Рішення № 103652430, 15.02.2022, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4812/20

Провадження № 2/727/393/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ЧЕРНІВЦІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Слободян Г.М.

за участю:

секретаря судового засідання Івасишин О.І., Стефанчук О.І.

сторін по справі:

позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Мельника З.В.

представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мар`яна І.С.

розглянувши за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ); до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (код ЄДРПОУ 20033533, місце знаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А) про стягнення матеріальних і моральних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення матеріальних і моральних збитків. Посилається на те, що 16.06.2019 року відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення БД №297499, відповідно до якого біля 15:10 год. вона керувала автомобілем Volrswagen-Tiguan н.з. НОМЕР_2 та рухалася у напрямку м. Чернівці і під час руху не переконалася, що це буде безпечно, тому допустила зіткнення з автомобілем Toyota-Auris н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , спричинила пошкодження двох автомобілів, чим порушила вимоги п.10.1 та 10.1 ПДР, за що наступає відповідальність за.ст.124 КУпАП. Зазначає, що під час розгляду адміністративної справи було проведено дві судові авто технічні експертизи, за результатами проведення яких було встановлено, що вона своїми одноосібними діями не мала технічної можливості уникнути ДТП і те, що таку можливість мала водій іншого автомобіля ОСОБА_2 , в діях якої вбачається невідповідність вимог пункту 12.3 ПДР. Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно неї було закрито. Вказує, що направила заяву -повідомлення про страховий випадок та заяву про страхове відшкодування ПАТ «СК «УНІКА», так як автомобіль яким керувала ОСОБА_2 був застрахований. Також нею було направлено скаргу керівнику Управління патрульної поліції в Чернівецькій області, в якій просила скласти протокол про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , однак, їй було рекомендовано звернутися за захистом своїх прав в судовому порядку.

Вважає, що невирішене у порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення питання наявності вини водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, повинно бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Стверджує, що її автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, в результаті чого їй завдано матеріального збитку у сумі 240000,00 грн. Аргументує, що так як під час пригоди оперативно керувала автомобілем марки Toyota-Auris н.з. НОМЕР_3 водій ОСОБА_2 , то за спричинену їй шкоду повинна відповідати вона особисто і страхова компанія, де був застрахований забезпечений керований нею транспортний засіб відповідно до страхового полісу №АО/3183620.

Аргументує доводи позову і тим, що має право на відшкодування і моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, як полягає у моральних переживаннях і душевних страждання, вона переживає через те, що у неї немає грошей на відновлювальний ремонт автомобіля, пошкодження автомобіля порушило її нормальні життєві зв`язки. Просить суд визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; стягнути з неї на її користь майнові збитки на загальну суму 141000,00 гривень, непокриті страховим відшкодуванням та немайнові збитки на суму 50000,00 гривень; стягнути з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на її користь майнові збитки покриті страховим відшкодуванням на загальну суму 99000,00 гривень; стягнути з ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» на її користь витрат за складання автотехнічної експертизи у сумі 3014,00 гривень, за складання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 42-2077 від 14.05.2020 року у сумі 2500,00 гривень, за надання професійної правничої допомоги адвоката у зв`язку з підготовкою цивільного позову у сумі 10752,00 гривень, витрат на сплату судового збору за подання заяви майнового характеру у розмірі 3063,00 гривень, за подання заяви немайнового характеру у розмірі 840,80 гривень.

Рух справи

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2020 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

14.07.2020 року відповідачем ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» скеровано до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги вважають не обгрунтованими та незаконними, посилаючись на те, що 23.02.2019 року між страховою компанією та ОСОБА_2 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3183620, предметом страхування за полісом є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу Toyota-Auris 2008, д.н.з. НОМЕР_3 , ліміт страхової суми за шкоду, заподіяну майну, становить 100000 грн., франшиза - 1000грн.; відносно водія ОСОБА_2 , яка керувала транспортним засобом Toyota-Auris 2008, д.р.н. НОМЕР_3 , в законному порядку не встановлено складу адміністративного правопорушення; зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не настала, тому у ПрАТ «СК «УНІКА» відсутні правові підстави для визнання даної події страховим випадком, та відповідно, для виплати страхового відшкодування позивачу; також зазначає, що наданий представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу не може допомогу вважатись належним доказом розміру суми, яка заявлена до стягнення і тому, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які належить стягнути підлягає зменшенню; просить в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «СК «УНІКА» відмовити в повному обсязі, розглядати справу без участі представника страхової компанії.

04.09.2020 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Мар`ян І.С. скеровано до суду відзив на позовну заяву, згідно із яким, позовні вимоги не визнають та вважають в їх задоволені слід відмовити з огляду на те, що, докази наведені позивачем є неналежними і недопустимими. Посилаються на те, що в порядку цивільного судочинства не здійснюється притягнення особи до адміністративної відповідальності. Зазначають, що 16.06.2019 року, ОСОБА_2 рухалася на своєму автомобілі зі сторони с. Магала, Новоселицького району, Чернівецької області в сторону м. Чернівці на швидкості 60-70 км/год. по крайній лівій смузі для руху та побачивши, як автомобіль під керуванням ОСОБА_1 почав здійснювати перестроювання з крайньої правої смуги для руху одразу на смугу для розвороту, ОСОБА_2 побачивши небезпеку натиснула на гальма, автомобіль дещо змістився лівіше, однак уникнути зіткнення не вдалось, оскільки автомобіль під керуванням ОСОБА_1 не надав їй перевагу в русі. Стверджує, що відповідно до висновку експерта №091 від 23 січня 2020 року, ОСОБА_1 мала технічну можливість своїми односторонніми діями уникнути ДТП, ОСОБА_2 не мала технічної можливості шляхом застосування своєчасного гальмування уникнути даної пригоди. Також зазначає, що посилання позивача на рішення суду у справі №720/1338/19, яким провадження у справі щодо неї за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого адмін. Правопорушення, не може бути доказом щодо вини ОСОБА_2 . Аргументує, що відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався, її вина в ДТП судовим рішенням не встановлена. Обгрунтовує, що постанова Новоселицького районного суду у справі №720/1338/19 по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не має преюдиційного значення для розгляду даної цивільної справи про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_2 стосовно якої не було ухвалено постанови суду з питань, визначених ст.61 ч.4 ЦПК України, зазначена вище постанова лише доводить відсутність складу адміністративного правопорушення ОСОБА_1 за обставин ДТП. Посилається, на те, що в матеріалах наданих до позовної заяви ОСОБА_1 не міститься жодних документів та доказів, які могли б засвідчити наявність вини ОСОБА_2 . Зазначають, що стосовно водія ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався, та позивачем не надано інших належних доказів встановлення її винуватості у вчиненні ДТП від 16.06.2019 року, як то вирок суду в кримінальній справі, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою б її було притягнуто до відповідальності за правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, тому в розумінні ст. 1166 та п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України вона не може бути визнана відповідачем. Також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували завдання моральної шкоди на суму 50000,00 грн., тому вважає, що вимоги на цю суму недоведені та не підлягають задоволенню. Разом з тим зазначає, що враховуючи те, що судом встановлено недопустимість експертного дослідження №172/19-29 від 27.06.2019 року, здійснене ОСОБА_3 , як доказу, а також те, що дане дослідження проводилось в межах адміністративної справи, стягнення коштів за його здійснення є не обгрунтованим та безпідставним. Також зазначає, що відсутність документально підтверджених витрат на правову (правничу) допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Просить суд призначити судову автотехнічну експертизу; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

16.09.2020 року позивачем ОСОБА_1 скеровано до суду відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , на момент здійснення ДТП, перед зміною напрямку руху і виїзду на смугу для розвороту, де стояв її автомобіль, не переконалася, що це буде безпечним і створила їй аварійну ситуацію і небезпеку для руху.

Стверджує, що працівник поліції на місці ДТП замість того, щоб скласти протокол про адміністративне правопорушення на водія ОСОБА_2 , під тиском її батька, який приїхав разом із працівниками поліції, склала незаконно протокол про адміністративне правопорушення відносно неї за порушення вимог п.10.1 та 104 ПДР, за що настає відповідальність за ст.124 КУпАП, в той час як саме водій ОСОБА_2 , а не вона змінила напрямок свого руху, а вона в момент зіткнення стояла саме на смузі для розвороту. Вважає, що складання адміністративного протоколу відносно неї було упередженим. Обгрунтовує, доводи окрім наведеного і тим, що оскільки її вини в скоєнні даної ДТП не було, вона, з метою прискорення розгляду адміністративної справи в суді, замовила дослідження обставин та механізму даної ДТП у сертифікованої державної експертної установи - Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Зазначає, що відповідно до висновку експертного дослідження від 27.06.2019 року №172/19-29 було встановлено, що пояснення водія ОСОБА_2 стосовно механізму розвитку ДТП про те, що зіткнення мало місце на її смузі руху, є технічно неспроможним, а її пояснення стосовно механізму розвитку ДТП про те, що місце зіткнення мало місце на смузі розвороту, є технічно спроможними; було встановлено, що місце зіткнення автомобілів відбулось на смузі для розвороту, а отже встановлення місця зіткнення дало можливість експерту сформувати висновок про вину водія ОСОБА_2 . Вважає, що не орієнтуючись в дорожній обстановці, не маючи водійського досвіду ОСОБА_2 переплутала смуги руху, замість того, щоб продовжувати рухатись по лівій смузі руху прямо в напрямку м. Чернівці виїхала на смугу для розвороту, яка не має продовження в прямому напрямку, де і стояв її автомобіль, що призвело до контакту з її автомобілем. Стверджує, що експертом було встановлено, що в даній дорожній обстановці вона своїми одноосібними діями не мала технічної можливості уникнути ДТП і навпаки, водій ОСОБА_2 мала технічну можливість уникнути даної ДТП і тільки в її діях вбачається невідповідність вимог пункту 12.3 ПДР, що з технічної точки зору перебувають в причинному звязку з настанням ДТП, тобто тільки її визнали винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. При цьому, зазначає, що під час розгляду адміністративної справи відносно неї у черговому судовому засіданні водій ОСОБА_2 , з метою затягування розгляду справи відносно неї, долучила до справи замовлений нею у приватного експерта Жупаненко О.В. висновок, який висновком не являється, а є дослідженням. Зазначає, що у вихідних даних експерт ОСОБА_6 , який не був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, посилається на пояснення водія ОСОБА_2 , яке суттєво відрізняється від пояснення, яке вона надала працівнику поліції; не погоджується із висновком експерта ОСОБА_7 . Зазначає, що Новоселицьким районним судом Чернівецької області було призначено нову судову експертизу та відповідно до висновку експерта №443-А від 18.12.2019 року в дорожній обстановці, у діях водія ОСОБА_2 вбачалися невідповідність вимогам п.12.3 ПДР, що перебуває в причинному зв`язку із настанням даної пригоди, а в її діях не вбачається невідповідність вимогам ПДР, тому постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП відносно неї закрито у зв`язку із відсутністю у її діях складу зазначеного правопорушення. Вважає, що не вирішено у порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення питання наявності вини водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, повинно бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства у зв`язку із даною справою. Стверджує, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Просить заявлені нею позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

18.08.2020 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Мар`ян І.С. скеровано до суду заперечення на відповідь на відзив. Вважає, докази, що наведені в якості обґрунтування позову вважає неналежними і недопустимими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. В порядку цивільного судочинства не здійснюється притягнення особи до адміністративної відповідальності. Вказує, що відповідно до висновку експерта №091 від 23 січня 2020 року, за умови виконання вимог п.п.1.5; 2.3(б); 9.2(б); 9.4; 10.1; 10.4 Правил дорожнього руху України, водій ОСОБА_1 мала технічну можливість своїми односторонніми діями уникнути даної пригоди, ОСОБА_2 не мала технічної можливості шляхом застосування своєчасного гальмування уникнути даної пригоди. Зазначає що 16.06.2019 року, водієм ОСОБА_1 , під час здійснення розвороту від правового краю проїзної частини дороги, була створена аварійна обстановка водію ОСОБА_2 , що стало причиною настання даного ДТП. Вважає, що вимога про стягнення з ОСОБА_2 компенсації моральної шкоди не може бути задоволена судом, оскільки відсутній сам факт заподіяння шкоди і наявності вини в діях ОСОБА_2 . Щодо стягнення з ОСОБА_2 , зазначає, що відсутність документально підтверджених витрат на правову (правничу) допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат; вважає, що розрахунок вартості наданої правової допомоги ОСОБА_1 є необґрунтованим, у зв`язку з чим вимога про стягнення з ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню. Зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 , оскільки в порушенні вимог ч.4 ст.177 ЦПК України, до неї не додано документ, що підтверджує сплату судового збору в частині стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02.07.2020 року закрито підготовче провадження у вищенаведеній справи та справу призначено до судового розгляду

18.09.2020 року відповідачем ОСОБА_2 скеровано до суду письмові пояснення, посилалася на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19.10.2020 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та в її інтересах представника, адвоката Мар`ян І.С. та призначено судову - автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищезазначену ухвалу суду задоволено частково, виключено з резолютивної частини ухвали абзац третій, що стосується вихідних даних; доповнено резолютивну частину ухвали суду абзацом наступного змісту: «Для проведення експертизи направити експерту матеріали цивільної справи №727/48/12/20 та копії матеріалів адміністративної справи №720/1338/19; в іншій частині ухвалу залишено без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.12.2020 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та в її інтересах представника, адвоката Мар`ян І.С., призначено судову автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи та надходження висновку до суду.

16.04.2021 року до суду надійшов висновок експерта №СЕ-19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи по спеціальності 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», виконаної по матеріалах цивільної справи №727/4812/20 та матеріалах адміністративної справи №120/1338/19.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.04.2021 року поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судове засідання.

Позиція сторін по справі.

Позивач ОСОБА_1 та в її інтересах представник, адвокат Мельник І.С. позовні вимоги про стягнення матеріальних і моральних збитків з відповідачів ОСОБА_2 та ПАТ «СК «УНІКА» підтримали, просили їх задовольнити. В наданому суду вступному слові ОСОБА_1 посилалася на обставини викладені в позові. Позиція в засіданні позивача була підтримана в її інтересах представником.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Мар`ян І.С. в наданому суду вступному слові заперечував позовні вимоги ОСОБА_1 , підтримав обставини, викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив. Просив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «СК «УНІКА», будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи не з`явився, в наданому відзиві на позовну заяву; просили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «СК «УНІКА» відмовити в повному обсязі та справу розглянути у відсутність представника відповідача ПАТ «СК «УНІКА».

Суд, вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши вступне слово сторін по справі, доповнення до пояснень відповідно представників сторін, зважає на наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України; ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Способи захисту визначені ст. 15,16 ЦК України. Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Досліджені безпосередньо в судовому засіданні докази по справі надані сторонами.

Судом, належними доказами по справі встановлено, 16.06.2019 року відносно позивача ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення БД №297499, відповідно до якого біля 15:10 год. вона керувала автомобілем Volrswagen-Tiguan н.з. НОМЕР_2 та рухалася у напрямку м. Чернівці і під час руху не переконалася, що це буде безпечно, тому допустила зіткнення з автомобілем Toyota-Auris н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , спричинила пошкодження двох автомобілів, чим порушила вимоги п.10.1 та 10.1 ПДР, за що наступає відповідальність за.ст.124 КУпАП. (т.1 а.с. 22)

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно висновку експертного дослідження за результатами проведення комплексного транспортно-трасологічного дослідження механізму і обставин дорожньо-транспортних пригод №172//19-29 від 27.06.2019 року, в діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність вимогам п.12.3 ПДР, однак своїми одноосібними діями вона не мала технічної можливості уникнути ДТП. В той же час, в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам п.п.10.1, 12.1 ПДР, що перебуває в причинному звязку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, оскільки вона мала технічну можливість уникнути зіткнення. (а.с. 27-51; 237-244, т.1)

Постановою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року у справі №720/1338/19 провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. (а.с.25-26, Т.1; 19-20, т.2)

Відповідно до заяви-повідомлення про страховий випадок (ДТП) та заяви про страхове відшкодування вбачається, що позивач ОСОБА_1 зверталася до ПАТ «СК «УНІКА» щодо надання дозволу на огляд її автомобіля для визначення розміру спричиненої їй матеріальної шкоди, визначення розміру спричинених їй матеріальних збитків та здійснення виплати їй матеріальної шкоди в межах ліміту страхування. (а.с.53-55, т.1) та відповідно до листа ПАТ «СК «УНІКА» №1820 від 10.041.2020 року, страхова компанія повідомила, що відсутні будь-які документи, що встановлюють цивільно-правову відповідальність у скоєнні даної ДТП водія забезпеченого транспортного засобу та відсутні правові підстави вважати її потерпілою стороною, оскільки цивільно-правова відповідальність не виникає, як і обов`язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування; однак у разі надання підтверджуючих документів щодо притягнення до адміністративної відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу, рішення буде переглянуто. (а.с.56, т.1)

Відповідно до скарги ОСОБА_1 від 19.03.2020 року вбачається, що вона зверталася до Патрульної поліції в Чернівецькій області щодо складання відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП та проведення службового розслідування відносно поліцейської роти №2 БУПП в Чернівецькій області капрала поліції Кошай С. (а.с.58-61, т.1) та Управління патрульної поліції в Чернівецькій області листом «Про розгляд звернення» від 06.04.2020 року №3-189/41/29/03 2020 повідомило ОСОБА_1 , що оскільки з дня вчинення правопорушення минуло три місяці, провадження по справі не може бути розпочате у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП; застосувати до поліцейського дисциплінарне стягнення не вбачається за можливе у зв`язку із тим, що з дня вчинення дисциплінарного проступку минуло понад шість місяців. (а.с. 62-63, т.1)

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №42-2077, проведеної на замовлення позивача ОСОБА_1 оцінювачем ОСОБА_8 , вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля Volrswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 , на дату оцінки, становить 240000,34 грн.(а.с.64-90, т.1)

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27.08.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково, а постанову Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року змінено. Виключено із її мотивувальної частини посилання на висновок експертного дослідження №172/19-29 від 27 червня 2019 року. В решті постанову Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02.03.2020 року залишено без змін. (а.с. 155-157, т.1; 21-23, т.2)

Згідно висновку експерта по результатам проведення судової автотехнічної експертизи №091 від 23.01.2020 року, водієм автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN ОСОБА_1 , яка всупереч вимог п.п.1.5; 2.3(д); 9.2(б); 9.4; 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України здійснила розворот від правого краю проїзної частини дороги, була створена аварійна обстановка водію автомобіля TOYOTA AURIS ОСОБА_2 , що стало причиною настання даного ДТП. ( а.с.187-197, т.1)

Згідно висновку експерта №443-А від 18.12.2019 року, водію автомобіля VOLKSWAGEN TIGUAN ОСОБА_1 , необхідно було керуватися вимогами дорожніх знаків 5.16. «Напрямок по смугах», 5.26 «Місце для розвороту» та пунктів 10.1 і 10.4 Правил дорожнього руху України; водію автомобіля TOYOTA AURIS н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_2 , необхідно було діяти і відповідності з вимогами п.12.3 ПДР. (а.с.2-18, т.2)

Згідно висновку експерта (а.с.76-87, т.2) Львівського науково-дослідного експертного криміналістичного центру №СЕ-19/114-21/1246-ІТ від 09.04.2021 року за результатами судової інженерно-транспортної експертизи по спеціальності 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», виконаної по матеріалах цивільної справи №727/4812/20 та матеріалах адміністративної справи №720/1338/19, встановлені висновки про те, що в дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі, водій автомобіля Toyota-Auris р.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_2 повинна була керуватись вимогами п.п. 12.3 чинних ПДР. В даній дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі, водій автомобіля «Volkswagen-Tiguan р.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 повинна була керуватись вимогами п.п. 10.1, 10.3 та 10.4 чинних ПДР. При технічно спроможному механізмі даного зіткнення, за умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris р.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем «Volkswagen-Tiguan р.н.з. НОМЕР_2 на відстані 30 м., у водія ОСОБА_2 не було технічної можливості зупинити керований автомобіль до місця зіткнення, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування; За умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем «Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на відстані 66,7... 77,8 м., у водія ОСОБА_2 була б технічна можливість зупинити керований автомобіль до місця зіткнення, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування. В даній дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі, у водія автомобіля «Volkswagen-Tiguan р.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 була технічна можливість попередити настання зіткнення з автомобілем Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 і ця можливість визначалась виконанням нею вимог п.п. 10.1 та 10.4 чинних ПДР для отримання яких у неї не було завад технічного характеру.

В даній дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі: за умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем «Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на відстані 30 м., то в такому разі відповісти на питання щодо відповідності (невідповідності) дій водія ОСОБА_2 вимогам чинних ПДР не надається можливим, так ж це виходить за межі компетенції експерта, по причині перебування цього водія в умовах аварійної ситуації.

За умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем «Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на відстані 66,7...77,8 м., то в такому разі в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 12.3 чинних ПДР, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням даного зіткнення.

В даній дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі, в діях водія ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п.п. 10.1 та 10.4 чинних ПДР, які знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням даного зіткнення.

В даній дорожній ситуації, при технічно спроможному її механізмі: за умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на відстані 30 м., причиною настання даного зіткнення з технічної точки зору стали не відповідають вимогам п.п. 10.1 та 10.4. чинних ПДР, дії водія автомобіля «Volkswagen-Tiguan р.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , які виразились в тому, що вона здійснила маневрування керованого автомобіля з невизначеного для цього положення, не надавши при цьому переваги в русі автомобілю Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 , чим створила його водію аварійну ситуацію;

За умови виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_2 в той момент, коли керований нею автомобіль Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 знаходився до місця зіткнення з автомобілем Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 на відстані 66,7...77,8 м., причиною настання даного зіткнення з технічної точки зору стали, як не відповідають вимогам п.п. 10.1 та 10.4. чинних ПДР, дії водія автомобіля Volkswagen-Tiguan р.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , які виразились в тому, що вона здійснила маневрування керованого автомобіля з невизначеного для цього положення, так і не відповідають вимогам п.п. 12.3 чинних ПДР, дії водія автомобіля Toyota-Auris д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_2 , які проявились в тому, що вона не вжила заходів до застосування своєчасного екстреного гальмування

Разом з тим, встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Задобрівської І.С. Volkswagen-Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 застрахована в ПАТ «Страхова компанія «АРКС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/3468354. (а.с.19-20 т3)

16.01.2020 року ОСОБА_9 звернулася до ПрАТ «СК «АРКС» із заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі якої їй було здійснено виплату у розмірі 62570,49 грн. В грудні 2020 року ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до суду про стягнення з ОСОБА_9 про повернення безпідставно набутого майна Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.03.2021 року позов було задоволено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 09.06.2021 року у справі №727/10780/20 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_9 . Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 березня 2021 року скасовано. В позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_9 про повернення безпідставно набутих коштів відмовлено. (а.с.13-21, т.3)

Відповідно до листа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру «Про розгляд скарги» №19/21-28240/З-99 від 08.10.2021 року вбачається, що з метою перевірки інформації, викладеної у скарзі ОСОБА_1 щодо ймовірного порушення вимог нормативно-правових актів, які регламентують судово-експертну діяльність під час складання Лехів Назаром висновку експерта від 09.04.2021 року № СЕ-19/114-21/1246-ІТ, за дорученням голови Експертно-кваліфікаційної комісії МВС від 07.10. 2021 №19/21-28158-2021 відкрито дисциплінарне провадження. (а.с.92-93, 95-102, т.2).

Відповідно до листа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру «Про результати розгляду звернення» №19/12-31646/З-99 від 09.11.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про те, що наказом Львівського НДЕКЦ МВС від 28.08.2021 року №133 о/с ОСОБА_10 було звільнено, та роз`яснено ст.ст. 76, 89, 110 ЦПК України. (а.с.94, т.3).

Також в судовому засіданні в повному обсязі було досліджено витребувану з архіву Новоселицького районного суду Чернівецької області справу 720/1338/19, провадження 3/720/1/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП (т.4)

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вимогами ст. 129 Конституції України,ст. 10 ЦПК України, визначено - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо заявлених позовних вимог в частині визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП суд із урахуванням доводів сторін, наданих пояснень та доводів викладених у відзиві а також досліджених доказів, зважає на наступне.

Статтею 1 ЦПК України, визначено, що цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно п.1 ч.1 ст. 231 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються: районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Усталено практикою Європейського суду (рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції») сформовано, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий суд та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.

Особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних обставин (правова позиція Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15; від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17; від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15).

Законодавцем визначено, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позовні вимоги, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Законодавчо не визначено, що в порядку цивільного судочинства можливо притягнути особу до адміністративної відповідальності

Ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці. Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12). Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Отже, виходячи з наведеного, суд вважає, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відповідача ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають.

З урахуванням досліджених вище доказів по справі в їх сукупності та позицій сторін доводів представників сторін в частині стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 та ПАТ Страхова компанія «Уніфка», суд приходить до наступного.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності відповідно до вказаної норми закону, необхідна наявність складу правопорушення - наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Таким чином, законодавець пов`язує настання цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки з наявністю вини особи, яка цю шкоду завдала.

Згідно п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч.ч. 2,5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату. Таким чином, законодавець пов`язує настання цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки з наявністю вини особи, яка цю шкоду завдала.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч.2 ст. 1166 ЦК), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК),п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК) потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до п.4. Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно п.6. Постанови особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Правові позиці, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, за результатами розгляду якої Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше висловлених Верховним Судом України висновків про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, зокрема договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статей 76,81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такі випадки встановлені, зокрема, статтею 82 ЦПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування. Згідно з частинами четвертою, шостою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Згідно ч.2 ст.614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Посилання позивача на рішення у справі №720/1338/19, якою провадження у справі щодо неї за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого адмін. правопорушення не може бути доказом та підставою вважати виною та відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Новоселицького районного суду провадження по справі у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні вказаної ДТП закрито на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП. Відносно відповідача по справі та іншого учасника ДТП - ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення не складався, її вина в ДТП судовим рішенням не встановлена.

За таких обставин, постанова Новоселицького районного суду у справі №720/1338/19 по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не має преюдиційного значення для розгляду даної цивільної справи про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_2 стосовно якого не було ухвалено постанови суду з питань, визначених ст.61 ч.4 ЦПК України, зазначена вище постанова лише доводить відсутність складу адміністративного правопорушення ОСОБА_1 за обставин ДТП.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що хоча і провадження по справі відносно неї закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, але при цьому в постанові зазначено, про порушення ПДР вчинені ОСОБА_2 , на може бути аргументом у справі, оскільки зазначений висновок не замінює судового рішення, виключно яким в силу ст.62,124 Конституції України встановлюється винуватість особи, в тому числі у вчиненні адміністративного правопорушення.

Такий висновок суду узгоджується із загально правовим та процесуальним значенням презумпції невинуватості, який хоча і сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Як передбачено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий суд та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.

Так, особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних обставин (аналогічна усталена правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15; від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17; від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1, 2 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині 6 ст.81 ЦПК України чітко встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, чого у суду по суті просить сторона позивача, оскільки нею жодними належними та допустимими доказами не було доведено факту наявності вини у діях відповідача ОСОБА_2 .

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд.

За правилами ст.284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини. А, тому у суду немає жодних підстав для визначення вини кожного з учасників ДТП від 16.06.2019 року, яка відповідно до п.3 ч.1 ст.1188 ЦК України може бути визначена лише за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди.

Правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності регулюються законом України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон).

Згідно ст. 1 Закону «потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу».

Статтею 6 Закону встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або іншій третій особі. Відповідно до ст. 1194 ЦК України - особа, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зокрема, у правовій позиції ВСУ, викладеної як додаток до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2014 року № 6-49цс14 вказано, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, таке ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Факт настання відповідальності осіб за вчинення ними певних правопорушень встановлюється в судовому порядку (постанова, рішення, вирок суду). Згідно зі ст. 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення органами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення є районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді). Відповідно до Постанови Новоселицького районного суду Чернівецької області, що розглядав справу про адміністративне правопорушення по факту дорожньо-транспортної пригоди 16.06.2019 р., суд закрив відносно ОСОБА_1 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Судом за матеріалами справи, як вже зазначалося вище, відносно відповідача, як водія, ОСОБА_2 , яка керувала 16.06.2019р. транспортним засобом «Тоуоіа Аигіз», д.р.н. НОМЕР_3 , в законному порядку не встановлено складу адміністративного правопорушення (суб`єктивної та об`єктивної його сторін). Вина ОСОБА_2 , яка є однією з обов`язкових ознак адміністративного правопорушення, не встановлена жодним документом у порядку кримінального або адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, про що було надіслано відмову у виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не настала, тому у ПрАТ «СК «УНІКА» відсутні правові підстави для визнання даної події страховим випадком, та відповідно, для виплати страхового відшкодування Позивачу.

Щодо витрат на проведення експертного автотехнічного дослідження.

Слід зазначити, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено такого виду страхового відшкодування, як відшкодування витрат на проведення експертного автотехнічного дослідження.

Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Отже, суд за сукупністю досліджених доказів по справі, вважає, що і в задоволенні наведених вище вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

В частині заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд за сукупністю досліджених доказів по справі, зважає на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві, згідно зі ст.137 ЦПК України, позивачем має бути зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

За положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

У відповідностідо ч.1, ч.2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтуєтьсяна всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено відсутність розрахунку моральної шкоди та ОСОБА_1 не надано жодного доказу щодо обґрунтування заявленої позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, а також не сплачено судовий збір за заявленою вимогою.

В позовній заяві, окрім наведених вище вимог, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 та ПАТ «Страхова компанія «Уніка» на її користь судові витрати в розмірі 20169,80 грн., з яких: на складання автотехнічної експертизи - 3014,00 грн.; за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №42-2077 від 14.05.2020 року - 2500,00 грн.; за надання професійної правничої допомоги адвоката у зв`язку із підготовкою цивільного позову в сумі - 10 752,00 грн.; витрати на сплату судового збору в сумі 3063,00 грн. та 840,80 грн.

Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України, зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України, у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Судом установлено, що відповідно до постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року у справі №720/1338/19, експертне дослідження №172/19-29 від 27 червня 2019 здійснене ОСОБА_3 є недопустимим доказом, оскільки експерт Даневич С.С. не був попереджений про кримінальну відповідальність. Копію рішення додаю до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до правової позиції викладеній Великої Палати ВСУ від 18 грудня 2019 року (справа № 522/1029/18), висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду. Отже, недопустимість експертного дослідження №172/19-29 від 27 червня 2019 здійсненого ОСОБА_3 як доказу, встановлена судом, а отже, стягнення коштів за його здійснення за позовною вимою позивача є безпідставним.

Ст. 133 ЦПК України, встановлює те, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. В прохальній частині позову дана сума зазначена як «немайнові збитки», а судовий збір сплачено як за позовну заяву немайнового характеру в сумі 840,80 грн. Звертаю увагу на те, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Моральна шкода позивачем оцінена в грошовій вартості, що є за своєю суттю майновою вимогою. Вказане є тотожним з правовим висновком викладеним в постанові Пленуму Касаційної палати ВСУ від 04 квітня 2018 року у справі № 363/1741/16-ц.

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви про стягнення моральної шкоди, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до позовної заяви та поданих до неї документів, позивачем сплачено лише 840, 40 грн., що становить 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно п. 8 ст. 141 ЦПК, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Також, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті ЗО Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За своєю юридичною природою, договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, зміст якого розкривається главою 63 ЦК України і за загальним правилом, перед його укладенням сторони користуються свободою розсуду щодо визначення його умов, однак з врахуванням, серед іншого, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 6, 627 ЦК України).

Згідно матеріалів справи, професійна правнича допомога надана позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 03 травня 2020р., укладеного між Позивачем та адвокатом Мельник З.В. і за умовами якого вартість послуг, а також порядок оплати наданої правової допомоги за даним договором встановлюється розрахунком, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно розрахунку до договору, вартість послуг в загальному становить 768 грн. за одну годину роботи, а згідно розрахунку робіт (наданих послуг), правнича допомога адвоката полягала в правовому аналізі наявних доказів (документів) по справі, опрацюванні законодавчої бази, формуванні правової позиції по веденню справи та вибір стратегії, аналізі судової практики - в сукупності вартістю 3 072 грн., складення позовної заяви тривалістю 4 год. та вартістю 3 072 грн.. При цьому, суд звертає увагу, що послуга «вивчення та правовий аналіз матеріалів справ» не лише не передбачені договором про надання професійної правничої допомоги, а взагалі, не може вважатись видом професійної правничої допомоги, оскільки адвокат, виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності зобов`язаний самостійно підвищувати свій професійний рівень, а не аналізувати законодавство і судову практику на підставі договору безпосередньо при наданні правової допомоги клієнту. розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги не містить основних реквізитів, таких як місце та дата його видачі, посилання на конкретну цивільну справу в межах якої здійснюється надання правової допомоги, який саме вид процесуальних документів було підготовленого, участь в яких саме засіданнях відбулось, що в підсумку свідчить про сумнівність належності даного розрахунку до цивільної справи, в межах якої вимагається відшкодування витрат на правничу допомогу.

Позивачем наведені вище вимоги закону не дотримано, ОСОБА_1 , заявляючи позовну вимогу про стягнення на її користь витрат за надання правничої допомоги не надала суду доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, - документу, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги

Згідно з правовою позицією, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються позивачі, як учасники справи, як на підставу заявлених вимог, оцінивши належність доказів, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Виходячи з наведеного, на підставі ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 237, 240, 979-985, 988 - 993, 999, 1194 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 9, 21, 22, 39, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 206, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальних і моральних збитків, зокрема: визнанні ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; стягненні з ОСОБА_2 на мою користь майнових збитків на загальну суму 141000,00 гривень, непокритих страховим відшкодуванням та немайнових збитків на суму 50000,00 гривень; стягненні з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_1 майнових збитків покритих страховим відшкодуванням на загальну суму 99000,00 гривень; стягненні з ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_1 витрат за складання автотехнічної експертизи у сумі 3014,00 гривень, за складання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 42-2077 від 14.05.2020 року у сумі 2500,00 гривень, за надання професійної правничої допомоги адвоката у зв`язку з підготовкою цивільного позову у сумі 10752,00 гривень, витрат на сплату судового збору за подання заяви майнового характеру у розмірі 3063,00 гривень, за подання заяви немайнового характеру у розмірі 840,80 гривень, - відмовити.

Повний текст рішення суду складено 28.02.2022 року.

Суддя Слободян Г.М.