Рішення № 103692640, 16.03.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/9734/21

16 березня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не проведення своєчасного розрахунку із ОСОБА_1 при її звільненні;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 без утримання податків та інших обов`язкових платежів;

- компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік в сумі 6230 грн. та середній заробіток за весь час її затримки в розмірі 47376 грн.;

- компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021 в сумі 5810 грн. та середній заробіток за весь час затримки в розмірі 47376 грн;

- матеріальну допомогу для оздоровлення за 2021 в розмірі 12442,55 грн. та середній заробіток за весь час затримки в розмірі 47376 грн.;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в сумі 12442,55 грн. та середній заробіток за весь час затримки в розмірі 47376 грн.;

- середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки в розмірі 6768 грн.;

- середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 23688 грн.;

- 20 000 грн. - моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 01.09.2010 по 30.09.2021 проходила службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції. Наказом ГУНП в Тернопільській області від 30.09.2021 №289 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.І ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 30 вересня 2021 року. Відповідно до рішення комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України №2/ІІ/ХХ/7 від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій. У зв`язку із звільненням позивача зі служби в органах поліції, відповідачем не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які остання набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, зокрема, не компенсовано: додаткову оплачувану відпустку, що передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2020 рік тривалістю 14 календарних днів та за 2021 рік тривалістю 14 календарних днів; матеріальну допомогу для оздоровлення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань; також в день звільнення не проведено виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Виходячи з наведеного позивач вважає, що в неї наявне право на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та середній заробіток за час затримки та виплата матеріальних допомог і середні заробіток за час затримки їх виплати.

Ухвалою суду від 31.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 16.02.2022.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив 26.01.2022, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема зазначено, що додаткова відпустка надається у відповідному календарному році й не переноситься на наступний рік, не підлягає поділу, не продовжується на святкові та неробочі дні. Отже, на таку відпустку не поширюються норми частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Відповідно, компенсація при звільненні за невикористану додаткову відпустку працівникові як учасникові АТО не виплачується.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зазначив, що станом на дату звільнення позивача, кошти для виплати одноразової грошової допомоги були виділені НПУ для звільнених з ГУНП в Тернопільській області в період липня та серпня 2021 року, та виплачувались в порядку черговості. Після виділення коштів та утримання всіх обов`язкових податків та зборів, 10.11.2021 одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 32831,78 грн. була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Приватбанку.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невчасний розрахунок наголошують, що вони є похідними від вищевикладених вимог та задоволенню не підлягають так само, як і первісні вимоги.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначили, що ГУНП діяло в межах власних повноважень, згідно з законодавством, і для відшкодування моральної шкоди жодних підстав немає. Крім того, позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди, протиправних дій ГУНП та причинно-наслідкового зв`язку та жодним чином не обґрунтовано заявленого розміру моральної шкоди.

Враховуючи зазначене вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Позивач 03.02.2022 надала до суду відповідь на відзив, у якому позовні вимоги підтримала, навела аналогічні доводи, викладеним в позовній заяві та додатково зазначила, що посилання відповідача на обґрунтування заперечень у зв`язку з відсутністю коштів як на причину не виконання свого обов`язку є безпідставними та необґрунтованими, оскільки така відсутність у роботодавця не виключає його відповідальності.

Ухвалою суду від 16.02.2022 відкладено розгляд справи на 04.03.2022 у зв`язку із неявкою сторін.

Процесуальною ухвалою суду від 04.03.2022 витребувано від відповідача довідку про середньомісячний заробіток позивача за останні 2 місяці, продовжено процесуальний строк розгляду справи до 01.04.2022 та відкладено розгляд справи на 16.03.2022.

До суду від відповідача 10.03.2022 надійшла довідка інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення за період з 01.08.2021 по 30.09.2021.

В судове засідання 16.03.2022 сторони не прибули, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач з 01.09.2010 по 30.09.2021 проходила службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції. Наказом ГУНП в Тернопільській області від 30.09.2021 №289 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 30 вересня 2021 року.

Відповідно до рішення комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України №2/ІІ/ХХ/7 від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.

Позивач 28.09.2021 звернулась до відповідача із рапортом виплату їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки (аркуш справи 29).

Також, позивачка 28.09.2021 звернулась до відповідача із рапортом про виплату їй матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (аркуш справи 32) та із рапортом про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення (аркуш справи 33).

Відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП в Тернопільській області від 13.01.2022, позивачем протягом 2020 та 2021 року відпустку як учаснику бойових дій не використовувала та з рапортом у 2020 та у 2021 році не зверталась (аркуш справи 30).

Також, відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП в Тернопільській області від 21.01.2022, при звільненні позивачки були здісненні наступні виплати:

1. Грошове забезпечення за вересень 2021 року в розмірі 12120,64 грн. та індексація грошового забезпечення в розмірі 1427,40 грн.

2. Грошова компенсація за невикористані відпустки на загальну суму 14948,74 грн., а саме:

- грошова компенсація за невикористану щорічну чергову відпустку за 2021 рік у кількості 17 діб в розмірі 6868,34 грн.;

- грошова компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2020 рік (згідно ст.19 Закону України "Про відпустки") в кількості 10 діб в розмірі 4040,20 грн.;

- грошова компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2021 рік (згідно ст.19 Закону України "Про відпустки") в кількості 10 діб в розмірі 4040,20 грн.

3. Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції відповідно до ст.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей" в розмірі 33331,76 грн.

Після утримання всіх обов`язкових податків та зборів 11.10.2021 грошова компенсація за невикористані відпустки в сумі 14724,51 грн була перерахована на картковий рахунок позивачки, 10.11.2021 одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 32831,78 грн. була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий у Приватбанку (аркуш справи 28).

Позивач, не погоджуючись із неповним розрахунком на день звільнення, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Щодо вимог позивача в частині, яка стосується виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2020 та 2021 рік, суд зауважує таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі ст. 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст. ст. 13, 14 і 15); 3) творча відпустка (ст. 16); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16-1); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст. 17); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст. 18-1); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. ст. 25, 26). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 59 Закону № 580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону № 580).

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580 поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1, 2, 3 і 4 ст. 93 Закону № 580 передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. ч. 8, 9, 10 та 11 ст. 93 Закону № 580 поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580 обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз.7 і 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16 і вважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18 з таких підстав.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580 і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Спірним питанням у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій.

Так, за змістом ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, серед інших, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, з огляду на зміст ст. 16-2 Закону № 504/06-ВР, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, суд приходить до висновку, що поліцейські, які отримали статус учасника бойових дій, мають право на такий вид щорічної відпустки як додаткова відпустка учаснику бойових дій.

При застосуванні наведених норм суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 200/12427/19-а, про те, що зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Суд відхиляє доводи відповідача наведені у відзиві про те, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону № 3551, не є видом відпустки, яка надається щорічно, оскільки з огляду на зміст п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Тобто вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 11 листопада 2021 року у справі № 360/1874/20.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 і від 29 квітня 2021 року у справі № 200/602/20-а.

Так, Верховний Суд указав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Положення Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

З огляду на викладене суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо застосування ч. 10 ст. 93 Закону № 580, абз. 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 як таких, що не передбачають можливості отримання компенсації за будь-які роки роботи, відмінні від року звільнення.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача про те, що Закон № 504/96-ВР не передбачає компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також про те, що додаткова відпустка не переноситься на інший період та не замінюється компенсацією.

Суд встановив, що позивачка набула статус учасника бойових дій у червні 2020 році, додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 у 2020 та у 2021 році не використовувала.

Отже, при звільненні зі служби в поліції, яке мало місце 30.09.2021, вона мала право отримати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за 2020-2021 роки, проте таку компенсацію не отримала.

Наведене зумовлює висновок про те, що ГУНП в області не провело повного розрахунку при звільненні позивачки з виплатою всіх належних їй сум.

Таким чином, допущена ГУНП в області бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачці грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки, підлягає визнанню протиправною.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання ГУНП в області нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 30.09.2021.

При цьому, оскільки розрахунок суми грошової компенсації за невикористану відпустку належить до повноважень ГУНП в області, такий розрахунок відповідачем не проводився, а спірні правовідносини виникли щодо наявності у позивача права на отримання відповідної грошової компенсації, а не щодо її розміру, позовні вимоги в частині стягнення з ГУНП в області на користь позивача грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку як учаснику бойових дій в сумі 6230,00 грн за 2020 рік та в сумі 5810,00 грн за 2021 рік, не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік в сумі 47376,00 грн, за 2021 рік в сумі 47376,00 грн, суд зазначає наступне.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд дійшов висновку, що ГУНП в області допустило протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу при звільненні зі служби в поліції грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки та зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити відповідну компенсацію.

Отже, що на час розгляду справи повний розрахунок з позивачем не проведений.

Як наслідок, в силу положень ст. 117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 навів такі правові висновки:

« 58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, Верховним Судом, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

На час розгляду справи остаточний розрахунок з позивачем не проведений, сума належної до виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки відповідачем не визначена, як наслідок, суд позбавлений можливості визначити період затримки розрахунку при звільненні, розмір простроченої заборгованості, її частку в загальній сумі, що належала позивачу до виплати, та врахувати інші критерії, на які вказує Верховний Суд.

За встановлених фактичних обставин такий спосіб захисту порушеного права позивача як стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на теперішній час не може бути застосований, оскільки суд позбавлений можливості застосувати принципи справедливості, пропорційності, співмірність розміру компенсації та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з ГУНП в області на користь позивача коштів за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.09.2021, станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з середньоденного розміру його грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції та діб фактичної затримки, не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно.

При цьому суд зауважує, що відмова в цій частині позовних вимог не позбавляє позивача права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після того, як такий розрахунок буде фактично проведений.

Щодо вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 12442,55 грн і матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в сумі 12442,55 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 Розділу II Порядку №260 поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги для оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії.

Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

У разі переведення поліцейського з іншого органу, установи, закладу до визначення максимального розміру грошового забезпечення враховуються дані грошового забезпечення, зазначені в грошовому атестаті, виданому за попереднім місцем служби.

Виплата матеріальної допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань Голові Національної поліції України та його заступникам здійснюється в розмірі, визначеному в дозволі Міністра внутрішніх справ України, а керівникам органів (у тому числі міжрегіональних) поліції - у розмірі, визначеному в рішенні Голови Національної поліції України.

З відзиву представника відповідача вбачається, що у 2021 році відповідно до листа Національної поліції України, керівникам територіальних органів поліції дозволено виплачувати матеріальну допомогу для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань при наявності відповідних асигнувань, доведених центральним органом управління поліції на зазначені цілі або за рахунок економії коштів. У поточному році асигнування для ГУНП у Тернопільській області на виплату матеріальної допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань центральним органом управління поліції не виділялись. У зв`язку з тим, що на даний час в ГУНП у Тернопільській області наявні зобов`язання перед звільненими поліцейськими щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, економія коштів на виплату матеріальних допомог відсутня, тому здійснити такі виплати немає можливості.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у пункті 13 Розділу II Порядку №260 вказано, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення. А тому у 2021 році виплата матеріальної допомоги на оздоровлення є правом (а не обов`язком) роботодавця, яке поставлено у залежність від наявності відповідних асигнувань, доведених центральним органом управління поліції на зазначені цілі або за рахунок економії коштів.

Відтак, позовні вимоги позивача про встановлення, нарахування і виплату відповідачем матеріальної допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік кожна є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати таких допомог, є похідною від позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, в задоволенні такої судом відмовлено, вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від попередньої позовної вимоги.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористанні відпустки в розмірі 6768,00 грн, та щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 23688,00 грн, суд зазначає наступне.

Абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку № 260 у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.

Суд вважає за необхідне зауважити, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції, зокрема, за затримку виплати індексації грошового забезпечення, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку № 100).

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії.

З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача зі служби в поліції - 30.09.2021 у неї не виплачено компенсацію за невикористані відпустки в сумі 14724,51 грн. Виплата цієї компенсації відбулася тільки 11.10.2021. Також, не виплачена одноразова грошова допомога в сумі 32831,78 грн. Виплата цієї суми відбулася тільки 10.11.2021. Отже, затримка у розрахунку при звільненні щодо компенсації за невикористанні відпустки становить 11 календарних днів з 01.10.2021 (наступний день після звільнення зі служби) по 11.10.2021 включно, а щодо виплати одноразової грошової допомоги становить 42 календарних днів, з 01.10.2021 по 10.11.2021.

Тобто, за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Згідно довідки про складові грошового забезпечення позивачки від 09.03.2022, фактичне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням становлять: липень 2021 року - 12120,64 грн; серпень 2021 року - 12120,64 грн, всього - 24241,28 грн.

У вказаному періоді 61 календарний день, відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 397,40 грн (24241,28 грн : 61 календарний день).

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні щодо затримки виплати компенсації за невикористанні відпустки складає 4371,40 грн (середньоденне грошове забезпечення 397,40 грн х 11 календарний день).

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні щодо затримки виплати одноразової грошової допомоги складає 16690,80 грн (середньоденне грошове забезпечення 397,40 грн х 42 календарний день).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, а це 14724,51 грн суми компенсації за невикористанні відпустки, та 32831,78 грн одноразової грошової допомоги, також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд приходить до висновку про необхідність зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000,00 грн.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд зазначає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, тому позов задовольняється частково.

В той же час вимога позивача про стягнення з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., на думку суду задоволенню не підлягає, оскільки позивачем в позові не наведеного жодного нормативного обґрунтування про відшкодування такої шкоди та не надано до справи належного розрахунку розміру такої шкоди. Отже, суд вважає, що розмір моральної шкоди є необґрунтованим, та визначений позивачем без урахування засад розумності та не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач від його сплати звільнений.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 30.09.2021.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійки.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 березня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Валова, 11,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 40108720);

Головуючий суддя Осташ А.В.