Рішення № 103658631, 11.03.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 951/837/21

11 березня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Козівського районного суду Тернопільської області з позовною заявою до Козівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, в якій просить зобов`язати Козівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області зарахувати періоди навчання з 01.09.1978 по 29.09.1983 та період роботи на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991 до загального трудового стажу для перерахування призначеної пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив зарахувати до трудового стажу період його перебування на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991 та час проходження ним військових учбових зборів при військовій частині НОМЕР_1 після закінчення кафедри військової підготовки у період з 01.07.1983 по 29.09.1983.

Відповідач листом повідомив позивача, що до трудового стажу позивача не зараховується весь період перебування на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991, так як запис трудової книжки під №9 про звільнення з роботи зроблено не у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутній наказ про звільнення та дата відповідного наказу, а тому даний період роботи враховано по довідці про заробітну плату, однак вищезазначений період не підтверджено первинними документами, на підставі яких мала видаватись вказана довідка, у зв`язку з цим у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду з 16.11.1988 по 14.02.1991 до страхового стажу. Крім цього, до страхового стажу відповідачем не зараховано період перебування на військових зборах, так як позивачем не надано довідку про період військової служби за період з липня 1983 по жовтень 1983, а зарахування до страхового стажу періоду перебування на військових зборах законодавством не передбачено.

Відтак, позивач вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування йому до страхового стажу період перебування на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991, та період навчання у ВНЗ з 01.09.1978 по 29.09.1983 - протиправними.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 03.11.2021 року адміністративну справу передано до Тернопільського окружного адміністративного суду для розгляду за підсудністю.

Адміністративна справа надійшла до Тернопільського окружного адміністративного суду 25.11.2021 року та відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючій судді Мірінович Уляні Анатоліївні.

Ухвалою суду від 29.11.2021 суд залишив позовну заяву без руху та надав строк для усунення недоліків, шляхом: подання на адресу суду документу про сплату судового за подання позовної заяви немайнового характеру; подання позовної заяви (у кількості примірників відповідно до кількості учасників справи), в яких зазначити належного відповідача відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 160 КАС України.

Ухвалою суду від 09.12.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

11.01.2022, через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що період навчання позивача у ВУЗі з 01.09.1978 по 24.06.1983 відповідачем зараховано до загального трудового стажу. Однак зарахувати період проходження військових учбових зборів у ВУЗі, а саме з 01.07.1983 по 29.09.1983 у відповідача відсутні підстави, оскільки відповідно до п.8 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження зборів це виконання військового обов`язку в запасі у мирний час і відповідно не є різновидом військової служби, крім цього довідка про період проходження військової служби за період з липня 1983 по жовтень 1983 позивачем не надана.

Відповідачем також зараховано період роботи позивача на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991 згідно Архівної довідки №М-116/04-11 від 18.06.2021 про заробітну плату, а саме періоди з 15.05.1986 по 15.11.1988 та з 15.02.1991 по 15.07.1991. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 16.11.1988 по 14.02.1991 відповідач зазначив, що запис трудової книжки НОМЕР_2 під №9 про звільнення з роботи зроблено не у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутній номер наказу про звільнення та дата відповідного наказу. З наведених вище підстав відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд зазначає, що розгляд даної судової справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування в основній щорічної відпустки головуючої судді у даній справі, в порядку черговості.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами визнається той факт, що позивачу призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Судом встановлено, що після призначення пенсії за віком, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо зарахування до трудового стажу наступних періодів: період навчання у ВУЗі з 01.09.1978 по 29.09.1983 та період роботи на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМУ з 18.04.1986 по 12.07.1991.

Розглянувши заяву позивача, листом від 30.09.2021 №5799-5859/М-02/8-1900/21, відповідач повідомив позивача, що період перебування позивача на військових зборах з липня 1983 по жовтень 1983 відповідачем не зараховано до страхового стажу, так як пунктом 8 статті 2 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що проходження зборів це виконання військового обов`язку у запасі у мирний час та не є різновидом військової служби, а тому зарахування до страхового стажу періоду перебування на військових зборах законодавством не передбачено. Крім цього, позивачем не надано відповідачу довідку про період військової служби за період з липня 1983 по жовтень 1983.

Також відповідач не зарахував до трудового стажу позивача період з 16.11.1988 по 14.02.1991, зазначивши, що запис трудової книжки № НОМЕР_2 під №9 про звільнення з роботи зроблено не у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутній наказ про звільнення та дата відповідного наказу. З огляду на що даний період роботи враховано по довідці про заробітну плату, однак згідно акту про перевірку, вищевказаний період не підтверджено первинними документами, на підставі яких мала б видаватись довідка. З огляду на наведене, у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду з 16.11.1988 по 14.02.1991 до страхового стажу.

Позивач вважає, що не зарахування спірних періодів до загального страхового стажу порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) Про пенсійне забезпечення та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_2 встановлено, що 18.04.1986 позивача обрано першим секретарем Підволочиського райкому ЛКСМ України та 12.07.1991 звільнено з вищевказаної посади за власним бажанням. Вказані записи засвідчені підписом секретаря та скріплені печаткою Підволочиського райкому ЛКСМ України (арк. справи 9).

Разом з тим, згідно запису трудової книжки позивача під №9 відсутній наказ про звільнення та дата відповідного наказу, що слугувало підставою для відмови відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача періоду з 18.04.1986 по 12.07.1991.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу другого пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимога щодо заповнення запису про звільнення прямо передбачена пунктом 2.4 Інструкції № 58. Разом з тим, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, відсутність запису про наказ про звільнення, не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

У даному випадку записи трудової книжки позивача містять повні і точні відомості (без виправлень), які дають підстави зарахувати період роботи позивача з 18.04.1986 по 12.07.1991 на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМ України до трудового стажу.

З Розрахунку страхового стажу слідує що при призначенні пенсії позивача, відповідачем враховано періоди трудової діяльності з 15.05.1986 по 15.11.1988, з 15.02.1991 по 15.07.1991, а тому такі не є спірними.

Однак позивачу неправомірно не враховано до його трудового (страхового) стажу періоди з 18.04.1986 по 14.05.1986 та період з 16.11.1988 по 14.02.1991 на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМ України.

Так, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначених періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

З огляду на викладене позовні вимоги позивача в частині зарахування до страхового стажу період перебування на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМ України з 18.04.1986 по 12.07.1991 підлягають частковому задоволенню.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Суд зазначає, що також спірним у даній справі є не зарахування відповідачем до загального трудового стажу позивача період його навчання з 01.09.1978 по 29.09.1983 в Українського ордена Дружби народів інституті інженерів водного господарства.

Згідно пункту "е" статті 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 вищевказаного Закону до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон № 1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Законуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Під час навчання позивача діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 пункт 2.15 якої передбачав, що студентам, особам, які навчаються, аспірантам та клінічним ординаторам, що мають трудові книжки, учбовий заклад (науковий заклад) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (в тому числі підготовчих) вищих і середніх спеціальних учбових закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази учбового закладу (науковий заклад) про зарахування або відрахування студента, особи, яка навчається, аспіранта, клінічного ординатора.

Статтею 45 Закону СРСР від 19.07.1973 р. "Про затвердження Основ законодавства Союзу PCP і союзних республік про народну освіту" було передбачено, що вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях, заводах - втузах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах здійснюється за денною, вечірньою та заочною формами навчання.

Статтею 53 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 № 161 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).

Із змісту наведених норм видно, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв`язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.

Так, судом встановлено, що відповідно до диплому з відзнакою серія НОМЕР_3 позивач в 1978 вступив на навчання до Українського ордена Дружби народів інституту інженерів водного господарства та у 1983 закінчив повний курс даного інституту, рішенням Державної екзаменаційної комісії від 24.06.1983 позивачу присвоєно кваліфікацію інженер-механік (арк. справи 18).

При цьому диплом є належним доказом навчання, період якого, зараховується до стажу роботи.

У зв`язку із наведеним, фактичні обставини у справі свідчать, що позивач набув право на зарахування у стаж роботи період навчання (01.09.1978 по 24.06.1983) у вищому навчальному закладі, та врахування такого періоду до загального трудового стажу.

Разом з тим, як встановлено із Розрахунку страхового стажу, при призначенні пенсії позивача відповідачем враховано період навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1978 по 24.06.1983, а тому такий не є спірним, позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Щодо вимоги позивача про зарахування періоду з 25.06.1983 по 29.09.1983, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірний період, так як позивач не довів належними та достатніми доказами період його навчання у вищому навчальному закладі у спірний період, в тому числі щодо перебування позивача на військових зборах, з огляду на що позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зауважує, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення пункт 3 частини першої статті 245 КАС України, за змістом якого у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тому суд задовольняє спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на посаді першого секретаря Підволочиському райкому ЛКСМ України з 18.04.1986 по 14.05.1986 та період з 16.11.1988 по 14.02.1991.

Саме такий спосіб, на переконання суду, не суперечить законодавству і забезпечить ефективний захист порушеного права позивача.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Також, суд враховує, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн згідно квитанції від 20.12.2021 (арк. справи 71), а отже, судові витрати щодо сплаченого судового збору підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 454 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМ України з 18.04.1986 по 14.05.1986 та період з 16.11.1988 по 14.02.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду Українці в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи на посаді першого секретаря Підволочиського райкому ЛКСМ України з 18.04.1986 по 14.05.1986 та період з 16.11.1988 по 14.02.1991.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 11 березня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).

Головуючий суддяМірінович У.А.