Рішення № 103671766, 15.03.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2022 року Справа № 160/26054/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВіхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 047050014615 від 08.09.2021 р., що полягала у не нарахуванні позивачу пільгової пенсії за Списком №1, та не зарахуванні до пільгового стажу позивача роботи за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, періодів роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. (відповідь на запит про отримання публічно інформації управління ПФУ № 0400-010304-8/159750 від 03.12.2021 р.) в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати позивачу пільгову пенсію за Списком № 1, та зарахувати до її стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, періодів моєї роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , пенсію за невраховуванні періоди роботи (21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р.) за Списком № 1, починаючи з 02.09.2021 р.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідачем відмовлено у зарахуванні періодів роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», оскільки відсутня атестація робочого місця позивача. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вказує, що відповідачу був наданий повний пакет документів, що підтверджують пільговий характер роботи. Вказує, що обов`язок проведення атестації робочих місць та відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладено на керівників підприємств, тому не проведення чи несвоєчасне проведення роботодавцем такої атестації у визначені законодавством строки не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, зокрема на пенсію за віком на пільгових умовах.

Частиною 2ст. 257 КАС Українивстановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року залучено в якості другого відповідача до участі в адміністративній справі №160/26054/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі відповідач-2).

27.01.2022 року представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що в трудовій книжці позивача відсутні відомості за період роботи з 20.10.1999 року по 24.12.2001 року, з 25.12.2006 року по 28.12.2006 року, з 29.12.2011 року по 25.12.2012 року, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за списком №1. У вказані періоди підприємством не проводилась атестація робочих місць. Документи, які б свідчили про протилежне, до Головного управління не надавались. Заява позивача від 02.09.2021 року про призначення пенсії не була предметом розгляду відповідачем-1, а тому вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є передчасними.

Ухвалою суду від 24.01.2022 року відповідачу-2 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року та позовна заява з додатками направлена на офіційну електронну адресу відповідача-2.

Відповідно до ч.3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:

1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу;

2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеномустаттею 129цього Кодексу.

В силу ч.3 ст. 124 КАС України суд вважає відповідача-2 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем-2, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6ст.162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У зв`язку з перебуванням судді Віхрової В.С. у щорічній відпустці та веденням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» розгляд справи здійснено 15.03.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

02.09.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

08.09.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №047050014615 про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії, відповідачем-2 зазначено, що вік заявника становить 45 років. Страховий стаж особи 28 років 9 місяців 11 днів. Пільговий стаж 18 років 10 місяців 11 днів. В рішенні зазначено, що пенсійний вік для призначення пенсії за п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» складає 50 років. За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» матиме з 15.11.2025 року. Для призначення пенсії відповідно до п.3 ст. 114 відсутній необхідний пільговий стаж 20 років.

Не погоджуючись з відмовою відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне..

Судом встановлено з аналізу спірного рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.09.2021 року №047050014615, що спір у справі виник у зв`язку з недосягненням позивачем, на думку відповідача, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року(далі Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «а»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року(далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняттяЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 рокуна пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники,зайнятіповнийробочий деньнапідземнихроботах, на роботахзособливошкідливимиіособливоважкими умовамипраці,- за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій,посаді показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 року, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 року, текстЗакону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а»статті 13 Закону №1788-XIIу редакціїЗакону №213-VIII від 02.03.2015 рокута пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокуу редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункт «а» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 рокузі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.

Пунктом 3 цьогорішеннявирішено, що застосуванню підлягаєстаття 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 року в Україні існуютьдва закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «а»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 рокув редакціїЗакону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а»статті 13 Закону №1788-XIIв редакції згідно зРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силуст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змінЗаконом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесенимиЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин нормистатті 114 Закону №1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що нормистатті 114 Закону України №1058-IVабсолютно ідентичні нормамстатті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного вікуЗаконом України від 02.03.2015 року №213-VIIIтастаттею 14 Закону №1058.

Згідно зіст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач-2 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з`ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач-2 в спірному рішенні зазначає про наявність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу роботи: страховий стаж позивача 28 років 9 місяців 11 днів; пільговий стаж 18 років 10 місяців 11 днів.

При прийнятті рішення суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, висновки якої є обов`язковими для застосування судом у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положенняЗакону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУвстановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносинЗакон № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених врішенніКСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.Таке регулювання порушує вимогу «якостізакону», передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-ІV.

Стосовно твердження відповідача-1 про не зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», суд зазначає наступне.

01.12.2021 року позивач звернулась до відповідача-1 із заявою стосовно призначення пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.12.2021 року № 0400-010304-8/159750 повідомлено, що до пільгового стажу не враховані періоди роботи позивача з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат», оскільки вказані періоди роботи не підтверджена атестацією робочого місця позивача.

В листі, також, зазначено про незарахування до пільгового періоду роботу з 01.02.1999р. по 31.05.1999р., проте позивачем не заявлено до оскарження дій відповідачів по незарахуванню вказаного періоду до пільгового стажу, а тому питання правомірності незарахування вказаного періоду роботи до пільгового стажу не підлягає розгляду судом.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Судом встановлено та підтверджується трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 , що позивач працювала у період, не зарахований відповідачами, з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».

Вказаний період не зарахований відповідачами через відсутність атестації робочого місця у спірний період.

Судом встановлено, що з 21.10.1999 р. по 15.01.2003 р. позивач виконувала роботу машиніста крана металургійного виробництва зайнятий на гарячих ділянках робіт, в доменному виробництві, що передбачено розділом III підрозділом: 1а код КП: 1030100а-13792 Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 р.

З 16.01.2003 р. по 02.08.2016 р. позивач виконувала роботу машиніста крана металургійного виробництва зайнятий на гарячих ділянках робіт, в доменному виробництві, що передбачено розділом III підрозділом: 1а код КП: 3.1а Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 р.

З 03.08.2016 р. по 07.06.2021 р. позивач виконувала роботу машиніста крана металургійного виробництва зайнятий на гарячих ділянках робіт, в доменному виробництві, що передбачено розділом III підрозділом 1 Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016р.

Робоче місце позивача атестовано відповідно до постанови Дніпровського металургійного комбінату «Про атестацію робочих місць за умовами праці» від 20.10.1994 року №813, постанови ВАТ «Дніпровський меткомбінат» «Про атестацію робочих місць за умовами праці» від 25.12.2001 року №1269, постанови ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського» «Про атестацію робочих місць за умовами праці» від 29.12.2006 року №992, постанови ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е. Дзержинського» «Про результати атестації робочих місць за умовами праці працівників доменного цеху» від 26.12.2012 року №656.

При цьому, головним державним експертом області з умов праці Дніпропетровської обласної державної адміністрації листом від 27.12.2000 року №14/1-261 надано згоду на використання результатів санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації наказом від 20.10.1994 року №813 терміном до 31.12.2001 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII Про охорону праці працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великою Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту б статті 13 Закону № 1788-XII - за результатами атестації робочих місць як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте, Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту б статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачами неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до пільгового стажу, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом шляхом визнання визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 08.09.2021 року №047050014615 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання відмови протиправною, яка не відповідає вимогам ч.2 ст. 245 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В даному випадку права позивача порушені прийняттям рішення від 08.09.2021 року №047050014615 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, яке мало правові наслідки у вигляді не призначення позивачу пенсії.

А тому належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії.

Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, періоди роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначити, нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 02.09.2021 року.

Щодо підстав розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Сумській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у даній справі, суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р.за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 02.09.2021 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, як визначений суб`єкт призначення.

Отже, за наслідками розгляду справи, судом встановлено, що позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 30.11.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн.

Керуючись статтями9,72-77,90,132,139,246,297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, будинок 1, місто Суми, Сумська обл., 40030, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 08.09.2021 року №047050014615 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, періоди роботи з 21.10.1999 р. по 24.12.2001 р., з 26.12.2006 р. по 28.12.2006 р., та з 30.12.2011 р. по 25.12.2012 р. в Публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 02.09.2021 року

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати з оплати судового збору у сумі 454 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова