Рішення № 103663670, 14.03.2022, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1695/21

Номер провадження 2/184/23/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2022 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Томаш В.І.,

за участю секретаря судових засідань - Михайлової Т.В.,

розглянувши в м. Покров у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» «про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. Свій позов обґрунтовує тим, що в період з 01.12.2000 року по 11.11.2021 року він працював на посаді водія на Приватному акціонерному товаристві "Орджонікідзевський рудоремонтний завод", з якого звільнився у зв`язку з переведенням в ТОВ "Покровський рудоремонтний завод" на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України згідно Наказу №37к від 11.11.2020р. На день його звільнення з роботи Закрите акціонерне товариство «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» нарахувало йому, але не виплатило заробітну плату в сумі 54917,88 грн. Йому видавалися розрахункові листки з складовими заробітку із відповідними вирахуваннями. Заборгованість відповідача перед ним по зарплаті виникла за наступні відпрацьовані місяці: за березень 2020р. - 6359,88 грн., за квітень 2020р. - 3519,69 грн., за травень 2020р. - 5547,89 грн., за червень 2020р. - 6293,24 грн., за липень 2020р. - 8082,22 грн., за серпень 2020р. - 6787,39 грн., за вересень 2020р. - 8076,56 грн., за жовтень 2020р. - 7243,39 грн., за листопад 2020р. - 3007,10 грн., а всього: 54917,88 грн. Крім того зазначив, що він має право на 112 календарних днів відпустки за відпрацьовані місяці з 01.12.2015р. по 11.11.2020р. (день звільнення), які залишилися невикористаними. Отже, у нього наявне право на отримання компенсації за усі дні невикористаної щорічної відпустки. Компенсація за невикористану відпустку визначена у розмірі 48115,20 грн. за 112 днів невикористаної відпустки, виходячи з наведеного у позовній заяві розрахунку середньоденної заробітної плати для визначення компенсації за невикористані дні відпустки, яка становить 429,60 грн. Також, посилаючись на ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94, ч. 5 ст. 97, ч. 1 ст. 47, ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, просив стягнути з позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з врахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100. Зазначив, що на день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку, складає 130409,73 грн., виходячи з розрахунку: 297 днів (календарні дні затримки виплати належних від підприємства сум при звільненні з 11.11.2020 р. по день подання позовної заяви до суду 03.09.2021 року) х 439,09 грн. (середньоденна заробітна плата). Окрім того, посилаючись на ч. 1 ст. 1167 ЦК України, ст.. 237-1 КЗпП України, ч.ч. 2, 4 ст. 23 ЦК України, просив стягнути з позивача моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., оскільки невиплата відповідачем належних йому коштів, йому спричинила моральну шкоду, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, нервового стресу, порушення звичайного укладу життя. Просить суд позовні вимоги задовольнити.

Позивач в судове засідання не з`явився, але надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Надав відповідь на відзив, в якому посилається на те, що відповідач надав копії наказу №54 від 07.04.2015р. про надання відпустки за період з 08.12.2014р. по 01.12.2015р. на період відпустки з 27.04.2015р. по 13.05.2015р. на 14 календарних днів та копію наказу (розпорядження) №234 від 30.10.2015р. на період відпустки з 13.11.2015р. по 29.11.2015р. на 17 календарних днів. Копії наказів №54 від 07.04.2015р. та №234 від 30.10.2015р. не є належними доказами, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування - обставин, що підтверджують заявлені вимоги щодо права на 112 календарних днів відпустки за відпрацьовані місяці з 01.12.2015р. по 11.11.2020р., які залишилися невикористаними. Тому копії наказів №54 від 07.04.2015р. та №234 від 30.10.2015р. не підтверджують заперечення відповідача. Крім того зазначив, що відповідач надав копії наказу №25 від 22.02.2016р. про надання відпустки, вид відпустки: «оставш. часть» за період роботи з 01.12.2015р. по 01.12.2016р. на період відпустки з 01.03.2016р. по 29.03.2016р. на 29 календарних днів, «в т. ч. 4 дн. согл.кол. дог.» При цьому, наказ на щорічну (основну) відпустку за період роботи з 01.12.2015р. по 01.12.2016р. відповідач не надав, а «оставшаяся часть» його щорічної відпустки не може становити 29 календарних днів, оскільки його щорічна відпустка становила всього 28 календарних днів. Зазначив, що доказів фактичного перебування позивача у відпустці виду «оставшаяся часть» за період роботи з 01.12.2015р. по 01.12.2016р. на період відпустки з 01.03.2016р. по 29.03.2016р. відповідач суду не надав та не вказав у відзиві яку суму відпускних на підставі наказу №25 від 22.02.2016р. було нараховано та коли і згідно якого первинного документа бухгалтерського обліку були виплачені відпускні. Відповідач не надав суду табелю обліку робочого часу за березень 2016 року. Зазначив, що згідно відомостей з розрахункового листка за березень 2016 року, йому нарахована заробітна плата за 21 відпрацьований день у розмірі 2912,48 грн., а згідно розшифровки заробітної плати за видами нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі наказу №25 від 22.02.2016р. Також відповідач надав копії наказу №24 від 22.02.2017р. про надання відпустки, вид відпустки: «оставш. часть» за період роботи з 01.12.2016р. по 01.12.2017р. на період відпустки з 01.03.2017р. по 29.03.2017р. на 29 календарних днів, «в т. ч. 4 дн. согл.кол. дог.». При цьому, наказ на щорічну (основну) відпустку за період роботи з 01.12.2016р. по 01.12.2017р. відповідач не надав, а «оставшаяся часть» його щорічної відпустки не може становити 29 календарних днів, оскільки його щорічна відпустка становила 28 календарних днів плюс додаткові 3 дні згідно колективного договору. Відповідач не надав суду табелю обліку робочого часу за березень 2017 року. Згідно відомостей з розрахункового листка за березень 2017 року, йому нарахована заробітна плата за 22 відпрацьованих дні у розмірі 5076,76 грн., згідно розшифровки якої по видах нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі наказу №24 від 22.02.2017р. Крім того відповідач надав копії наказу №134 від 19.06.2018 про надання відпустки, вид відпустки: «оставш. часть» за період роботи з 01.12.2017 р. по 01.12.2018р. на період відпустки з 04.07.2018 р. по 30.07.2018 р. на 28 календарних днів, «в т. ч. 4 дн. согл.кол. дог.». При цьому, наказ на щорічну (основну) відпустку за період роботи з 01.12.2017 р. по 01.12.2018 р. відповідач не надав, а «оставшаяся часть» його щорічної відпустки не може становити 28 календарних днів, оскільки його щорічна відпустка становила 28 календарних днів плюс додаткові 3 дні згідно колективного договору. Відповідач не надав суду табелю обліку робочого часу за липень 2018 року. Згідно відомостей з розрахункового листка за липень 2018 року, йому нарахована заробітна плата за 22 відпрацьованих дні у розмірі 7003,13 грн., згідно розшифровки якої по видах нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі наказу №134 від 19.06.2018р. Відповідач надав копії наказу №153 від 19.07.2019 про надання відпустки, вид відпустки: «оставш. часть» за період роботи з 01.12.2018 р. по 01.12.2019 р. на період відпустки з 01.08.2019 р. по 28.08.2019 р. на 28 календарних днів, «в т. ч. 4 дн. согл.кол. дог.». При цьому, наказ на щорічну (основну) відпустку за період роботи з 01.12.2018 р. по 01.12.2019 р. відповідач не надав, а «оставшаяся часть» його щорічної відпустки не може становити 28 календарних днів, оскільки його щорічна відпустка становила 28 календарних днів плюс додаткові 3 дні згідно колективного договору. Відповідач не надав суду табелю обліку робочого часу за серпень 2019 року. Згідно відомостей з розрахункового листка за серпень 2019 року, йому нарахована заробітна плата за 16 відпрацьованих днів у розмірі 5995,02 грн., згідно розшифровки якої по видах нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі наказу №153 від 19.07.2019р. Відповідач надав копії наказу №153 від 21.09.2020 про надання відпустки, вид відпустки: «оставш. часть» за період роботи з 01.12.2019 р. по 01.12.2020 р. на період відпустки з 01.10.2020 р. по 28.10.2020 р. на 28 календарних днів, «в т. ч. 4 дн. согл.кол. дог.». При цьому, наказ на щорічну (основну) відпустку за період роботи з 01.12.2019 р. по 01.12.2020 р. відповідач не надав, а «оставшаяся часть» його щорічної відпустки в жодному разі не може становити 28 календарних днів, оскільки його щорічна відпустка становила 28 календарних днів плюс додаткові 3 дні згідно колективного договору. Відповідач не надав суду табелю обліку робочого часу за жовтень 2020 року. Згідно відомостей з розрахункового листка за жовтень 2020 року, йому нарахована заробітна плата за 21 відпрацьований день у розмірі 8998,00 грн., згідно розшифровки якої по видах нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі наказу №153 від 21.09.2020р. Зазначив, що у нього наявне право на 112 календарних днів відпустки за відпрацьовані місяці з 01.12.2015р. по 11.11.2020р. (день звільнення), які залишилися невикористаними, а тому у нього наявне право на отримання компенсації 48115,20 грн. за усі дні невикористаної щорічної відпустки. Всі копії відомостей про виплату готівки, які відповідач надав разом з відзивом на позовну заяву, містять недостовірні відомості та є сфальсифікованими і оригіналів цих відомостей не існує, а його підпис нанесений на папір шляхом застосування технічних засобів, а видача йому зазначених у відомостях сум готівки не здійснювалася і про ці кошти він не розписувався, тому ці відомості не могли бути відображеними в бухгалтерському та податковому обліку підприємства. Зазначив, що ним разом з позовом подані розрахункові листки по заробітній платі за всі місяці, і в них не відображена видача заробітної плати за відомостями про видачу готівки, копії яких надав відповідач. Більше того, розрахункові листки містять суму заборгованості по заробітній платі на кінець кожного місяця, яка станом на 11.11.2020р. (день звільнення) становить 54917,88 грн. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо не надання позивачем доказів того, що після звільнення він звертався до відповідача про виплату йому недоплачених грошових коштів, не ґрунтуються на законі, оскільки законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав відзив, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі за необґрунтованістю. Посилається на те, що позивач не надав доказів того, що він у період роботи на ПрАТ «ОРРЗ» не перебував у відпустках. Надав копії відомостей про виплату заробітної плати за період березень 2020 р. по листопад 2020 р. Зазначив про те, що позивач не надав доказів того, що після звільнення він звертався до відповідача про виплату йому недоплачених грошових коштів. Крім того, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу без їх участі, у позовних вимогах позивача відмовити в повному обсязі та застосувати строки позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що з 01.12.2000 року по 11.11.2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" та був звільнений з посади водія згідно Наказу №37к від 11.11.2020р. на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.14-15).

Щодо позовних вимог про стягнення не виплаченої заробітної плати станом на день звільнення позивача 11.11.2020 року у розмірі 54917,88 грн. суд враховує докази - розрахункові листи по заробітній платі із зазначенням заборгованості по зарплаті, що наявні у матеріалах справи, в яких відображена нарахована сума заробітної плати, суми утримань із заробітної плати, з яких вбачається наявність заборгованості:

за березень 2020р. нараховано 7900,48 грн., утримано 1540,60 грн., відповідно залишок заборгованості за березень 2020р. - 6359,88 грн. (7900,48 грн. - 1540,60 грн.);

за квітень 2020р. нараховано 4372,28 грн., утримано 852,59 грн., відповідно залишок заборгованості за квітень 2020р. - 3519,69 грн. (4382,28 грн. - 852,59 грн.);

за травень 2020р. нараховано 6891,69 грн., утримано 1343,80 грн., відповідно залишок заборгованості за травень 2020р. - 5547,89 грн. (6891,69 грн. - 1343,80 грн.);

за червень 2020р. нараховано 7817,70 грн., утримано 1524,49 грн., відповідно залишок заборгованості за червень 2020р. - 6293,24 грн. (7817,70 грн. - 1524,49 грн.);

за липень 2020р. нараховано 10040,02 грн., утримано 1957,80 грн., відповідно залишок заборгованості за липень 2020р. - 8082,22 грн. (10040,02 грн. - 1957,80 грн.);

за серпень 2020р. нараховано 8432,28 грн., утримано 1644029 грн., відповідно залишок заборгованості за серпень 2020р. - 6787,99 грн. (10040,02 грн. - 1957,80 грн.);

за вересень 2020р. нараховано 10033,00 грн., утримано 1956,44 грн., відповідно залишок заборгованості за вересень 2020р. - 8076,56 грн. (10033,00 грн. - 1956,44 грн.);

за жовтень 2020р. нараховано 8998,00 грн., утримано 1754,61 грн., відповідно залишок заборгованості за жовтень 2020р. - 7243,39 грн. (8998,00 грн. - 1754,61 грн.);

за листопад 2020р. нараховано 3735,52 грн., утримано 728,42 грн., відповідно залишок заборгованості за жовтень 2020р. - 3007,10 грн. (3735,52 грн. - 728,42 грн.).

Згідно розрахункового листа ОСОБА_1 за листопад 2020 року, «Борг підприємства на грудень 2020» - 54917,88». Розрахунковий лист сформовано 01/12/20 14:53.

Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними.

Також суд враховує подані позивачем Індивідуальні відомості про застраховану особу з Пенсійного фонду Україну форми ОК-5, у відповідності до яких сума заробітку за березень 2020р. позивачеві нарахована 7900,48 грн., за квітень 2020р. - 4373,00 грн., за травень 2020р. - 6891,69 грн., за червень 2020р. - 7817,70 грн., за липень 2020р. - 10040,02 грн., за серпень 2020р. - 8432,28 грн., за вересень 2020р. - 10033,00 грн., за жовтень 2020р. - 8998,00 грн., за листопад 2020р. - 3735,52 грн., що повністю узгоджується та відповідає даним розрахункових листів ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати передбачено ст. 110 КЗпП України та ст. 30 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. №108/95-ВР, згідно з якими при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, відомості наданих розрахункових листів, які позивачу були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, ч. 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", є належними і допустимими доказами у даній справі.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст. 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21.02.2019 року у справі №225/4384/іб-ц зазначено, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2020 року у справі №266/6853/18 (провадження №61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум».

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі №6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Суд бере до уваги, що в усіх наданих відповідачем копій відомостей про виплату готівки не вказаний код цільового призначення, не зазначена прописом сума виплачених коштів, не зазначена особа, яка здійснила виплату, та відсутній її підпис; немає ПІБ та підпису бухгалтера про перевірку виплати; не зазначені ПІБ особи, яка склала відомість. Зазначено про кількість аркушів - 2, але наданий лише один аркуш відомості. Отже, відомості про виплату готівки не відповідають вимогам до первинних документів.

Окрім того, позивачем подані з позовом розрахункові листки по заробітній платі за всі місяці, але в них не відображена видача заробітної плати за відомостями про видачу готівки, копії яких надав відповідач.

Більше того, розрахункові листки містять суму заборгованості по заробітній платі на кінець кожного місяця, яка станом на 11.11.2020 р. (день звільнення) становить 54917,88 грн.

Суд виходить з того, що наявність заборгованості по заробітній платі за березень 2020р. - 6359,88 грн., за квітень 2020р. - 3519,69 грн., за травень 2020р. - 5547,89 грн., за червень 2020р. - 6293,24 грн., за липень 2020р. - 8082,22 грн., за серпень 2020р. - 6787,99 грн., за вересень 2020р. - 8076,56 грн., за жовтень 2020р. - 7243,39 грн., за листопад 2020р. - 3007,10 грн., а всього: у розмірі 54917,88 грн. підтверджена.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, зазначеними у відзиві на позовну заяву, про те, що позивач не надав доказів того, що після звільнення він звертався до відповідача про виплату йому недоплачених грошових коштів, оскільки законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України на власнику або уповноваженому ним органі лежить обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2020 року у справі №266/6853/18 (провадження №61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум».

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі №6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 48115,20 грн., суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За приписами ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР визначає державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці», компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

З доводами відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву суд не погоджується у зв`язку з наступним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву про те, що позивач не надав доказів того, що він у період роботи на ПрАТ «ОРРЗ» не перебував у відпустках, та надав копії наказів (розпоряджень) про надання позивачу відпусток.

Суд вважає, що надані відповідачем копії наказів про відпустки №54 від 07.04.2015р. та №234 від 30.10.2015р. не є належними доказами, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування про наявність у позивача права на 112 календарних днів відпустки за відпрацьовані місяці з 01.12.2015р. по 11.11.2020р., які залишилися невикористаними, а отже не підтверджують заперечення відповідача.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи і які встановлюються в тому числі за допомогою письмових доказів.

Згідно із ч. 2 ст. 65 КЗпП України роботодавець зобов`язаний вести облік робочого часу працівника.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Варто зазначити, що облік використання робочого часу має бути підтверджений відповідними первинними бухгалтерськими документами, форми й порядок яких встановлені відповідними нормативними документами.

Зокрема, наказом Держкомстату України від 05.12.2008р. №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» передбачені типові форми: №П-5 «Табель обліку використання робочого часу», №П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», №П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

Умовні позначення видів затрат робочого часу та невиходів на роботу наведено у типовій формі №11-5 табелю обліку використання робочого часу, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008р..

Суд враховує, що надані відповідачем копії наказів про надання відпустки №25 від 22.02.2016р. за період роботи з 01.12.2015р. по 01.12.2016р. на період відпустки з 01.03.2016р. по 29.03.2016р. на 29 календарних днів, №24 від 22.02.2017р. за період роботи з 01.12.2016р. по 01.12.2017р. на період відпустки з 01.03.2017р. по 29.03.2017р. на 29 календарних днів, №134 від 19.06.2018р. за період роботи з 01.12.2017р. по 01.12.2018р. на період відпустки з 04.07.2018р. по 30.07.2018р. на 28 календарних днів, №153 від 19.07.2019р. про надання відпустки за період роботи з 01.12.2018р. по 01.12.2019р. на період відпустки з 01.08.2019р. по 28.08.2019р. на 28 календарних днів, №153 від 21.09.2020р. про надання відпустки за період роботи з 01.12.2019р. по 01.12.2020р. на період відпустки з 01.10.2020р. по 28.10.2020р. на 28 календарних днів, не підтверджені іншими письмовими доказами, зокрема, табелем обліку використання робочого часу з проставленими умовними позначеннями про відпрацьований час та про неявку через відпустки на підставі вище зазначених наказів про надання відпустки.

Суду не надано відповідачем доказів факту перебування позивача у щорічних та додаткових відпустках, оформлених відповідними табелями обліку робочого часу, відомостями про виплату заробітної плати за час відпусток.

Також відповідач не надав доказів подання позивачем заяв про надання щорічної відпустки.

Отже доводи відповідача, що доказом перебування позивача у відпустках можуть бути вище перелічені накази, в той час як «Табель обліку використання робочого часу», «Розрахунково-платіжна відомість працівника», «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)» є первинними документами щодо обліку розрахунків з персоналом, не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки накази про надання відпустки не є належними, допустимими і достатніми доказами у розумінні вимог ст.ст. 77 - 79 ЦПК України, з яких можна дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Правила засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. №55 «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Таким чином, належним чином засвідченими копіями документів вважаються ті, які містять обов`язкові реквізити такого засвідчення, а саме слова «Згідно з оригіналом», назву посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали (ініціал імені) та прізвище, дату засвідчення копії.

Суд враховує те, що копії наказів, доданих до відзиву на позовну заяву, не містять обов`язкових реквізитів належного засвідчення копій доказів - назви посади, прізвища та ініціалів особи, яка посвідчила ці копії та дати такого посвідчення.

Вказане дає підстави вважати, що копії документів, які покладено в основу доказування обставин, на які посилається відповідач, не є посвідченими в установленому порядку та не можуть розцінюватись судом як належний та допустимий доказ.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі №160/7887/18.

Приватним акціонерним товариством «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» до суду не надані витребувані оригінали долучених до відзиву наказів №24 від 22.02.2017р., №134 від 19.06.2018р., №153 від 19.07.2019р., №153 від 21.09.2020р. та всіх відомостей про виплату заробітної плати за період з березня 2020р. по листопад 2020р.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до її початку.

Суд враховує, що згідно даних з розрахункових листів за період січень 2016р. - листопад 2020р., які наявні у матеріалах справи, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, але згідно розшифровок заробітної плати за видами нарахувань відсутнє нарахування відпускних на підставі вище перелічених наказів, та, відповідно, їх виплата позивачу.

Отже, наявність права у позивача на 112 календарних днів відпустки за відпрацьовані місяці з 01.12.2015р. по 11.11.2020р., які залишилися невикористаними, підтверджене належними доказами.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ №100 від 08.02.1995р., обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Компенсація за невикористану відпустку у розмірі 48115,20 грн. за 112 днів невикористаної відпустки, підтверджується наступним: згідно розрахункових листів, нараховано заробітної плати за листопад 2019р. - 11919,94 грн. та відпрацьовано 21 день, нараховано заробітної плати за грудень 2019р. - 9158,61 грн. та відпрацьовано 20 днів, нараховано заробітної плати за січень 2020р. - 6055,08 грн. та відпрацьовано 15 днів, нараховано заробітної плати за лютий 2020р. - 7618,16 грн. та відпрацьовано 20 днів, нараховано заробітної плати за березень 2020р. - 8900,18 грн. та відпрацьовано 21 день, нараховано заробітної плати за квітень 2020р. - 84372,28 грн. та відпрацьовано 11 днів, нараховано заробітної плати за травень 2020р. - 6891,69 грн. та відпрацьовано 19 днів, нараховано заробітної плати за червень 2020р. - 7817,70 грн. та відпрацьовано 20 днів, нараховано заробітної плати за липень 2020р. - 10040,02 грн. та відпрацьовано 23 дні, нараховано заробітної плати за серпень 2020р. - 8432,28 грн. та відпрацьовано 18 днів, нараховано заробітної плати за вересень 2020р. - 10033,00 грн. та відпрацьовано 22 дні, нараховано заробітної плати за жовтень 2020р. - 8998,00 грн. та відпрацьовано 21 день, а разом, за попередні 12 місяців ОСОБА_1 нараховано заробітної плати 99236,94 грн. та відпрацьовано 231 день.

Відповідно, середній заробіток становить 429,60 грн. (99236,94 грн. : 231 день), а розмір компенсації за невикористану відпустку становить 48115,20 грн. (112 днів х 429,60 грн.), розмір якої суд вважає доведеним.

Також, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно поданого позивачем розрахунку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 130409 грн. 73 коп.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Пункт 21: при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Приписами ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється КМУ, чим відсилають до Положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок № 100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Суд погоджується з розрахунком позивача суми середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку, виходячи з наступного: заробітна плата згідно розрахункових листів за останні два місяці роботи позивача складала - 12733,52 грн., у тому числі: за жовтень 2020р. - 8998,00 грн.; за листопад 2020р. - 3735,52 грн. Кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи - 29, у тому числі: за жовтень 2020р. - 21 день, за листопад 2020р. - 8 днів. Відповідно, розмір середньоденної заробітної плати становить 439,09 грн. (12733,52 грн. : 29 дн.) Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 130409,73 грн. із розрахунку: 297 днів (календарні дні затримки виплати позивачу належних від підприємства сум при звільненні з 11 листопада 2020 р. по день подання позовної заяви до суду 03 вересня 2021 року) х 439,09 грн. (середньоденний заробіток).

У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21 лютого 2019 року у справі № 225/4384/іб-ц зазначено, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідач не довів належними доказами відсутності своєї вини у невиконанні обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Враховуючи, що відповідач не надав доказів про відсутність своєї вини у невиплаті заборгованості по заробітній платі у день звільнення позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, враховуючи дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, з відповідача підлягають стягненню кошти у розмірі 130409,73 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступного.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме не проведення зі звільненим працівником повного розрахунку, виплатити всіх сум, що йому належать, в день звільнення, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в докладанні додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.

З урахуванням встановленого факту порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, зокрема щодо його права на своєчасне проведення розрахунку при звільненні та виплату належних сум, факту завдання діями відповідача моральної шкоди позивачу, з урахування розміру невиплаченої відповідачем суми у день звільнення, розміру та тривалості завданих моральних страждань, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню в розмірі 10000,00 грн., який є необхідним та достатнім, враховуючи принципи розумності і справедливості.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо пропущення позивачем трьохмісячного строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 233 міститься в Рішенні Конституційного Суду №4-рп/2012 від 22.02.2012 року, зокрема, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 міститься в Рішеннях Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013 року, №9-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Рішенням Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013 року встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої ст. 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З рішення Конституційного Суду №9-рп/2013 від 15.10.2013 року вбачається, що В аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

За таких обставин, до вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки застосовуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн. сплачений ним за позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат.

Позивачем звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за звернення до суду із позовною заявою майнового характеру судовий збір дорівнює 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно нарахованої але не виплаченої заробітної плати; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення компенсації за невикористану відпустку; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що разом становить 2724 гривень.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 47, 116-117, 231, 232, 238 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст. 3, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» «про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди» - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість із заробітної плати за період з 01.03.2020 року по 11.11.2020 року в сумі 54917 (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот сімнадцять гривень) 88 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 11.11.2020 року по 03.09.2021 року, в розмірі 130409 (сто тридцять тисяч чотириста дев`ять гривень) 73 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 48115 (сорок вісім тисяч сто п`ятнадцять гривень) 20 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч гривень) 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн. за позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орджонікідзевський рудоремонтний завод» (53300, Дніпропетровська обл., м. Покров, вул. Г. Тикви, будинок 3, код ЄДРПОУ 30866547) в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно нарахованої, але не виплаченої заробітної плати; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення компенсації за невикористану відпустку; 908,00 грн. за позовні вимоги стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що разом становить 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні) 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Повний текст рішення складено 14.03.2022р..

Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш