Ухвала суду № 103690312, 16.03.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 16.03.2022

Справа № 334/4884/19

Провадження № 1-кп/334/157/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Коваль К.С.

прокурора Яцентюк З.В.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Першина І.М.

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.3 ст.190, ч.4 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.2 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України,

установив:

На розгляді Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває вказане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалою суду продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, строк дії вказаного запобіжного заходу закінчується.

Також ухвалою суду продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, строк дії вказаного запобіжного заходу закінчується.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки судовий розгляд у справі не закінчено, а крім того, відсутні підстави змінювати запобіжний захід з тримання під вартою на інший більш м`який. Обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватися від суду, впливати на потерпілих, свідків, вчинити інший злочин.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив, просив змінити запобіжний захід на більш м`який. Просив призначити йому домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає його цивільна дружина.

Захисник зазначив, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України у найближчий час жодного судового засідання по суті у цьому кримінальному провадженні не відбудеться, відтак перебування ОСОБА_1 у СІЗО фактично позбавлене сенсу, адже більша частина потерпілих вже допитана і жоден з них не заявляв про будь-який тиск зі сторони обвинуваченого, а переховуватись в таких умовах обвинувачений навряд чи зможе.

Обвинувачений ОСОБА_2 просив суд задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 .

Крім того, прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 просив розглянути назване клопотання на розсуд суду.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження суд приходить до наступного.

Розділ XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України доповнено абзацом 5 відповідно до положень якого, у разі неможливості у визначений КПК строк колегією суддів розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, воно може бути: розглянуто головуючим, а за його відсутності іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.

На даний час розгляд питання про продовження строку тримання під вартою не може бути розглянуту колегією суддів, у зв`язку із відсутністю судді Фетісова М.В.

Згідно ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з`явилися нові (стаття 199 КПК України). Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.

Суд враховує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).

Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).

Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeister v.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).

Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв`язки, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім`ї не є доказом того, що вона може схилитися до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти Росії» від 24 травня 2003 року).

Первісно ОСОБА_1 взято під варту ще ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2019 року. Тобто, на даний час обвинувачений перебуває під вартою вже більше трьох років.

За цей період кримінальне провадження не вдалось розглянути через систематичні неявки у судове засідання потерпілих.

За такої обставини суд дійшов висновку, що тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 перестало бути розумним, а отже у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу необхідно відмовити, а обвинуваченого необхідно звільнити з-під варти.

Однак, враховуючи існування зазначених вище ризиків, оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість ризиків; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання винним у інкримінованому правопорушенні, а також клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, суд дійшов висновку про задоволення клопотання захисника та зміну обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Також, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту суд враховує й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного, обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику.

Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_2 тяжких кримінальних правопорушень вчинених, зокрема, у сфері службової діяльності свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_2 (до восьми років ув`язнення) підтверджує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора стосовно продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Керуючись ст. ст. 183, 331, 371, 372 КПК України, суд, -

ухвалив:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - залишити без задоволення.

Клопотання захисника адвоката Першина І.М. - задовольнити.

Змінити обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, заборонивши йому залишати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 20-00 години до 07-00 години наступної доби..

Покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відлучатися із м. Запоріжжя без дозволу суду;

- - утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні.

Доставити ОСОБА_1 до місця проживання і звільнити з-під варти.

Роз`яснити обвинуваченому, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань. В разі невиконання зазначених обов`язків щодо нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Термін дії ухвали в частині обрання запобіжного заходу закінчується 14 травня 2022 року (включно).

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задовольнити

Продовжити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю, заборонивши йому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 на період з 21:00 до 06:00 години наступного дня, до 14 травня 2022 року включно.

Покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обв`язки: прибувати на виклик до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматись від спілкування із свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні; не відлучатись із м. Запоріжжя без дозволу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт(паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Вступна та резолютивна частини ухвали виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16.03.2022 року.

Повний текст ухвали складено 17.03.2022 року.

Головуючий суддя Ю.Ю. Бредіхін