Рішення № 103726000, 21.03.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2022 р. справа № 300/7579/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 24.11.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач, Управління, УДМС України в Івано-Франківській області), в якій просить:

- визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в частині відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-ХІІ, листом №Г-102/6/2602-21/2621.2/99-21 від 16.11.2021 відмовлено в оформленні паспорта у вигляді паспортної книжечки, з посиланням на те, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого) і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Єдиного державного демографічного реєстру (надалі, також Реєстр, ЄДДР). Позивач звертає увагу, що у своїй заяві від 09.11.2021 пояснив, що раніше втратив паспорт громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм та те, що такий паспорт був дійсним до 20.10.2021. Тому навіть за умови наявності у нього ID-паспорта він є недійсним з 20.10.2021, що зумовлює виникнення у нього обов`язку оформлення нового документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство, незалежно від його форми. Позивач вважає, що така відмова у видачі паспорта у формі книжечки прямо порушує його конституційні права, а також права, передбачені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, оскільки є втручанням до приватного життя. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд позов задовольнити, визнати дії протиправними та зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 29.11.2021 (а.с.16-17), ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.22-23).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 29.12.2021 №2601.6.2-7728/2601.6.5-21, який надійшов на адресу суду 04.01.2021 (а.с.26-34). Спростовуючи позовні вимоги відповідач вказав на їх необґрунтованість. Так, у поданому відзиві, представниця відповідача звернула увагу, що позивач у заяві не вказав причин відмови від обробки персональних даних з підстав певних побоювань чи переконань, а лише заявив про своє небажання оформлювати паспорт засобами ЄДДР. Таким чином відмова позивача від оформлення засобами ЄДДР є необґрунтованою і має ознаки зловживання процедурою документування паспортом громадянина України у формі книжечки за судовим рішенням осіб, які відмовляються від оформлення паспорта з релігійних переконань, побоюючись присвоєння цифрових ідентифікаторів особистості. Оформлення нового паспорта у формі ID-картки замість втраченої жодним чином не впливає на приватне життя позивача, тому що при обробці персональних даних заявника УНЗР повторно не формується. Разом з цим вказала, що можливості оформлення паспорта у формі паперової книжечки зразка 1994 року замість паспорта, виданого засобами ЄДДР, не передбачено жодним нормативно-правовим документом. Окрім цього, представниця відповідача вказала на відсутність ознак типової справи, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду №806/3265/17 від 19.09.2019, тому висновки, викладені у такій постанові, не підлягають застосуванню при вирішення судом цієї адміністративної справи, що розглядається. На підтвердження чого вказала, що до дати звернення позивач використовував паспорт у формі ID-картки протягом 4 років і звернувся за оформленням паспорта у формі книжечки лише після втрати попередньо виданого паспорта, тому в даній ситуації не може йти мова про побоювання настання негативних наслідків для особи, яке лягло в основу прийняття постанови у зразковій справі. Таким чином, вважає, що вимога позивача оформити паспорт громадянина України у формі книжечки взамін втраченого паспорта у формі ID-картки є незаконною та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також у зв`язку з тим, що справа за своїми ознаками не є типовою до зразкової справи №806/3265/17, не належить до справ незначної складності, становить значний суспільний інтерес, має важливе значення для формування єдиної правозастосовчої практики, просить її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 (а.с.7). Зазначений паспорт громадянина України виданий 20.10.2017, дійсний до 20.10.2021, орган видачі 2613.

Позивач 27.04.2021 та 09.11.2021 звертався до Богородчанського відділення Надвірнянського відділу УДМС України в Івано-Франківській області із заявами, в яких просив оформити бланк паспорту громядянина України без застосування засобів ЄДДР та видати виключно у вигляді паспортної книжечки (а.с. 8, 10).

У відповідь на зазначені звернення відповідачем, листами від 12.05.2021 №Г-46/6/2602-21/2621.2/42/21 (а.с. 9) та від 16.11.2021 №Г-102/6/2602-21/2621.2/99-21 (а.с. 11), повідомлено позивача про те, що дія Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-XII не поширюється на взаємовідносини, пов`язані з оформленням (в тому числі взамін втраченого та викраденого) та обміном паспортів, оформлених у формі ID-картки за допомогою засобів ЄДДР та вказано, що відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 за №302 у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Не погоджуючись із такою відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Положеннями статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Водночас, частинами 4 та 5 статті 12 КАС України визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує пятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Статтею 257 КАС України передбачено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Так, частинами 1 та 2 даної статті визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а також, будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.

Приписи частини 4 вказаної статті кореспондуються із приписами частини 4 статті 12 КАС України, та знову ж таки визначають конкретний перелік адміністративних справ, що належить розглядати виключно за правилами загального позовного провадження. Однак, предмет спору в даній справі не підпадає під вказаний перелік.

Частиною 3 статті 257 Кодексу визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд звертає увагу, що необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження повинна бути належним чином обґрунтована із зазначенням чітких підстав, які ускладнюють чи унеможливлюють повний та всебічний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Однак, клопотання відповідача не містить жодного обґрунтування, з посиланням на конкретні докази, щодо необхідності чи наявності істотних підстав для розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження. Доводи клопотання фактично зводяться до обґрунтування заперечення стосовно позовних вимог. При цьому, суд звертає увагу на те, що формування єдиної правозастосовної практики можливе також за результатами розгляду справ в порядку письмового провадження.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що представниця Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області не навела обґрунтованих підстав для задоволення клопотання та розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Натомість, наявні у матеріалах справи письмові докази дозволяють суду всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

Відтак, враховуючи все вищезазначене, у задоволенні клопотання представниці Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження слід відмовити.

Правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Конституції України, Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 за №2297-VI (надалі, також Закон №2297-VI), Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 за №5492-VI (надалі, також Закон №5492-VI), Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 за №2503-XII (надалі, також Положення №2503-XII, Положення про паспорт громадянина України), Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 за №1474-VIII (надалі, також Закон №1474-VIII), постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 за №302 (надалі, також Постанова №302).

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 за №2235-ІІІ до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру, оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 статті 4 вищевказаного Закону Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами 2, 3 статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (надалі, також ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Внесення інформації до Реєстру в силу вимог абзацу 1 частини 1 статті 10 Закону №5492-VI здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (абзац 2 частини 1 статті 10 Закону №5492-VI).

За змістом частини 1 статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (надалі, також документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, які посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункти "а" пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №5492-VI).

Відповідно до частини 3 статті 13 коментованого Закону паспорт громадянина України, серед іншого, містить безконтактний електронний носій.

Приписами частин 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Згідно з частинами 1-5 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Як з`ясовано судом при розгляді справи, ОСОБА_1 з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України 10.10.2017 звертався до органу Державної міграційної служби України із заявою-анкетою про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру №1092724 (а.с. 35). У поданій заяві позивачем надано згоду на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення до безконтактного електронного носія відцифрованих відбитків пальців.

Після завершення ідентифікації особи в Реєстрі сформовано УНЗР №2002042404659 та ОСОБА_1 20.10.2017 видано паспорт громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , з терміном дії до 20.10.2021 (а.с. 7).

Таким чином, ОСОБА_1 вже надав згоду на обробку персональних даних і йому було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі. Дану обставину в ході розгляду адміністративної справи позивач не заперечував.

Повертаючись до правового регулювання спірних правовідносин, в силу вимог положень статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Таким чином, суд вважає безпідставним посилання позивача на небажання останнього присвоєння йому унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу його відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний ОСОБА_1 при оформленні у 2017 році паспорта громадянина України у вигляді ID-картки вперше.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України вигляді ID-картки № НОМЕР_1 від 20.10.2017 при виготовленні якого ОСОБА_1 надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, після закінчення строку дії попереднього паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне життя.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На переконання суду, відповідач, відмовляючи позивачу в оформлені та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки замість паспорта у формі ID-картки, термін дії якого закінчився, діяв добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки: на момент звернення позивачу вже було оформлено паспорт громадянина України № НОМЕР_1 у формі ID-картки; на момент розгляду заяви позивача не було законних підстав для обміну паспорта громадянина України у формі ID-картки, термін дії якого закінчився, на паспорт у формі книжечки, встановлених пунктом 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302. Ні Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, ні Тимчасовий порядок оформлення паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС №456 від 06.06.2019, не регулюють питання обміну втраченого чи такого, строк дії якого закінчився, паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки. Натомість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 оформлення замість втраченого чи обмін такого, строк дії якого закінчився, паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, здійснюється відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у поданій до відповідача заяві щодо оформлення та видачі паспорта посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 в зразковій адміністративній справі № 806/3265/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду при розгляді зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначила такі ознаки типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.09.2018:

- визнала протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; зобов`язала Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ;

- мотивувала своє рішення тим, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (що теж діяло на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції;

- вказала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_1 - картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Однак в спірному випадку постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 ухвалена за інших умов, оскільки стосується правовідносин, які є відмінними від правовідносин у цій адміністративній справі.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №806/3265/17 належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Разом з тим, у вказаній адміністративній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою відповідача здійснити за заявою позивача обмін вже отриманого ним паспорта громадянина України у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Таким чином, вказана адміністративна справа не має ознак типової справи № 806/3265/17, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, не можуть бути застосовані в цій справі.

Оцінюючи аргументи позивача щодо його права як громадянина України на отримання паспорта у вигляді книжечки 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних (ІD-картки) та позбавлення його можливості отримати взамін втраченого паспорта у формі ІD-картки паспорта зразка 1994 року, то суд керується такими міркуваннями.

Конституція України в Розділі ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» передбачає низку прав особи, серед яких:

- право на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35);

- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40);

- право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32);

- право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55).

Водночас ані Конституція України, ані закони України не передбачають права громадянина України на «отримання документів» чи права на «отримання документів певної форми».

Відповідно до положень статті 21 Закону №5492-VI отримання паспорта громадянина України є обов`язком (а не правом) кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку.

Щодо аргументів позивача про те, що він не надав відповідачу дозволу на обробку його персональних даних, а тому дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, є порушенням конституційних прав позивача та втручанням держави в його особисте життя, то суд зауважує таке.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних регулює Закон №2297-V; цей закон спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Відповідно до статті 11 цього Закону підставами для обробки персональних даних є як згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних, так і дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень чи необхідність виконання ним обов`язку, який передбачений законом. Обробка територіальними підрозділами ДМС персональних даних заявника, що передує видачі цій особі паспорта громадянина України, а також ведення Реєстру є обробкою персональних даних на підставі закону (в цьому випадку Закону №5492-VI) на виконання покладених законом обов`язків, а отже не потребує згоди суб`єкта персональних даних.

Закон № 5492-VI визначає види інформації про особу (персональних даних), яка:

- вноситься до Реєстру «по замовчуванню», оскільки необхідна державі для ідентифікації своїх громадян;

- вноситься до Реєстру за згодою особи (наприклад, відцифровані відбитки пальців рук особи);

- не вноситься до Реєстру (обробка та внесення якої заборонена): про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя.

Суд вважає, що технічний прогрес та швидка зміна суспільних відносин за останні десятиліття зумовили запровадження державою електронних баз даних у формі електронних реєстрів (на зміну паперовим картотекам), а також запровадження в 2012 році нових форм документів для ідентифікації особи (зокрема, й паспорта громадянина України у формі ІD-картки на заміну паперової книжечки) не впливає на гарантовані Конституцією України права особи і не перешкоджає виконанню нею свого обов`язку отримати паспорт громадянина України.

Тимчасова наявність в Державі можливості отримати паспорт в паперовій формі зразка 1994 для представників окремої суспільної групи, яка має побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду їх приватному життю, не надає права альтернативного вибору громадянину України отримати паспорт громадянина у формі книжечки взамін вже виданого йому паспорту у формі ID-картки (після втрати чи закінчення строку дії) через його небажання отримати і користуватися біометричними документами та наявності його персональних даних в ЄДДР.

Суд звертає увагу на те, що в спірному випадку підписи позивача на заяві-анкеті №1092724 від 10.10.2017 свідчать про його згоду на внесення інформації до ЄДДР та надання згоди на отримання відцифрованого образу обличчя, відцифрованого підпису, та відцифрованих відбитків пальців рук. Отже, оформлення позивачем паспорта громадянина України у формі ІD-картки № НОМЕР_1 , виданого 20.10.2017, при виготовленні якого ним було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в ЄДДР, який є єдиним та не буде повторно присвоюватись, свідчить, що обмін паспорта громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 від 20.10.2017, строк дії якого закінчився, на новий паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, так само як і отримання нового паспорта громадянина України у вигляді ID-картки взамін втраченого № НОМЕР_1 від 20.10.2017, жодним чином не порушить права позивача на повагу до його приватного життя.

Натомість з огляду на інформацію з відкритих джерел щодо швидкого розвитку процесу діджиталізації державного та суспільного життя (https://www.pravda.com.ua/news/2021/05/17/7293799; https://dpss.gov.ua›news›didzhitalizaciya-ce-yakist-p.; https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayina-robit-pershij-krok-do-elektronnoyi-demokr-68485; https://www.pravda.com.ua/news/2021/05/17/7293776/; https://mon.gov.ua/ua/news/cifrova-transformaciya-osviti-i-nauki-ye-odniyeyu-z-klyuchovih-cilej-mon-na-2021-rik-sergij-shkarlet; https://www.dw.com/uk/діджиталізація/t-47168398), ідентифікація особи позивача на підставі паспорта громадянина України у формі ID-картки лише сприятиме "якості" приватного життя ОСОБА_1 .

Отже, в спірному випадку, відмова Держави в особі відповідача в обміні (видачі) позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки взамін такого, строк дії якого закінчився чи втраченого паспорта громадянина формі ID-картки не є втручанням Держави в право позивача на повагу до його приватного життя.

З урахуванням встановлених судом обставин та позиції суду щодо аргументів позивача про порушення його прав діями відповідача, суд дійшов висновку про те, що відповідач не допустив протиправних дій щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованим, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не стягується.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними інші судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

відповідач Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010, код ЄДРПОУ 37794486.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.