Рішення № 103662627, 21.02.2022, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

21 лютого 2022 року Справа № 926/4230/21

За позовом Чернівецької міської ради

до Фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 409649,38 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Меленко О.С.

Представники:

від позивача - Манчул М.-Д.Д.

від відповідача - Раздорський Р.А.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 409649,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 липня 2021 року за відповідачем 20 лютого 2019 року зареєстровано право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля мазутопостачання) площею 202.3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,6121га (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008). У період з 20 лютого 2019 року до 23 квітня 2021 року вищезазначена земельна ділянка використовувалась відповідачем без правопосвідчуючих документів на землю. Тому позивач просить стягнути з відповідача 409649,38 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю за період з 20 лютого 2019 року по 23 квітня 2021 року.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21 жовтня 2021 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 10 листопада 2021 року.

10 листопада 2021 року відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позов не подав.

Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року відкладено підготовче засідання на 29 листопада 2021 року.

29 листопада 2021 року відповідач явку свого представника в підготовче засідання не забезпечила, при цьому до суду представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, відкладення підготовчого засідання та надання додаткового строку для написання та подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року клопотання представника відповідача (вх. №4838) від 29 листопада 2021 року, задоволено частково. Відкладено підготовче засідання на 13 грудня 2021 року. Надано представнику відповідача матеріали господарської справи № 926/4230/21 для ознайомлення. В задоволенні клопотання представника відповідача про надання додаткового строку для написання відзиву, відмовити. Роз`яснено представнику відповідача, що згідно вимог ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Попереджено учасників справи, що неявка їх представників у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи за відсутності таких учасників справи.

13 грудня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву та відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 13 грудня 2021 року задоволено заяву представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов та приєднано, поданий 13 грудня 2021 року, відзив на позов до матеріалів справи. Продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 10 січня 2022 року. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив 10 днів з дня отримання відзиву.

У відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, оскільки земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї, а саме з 24.07.2021 року. Крім того, вважає, що даний спір не носить характеру господарського-правового та не підпадає під юрисдикцію господарського суду, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

30 грудня 2021 року позивач надіслав на адресу суду заперечення на відзив.

Згідно поданих заперечень позивач вважає, що доводи наведенні відповідачем у відзиві є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Доданий до позовної заяви розрахунок коштів в еквіваленті розміру орендної плати за земельну ділянку здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства, чинних актів Чернівецької міської ради, а тому є обгрунтованим. Просить приєднати заперечення на відзив до матеріалів справи та задовольнити позов в повному обсязі.

10 січня 2022 року представник відповідача, перед підготовчим засіданням, подав до суду заперечення та клопотання про закриття провадження у справі.

В підготовчому засіданні 10 січня 2022 року представник відповідача підтримав та просив задовольнити подане ним клопотання про закриття провадження по справі. Також просив не брати до уваги подане позивачем заперечення на відзив, оскільки воно подане з порушенням норм господарського процесуального кодексу.

Представник позивача в ході підготовчого засідання, яке відбувалось 10 січня 2022 року, вказала, що подане заперечення на відзив є саме відповідь на відзив, а тому просила суд прийняти та долучити до матеріалів справи та відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 10 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача (вх. №81 від 10.01.2022 року) про закриття провадження у справі. Закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 21 січня 2022 року. Попереджено учасників справи, що неявка їх представників у судове засідання не буде перешкоджати розгляду справи за відсутності таких учасників справи.

При цьому, починаючи з 21 січня 2022 року по 04 лютого 2022 року включно, суддя Тинок О.С. перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, про що сторони були сповіщенні, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.

З урахуванням обставин, які слугували неможливістю проведення судового засідання, ухвалою від 08 лютого 2022 року судове засідання по розгляду справи по суті призначено на 21 лютого 2022 року.

У судовому засіданні 21 лютого 2022 року представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Так, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Чернівецької міської ради від 12.02.2008 року № 510 «Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті рішення» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці із застосуванням базової вартості 1 кв. м, який введено в дію з 01.07.2008 року.

Доказів визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради від 12.02.2008 року № 510 «Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті рішення» суду не надано.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.07.2021 року №26632794 за Ковалюк Катериною Георгіївною 20.02.2019 року зареєстровано право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля мазутопостачання) площею 202.3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,6121га (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008). Вид використання земельної ділянки - для обслуговування будівлі мазутопостачання. Державна реєстрація земельної ділянки проведена 14.08.2008 року.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 16.03.2021 року №389, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008) становить 6540044,00 грн.

На підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.03.2021 року №389, виданого відділом у м. Чернівцях Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, працівниками департаменту проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування без належних на те правових підстав у періоді з 20.02.2019 року по 23.04.2021 року вищевказаною земельною ділянкою, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно.

Згідно зазначеного розрахунку, Ковалюк К.Г. безпідставно збережено кошти (коштів у розмірі орендної плати за землю) у сумі 409649,38 грн.

Департамент направив листа від 04.09.2020 року №04/01-08/3-07/2008 на адреси відповідача в якому вказано про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на землю, або щодо необхідності направлення інформації з намірами подальшого користування земельної ділянкою, відповідей не отримано.

Згодом Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради повторно направив листа від 05.03.2021 року №04/01- 08/3-07/939 на адресу відповідача щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відповідей не отримано.

Департамент листом від 26.04.2021 року №04/01-08/3-07/1726 направив розрахунок на адреси Ковалюк К.Г. та запропонував впродовж одного місяця з дня отримання листа сплатити відповідні кошти.

Станом на момент вирішення даного спору відповідач кошти в сумі 409649,38 грн не сплатив.

Так, предметом позовних вимог є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частин 1 статей 122, 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

У силу приписів статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частиною 1 статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як встановлено судовим слуханням, земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 7310136600:27:002:0008.

У свою чергу, Чернівецькою міською радою не надано доказів існування протягом заявленого у позові періоду з 20.02.2019 року по 23.04.2021 року земельної ділянки площею 0,6121га (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008) як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки державну реєстрацію права власності позивача в Державному реєстрі прав на дану земельну ділянку проведено лише 24.07.2021 року.

Отже, зазначена обставина виключає можливість стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Таким чином, реальну можливість передати земельну ділянку площею 0,6121га (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008) в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" Чернівецька міська рада отримала тільки 24.07.2021 року, оскільки саме з цього часу земельна ділянка стала об`єктом цивільних прав.

Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об`єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.

Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №922/1453/20, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Застосовуючи приписи статті 79-1 ЗК України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. За приписами частини 9 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 ЗК України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 409649,38 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,6121га (кадастровий номер 7310136600:27:002:0008) у період з 20.02.2019 року по 23.04.2021 року.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

В порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 50, 123, 129, 130, 220, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити в позові Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) до Фізичної особи-підприємця Ковалюк Катерини Георгіївни (59433, Чернівецька область, Заставнівський район, с. Вікно, код НОМЕР_1 ) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю у сумі 409649,38 грн повністю.

У судовому засіданні 21 лютого 2022 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 03 березня 2022 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок