakistan Tahreekay Insaf), обставини його переслідування у зв`язку політичною діяльністю чи підтримкою опозиційної політичної партії не були належним чином проаналізовані відповідачем.

Також судом встановлено, що відповідно до отриманого відповідачем листа, надісланого Посольством України в Ісламськiй Республіці Пакистан від 09.11.2021, гр. Пакистану ОСОБА_1 за погодженням з компетентним органом 24.06.2021 видано вiзу D-13 (навчання) на підставі запрошення на навчання № 0000314711 від 09.03.2021. Під час проведення співбесіди аплікант запевнив консульську посадову особу у навчальній меті відвідування України, висловив намір повернутись до Пакистану після завершення навчання та надав підтвердження фінансової спроможності у достатньому розмірі, повідомивши, що ніяких переслідувань чи дискримінації за будь-яких ознак у Пакистані він не зазнає. Жодного наміру звернутись про визнання біженцем він не виявив (а.с.98).

Суд погоджується з доводами відповідача щодоо повідомлення позивачем консульській посадовій особі неправдивих відомостей щодо дійсних намірів в`їзду в Україну, однак відповідач не з`ясував причини таких дій позивача, та чи не були вони пов`язані з побоюваннями шукача притулку отримати відмову у наданні візи для в`їзду в Україну.

Доводи відповідача про те, що батько, матір, сестри та брат заявника наразі проживають в Пакистані, їх ніхто не переслідує та їм нічого не загрожує, проблем з органами державної влади Пакистану вони не мали - суд вважає необгрунтованими, оскільки, за твердженням позивача, його переслідували за політичну діяльність, а родичі позивача такої діяльності не вели, і підстави для їхнього переслідування фактично відсутні.

Окрім того, частиною першою статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд враховує, що позивач потрапив в Україну 05.10.2021 року та з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, хоча і не звернувся протягом п`яти робочих днів, але ж звернувся протягом місяця (02.11.2021 року). У даному випадку, на думку суду, це не може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Щодо наявної інформації по країні походження позивача суд зазначає таке.

У статті «Freedom in the World 2021: Pakistan» (на підставі звіту Freedom House ), зокрема, зазначено, що Пакистан проводить чергові вибори за конкурентною багатопартійною політичною системою. Однак військові мають величезний вплив на безпеку та інші питання політики, залякують ЗМІ та користуються безкарністю за невибіркове або позазаконне застосування сили. Влада накладає вибіркові обмеження на громадянські свободи, а бойовики-ісламісти здійснюють напади на релігійні меншини та інших уявних опонентів.

Прем`єр-міністр, відповідальний перед двопалатним парламентом, має більшість виконавчої влади відповідно до конституції. Президент, який відіграє більш символічну роль, обирається на два п`ятирічні терміни колегією виборців, що складається з двох палат парламенту та провінційних асамблей. Кандидат, висунутий від PTI, ОСОБА_5 був обраний президентом у вересні 2018 року.

У жовтні основні опозиційні партії об`єдналися, щоб сформувати Пакистанський демократичний рух (ДПМ) і провели мітинги на знак протесту проти прем`єр-міністра ОСОБА_6 , якого вони звинуватили в тому, що він був «обраний» на посаду військовими. ДПМ виникла після того, як проти ключових лідерів опозиції було порушено низку політизованих справ про корупцію, а закон, який підтримували військові, протягом року проходив через парламент без підтримки опозиції.

ОСОБА_7 став прем`єр-міністром у серпні 2018 року, коли партія «Техрік-і-Інсаф» (PTI) сформувала коаліційний уряд, вийшовши на загальних виборах як найбільша партія в Національних зборах. Напередодні виборів спостерігачі задокументували спільні зусилля елементів військового та судового істеблішменту країни, щоб перешкодити Мусульманській лізі Пакистану (PML-N), щоб збільшити шанси на отримання Хана парламентської більшості. Серед них звинувачення в корупції, неповазі до суду та тероризмі проти лідерів і кандидатів PML-N, а також їх політизовані рішення. Спостерігачі також відзначили тиск на ЗМІ та втручання в роботу ЗМІ, очевидно, за вказівкою служб безпеки, що призвело до приглушеного висвітлення кампанії PML-N у 2020 році. Джерело інформації за посиланням https://freedomhouse-org.translate.goog/country/pakistan/freedom-world/2021?_x_tr_sl=en&_x_tr_tl=uk&_x_tr_hl=uk&_x_tr_pto=sc#PR.

У жовтні PML-N і PPP об`єдналися, щоб сформувати Пакистанський демократичний рух (PDM) і провели мітинги на знак протесту проти прем`єр-міністра ОСОБА_6 , якого вони звинуватили в тому, що він був «обраний» на посаду військовими.з`явився, щоб боротися за кілька місць у Сенаті, які будуть вибори у 2021 році, після того, як проти ключових лідерів опозиції було порушено серію політизованих справ про корупцію, а законодавство, яке підтримували військові, було передано через парламент без підтримки опозиції протягом року.

Протягом 2020 року PML-N і PPP, обидві колишні правлячі партії, були глибоко порушені через шквал судових справ, порушених проти лідерів першого і другого рангу та членів їхніх сімей. Уряд звинуватив високопоставлених колишніх чиновників у корупції, імовірному порушенні правил ЗМІ та участі в несанкціонованих демонстраціях. Серед жертв були колишній прем`єр-міністр ОСОБА_8 , його дочка ОСОБА_9 , його молодший брат і колишній головний міністр Пенджабу ОСОБА_10 , син ОСОБА_11 , а також колишні прем`єр-міністри ОСОБА_12 та ОСОБА_14, усі політичні діячі PML-N. (https://freedomhouse-org.translate.goog/country/pakistan/freedom-world/2021?_x_tr_sl=en&_x_tr_tl=uk&_x_tr_hl=uk&_x_tr_pto=sc).

ІКП за вказаним посиланням, з одного боку, підтверджує проведення у Пакистані виборів за конкурентною багатопартійною політичною системою, а з іншого боку, підтверджує наявність переслідування з боку правлячої партії політичних опонентів.

Відповідно до інформації Human Rights Watch, у 2021 році уряд прем`єр-міністра ОСОБА_6 посилив придушення критичних голосів ЗМІ, громадянського суспільства, неурядових організацій та політичної опозиції. Влада регулярно використовує драконівські закони про боротьбу з тероризмом і заколотами, щоб залякати мирних критиків (https://www.hrw.org/asia/pakistan/).

На підставі аналізу наданих матеріалів особової справи разом із наявною інформацією по країні походження позивача суд доходить висновку про передчасність застосування відповідачем положень частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI та передчасність висновків відповідача про те, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, та відсутність у позивача умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Наведена ж відповідачем ІКП у додатку до висновку про відмову в оформленні документів є вибірково взятою з контексту наведених ним джерел інформації, які в цілому, навпаки, підтверджують існування у Пакистані переслідування політичних опонентів.

Тому позивачу протиправно було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 223 від 22.11.2021 року про відмову гр. Пакистану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим та протиправним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Також суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав позивача, зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, суд зауважує, що слід зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів не для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки за результатами розгляду заяви позивача після прийняття рішення про оформлення документів може бути прийняте як рішення про надання захисту в Україні, так і про відмову в цьому.

Тому позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не довід суду правомірність оскаржуваного наказу, його відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву громадянина Пакистану ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 223 від 22.11.2021 року про відмову громадянину Пакистану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Пакистану ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В.Андрухів

.