Рішення № 103655245, 27.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Справа № 160/12331/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.07.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПК НОМЕР_3 , одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОПК НОМЕР_3 , одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №119 від 23.06.2021 року його було звільнено у запас відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» пункту 2 (у зв`язку із закінчення строку контракту). На дату звільнення вислуга років в Збройних Силах України та в Державній спеціальній службі на транспорті становила: календарна - 09 років 08 місяців 12 днів, пільгова - 01 рік 06 місяців 14 днів, загальна вислуга у пільговому обчисленні - 11 років 02 місяці 26 днів. При звільнені позивачеві не було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом про виплату такої одноразової грошової допомоги, проте, листом від 23.06.2021 року №324 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для її виплати, мотивуючи відсутністю у позивача необхідної для цього вислуги років - десять календарних років. Проте, на думку позивача, відповідач помилково вважає, що при визначенні права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», слід виходити саме з календарних років служби, без урахування пільгового обчислення строку вислуги, позаяк вищевказаною нормою закону встановлено, що для виплати означеної одноразової допомоги необхідна наявність вислуги10 років і більше, без зазначення, що така вислуга має обчислюватися саме у календарних роках, при цьому, поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги. За таких обставин, позивач вважає оскаржувану бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», незаконною та протиправною, та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12331/21, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 27.08.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

26.08.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби передбачена Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, та провадиться у разі наявності вислуги десять календарних років і більше на момент звільнення з військової служби. На дату звільнення ОСОБА_1 зі служби, а саме: 23.06.2021 року, його вислуга становила 09 календарних років та 08 місяців, що недостатньо для виплати йому одноразової допомоги при звільненні, указаної ним у рапорті від 22.06.2021 року про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. З огляду на викладене, у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні було відмовлено правомірно, підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258-262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій з липня 2017 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частині НОМЕР_1 (по строковій частині) від 23.06.2021 року №119 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника начальника командира монтажної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 08.06.2021 року №26 (по особовому складу) в запас Збройних сил України відповідно частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «А» пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту), визнано таким, що здав справи та посаду з направленням на військовий облік до Новокодацького РТЦК та СП міста Дніпра, та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

В зазначеному вище наказі також вказано що, станом на 23.06.2021 року вислуга років ОСОБА_1 в Збройних Силах України та в Державній спеціальній службі транспорту складає: календарна 09 років 08 місяців 12 днів, пільгова 01 рік 06 місяців 14 днів, загальна сума у пільговому обчисленні - 11 років 02 місяці 26 днів.

При цьому, судом встановлено, що 22.06.2021р. ОСОБА_1 звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 22.06.2021 року, в якому просив виплатити йому одноразову допомогу при звільненні.

Листом військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2021 року за вих. №324 позивачеві повідомлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, передбачена Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, виплачується у разі наявності вислуги десять календарних років і більше на момент звільнення з військової служби, тому оскільки на дату звільнення зі служби, а саме 23.06.2021 року, вислуга ОСОБА_1 становить 09 років і 08 місяців, це є недостатнім для виплати одноразової допомоги при звільненні, вказаної у рапорті від 22.06.2021 року про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 (далі - Постанова №393, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацами першим-четвертим пункту 10 Постанови №393 установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, за змістом правових норм частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець пов`язує наявність права військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з підставою звільнення (зокрема, у зв`язку із закінченням строку контракту) та за наявності у нього вислуги 10 років і більше.

При цьому, суд зазначає, що законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової тощо).

Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.05.2021 року у справі №1.380.2019.005965 (адміністративне провадження №К/9901/27812/20), яка відповідно до вимог ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом до спірних правовідносин.

Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17, від 21 квітня 2021 року №380/2427/20 та інших.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини другої статті 15 Законі №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням строку контракту, такі військовослужбовці мають право на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення позивача зі служби вислуга років останнього становить: календарна 09 років 08 місяців 12 днів, пільгова 01 рік 06 місяців 14 днів, загальна сума у пільговому обчисленні - 11 років 02 місяці 26 днів, тобто понад 10 років.

За таких обставин, враховуючи наявність у позивача станом на день звільнення зі служби (станом на 23.06.2021 року) вислуги років у Збройних силах України та в Державній спеціальній службі транспорту понад 10 років, висновки відповідача, викладені у листі від 23.06.2021 року за вих.№324, про відсутність у позивача необхідної вислуги років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, є неправомірними та такими, що не відповідають ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ та не узгоджуються з усталеною правовою позицією Верховного Суду щодо застосування зазначено норми права.

Посилання відповідача в обґрунтування відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, не враховуються виходячи із пріоритетності законів над підзаконними правовими актами.

Крім того, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №380/2427/20.

Виходячи, що право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у зв`язку із закінчення строку контракту визначено Законом №2011-ХІІ, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми цього закону.

За наведених обставин, відмова відповідача у нарахуванні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні із служби у зв`язку із закінченням строку контракту, яка оформлена листом від 23.06.2021 року №324, є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд зауважує, що права позивача у даному випадку порушено саме вищевказаною протиправною відмовою відповідача, оформленою листом від 23.06.2021 року №324, а не його бездіяльністю щодо не проведення нарахування і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, як зазначає позивач, а тому, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що оформлена листом від 23.06.2021 року №324, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на те, що із доказів наявних у матеріалах справи слідує, що на момент звільнення позивача зі служби вислуга років останнього становить: календарна 09 років 08 місяців 12 днів, пільгова 01 рік 06 місяців 14 днів, загальна сума у пільговому обчисленні - 11 років 02 місяці 26 днів, тобто понад 10 років, а відтак, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, через що відмова відповідача у нарахуванні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні із служби, оформлена листом від 23.06.2021 року №324, визнана судом протиправною та такою, що підлягає скасуванню, суд доходить висновку, що з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача слід задовольнити і його позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, яка передбачена ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОПК НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати відмову військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОПК НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлену листом від 23.06.2021 року №324.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОПК НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 27.09.2021р.

Суддя: О.М. Турова