Рішення № 103682081, 10.02.2022, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

10.02.2022 Єдиний унікальний номер 205/5499/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2022 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: відділ формування та ведення реєстру територіальних громад Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги, тим, що на підставі розпорядження виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів за № 6/1465-98 від 24 липня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 була передана на праві спільної власності трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради та записано у реєстровій книзі за № 403-п -107-12. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, належні їй 1/3 частки у праві спільної власності на вищезазначену квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Другою державною нотаріальною конторою реєстровим № 4-155 від 11 лютого 2011 року, перейшли до ОСОБА_1 . Право власності ОСОБА_1 на об`єкт спадщини зареєстровано КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради за реєстраційним № 31870964 від 21 березня 2011 року. На підставі договору дарування 1/3 частки вищезазначеної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко В.І. за реєстровим № 12 від 08 січня 2014 року, успадковані ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6 1/3 частки у праві спільної власності на вищезазначену квартиру перейшли до ОСОБА_2 . Перехід права власності зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 262104812101. 23 жовтня 2020 року на підставі укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договору купівлі - продажу 1/3 частки вказаної квартири, посвідченого державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Коцар І.В. за реєстровим № 1-387, до ОСОБА_3 перейшли 1/3 частки у праві спільної часткової власності на зазначену квартиру. Право власності на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 23.10.2020 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 38822188. Таким чином, на цей час вищезазначена квартира на праві спільної часткової власності їм належить, вони проживають там однією сім`єю, що є зареєстрованим їх місцем постійного проживання, але в цій квартирі зареєстрована сестра позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка ніколи не була пов`язана спільним побутом та веденням господарства з їх сім`єю. Оскільки відповідач в зазначеній квартирі не проживає з жовтня 2019 року, добровільно з реєстраційного обліку за зазначеною адресою не знімається, а тому вони змушені самі нести матеріальні витрати за комунальні послуги. Наявність реєстрації відповідача порушує їх право розпоряджатись квартирою на свій розсуд. На підставі викладеного вони звернулися до суду з цим позовом, в якому просять визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

30 серпня 2021 року ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

Ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року за вказаною справою було задоволено клопотання про виклик свідків, та закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтримали вимоги викладені у позовній заяві та просили їх задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Позивач ОСОБА_3 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить конверт, що повернувся до суду з відміткою - «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 74), а також шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (а. с. 73), заперечень проти позову суду не представила, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.

Представник третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради направив до суду заяву, у якій просив провести розгляд справи без його участі, рішення прийняти згідно наявних у справі матеріалів та відповідно до вимог чинного законодавства (а. с. 39).

У судовому засіданні 08 лютого 2022 року, ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, за вказаною справою було вирішено питання про заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд розглянув справу у відсутність учасників справи за правилами загального позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав. При цьому, позивачі не заперечують проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення позивачів, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, пояснення свідка ОСОБА_7 , виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивачів щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірним житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі розпорядження виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів за № 6/1465-98 від 24 липня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належала на праві спільної власності квартира АДРЕСА_1 . Право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та записано у реєстровій книзі за № 403-п -107-12, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 24 липня 1998 року (а. с. 15).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 03 квітня 2009 року ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 24).

Також судом встановлено, що на підставі договору дарування від 08 січня 2014 року 1/3 частки квартири ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 1/3 частку вищевказаної квартири, які йому належали на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом про що було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (а. с. 16-18).

Судом встановлено, що 23 жовтня 2020 року на підставі укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договору купівлі - продажу 1/3 частки квартири, посвідченого державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Коцар І.В. та зареєстрованого за реєстровим № 1-987, ОСОБА_3 набула у власність 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , про що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 23.10.2020 року (а. с. 19-21).

В судовому засіданні з`ясовано, що на цей час вищезазначена квартира на праві спільної часткової власності належить позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою за № 262435382 від 20 червня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а. с. 22-23).

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 21 травня 2021 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, з 20 жовтня 1998 року і на цей час в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , крім позивачів, також зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 13).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 не проживає у спірній квартирі з жовтня 2019 року, тобто понад встановлені строки, визначені діючим законодавством України, що підтверджується актом про її не проживання за місцем реєстрації, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_3 (а. с. 14).

Також у судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_7 , яка підтвердила обставини викладені у позовній заяві та пояснила, що ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає вже тривалий час, її особистих речей у квартирі не має, в цій квартирі постійно мешкають позивачі.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 34 постанови № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначив, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно із ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік.

Отже при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2020 року по справі № 209/2642/18.

Суд вважає можливим захистити право позивачів шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а обраний позивачами спосіб захисту своїх інтересів ґрунтується на законі.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки заявлені позивачами вимоги є обґрунтованими.

При зверненні до суду позивачі сплатили судовий збір, але в своїй позовній заяві, поданій до суду зазначили, що не бажають стягувати сплачений судовий збір з відповідача, тому судовий збір у сумі 2724,00 грн. з відповідача не підлягає стягненню.

Керуючись ст. ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 9, 72 ЖК УРСР, постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 109, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: відділ формування та ведення реєстру територіальних громад Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщення, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 18 лютого 2022 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНН НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНН НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, місце знаходження: 49131, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 58.

Суддя: Т.П. Терещенко