Рішення № 103656195, 14.03.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2022 року Справа № 160/146/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Петриківської селищної ради, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Петриківської селищної ради №296-9/VIII від 10.11.2021 року в частині відмови громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,25 гектара в межах села Куліші;

зобов`язати Петриківську селищну раду (ЄДРПОУ 04339698) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,25 гектара в межах села Куліші.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач 27.08.2021 року подав клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Петриківської селищної ради. Проте, оскаржуваним Рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання Петриківської селищної ради від 10.11.2021 року йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Межах Петриківської селищної територіальної громади на підставі невідповідності містобудівної документації (генеральному плану села Куліші) без будь-якого обґрунтування, тобто не мотивована відповідачем. Позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землевідведення, адже місце розташування об`єкта відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану населеного пункту та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Крім того, зазначив про порушення строку розгляду його клопотання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

31 січня 2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що на дев`ятій сесії селищної ради восьмого скликання, яка відбулась 10 листопада 2021 року шляхом відкритого поіменного голосування, у відповідності до норм статті 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ухвалено рішення № 298-9/ VIII «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадян у власність», яким громадянам зазначеним у додатку 2 до нього, відмовлено у задоволенні клопотань. Підстава для відмови в задоволенні клопотання відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України- невідповідність місця розташування об`єкта, вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Крім того, зазначили, що оскаржуване рішення №296-9/VIII від 10.11.2021 року не порушує права ОСОБА_1 , оскільки особистого його не стосується. Результат розгляду клопотання ОСОБА_1 вирішено у пункті 12 додатку 2 до рішення Петриківської селищної ради від 10.11.2021 року №298- 9/ VIII.

08 лютого 2022 року надійшла відповіді на відзив відповідача, згідно якої відповідачем зазначено, що підставою для відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо не дання дозволу на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житловог будинку була невідповідність містобудівній документації, а саме: Генеральному плану с. Куліші розробленого ДП «Містобудівний кадастр», затвердженого рішенням канівської сільської рад від 24.11.2011 року №211-10/VІ. Відповідно до Генерального плану с. Куліші, зазначена у викопіюванні бажана земельна ділянка ОСОБА_1 відноситься до земель сільськогосподарського призначення та не передбачає будівництво житлового будинку.» Однак, згідно Генерального плану села Куліші, затвердженого Рішенням десятої сесії шостого скликання Іванівської сільської ради за №211-10/УІ від 24.11.2011р., зонування території щодо функціонального призначення, на якій позивач просив надати у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибне ділянки), відноситься до ще не забудованої і вільної селищної території - житлова садиби територія, а за зоною сільськогосподарського використання - особисте селянське Господарств (городи). Тобто, функціональне призначення земельної ділянки яку позивач просив надати у власність не суперчить Генеральному плану села Куліші. Крім того, вказав, що Рішенням сьомої сесії восьмого скликання Петриківської сілищної ради за №211-7/VIII від 14.07.2021 року іншій особі - ОСОБА_2 без будь-яких зауважень було надано дозвіл на розробку проекту землевідведення для отримання у власність тієї ж самої вказаної вище земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,25 гектара. Проте, ОСОБА_2 уже скористалася своїм правом приватизації земельної ділянки і подала відмову від свого клопотання, а ОСОБА_1 тут же подав своє клопотання. Тобто, відповідач на одну і туж земельну ділянку спочатку надав дозвіл одній особі і не вбачав жодної перешкоди цьому, а потім незрозуміло чого відмовив у наданні дозволу позивачу.

11 лютого 2022 року до суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що іншій особі - ОСОБА_3 , на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку від 28.05.2021р. Рішенням Петриківської селищної ради від 14.07.2021р. №211-7/ VIII без будь-яких зауважень було надано дозвіл на розробку проекту землевідведення для отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,25 гектара, яка розташована поруч, згодом присвоєно кадастровий номер 1223781400:07:002:0005, затверджено проектну документацію та 12.01.2022року зареєстровано право власності.

Крім того, надав до суду клопотання про виправлення описки в якому, зазначив, що під час складання позовної заяви, позивачем було допущено описки, а саме помилково зазначено оскаржуване рішення Петриківської селищної ради №296-9/ VIII від 10.11.2021 року замість вірного рішення Петриківської селищної ради №298-9/VIII від 10.11.2021 року. А також, у відповіді на відзив в останньому абзаці позивачем також була допущена помилка з посиланням на інше рішення, замість вірного рішення Петриківської селищної ради №298-9/ VIII від 10.11.2021 року.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 27.08.2021 року подав клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Петриківської селищної ради, яка передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України.

Рішенням дев`ятої сесії восьмого скликання Петриківської селищної ради за №298-9/VIIІ від 10.11.2021 року було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Межах Петриківської селищної територіальної громади на підставі невідповідності містобудівної документації (генеральному плану села Куліші). Підставою для відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житлового будинку - невідповідність містобудівній документації, а саме: Генеральному плану с. Куліші.

Позивач не погодився із вказаним рішенням Петриківської селищної ради за №298-9/VIIІ від 10.11.2021 року звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Вказана позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Із змісту оскаржуваного рішення відповідача виходить, що підставою відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки слугувало невідповідність містобудівній документації, а саме: Генеральному плану с. Куліші.

Відповідач у відзиві зазначив, що Підставою для відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житлового будинку - невідповідність містобудівній документації, а саме: Генеральному плану с. Куліші, розробленого ДП «Містобудівний кадастр», затвердженого рішенням Іванівської сільської ради від 24.11.2011 року №211-10/УІ.

Проте, у рішенні Петриківської селищної ради №298-9/VIII від 10.11.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 надання дозволу на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житлового будинку, відсутні посилання на вказаний Генеральний план від 24.11.2011 року №211-10/УІ, а містить лише посилання на невідповідність містобудівній документації ( генеральному плану села Куліші).

Суд ставиться критично щодо підстав відмови відповідачем, оскільки із наданих позивачем доказів вбачається, що рішенням Петриківської селищної ради №211-7/VIII від 14.07.2021 року надавались дозволи на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житлового будинку на території села Куліші, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за результатом якого останній зареєстрував 12.01.2022 року право власності на земельну ділянку.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України, суд зазначає, що така відмова є неправомірною, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка не відповідає містобудівній документації, а саме: Генеральному плану с. Куліші с. Куліші, розробленого ДП «Містобудівний кадастр», затвердженого рішенням Іванівської сільської ради від 24.11.2011 року №211-10/УІ. Така відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, слід вважати протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 22.04.2019 року у справі №263/16221/17, у постанові Верховного суду від 28.11.2019 року у справі №820/3087/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Отже, виходячи із змісту оскаржуваного рішення відповідача, обґрунтування прийнятого рішення по клопотанню позивача не містить визначених ст.118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми, а тому воно є в частині, що стосується ОСОБА_1 протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, судом встановлено таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи. Так, вимогами ч. 3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до вимог ч.4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п.4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з аргументами позивача про безпідставність застосування методу відновлення порушеного права відповідачем у вигляді зобов`язання повторно розглянути клопотання на розроблення проекту землеустрою, через те, що можливість реалізації дискреційних повноважень відповідачем під час повторного розгляду передбачає як і позитивний результат у вигляді надання такого дозволу, так і відмову, з посиланнями на інші обставини, ніж зазначені у скасованому рішенні з урахуваннями висновків суду у даній справі.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приймаючи до уваги дискреційні повноваження відповідача у питаннях розпорядження землями відповідної територіальної громади та враховуючи положення ч.2 ст.9, ч.4 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути питання про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до вимог чинного законодавства.

Решта доводів сторін не спростовує висновків суду, встановлених під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на зазначене, судовий збір у розмірі 454,00 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Петриківської селищної ради на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд вважає про відсутність підстав для їх відшкодування, оскільки витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заявою ОСОБА_1 до Петриківської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 12 рішення Петриківської селищної ради № 298-9/VIII від 10.11.2021 року в частині відмови громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,25 гектара в межах села Куліші.

Зобов`язати Петриківську селищну раду (ЄДРПОУ 04339698) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,25 гектара в межах села Куліші.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Петриківської селищної ради (51800, Дніпропетровська область, смт. Петриківка, вул. Петра Калнишевського, 69, код ЄДРПОУ 04339698) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев