Рішення № 103647756, 01.03.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8031/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання - Курбатова Д.Л.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 27.03.2004 року вона ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .

Від даного шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини відповідач покинув сімю та припинив будь-які контакти.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 липня 2006 року шлюб між нею ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано, малолітню доньку залишено проживати разом з ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 який є батьком ОСОБА_3 участі в утриманні дитини не приймає, аліменти не сплачує, нехтує своїми батьківськими обов`язками. Донька не отримує жодних проявів піклування від батька щодо її фізичного та духовного розвитку, спільних інтересів задля культурного розвитку та набуття знань та навичок не заводив, участі в створенні умов для отримання донькою освіти не приймав.

На думку позивача вказане свідчить про те, що батько малолітньої ОСОБА_3 ухилився від її виховання.

Позивач зазначає, що вихованням доньки займається вона самостійно, з її боку жодних перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною не вчинялось, та як розуміла значення участі батька для здорового психічного розвитку доньки та розвитку здатності дитини знайти своє належне місце в соціумі.

Позивач зазначає, що вина відповідача по невиконанню своїх обов`язків у вихованні доньки полягає в тому, що він не піклується про її фізичний та духовний розвиток, про її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не приймає участі у забезпеченні необхідним, медичним доглядом, лікування, не спілкується бодай би в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, а тому посилаючись на викладене, просить суд ухвалити рішення, яким: позбавити гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав віднсно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися. Від представника позивача надійшла на адресу суду заява про розгляд справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не зявився будучи належним чином повідомлений про дату час і місце розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив. В матеріалах справи наявна нотаріально-посвідчена заява ОСОБА_2 відповідно до якої проти задоволення позову не заперечує та просить суд провести розгляд справи у підготовчому судовому засіданні без його участі.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради в судове засідання не зявився. Надав суду клопотання відповідно до якого просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в межах наданого висновку. Проти прийняття заочного рішення не заперечує.

Відповідно до ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову на підготовчому судовому засіданні.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно зі ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі і у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

У даній справі відповідач визнав позов повністю.

Судом встановлено, що визнання позову відповідає закону.

Визнання позову відповідачем не порушує права інших осіб, а тому в зв`язку з безумовним визнанням позову відповідачем , суд ухвалив рішення у підготовчому засіданні та доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У даній справі заходи забезпечення доказів та забезпечення позову судом не застосовувалися.

Провадження у справі ухвалою суду не зупинялося, а тому не було підстав для його поновлення.

Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з влас-ної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 27.03.2004 року.

За час шлюбу у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 виданого 01.03.2013 року повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду УМРУЮ у Закарпатській області.

У свідоцтві про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком значиться ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 липня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано. Даним судовим рішенням визначено місце проживання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки щомісячно.

Предметом розгляду органу опіки та піклування Ужгородської міської ради було питання виконання ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому № 1262/23/02-19 від 15.11.2021 року враховуючи інтереси неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчий комітет Ужгородської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав гр. ОСОБА_2 , відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також вищевказаним висновком встановлено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виховання доньки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її навчання, підготовку до самстійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних нор моралі: не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 видного 02.09.2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Ужгороді Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_3 , 22.06.2005 року змінила своє прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_3 ».

Окрім цього, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дудись В.Н. 02.07.2021 року згідно якої , він відмовляється від батьківських прав щодо своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці…».

Зокрема відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватись з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її психічний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти , готувати її до самостійного життя.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання одного з них окремо від дитини, не впливає на об`єм їх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Всупереч закону та моральним засадам суспільства відповідач жодного з покладеного законом на батьків обов`язків не виконує, хоча дитина за своїм віком потребує цього.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини є підставою передбаченою п.2 ч. 1 ст. 164 СК України позбавлення батьківських прав.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення поновлення батьківських прав", особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Ухилення від виконання батьківських обов`язків має місце тоді, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків.

Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави- учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовими рішеннями, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч.8, ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За змістом ст.18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідач впродовж тривалого час вихованням малолітньої доньки не займається, не виявляє інтересу до її життя, не виявляє бажання до спілкування з нею.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідач добровільно відмовився від батьківських прав та обов`язків щодо своєї дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

За приписами ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідач жодних доказів на спростування доводів позивача не надав, а навпаки визнав позовні вимоги і не заперечив проти їх задоволення, що, на думку суду, свідчить про його байдуже ставлення до його малолітньої доньки.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню своєї доньки, а тому, з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості , зважаючи на визнання відповідачем позовних вимог , суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно п.1 ч.1 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо його виховання.

Разом з тим, слід роз`яснити відповідачу , що згідно ч.2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 7, 150, 155, 164-166, 191 СК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачену нею суму судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації : АДРЕСА_1 );

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради - (місце знаходження : 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3)

Дата складання повного тексту судового рішення - 10.03.2022 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца