Рішення № 103723645, 15.02.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2022м. ДніпроСправа № 904/7690/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Єпік А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОНЕСТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 22 933,78 грн. за договором оренди майна, що належить до державної власності № 12/02-3738-ОД від 18.11.2009.

Представники:

від позивача: Сивоконь А.І., виписка з ЄДРЮОФОПГР, представник;

від відповідача: Рижов Д.В., виписка з ЄДРЮОФОПГР, керівник.

ПРОЦЕДУРА:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хонест" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди майна, що належить до державної власності № 12/02-3738-ОД від 18.11.2009 у розмірі 22 933,78 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, та запропоновано учасникам справи подати до суду: позивачу у строк до 10.10.2021 року - відповідь на відзив на позовну заяву за правилами, встановленими частинами третьою шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відповіді на відзив направити на адресу відповідача, докази надсилання надати до суду); відповідачу у строк до 30.09.2021 року - відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відзиву направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду); заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (за наявності); заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень за правилами, встановленими частинами третьою шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

28.09.2021 від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву вих. № б/н.

12.10.2021 від позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив на позовну заяву вих. № 10-11-06099 від 08.10.2021 року.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Враховуючи вищевикладене, з метою надання можливості сторонам реалізації своїх процесуальних прав і обов`язків та забезпечення рівності і змагальності сторін, суд вважає за необхідне перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/128/21 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, у зв`язку зі складністю цього спору та необхідністю визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та встановлення відповідних доказів, та надати сторонам час для вирішення спору мирним шляхом.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2021 року здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/7690/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07.12.2021 року о 11:00 год.

У відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2021 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 08.02.2022 року включно та підготовче судове засідання відкладено на 12.01.2022 року о 11:00 год.

У підготовчому судовому засіданні 12.01.2022 оголошено перерву до 25.01.2022 о 10:20 год.

25.01.2022 року у підготовчому судовому засіданні представниками сторін зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2022 о 11:40 год.

15.02.2022 від позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи вих. № б/н від б/д.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 15.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ПОЗИЦІЇ СТОРІН:

Позиція позивача, викладена у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди майна, що належить до державної власності № 12/02-3738-ОД від 18.11.2009 (далі - договір оренди) в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів щодо частини орендованого майна, а саме: критого майданчику площею 81,8 кв. м., який збудовано вздовж будівлі складу, та який використовується для здійснення навантаження та розвантаження продукції. Позивач зазначає, що станом на 20.04.2021 за договором оренди існує заборгованість з орендної плати за результатами перевірки (використання додаткової площі державного майна без оформлення договору) на загальну суму 22 933,78 грн. за період дії договору з 26.04.2018 по 16.09.2020.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву.

Відповідач не погоджується з вимогами позивача, вважає їх не обґрунтованими та зазначає, що наведені розрахунки «додаткової орендної плати за 81,8 м.кв критого майданчику» по Договору оренди №12/02-3738-ОД від 18Л1.2009 здійснені стосовно рухомого майна, яке створено його його власними засобами та за власні кошти.

Позивач в акті перевірки не зазначає якими документами підтверджується його право власності на нього. Балансоутримувач не підтримав у цьому питанні позивача.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив на позовну заяву.

Позивач зазначає, що актом перевірки виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 25.10.2018 встановлено, що для здійснення свого діяльності орендар використовує окремо стоячу одноповерхову будівлю складу (договір від 18.11.2009 № 12/02-3738-ОД) загальною площею 248,7 м2,| орендар використовує під складські приміщення, всередині встановлено обладнання морозильних камер, частина приміщень використовуються, як допоміжні, для здійснення навантаження та розвантаження продукції орендарем додатково використовується критий майданчик площею 81,8 кв.м., який збудовано вздовж будівлі складу. На момент проведення обстеження, відбувалося навантаження продукції в автомобілі.

Позивач вважає, що відповідачем безоплатно використовується державне майно площею 81,8 м2 з метою іншого використання в порушення ст. ст. 2,10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 1.1. умов Договору оренди.

Позивач не погоджується з твердженням відповідача, що критий майданчик площею 81,8 кв.м., який збудовано вздовж будівлі складу (рампа), фактично був створений ТОВ «ХОНЕСТ» самостійно за власні кошти. Доказом протилежного є сторінка 8 звіту по оцінці приміщення в будівлі складу Криворізького навчально-виробничого центру, відповідно до розділу 6 «Загальні відомості по об`єкту оцінки» об`єктом оцінки є орендовані приміщення в одноповерховій будівлі складу Криворізького навчально-виробничого центру загальною площею 248,7 кв.м. За будівельним проектом і по реальної експлуатації споруда є будівлею складу навчально-виробничого центру і є одноповерховою окремо розташованою будівлею з рампою, що розташована на внутрішньому дворі училища.

Цей звіт було виготовлено 20.03.2009 суб`єктом оціночної діяльності Воротеляк Е.Е. при підготовці до підписання договору оренди нерухомого майна.

На ддумку позивача, зазначений витяг підтверджує той факт, що відповідач не створював критий майданчик площею 81,8 кв.м. Оскільки спірний майданчик було створено до моменту укладання між сторонами договору оренди державного майна.

Отже, відсутність договірних відносин з Регіональним відділенням, як орендодавцем державного майна не дає підстави безоплатно, самовільно, за відсутності законних підстав використовувати критий майданчик площею 81,8 кв.м., який збудовано вздовж будівлі складу (рампа), що призводить до завдання збитків держави у вигляді недоотримання Державним бюджетом коштів з орендної плати.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Предмет позову стосується орендних відносин нерухомого майна, що перебуває в державній власності.

18 листопада 2009 року, між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській. Запорізькій та Кіровоградській областях (надалі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХОНЕСТ» (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-37378-ОД (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - будівлю складу (надалі - майно) площею 248,7 кв.м., розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Щорса, 39А, на 1-му поверсі будинку, що перебуває на балансі Криворізького навчально-виробничого центру (надалі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 02.11.2009 і становить за незалежною оцінкою 190 852,00 грн.

Згідно з п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою використання під склад продуктів харчування.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 договору).

18 листопада 2009 року позивач, як орендодавець, передав відповідачу у присутності балансоутримувача у строкове платне користування нерухоме майно нежитлові вбудовані приміщення площею 248,7кв.м., розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Щорса, 39А (а.с.9).

У розділі 3 договору сторони визначили умови щодо орендної плати за договором, зокрема:

- орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (із змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2009 року - 1 962,2грн (п.3.1. договору);

- нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.2. договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.3. договору);

- орендна палата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж:

- 50% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 981 грн. 10 коп.;

- 50% балансоутримувачу у розмірі 981 грн. 10 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. (п.3.6. договору);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати (пункт 3.8. договору);

- у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (пункт 3.12. договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути за актом приймання-передачі балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати відповідно до вимог чинного законодавства збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п. 5.5. договору).

Орендар зобов`язаний письмово повідомити орендодавця, не пізніше, ніж за 30 діб про свій намір щодо закінчення, припинення або розірвання даного договору (п.5.18. договору).

Згідно з пунктом 8.2. договору орендодавець має право контролювати наявність, стан, ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації, наданої органам державного пожежного нагляду та узгодження балансоутримувача, Договір, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені договором (п.10.1. договору).

Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря юридичної особи; у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа) (п. 10.9 договору).

Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (п. 10.11. договору).

Згідно з п. 10.12. договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання між орендарем та балансоутримувачем, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у двотижневий термін з моменту його підписання. Обов`язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Договір укладено строком на один рік, та діє з 18.11.2009 до 17.11.2010 (п.10.1. договору).

В подальшому, після укладення обумовленого договору, його дія неодноразово продовжувалась сторонами, що мало вираз в укладених додаткових угодах, зокрема: від 06.02.2012, 13.06.2013, 17.01.2015. В останнє, дія Договору була продовжена Додатковою угодою від 26 квітня 2018 року на строк до 16 вересня 2020 року.

У разі наміру продовжити строк дії договору оренди, орендар зобов`язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору оренди, подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (копія договору страхування державного майна, копія договору страхування цивільної відповідальності, платіжні доручення про сплату страхового платежу та інш).

У разі неподання орендарем до орендодавця заяви на протязі встановленим цим пунктом договором строку, або відмови орендодавця від продовження строку дії договору оренди на новий термін, договір припиняє свою дію, а орендар зобов`язаний виселитися у день, визначений за договором, які кінцевий термін дії договору, та надати орендодавцю акт повернення орендованих площ балансоутримувачу. У разі невиконання цієї умови договору оренди орендар сплачує неустойку ту розмірі подвійної орендної плати за поточний місяць користування майном за час прострочення (п.5.19. договору).

На виконання доручення Прем`єр-міністра України від 21.06.2018 №19693/1/1-18 Фонду державного майна України від 27.06.2018 № к/29 Регіональним відділення, наказом від 18.09.2018 №170/05-Н створено робочу групу для перевірки стану використання державного майна, яке перебуває на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу «Криворізький навчально-виробничий центр».

Також, в ході вказаної перевірки, у відповідності до вимог ст. 30 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент укладення та дії договору) та п.п. 8.2., 8.3. договору Регіональним відділенням здійснено контроль виконання умов договору та використання майна шляхом візуального обстеження.

Позивачем з метою з`ясування фактичного стану, наявності та законності використання державного майна 20.09.2018 проведено обстеження орендованого майна в присутності завідуючої відділення Державного професійно-технічного навчального закладу «Криворізький навчально-виробничий центр» Миронової Л.М. та директора ТОВ «Хонест» - Пузика С.М.

В ході обстеження встановлено, що для здійснення статутної діяльності ТОВ «Хонест» використовує окремо стоячу одноповерхову будівлю складу (договір від 18.11.2009 № 12/02-3738-ОД) загальною площею 248,7 м2 під складські приміщення, всередині встановлено обладнання морозильних камер, частина приміщень використовуються, як допоміжні.

Крім того, позивач зазначив, що для здійснення навантаження та розвантаження продукції "орендарем додатково використовується критий, майданчик площею 81,8 кв.м., який збудовано вздовж будівлі складу. На момент проведення обстеження, відбувалося і навантаження Продукції в автомобілі.

На думку позивача, відповідачем безоплатно використовується державне майно площею 81,8 м2 з метою іншого використання в порушення ст.ст. 2,10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 1.1. умов Договору оренди.

Загальна недоотримана сума орендної плати склала 11 794,21 грн., із якої недоотримано державним бюджетом 5 897,10 грн. та балансоутримувачем - 5 897,10 грн.

Розрахунок здійснювався позивачем відповідно до "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786" здійснено розрахунок суми недоотриманої орендної плати за період з 26.04.2018 по 25.10.2018 роки.

Станом на 20.04.2021 по договору оренди № 12/02-3738-ОД від 18.11.2009 існує заборгованість з орендної плати за результатами перевірки (використання додаткової площі державного майна без оформлення договору на загальну суму 22933,78 грн. за період дії договору з 26.04.2018 по 16.09.2020, що і стало причиною виникнення спору.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарський кодекс України, до цих відносин мають застосовуватися відповіді положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Перевіривши доводи та докази Сторін, проаналізувавши обставини справи, суд приймає позицію відповідача і не погоджується з доводами позивача.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" унормовано, що вулично-дорожня мережа це призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.

Статтею 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що елементами (частинами) об`єктів благоустрою є, зокрема, покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів; малі архітектурні форми.

Мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм, зокрема, належать: альтанки, павільйони, навіси; вуличні меблі (лавки, лави, столи); огорожі, ворота, ґрати; декоративна та ігрова скульптура; сходи, балюстради та інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розділ І Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

З аналізу змісту наведених вимог чинного законодавства вбачається, що бетонований майданчик є дорожнім покриттям, а естакада малою архітектурною формою. Спірні майданчик та естакада є не капітальними (не частиною орендованого нерухомого майна), а інженерними спорудами.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу приписів зазначеної статті, правомірність правочину презюмується.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 64 583,01 грн. як борг за Договором оренди, який має статус суму недоотриманої орендної плати і вважає такі зобов`язання відповідача договірними. В судовому засіданні представник позивача наполягав саме на такій правовій природі позовних вимог в цій частині.

Згідно зі статтею 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Водночас, чинне законодавство України та договір не надають Орендодавцю права самостійно, в односторонньому порядку змінювати предмет договору оренди (перелік, кількість майна, що є об`єктом оренди) і, відповідно збільшувати розмір орендної плати.

Позивач не зазначає в Акті перевірки, якими документами підтверджується, що критий майданчик, плату за користування яким, він просить стягнути, не була предметом договору оренди на момент його укладення. Також позивачем не надано доказів направлення відповідачеві проекту договору оренди спірного майна чи внесення доповнень у діючий договір оренди після виявлення "порушення".

На доказ свого розрахунку позивач надає Звіт з оцінки приміщень в будівлі складу Криворізького навчально-виробничого центру, які орендує ТОЛВ "Хонест", згідно з яким загальна площа приміщень відповідає площі, яку орендує відповідач та становить 248,7кв.м

Суд не бере до уваги, наданий позивачем Звіт по оцінці нежитлових приміщень, наданий позивачем до матеріалів справи через канцелярію суду 15.02.2022, як такий, що поданий з порушенням строків, встановлених у ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, зазначений Звіт складено станом на 2021 рік, тоді як спір виник з обставин виявлених позивачем під час перевірки 25.10.2018. Отже цей звіт не є доказом обставин, які існували за три роки до його складення.

Відповідно до умов договору, частина спірного приміщення передана відповідачу в оренду під склад. За таких обставин, дії останнього з навантаження-розвантаження продукції на території біля орендованого приміщення є цілком логічними. Позивач, зі своєї сторони, укладаючи спірний договір оренди не міг не знати, що орендарем будуть вчинятись вказані дії.

Згідно з п. 7.4 договору оренди, орендодавець зобов`язаний не вчиняти дії, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Крім того, посилання позивача на бездоговірне користування відповідачем нерухомим майном рампою площею 81,8 м2 не підтверджується матеріалами справи, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів наявності об`єкта цивільно-правових відносин - рампи площею 81,8 м2 перед входом в склад, який орендує відповідач (державної реєстрації речових прав на таке нерухоме майно та реєстрації права власності на нерухоме майно) станом на час перевірки за спірними правовідносинами.

За таких обставин, позивач не мав підстав і нараховувати відповідачеві додаткову плату за користування спірним майданчиком.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України). А отже, позивачем не доведено правильності нарахування плати за користування такими об`єктами.

Щодо правових підстав користування відповідачем критим майданчиком площею 81,8м2 слід зазначити про таке.

Як зазначено самим позивачем у акті від 25.10.2018, вхід до складських та офісних приміщень здійснюється через бетонований майданчик; при вході до орендованих приміщень знаходиться естакада.

Тобто, спірний майданчик використовується орендарем для підходу (під`їду), потрапляння осіб та внесення/винесення майна відповідача до орендованого приміщення.

Жодних відомостей про огородження відповідачем території навколо складських приміщень, зведення на цій території будь-яких споруд тощо в спірному акті не містяться та позивачем не доведено.

Відповідно до ст. 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Фактично, позовні вимоги позивача є вимогами про сплату відповідачем додаткової плати за доступ до орендованого приміщення.

При цьому, жодною нормою чинного законодавства не встановлено обов`язку особи з отримання в оренду частини дороги (дорожнього покриття тощо), якою остання користується задля доступу до належного їй майна (в тому числі, для використання орендованого майна).

Таким чином, орендар має право безперешкодного та безоплатного потрапляння до орендованого майна.

Разом з цим слід зауважити, що спірний бетонований майданчик є місцем загального користування та не може бути переданий в оренду окремій особі.

Крім того, слід зазначити про таке.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23.06.2020 у справі № 909/447/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Позивачем не надано доказів того, що бетонований майданчик та естакада належить Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

А отже, позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів відповідачем внаслідок користування зазначеними об`єктами.

При цьому, як зазначено судом вище, бетонований майданчик не є частиною будівлі, а є дорожнім покриттям. Тобто, фактично, в розумінні положень чинного законодавства бетонований майданчик є землею.

Статтею 5 ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15, встановлено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства, судом встановлено, Держгеокадастр є органом, до повноважень якого віднесено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4. ЗУ Про Фонд державного майна України визначено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності

Статтею 5 ЗУ Про Фонд державного майна України визначені повноваження Фонду державного майна України, зокрема, у сфері оренди державного майна Фонд виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності;

здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна;

проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна);

здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств;

бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А отже, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях не є належним позивачем за позовними вимогами про стягнення недотриманого доходу з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди.

За таких обставин, позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про стягнення суми недоотриманої орендної плати в розмірі 64 583,01 грн. є не обґрунтованими.

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Заперечення відповідача судом не приймається, оскільки вони є не обґрунтованими тане недоведеними, оскільки до заперечень не надано доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин справи, які підтверджені належними доказами, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

Пунктом 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.03.2022

Суддя В.Г. Бєлік