Рішення № 103675775, 24.02.2022, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/993/21

№ 2/207/187/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бистрової Л.О.

при секретарі Мостипан М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання договору купівлі-продажу частини нерухомого майна дійсним та визнання права власності на частину нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2021 року представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Порядков В.Б. звернувся до суду з позовною заявою до Кам`янської міської ради про визнання договору купівлі-продажу частини нерухомого майна дійсним та визнання права власності на частину нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 17 січня 2011 року ОСОБА_1 в цілях придбання для своєї сім`ї житла, домовилась з ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_3 , власниці 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 про продаж їй цієї частки будинку. У той же день ними укладено письмовий договір купівлі-продажу 1/2 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 діяв на підставі довіреності ВРА № 464709, виданій 06 серпня 2010 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Віктором Вікторовичем на право вчиняти від імені довірителя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дії та правочини щодо розпорядження (передати в найом або продати за ціну та на умовах на свій розсуд) 1/2 часткою у праві спільної часткової власності на житловий будинок номером АДРЕСА_1 , яка складається з квартири за номером

АДРЕСА_2 .

Частина вищевказаного житлового будинку належить ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № 681-С від 09.10.1997 року, виданого відділом обліку та розподілу житлової площі Дніпродзержинського міськвиконкому і записана у реєстрову книгу БТ1 за №23509 КН 203.

При укладанні угоди (договору купівлі-продажу) ними було досягнуто згоди з приводу усіх його істотних умов. Зокрема, щодо ціни, порядку передачі квартири у власність, час вибуття із квартири власника ОСОБА_3 , термін оформлення договору в нотаріальній конторі тощо.

На підтвердження укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 17 січня 2011 року надав ОСОБА_1 для ознайомлення оригінал довіреності на право продажу ним частки вищевказаного будинку, посвідченій нотаріусом Красношлик В.В., передав ключі від проданої ним частини будинку, власноруч написав розписку про отримання від ОСОБА_1 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень за частину вищевказаного будинку, зазначив, що до кінця січня 2011 року ОСОБА_3 звільнить продану частину будинку і вони разом з ним завіримо договір купівлі-продажу нотаріально, сплативши витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням цього договору порівну, як зазначено умовами договору

Умови договору продавцем виконані частково. Колишній володар квартири ОСОБА_3 дійсно, виконуючи умови договору, звільнила продане житло і ОСОБА_1 вселилася зі своєю неповнолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з кінця січня 2011 (відповідно до умов договору) ОСОБА_1 стала звертатися до ОСОБА_2 з метою подальшого нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, реєстрації права власності, але ОСОБА_2 , посилаючись на брак часу та коштів затягував час, в результаті чого договір так і залишився нотаріально не посвідченим.

З дати укладення договору купівлі-продажу (з 17 січня 2011 року), ОСОБА_1 володіє та користується часткою купленою нею майна, проживає в ній та сплачує комунальні витрати з її утримання.

Рішенням суду від 16 грудня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсягу. На обґрунтування такого висновку суд послався на дві обставини. Перша: оскільки договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, то він є недійсним. Друга: не втрачена можливість в даний час посвідчити договір нотаріально.

В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалось.

Звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 виходить з того, що таке звернення з позиції процесуального права не може розглядатися як повторне. Така позиція ґрунтується на наступних висновках.

1. Відповідно пункту 2 частині 1 статті 186 ЦПК суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

2. Цей позов хоча й має предметом одні й ті ж самі вимоги і заявлений за тими ж правовими підставами, але має іншій суб`єктний склад.

Характер правовідносин, що є підставою позовних вимог, має триваючий характер і певна зміна у цих правовідносинах надає стороні право повторно звернутися аналогічними вимогами до суду.

На користь повторного звернення до суду з аналогічним позовом вказує на те, що, по-перше, при першому зверненні, на її погляд, помилково був залучений ОСОБА_2 , який був тільки повіреним і діяв за дорученням і в інтересах ОСОБА_3 , яка й повинна була залучатися як відповідач.

По-друге, зараз ОСОБА_1 не відомо чи жива ОСОБА_3 , чи ні. В залежності від

цього питання буде остаточно вирішено питання щодо кола відповідачів.

На звернення до Південного районного у місті Кам`янське відділу державної реєстрації актів цивільного стану 03.03.2021 р. отримано відповідь, що реєстр факту смерті ОСОБА_3 не здійснювалась. Перша Кам`янська державна нотаріальна контора листом від 04.03.2021 року відповіла, що відомості щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 можуть бути надані тільки на запит суду, прокуратури, слідчих органів.

Але протягом всього часу з моменту придбання ОСОБА_1 частки будинку до неї ніхто ні з якими вимогами або претензіями не звертався і про свої будь-які права на куплену нею частину будинку не заявляв.

Просить визнати договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладений 17 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_3 дійсним та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явились, надали суду заяву щодо розгляду справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву щодо розгляду справи за його відсутності. Позовні вимоги не визнав в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а саме, що з матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 придбала 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_3 , власниці зазначеного будинку на підставі довіреності ВРА №464709, виданою нотаріусом - Красиошликом Віктором Вікторовичем 06.08.2010 року. Договір купівлі-продажу частини житлового будинку було укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували ухилення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_3 , та самої власниці зазначеного будинку від нотаріального посвідчення спірного договору. Позивачка та її представник не надали суду доказів про те, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 викликалися для здійснення нотаріального посвідчення договору чи повідомлялися про час та місце його проведення чи доказів про те, що вони не з`явилися в обумовлений строк для нотаріального посвідчення договору. Тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (пункти 1, 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавств, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 статті 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували ухилення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_3 , та самої власниці зазначеного будинку від нотаріального посвідчення спірного договору. Позивачка та її представник не надали суду доказів про те, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 викликалися для здійснення нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу чи повідомлялися про час та місце його проведення чи доказів про те, що вони не з`явилися в обумовлений строк для проведення нотаріальних дій щодо посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку.

Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13 та від 06 вересня 2017 року в справі № 754/2339/16-ц

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Відповідно до ст.392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частинами першою, другою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша статті 639 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (частина третя статті 334 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що "визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: "кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання договору купівлі-продажу частини нерухомого майна дійсним та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, судовий збір в сумі 908,00 грн. відповідно до ст.141 ЦПК України, покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 263-265, 273, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання договору купівлі-продажу частини нерухомого майна дійсним та визнання права власності на частину нерухомого майна - відмовити.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, у вигляді судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп., покласти на позивача.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.О.Бистрова