Рішення № 103651329, 10.03.2022, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/10464/21 2/303/2525/21 ряд.стат.звіту №75

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2022 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі : головуючого-судді Монич В.О. при секретарі Годьмаш О.В. з участю : позивача ОСОБА_1 представник відповідача ОСОБА_2 . Справа №303/10464/21 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ :

10 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заявлені вимоги мотивує тим, що 07.12.2021 року наказом начальника депо Козак М. № 520 його було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати. Вказаний наказ вважає незаконним та таким, що порушує його конституційне право на працю, обмеження якого можливе лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану і є дискримінаційним, так - як він знаходиться у гіршому становищі ніж інші працівники. Посилається на відсутність у трудовому договорі та посадовій інструкції зобов`язань щодо щеплення проти СОVID-19 чи надання довідок. Зазначає, що щеплення проти СОVID-19 не включено до календаря щеплень, а на заяву позивача про надання можливості за рахунок роботодавця проходити ПЛР тестування щодо підтвердження негативного результату щодо хвороби СОVID-19 йому було відмовлено. Крім того, позивач не відмовляється від вакцинації, а лише хоче дочекатися офіційних результатів щодо підтвердження ефективності та безпечності вакцини.

Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.01.2022 року, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідач отримав 02.02.2022 року.

22.02.2022 року відповідачем регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» подано відзив на позов, в якому просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. 25.11.2021 року позивачу був наданий лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, який було ним підписано. 28.12.2021 року позивачем відповідачу було направлено заяву та лист із запереченнями і відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення. Наказом від 07.12.2021 року № 520 позивача було відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. При цьому позивачем не надано доказів які б засвідчували здійснення щеплення, або наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного щеплення. Відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена Переліком затвердженим наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153та які відмовляються, або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до ст..46 КЗпП України, ч.2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст.5 ЗУ «Про державну службу», крім тих які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації виданий закладом охорони здоров`я. Посада позивача підпадає під дію вищевказаного Порядку. З огляду на це наказ відповідає вимогам діючого законодавства. Крім того, позивач має право реалізувати передбачене Конституцією право на працю на будь якому іншому підприємстві, установі, організації у період відсторонення його від основного місця роботи. Вважають, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав звернувшись з позовом до відповідача, оскільки він посилається на невідповідність Конституції норм законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 , а отже мав звернутися до адміністративного суду з позовом про визнання незаконним нормативно-правового акту, який порушує його права. В даному випадку відповідачем не порушуються права позивача, а виключно виконуються вимоги чинного законодавства.

16.02.2022 року позивачем подано відповідь на відзив в якому зазначив, що викладені у відзиві аргументи відповідача не спростовують позовні вимоги. Трудовим договором і посадовою інструкцією не передбачено і не обумовлено зобов`язань щодо щеплення проти СОVID-19 чи надання довідок. Постановча частина спірного наказу містить примусовий та дискримінаційний характер, оскільки позивач перебуває в гіршому становищі ніж інші працівники, які не вакциновані, але продовжують працювати. Обмеження права на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану. Спірний наказ суперечить ЗУ «Про захист від інфекційних хвороб» оскільки щеплення проти СОVID-19 не включено до календаря щеплень. Відповідачем не доведено, що позивач за характером своєї роботи чи станом здоров`я становить небезпеку поширення інфекції. Крім того, відповідач не направляв позивача на попередній медичний огляд. Відсутність у працівника підтверджуючих документів про вакцинацію від СОVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації не є законною підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати визначених ст..46 КЗпП України. Факт відмови чи ухилення позивача від профілактичного щеплення не було зафіксовано відповідачем у встановленому порядку. Наказ про відсторонення від роботи працівників за підписом голови правління АТ «Укрзалізниця» не видавався. Таким чином, відповідачем порушено порядок встановлений статутом АТ «Укрзалізниця» в частині порядку та компетенції видачі наказу про відсторонення позивача від роботи, що призвело до порушення трудових праві позбавило його засобів до існування.

25.02.2022 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив в яких посилалися на дублювання позивачем мотивів позовної заяви. Також зазначили, що у відповідача відсутній обов`язок фіксації факту відмови від профілактичного щеплення. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Позивачем не надано жодних документів, які передбачені законодавством для виплати йому допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Доводи позивача про те, що відсторонення від роботи працівників у випадках ухилення від обов`язкового щеплення проводиться виключно на підставі подання головного державного санітарного лікаря або його заступника, не заслуговують на увагу оскільки дані норми не стосуються оскаржуваного наказу. Також, не заслуговують на увагу доводи позивача про порушення порядку встановленого статутом АТ «Укрзалізниця» в частині порядку та компетенції видачі наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки такий наказ підписано начальником виробничого підрозділу «Моторовагонне депо Львів» Миколою Козаком, який діє на підставі довіреності від 10.12.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді бригадира (звільненого) підприємства залізничного транспорту, що підстверджується копією трудової книжки (а.с.12-13).

25.11.2021 року позивача письмово, під підпис, ознайомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153. Згідно даного листа-ознайомлення, до 08.12.2021 року просили надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або висновку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень (а.с.15-16).

07.12.2021 року наказом начальника виробничого підрозділу «Моторовагонне депо Львів» Козак М. № 520 Темете В.Д. відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати (а.с.14).

28.12.2021 позивачем подано начальнику виробничого підрозділу «Моторовагонне депо Львів» Козаку М. заперечення щодо незаконності його відсторонення від роботи (а.с.17).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

При цьому передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров`я України (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом Міністерством охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Так на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники: підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято згідно Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 у наказі № 520 від 07.12.2021 стало посилання на лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, при цьому начальник депо у своїх діях при відстороненні позивача керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Враховуючи це, посилання відповідача у наказі № 520 від 07.12.2021 року як на підставу для відсторонення позивача від роботи на лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III.

Крім того, спірний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Разом з цим, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від по суті містить вимогу працівнику до 08.12.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або висновку лікаря про протипоказання до проведення профілактичних щеплень, що по суті свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо. Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 проголошує: «1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб».

Вирішуючи даний спір, суд із врахуванням вимог Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод, які полягають в обов`язку держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини, у разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідач, вручивши позивачу лист-ознайомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та відсторонивши останнього від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивачки відбулося.

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом учасниками освітнього процесу.

З огляду на вищенаведене, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині скасування наказу № 520 від 07.12.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати.

При цьому суд не приймає до уваги позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оскільки вона суперечить обставинам, встановленим судом у судовому засіданні.

Крім того, у своїх запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що наказ про відсторонення від роботи підписаний уповноваженою особою - Козак М., який діє на підставі довіреності від 10.12.2021 року (копії довіреності суду не надано), однак наказ про відсторонення № 520 видано 07.12.2021 року, тобто за три дні до видачі довіреності.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд констатує наступне. За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення - 09.12.2021 до часу поновлення його на роботі 05.03.2022 року, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Слід зазначити, що дані щодо середньоденної та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 беремо за 2 місяці до незаконного відсторонення позивача, тобто до 09.12.2021.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 був відсторонений від роботи 09.12.2021 року і відповідно до довідки про доходи № 286 від 28.12.2021 року (а.с.20) за останні два місяці, що передували відстороненню ОСОБА_1 сукупно отримав 23 466,70 гривень, середньоденна зарплата становить 23 466,70:42 (робочі дні за жовтень-листопад) = 558,73 гривень.

З урахуванням того, що позивача відсторонено від роботи 09.12.2021 року і відсторонення тривало по 05.03.2022 року, то загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється починаючи з 09.12.2021 по 05.03.2022 включно і складає 58 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків виховательки складає 32 406,34 гривень (558,73 грн х 58 днів) і підлягає стягненню з відповідача.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 908 гривень.

Керуючись ст.ст.12, 19, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст.2, 46, 235 КЗпП України, суд, - У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ від 07 грудня 2021 року за №520 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження : 03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 39 979 (тридцять дев"ять тисяч дев"ятсот сімдесят дев"ять) грн. 69 коп. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження : 03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляцйної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець АДРЕСА_2 ;

Відповідач : акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, поштовий індекс - 03150.

Головуючий В.О.Монич