Рішення № 103702620, 08.02.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 08.02.2022

Справа № 334/3052/21

Провадження № 2/334/315/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., при секретарі Зоріній С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Зпоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа: ОСОБА_2 про скасування розрахунку заборгованості з аліментів

в с т а н о в и в :

У липні 2021 року, позивач ОСОБА_5 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Зпоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа: ОСОБА_2 про скасування розрахунку заборгованості з аліментів вказавши, що в провадженні Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на виконанні знаходиться провадження № 54387529 за виконавчим листом № 334/586/17, виданний на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2017 року про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , на утримання доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000,00 грн. щомісяця, з 30 січня 2017 року до повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного 30.03.2021 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС, встановлена заборгованість по аліментам ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини станом на 30.03.2021 року у твердій грошовій сумі 31519,19 грн.

30.03.2021 року постановами державного виконавця Дніпровського ВДВС внесені відомості про боржника ОСОБА_5 до Єдиного реєстру боржників, а також винесені постанови про тимчасові обмеження, а сааме: встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами: встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними знаряддями несмертельної дії; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, накладення штрафу в розмірі 6303,84 грн.

Не погоджуючись з тим фактом, що позивач взагалі має заборгованість по сплаті аліментів, він звернувся до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні представник позивача пояснював, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , з 2009 року по 2015 рік проживали сім`єю в республіці Єгипет. 19 жовтня 2010 року між ними було укладено шлюбний договір, за мусульманським правом вони є чоловік та жінка. Від спільного проживання є двоє дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2015 року ОСОБА_2 разом з дітьми проживає в м. Запоріжжя.

До листопада 2020 року ОСОБА_5 регулярно приїздив до м. Запоріжжя, проживав сім`єю з дітьми та ОСОБА_2 , надавав готівкові кошти, повністю їх утримував, так як ОСОБА_2 не працювала та не працює.

12 травня 2017 року за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя, з громадянина Єгипту ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1000,00 грн. щомісяця.

Про існування аліментів за вказаним рішенням ОСОБА_5 дізнався випадково, в кінці 2020 році, коли звертався до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про усунення перешкод в спілкування з донькою та визнання батьківства.

Тобто, ОСОБА_2 - приховала від нього вказану інформацію. Також ввела в оману державного виконавця, приховуючи факт отримання коштів від ОСОБА_5 , оскільки крім готівкових коштів, за час перебування в Єгипті , ОСОБА_5 надсилав ОСОБА_2 грошові кошти платіжною системою Western union, а також через бізнес партнерів в м. Києві, шляхом перерахування коштів через Приватбанк, що підтверджується квитанціями.

На переконання позивача, ним було перераховано 48 897,53 грн., однак виконавець повідомив, що вони не можуть бути прийняті як підтвердження сплати аліментів на користь ОСОБА_11 у зв`язку з тим, що вони не містять інформації про власника карткового рахунку, призначення платежу «аліменти», а кошти через Western union ОСОБА_2 отримувала в рахунок погашення боргу.

На підставі викладеного, позивач просив суд задовольнити його вимоги, скасувати розрахунок заборгованості по аліментам.

Представник відповідача заперечував проти задоволення даного позову та просив суд відмовити у його задоволенні, оскільки вимоги позивача не засновані на Законі, є необґрунтованими та безпідставними.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача та її представник просили відмовити у задоволенні позову позивача про скасування заборгованості по виплаті аліментів посилаючись на ч. 2 ст. 197 СК України.

До початку судового розгляду, представник позивача надав суду заяву про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_5 , оскільки на час розгляду справи, існує новий розрахунок по сплаті аліментів з переплатою в 10599,10 грн., а відтак відсутні підстави позову.

Проте, під час розгляду даної заяви, позивач відмовився від розгляду заяви про залишення позову без розгляду та наполягав на вирішенні справи по суті. Свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789 XII (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК Українипри вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язку щодо дитини.

При розгляді даної категорії справ необхідно також врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виходячи зі змісту частини 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Стаття 192 СК України встановлює, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" N 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 343/860/17, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі N 344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі N N 592/2683/17.

Згідно вимог ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За ч. 3 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України відповідно до ст. 195 СК України.

Відповідно до ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Одночасно, суд роз`яснює, що відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, за приписами ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Отже, вказаною нормою чітко визначені дві правові підстави, за якими платник аліментів може бути звільнений від заборгованості по аліментам, зокрема тяжка хвороба платника аліментів та/або інша обставина, що має істотне значення. Втім таких доказів з боку ОСОБА_5 суду не надано.

Неправильне нарахування розміру аліментів державним виконавцем, на що посилається позивач як на підставу звільнення від заборгованості, не можна вважати поважною причиною неналежного виконання обов`язків по сплаті аліментів, а спір про розмір аліментів згідно ст. 195 ч. 3 Сімейного кодексу України вирішується судом.

Зважаючи на викладене, оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про скасування заборгованості по виплаті аліментів слід відмовити у повному обсязі в зв`язку з недоведеністю та безпідставністю.

Позивачем при подачі позову було сплачено 908 грн. 00 коп. судового збору. Так як у задоволенні позову відмовлено, то, у відповідності до норм ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", ст. ст. 10, 11, 76-81, 133, 223,247, 258, 259, 263-265, 272, 280 ЦПК України, ст. ст. 180, 181, 182, 184, 192-201 СК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Зпоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа: ОСОБА_2 про скасування розрахунку заборгованості з аліментів - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду або через Ленінський районний суд м.Запоріжжя .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2022 року.

Суддя Н.Ю.Козлова