Рішення № 103680395, 09.03.2022, Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/1038/20

Провадження № 2/131/48/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2022 м.Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Балтака Д.О.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно,-

встановив:

У вересні 2020 р. до Іллінецького районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що 15 квітня 1993 р. виконавчим комітетом Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області прийнято рішення про виділення позивачу земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку. Позивач розпочав процедуру будівництва житлового будинку, про що свідчать будівельний паспорт на забудову земельної ділянки індивідуальному забудовнику, який складається із проекту забудови земельної ділянки, витягу з рішення про виділення земельної ділянки, дозволу на проведення будівельних робіт, плану забудови садиби, пояснювальної записки до проекту забудови земельної ділянки, акту про відведення в натурі присадибної земельної ділянки під індивідуальну забудову, схеми. У 1995 р. позивач збудував житловий будинок, у 1997 р. добудував господарські будівлі та споруди до нього та з 1999 р. разом із сім`єю почав проживати у даному будинку, зареєструвавши своє місце проживання за адресою місця знаходження даного об`єкта нерухомого майна. В подальшому звернувшись до відповідача з приводу надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування зазначеного житлового будинку позивав отримав відмову органу місцевого самоврядування з даного питання з підстави відсутності плану зонування та детального плану території. При цьому після подання декларації про готовність до експлуатації вищенаведеного об`єкта нерухомого майна органом державного архітектурно-будівельного контролю зазначена декларація повернута позивачу з підстав відсутності у її змісті інформації про документ, що посвідчує право власності чи право користування останнього на земельною ділянкою. Беручи до уваги зазначене, позивач посилаючись на зміст статей 331, 376 ЦК України просить суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право на власності на самочинно збудований житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 вересня 2020 р. постановлено відкрити провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження, з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

02 листопада 2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву від Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області, у відповідності до змісту якого відповідач позовні вимоги визнає з підстав їх законності, обґрунтованості та доведеності.

В судове засідання позивач не з`явився, проте подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задовольнити.

Представник відповідача Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду у призначене судове засідання не з`явився, доказів поважності причин неявки суду не надав.

Враховуючи зазначені вище положення, а також те, що сторони скористались своїм правом, врегульованим частиною 3 статті 211 ЦПК України, заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про архітектурну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, 15 квітня 1993 р. рішенням виконавчого комітету Купчинецької сільської ради Іллінецького району Вінницької області № 4 позивачу у користування виділено земельну ділянку в АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку площею 120, 8 кв.м., в тому числі житловою площею 78,8 кв.м. (а.с. 10).

15 квітня 1993 р. головним архітектором Іллінецького району Вінницької області позивачу виданий дозвіл на проведення будівельних робіт по спорудженню індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами на присадибній ділянці по АДРЕСА_1 на основі генплану с. Яструбинці, погоджений проект забудови земельної ділянки індивідуального забудовника із пояснювальною запискою та затверджені план забудови та акт про відведення в натурі присадибної земельної ділянки під індивідуальну забудову із схемою (а.с.11-13).

27 липня 2020 р. на замовлення позивача виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с. 14-18).

Відповідно до змісту довідки Дашівської селищної ради від 07.08.2020 р. № 324 виконавчий комітет даного органу місцевого самоврядування повідомляє, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 має у користуванні земельну ділянку площею 0,75 га, яка не передавалась йому безкоштовно у приватну власність (а.с. 19).

Згідно довідки виконавчого комітету Дашівської селищної ради Іллінецького району Вінницької області від 01.09.2020 р. № 334 ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 проживають за адресою АДРЕСА_1 із 1999 р. (а.с. 20).

Зі змісту довідки виконавчого комітету Дашівської селищної ради Іллінецького району Вінницької області від 01.09.2020 р. № 335 вбачається, що до даного органу місцевого самоврядування не надходило скарг на ОСОБА_1 з приводу користування земельною ділянкою у АДРЕСА_1 , а також відносно здійснення ним забудови на цій земельні ділянці (а.с 21).

Згідно даних архіву комунального підприємства «Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 р. по Іллінецькому району житлового будинку (частини), квартири (частини) на праві особистої власності не зареєстровано, що підтверджується довідкою від 31.08.2020 р. № 382 (а.с. 22).

Відповідно до змісту довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 17.08.2020 р. № 1-Да 17 серпня 2020 р. проведена інвентаризація житлового будинку по АДРЕСА_1 , вартість якого становить 110 360,00 (сто десять тисяч триста шістдесят гривень 00 коп.) (а.с. 23).

На звернення до Дашівської селищної ради Іллінецького району Вінницької області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування зазначеного житлового будинку, позивач отримав відповідь від 16.12.2020 р. № 1525, зі змісту якої вбачається, що згідно частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування території або детального плану території - передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб забороняється (а.с. 36).

Зі змісту листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області від 13.07.2021 р. № 1002-444-1.18 вбачається, що за результатами розгляду декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта щодо будівництва житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 повідомляємо, що у пункті 5 даної декларації відсутня інформації про документ, що посвідчує право власності чи право користування на земельною ділянкою, що суперечить вимогам статті 125 ЗК України та статті 182 ЦК України. Враховуючи викладене, керуючись вимогами пункту 6 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 19 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою КМУ від 13.04.2011 р. № 461 Департамент повертає декларацію. Цим же листом позивачу повідомлено, що відповідного до вимог пункту 20 зазначеного Порядку, після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник може повторно звернутись до Департаменту для реєстрації декларації, оформленої на бланку в редакції постанови КМУ від 23.06.2021 р. № 681 (а.с. 44).

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність та допустимість кожного письмового доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

У відповідності до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 1 частини 2 даної передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Змістом частин 1, 2 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положеннями частини 4 статті 373 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Положеннями статті 392 ЦК України передбачено, що власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Змістом частини 1 статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому згідно частинами 2, 3 даної статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості на підставі рішення суду. При цьому слід ураховувати положення частини 1 статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 р. у справі № 6-1328цс15.

У відповідності до абзацу 3 пункту 22 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно частини 2 статті 5 даного Закону України якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у порядку, встановленому законодавством (стаття 14 цього Закону).

За положеннями пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 р. № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1127 (в редакції чинній на момент звернення до суду) державній реєстрації підлягало право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 р. у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 р. у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19)

Аналізуючи вищевикладене вбачається, що всі об`єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на неї.

Визнання права власності на самочинне будівництво, не прийняте в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачене, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на житловий будинок відповідно до вимог статті 376 ЦК України. Крім того, виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення вищенаведеними нормами та змістом статті 331 ЦК України не передбачено.

Зазначені правові висновки у подібних правовідносинах наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 р. у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19) та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 р. у справі № 760/23795/14-ц (провадження № 61-16521св18), від 28 травня 2020 р. у справі № 718/785/17-ц (провадження № 61-41920св18) та від 25 серпня 2020 р. у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно абзацу 3 пункту 12 постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно частини 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

В свою чергу, як встановлено судом матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували право користування позивачем земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 . Так, дана земельна ділянка площею 0,75 га, розташована за вказаною адресою ні до, ні після будівництва на ній спірного будинку не була надана позивачу у встановленому ЗК України порядку у власність чи в користування (правовстановлюючі документи відсутні).

Із матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність до експлуатації житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за даною адресою, за результатами розгляду листам Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області від 13.07.2021 р. № 1002-444-1.18 повернута, так як встановлено відсутність у її змісті інформації про документ, що посвідчує право власності чи право користування на земельною ділянкою, що суперечить вимогам статті 125 ЗК України та статті 182 ЦК України.

Виходячи зі змісту статей 331, 376 ЦК України правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини 5 статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

При цьому, зробити висновок щодо дотримання або порушення меж земельної ділянки позивачем внаслідок здійснення самочинного будівництва у суду не має можливості, оскільки встановити факт дотримання позивачем меж земельної ділянки внаслідок здійснення самочинного будівництва можливо лише шляхом винесення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), однак доказів зазначеного позивачем суду не надано.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження та доведення законності, відповідності встановленим правилам і вимогам спірного будівництва.

Документи, на які посилається позивач, а також технічний паспорт, не є документами дозвільного характеру, на підставі яких можливе введення об`єкту в експлуатацію, а є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначення його складу. Надані позивачем документи не є належними та допустимими доказами дотримання будівельних, санітарних, протипожежних норм, стандартів і правил, а також відповідності розробленій та затвердженій в установленому законодавством порядку проектній документації стосовно зазначеного об`єкта будівництва та врахування вимог безпечності об`єкта з огляду на передбачуваний характер його експлуатації, що може давати підстави для висновку щодо необхідності прийняття даного об`єкта будівництва до експлуатації.

При цьому суд виходить з того, що визнання відповідачем позову не є абсолютною і безумовною підставою для ухвалення судом рішення про задоволення позову, суд має дати оцінку такій процесуальній дії як визнання позову у відповідності до вимог частини 4 статті 206 ЦПК України. Саме таке тлумачення положень процесуального закону щодо права відповідача визнати позов сформульоване у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 р. у справі № 753/22809/16-ц (провадження № 61-11355св18)

У зв`язку із зазначеним суд не приймає визнання позову з боку представника відповідача - Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області, оскільки таке визнання суперечить закону.

В свою чергу, відповідно до частини 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 76, 77 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, з приводу відмови відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для обслуговування зазначеного житлового будинку з посиланням на частину 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якої у разі відсутності плану зонування території або детального плану території - передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Поняття план зонування території та детального плану території наведено у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до частини 1 статті 16 даного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. За змістом положень статей 18, 19 цього Закону план зонування території та детальний план у межах населеного пункту розробляється для містобудівних потреб та затверджується органами місцевого самоврядування та виконавчими органами рад відповідно.

Згідно пункту «б» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Частиною 1 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Змістом частини 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність.

Згідно частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, зазначені відповідачем підстави відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не відповідають тим, які визначені частиною 7 статті 118 ЗК України. Обставина, зазначена у листі Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області від 16.12.2020 р. № 1525, як підстава для відмови у наданні дозволу - відсутність плану зонування або детального плану території відповідного населеного пункту, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Аналогічні за своїм змістом правові висновки у подібних правовідносинах наведені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 18 квітня 2018 р. у справі № 522/17384/ 16-а (провадження № К/9901/16168/18) від 21 жовтня 2019 р. у справі № 317/3590/17 (2-а/317/120/2017) (провадження № К/9901/60937/18) та від 31 травня 2021 р. у справі № 522/17386/16-а (провадження № К/9901/44089/18).

Згідно частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, оскільки заявлений позов про визнання права власності на спірне нерухоме майно є передчасним, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає нормам чинного законодавства України, на які він посилався, як на підставу для задоволення позову. В свою чергу, позивач не позбавлений можливості звернення до відповідних компетентних органів у встановленому законом порядку для захисту своїх законних прав та інтересів щодо отримання у власність спірного нерухомого майна.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що суди не повинні замінювати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень, встановлених Конституцією та законами України.

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З даного приводу суд вважає за необхідне наголосити на тому, що обов`язок доказування і подання доказів відповідно до статті 81 ЦПК України покладається на сторони, суд лише сприяє їм у вчиненні процесуальних дій з метою встановлення обставин справи. У відповідності до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, з огляду на відсутність доказів належності позивачу на праві власності чи на праві користування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , при відсутності рішення про реєстрацію декларації про готовність спірного будинку до експлуатації, за умови відсутності у матеріалах справи доказів введення житлового будинку з господарськими спорудами за вказаною адресою в експлуатацію в установленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд, з урахуванням пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, залишає за позивачем понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 177-179, 182, 328, 331, 373, 375, 376, 392 ЦК України, ст.ст. 116, 118, 125 ЗК України, ст.ст. 12, 49, 76-81, 141, 206, 263-265, 279, 354 ЦПК України, постановою Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», суд -

ухвалив:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Дашівської селищної ради Гайсинського району Вінницької області про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Дашівська селищна рада Гайсинського району Вінницької області, ЄДРПОУ 04326081, адреса місця знаходження 22740, Вінницька область, Гайсинський район, смт. Дашів, вул. Горького, 9.

Суддя :