Рішення № 103637495, 09.03.2022, Тернопільський окружний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1368/19

09 березня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Управління УМВС України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство Внутрішніх Справ України про визнання протиправним та скасування наказу, скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання розглянути кандидатуру для зайняття рівнозначної посади, зобов`язання відповідача провести перерахунок вислуги років, стягнення компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, зобов`язання перерахувати заробітну плату, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (надалі, відповідач - 1), Управління УМВС України в Тернопільській області (надалі, відповідач - 2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство Внутрішніх Справ України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Тернопільській області від 15.04.2019 року №4 о/с "По особовому складу";

2) скасувати протокол від 15.03.2019 року комісії ГУНП в Тернопільській області;

3) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію";

4) зобов`язати ГУНП в Тернопільській області прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в кримінальну поліцію ГУНП в Тернопільський області та видати з цього приводу відповідний наказ.

5) зобов`язати УМВС України в Тернопільській області провести перерахунок вислуги років у відповідності до особової справи позивача і після звільнення зі служби УМВС України у Тернопільській області 07.08.2015 року з вислугою 15 років 05 місяців 02 дні, дорахувати до вислуги років строк служби поновленого судами, який становитиме 19 років 01 місяць 21 день;

6) стягнути з УМВС України в Тернопільській області на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017 р.р. та компенсацію за час затримки виплати;

7) зобов`язати УМВС України в Тернопільській області перераховувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років;

8) стягнути з УМВС України в Тернопільській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 16.01.2019 року по 11.02.2019 року та з 16.04.2019 року про час винесення рішення у справі;

9) зобов`язати УМВС України в Тернопільській області перерахувати заробітну плату з 12.02.2019 року по 15.04.2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році.

Позов обґрунтований тим, що на думку позивача, відповідно до п. 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", пункту 64 "Г" Положення №114, наказ УМВС України в Тернопільській області від 15 квітня 2019 року № 4 о/с є протиправним та суперечить чинному законодавству. Просить врахувати, що відповідачем не враховані вимоги п. 9 розділу XI Закону і не запропоновано жодної посади в ГУНП України в Тернопільській області. Вважає, що відповідачем проведено звільнення без урахування вимог абзацу "г" пункту 64 Положення №114, де визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється, зокрема, через скорочення штатів та з деталізацією процедури звільнення за скороченням штатів відповідно до норми Кодексу законів про працю України, для реалізації права подальшого використання позивача на службі в ГУНП України в Тернопільській області, які регулюють саме дані правовідносини. Крім цього, позивач зазначає, що відповідно до статті 40 та статті 42 КЗпП України, допускається звільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення працівника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі, та вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України. Так, на думку позивача, відповідач своїми діями постійно ігнорував виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 року про поновлення на службі в УМВС України в Тернопільській області та зобов`язання ГУНП в Тернопільській області відповідно до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" розглянути кандидатуру ОСОБА_1 щодо зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Позивач зазначає, що 15.03.2019 року комісія ГУНП в Тернопільській області відмовила ОСОБА_1 у зайнятті посади зазначеної в Постанові, а тому протокол комісії є протиправним і підлягає скасуванню. Також, позивач вважає, що відповідач у Наказі УМВС №4о/с про звільнення не зараховано трудовий стаж, невірно вказано вислугу років на день звільнення - 15р., 10міс., 25дн., що відрізняється від відомостей про роботу внесених у трудову книжку.

Такі дії, на думку позивача, свідчать про порушення п.2 Постанови КМУ № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей". Просить врахувати, що за підсумком календарна вислуга позивача із урахуванням попереднього стажу повинна становити - 19р. 01м. 21дн. Позивач вказує, що відповідач при звільненні не провів остаточного розрахунку в частині грошової компенсація за невикористану відпустку за 2015р, 2016р.,2017р. згідно з абз. 2 п. 56 Положення № 114. Звернув увагу суду на тому, що ліквідаційною комісією не перераховано одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який станом на 07.08.2015 року становив 15 повних років, станом на 15.04.2019 мав становити 18 років, так само як і відповідач не провів нарахування і не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу протягом часу затримки виконання Постанови суду від 15.01.2019р. Крім цього, зазначив, що під час перебування позивача у розпорядженні УМВС України в Тернопільській області ліквідаційною комісією прийнято рішенні виплатити заробітну плату позивачу за два місяці з 12 лютого по 15 квітня 2019 року в сумі 2872.02 грн., що є протиправним, оскільки така сума є значно нижчою, ніж мінімальна заробітна плата встановлена п.5 ст. 38 Бюджетного кодексу України - 4173,00 грн та суперечить ст. З Закону України "Про оплату праці". Також, зазначив, що відповідачем відмовлено у виплаті матеріальної допомоги для оздоровлення, мотивуючи втратою чинності постанови КМ України №1294.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Управління УМВС України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство Внутрішніх Справ України про визнання протиправним та скасування наказу, скасування протоколу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання розглянути кандидатуру для зайняття рівнозначної посади, зобов`язання відповідача провести перерахунок вислуги років, стягнення компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, зобов`язання перерахувати заробітну плату - залишено без розгляду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/1368/19 без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.12.2021 ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року скасовано, а справу №500/1368/19 направлено до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

28.12.2021 дану справу отримано Тернопільським окружним адміністративним судом, що підтверджується відтиском штампу вх.№29547/21.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу від 28.12.2021 дану справу передано на розгляд судді Дерех Н.В.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 03 лютого 2022 року о 10:00 год.

Представник Головного управління Національної поліції в Тернопільській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне. З врахуванням таких обставин, як неподання ОСОБА_1 документів для участі в конкурсі на заміщення запропонованих йому вакантних посад, негативна характеристика з останнього місця служби, негативна оперативна інформація УВБ, комісією було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у занятті рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУНП, яке погоджене із начальником ГУНП. Просить врахувати, що судове рішення від 15.01.2019у справі №819/628/18 виконане в повному обсязі, а також винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження, яке позивачем не було оскаржене у передбачений законом спосіб. Представник ГУНП в Тернопільській області звернув увагу суду на тому, що питання позитивного чи негативного прийняття рішення щодо прийняття ОСОБА_1 на посаду в кримінальну поліцію ГУНП є дискреційним повноваженням ГУНП. Крім цього, вказав, що судом було зобов`язано ГУНП не прийняти ОСОБА_1 на відповідну посаду, а розглянути його кандидатуру, що і було вчинено ГУНП. Також вважає, що протокол засідання комісії з розгляду кандидатури позивача на заміщення рівнозначної посади в кримінальну поліцію не може бути предметом оскарження відповідно до норм КАС України, оскільки він не являється індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, тому позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду.

Представник УМВС України в Тернопільській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне. Вважає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування Наказу УМВС від 15.04.2019 №4 о/с є безпідставною, а звільнення позивача проведено у відповідності до вимог чинного законодавства. Вважає безпідставним твердження позивача стосовно обов`язку УМВС України в Тернопільській області запропонувати йому посаду в новоствореній структурі - ГУНП в Тернопільській області, так як жодним нормативним актом не передбачено обов`язку керівника одного органу працевлаштовувати особу в іншому, не підпорядкованому один одному органі. Однак, просить врахувати, що УМВС України в Тернопільській області все ж здійснило добровільні заходи щодо працевлаштування позивача на службу в ГУНП в Тернопільській області, а саме, звернулося до ГУНП в Тернопільській області з відповідним листом від 03.01.2018 №12 про розгляд можливості працевлаштування ОСОБА_1 на службі в ГУНП, на що ГУНП надіслало відповідь від 05.01.2018 38/2/05/2018, в якій зазначено, що Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП про зобов`язання розглянути кандидатуру позивача для зайняття рівнозначної посади в ГУНП відповідно до пункту 9 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» та поновити позивача на службі в ГУНП відмовлено, та одночасно запропоновано ОСОБА_1 прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад інспекторів секторів реагування патрульної поліції. На думку відповідача - 2, ними вчинено всіх заходів залежних від УМВС України в Тернопільській області, для подальшого працевлаштування позивача, однак він пропозицією про участь у конкурсі на заміщення вакантних посад в ГУНП не скористався. Також вважає безпідставним твердження позивача про наявність вакантної посади в УМВС України в Тернопільській області, оскільки Наказом МВС України №1388 від 06.11.2015 всі штатні посади скорочено з 06.11.2015. Просить врахувати те, що посилання позивача у позові на норми Закону України «Про Національну поліцію» не мають відношення до його статусу як працівника міліції та до спірних правовідносин, оскільки служба в міліції та служб в поліції регулюється різними нормам права, а ГУНП в Тернопільській області не є правонаступником УМВС України в Тернопільській області. Щодо перерахунку вислуги років позивачу, зазначив, що згідно постанов судів за позовами ОСОБА_1 , жодне рішення суду про зарахування вислуги років за час вимушеного прогулу відсутнє, оскільки ця вимога є безпідставною. Крім цього, вказав, що у скасованому за рішенням суду Наказі УМВС від 07.08.2015 №235 о/с зазначено невірну вислугу років - 15р. 05 м. 03 дн., оскільки працівниками кадрового апарату помилково враховано у вислугу років час навчання у коледжі, що є неправомірним, оскільки до вислуги років на час виникнення спірних правовідносин включався час навчання виключно у вищих навчальних закладах, а коледж не являється вищим навчальним закладом. Тому, зазначає, що вказана помилка була виправлена, а у наказі від 21.02.2019 № 2 о/с вказано вірну вислугу років - 13 років 09 місяців 02 дні. Вказує на те, що позов про визнання протиправними дій УМВС при видачі спірного наказу без зазначення компенсації за невикористані відпустки за минулі роки є безпідставним у зв`язку із тим, що норми спеціального законодавства взагалі не передбачають нарахування та сплату компенсації за невикористану відпустку минулих років при звільненні, а тому вимоги позивача про стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за минулі роки суперечать нормативно-правовим актам. Поряд з цим, звернув увагу суду на тому, що під час поновлення позивача за рішеннями попередніх судів у 2016-2018 роках позивач не звертався з відповідними рапортами про надання йому чергової відпустки та не звертався до суду з позовними вимогами про грошову компенсацію невикористаних відпусток. Просить врахувати, що ОСОБА_1 повністю виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення 11.09.2015, з розрахунку повних 15 календарних років. З того часу вислуга років позивача не змінилася, тому відсутні підстави для її перерахунку. Крім цього, звернув увагу суду на тому, що позовні вимоги про скасування поновлення на службі та про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні є взаємовиключними поняттями, оскільки перебування на службі виключає отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується лише при звільненні зі служби. Вказує, що відповідно до Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі №819/628/18 стягнуто з Управління МВС в Тернопільській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17.02.2018 до 15.01.2019 в розмірі 9600,64 грн. Дана постанова виконана відповідачем-2 в повному обсязі. Щодо вимог про стягнення коштів з часу звільнення 16.04.2019 по час вирішення справи, то така є похідною вимогою від поновлення на службі, які відповідач-2 вважає безпідставними, а отже вказані вимоги, на думку відповідача-2 до задоволення не підлягають. Щодо збільшення суми середнього заробітку до мінімального розміру заробітної плати, зазначає, що відповідно до законодавства, виплаті підлягає середньомісячна заробітна плата, яку позивач отримував на час звільнення, що і було виконано відповідачем. Вважає, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення УМВС України в Тернопільській області керувалось розмірами посадового окладу, окладу за спеціальне звання та відсоткової надбавки за вислугу років, встановлених Наказом УМВС для ОСОБА_1 при призначенні на посаду. Додатково зазначив, що позивач жодним чином не обґрунтував підстави встановлення судового контролю, оскільки всі судові рішення відносно позивача були виконані відповідачами вчасно, жодних санкцій органами державної виконавчої служби та УМВС України в Тернопільській області накладено не було. За наведених вище обставин, представник відповідача-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Крім цього, в матеріалах даної адміністративної справи містяться відповідь на відзив ГУНП в Тернопільській області від 06.07.2020 вх.№9132/20 та відповідь на відзив УМВС України в Тернопільській області від 06.07.2020 вх.№9133/20, в яких позивач просив позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.01.2022 заяву позивача про уточнення позовних вимог від 27.01.2022 в адміністративній справі №500/1368/19 повернено позивачу без розгляду.

Однак, позивач 03.02.2022 повторно звернувся із заявою про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 03.02.2022 відкладено розгляд справи на 03.03.2022 року о 10:00 год.

В відкрите засідання призначене на 03.032022 о 10:00 год. учасники справи не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 подав 02.03.2022 до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представника.

Представник відповідачів подала письмову заяву про розгляд даної справи у письмовому провадженні.

Представник третьої особи у відкрите судове засідання повторно не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неприбуття суду не повідомив.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.03.2022 постановлено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження та здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 09.03.2022 у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про залишення позову без розгляду в зв`язку з пропуском терміну звернення до суду в даній адміністративній справі відмовлено.

Ухвалою суду від 09.03.2022 у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 09.03.2022 у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про закриття провадження у справі в частині позовних вимог відмовлено.

З`ясувавши обставини справи у їх сукупності, повно та всебічно дослідивши докази у даній адміністративній справі, судом встановлено таке.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі №857/80/18 (№819/628/18) визнано протиправним та скасовано наказ Управління МВС України в Тернопільській області від 16 лютого 2018 року № 6 о/с "По особовому складу" в частині звільненню ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 16 лютого 2018 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції Управління МВС України в Тернопільській області з 17 лютого 2018 року; стягнено з Управління МВС України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 2 17 лютого 2018 року до 15 січня 2019 року в розмірі 9600,64 грн (дев`ять тисяч шістсот гривень шістдесят чотири копійки); визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області розглянути відповідно до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну. Поліцію», кандидатуру ОСОБА_1 щодо зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Таким чином, судове рішення у справі №819/628/18 набрало законної сили.

Частиною четвертою ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Також, ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, на виконання судового рішення від 15.01.2019 у справі №819/628/18, 12.02.2019 Наказом УМВС України в Тернопільській області № 1, (По особовому складу), скасовано Наказ від 16.02.2018 № 6 о/с та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УКР КМ УМВС, з 17.02.2018 року.

Також, 12.02.2019 Наказом УМВС України в Тернопільській області № 2, попереджено майора міліції ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку із ліквідацією територіальних органів МВС України.

З даними наказами позивач був ознайомлений під підпис в день їх прийняття, жодних зауважень від позивача не надходило, про що судом не здобуто відповідних доказів, так як і оскарження вказаних наказів у судовому порядку.

Крім цього, 13.02.2019 ОСОБА_1 подав рапорт по надання йому невикористаної чергової відпустки за 2018 рік, та таку відпустку йому було надано, що підтверджується Наказом УМВС України в Тернопільській області від 14.02.2019 №3 о/с з 16.02.2019 по 28.03.2019.

12 лютого 2019 року Наказом УМВС України в Тернопільській області № 2 о/с (По особовому складу), зараховано в розпорядження УМВС України в Тернопільській області, звільнивши із займаної посади майора міліції ОСОБА_1 .

15 квітня 2019 року Наказом УМВС України в Тернопільській області № 4 о/с, звільнено ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів), з 15 квітня 2019 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Надаючи правову оцінку звільнення позивача з публічної служби, суд зазначає, що порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію».

Ст.18 цього Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентується «Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів, внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення №114)., згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у, зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно з п. 64 «г» Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

07.11.2015 року втратив чинність в цілому Закон України «Про міліцію» та набув чинності Закон України «Про Національну поліцію».

Поряд з цим, п. п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закон України «Про Національну поліцію» набули чинності 07.08.2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Крім цього, Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Тернопільській області.

Відтак, на думку суду, зміст пункту 64 «г» Положення № 114 дає підстави вважати, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" було передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Аналіз норм Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, у їх сукупності дає підстави вважати, що звільнення з публічної служби за п.64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є правомірним за наявності трьох підстав: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а 14) сформулював - правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, суд вважає, що оскільки ліквідовано Управління МВС в Тернопільській області з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 821/3686/15-а (провадження № К/9901/11618/18).

Поряд з цим, суд враховує те, що з опублікуванням Закону України «Про Національну поліцію» працівникам міліції, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони, за їх згодою, могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому, суд вважає, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу зобов`язаний розглянути можливість подальшого - використання особи на службі та факт подання позивачем у встановлений законом строк заяви (рапорта) про бажання проходити службу в органах Національної поліції.

Також, відповідно до статті 40 та статті 42 КЗпП України, допускається звільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення працівника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Суд зазначає, що вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

У спірному випадку Наказом УМВС України в Тернопільській області від 12.02.2019 скасовано Наказ від 16.02.2018 № 6 о/с та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УКР КМ УМВС, з 17.02.2018 року.

Суд зазначає, що за змістом частини першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом з тим, 12.02.2019 Наказом УМВС України в Тернопільській області № 2, попереджено майора міліції ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку із ліквідацією територіальних органів МВС України, після чого 15.04.2019 позивача звільнено із займаної посади за п.64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що, на думку суду кореспондує до того, що відповідач-2 довів правомірність оскаржуваного в даній справі наказу.

При цьому, суд враховує, що на момент звільнення позивача з УМВС у Тернопільській області рівнозначних вакантних посад у відповідача-2 не було, про що судом не здобуто відповідних доказів та учасникам справи таких доказів суду не подано.

Поряд з цим, оскільки суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного в даній справі наказу УМВС України в Тернопільській області від 15.04.2019 року №4 о/с "По особовому складу", то позовна вимога щодо стягнення з УМВС України в Тернопільській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 16.04.2019 року про час винесення рішення у справі, не підлягає до задоволення, оскільки є похідною вимогою від поновлення на службі. Однак, суд зазначає, що у спірному випадку позивачем не заявлено позовну вимогу про поновлення на службі в УМВС України в Тернопільській області.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з УМВС України в Тернопільській області грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 за період з 16.01.2019 року по 11.02.2019 року, то суд зазначає, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі №857/80/18 (№819/628/18), серед іншого, стягнено з Управління МВС України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 17 лютого 2018 року до 15 січня 2019 року в розмірі 9600,64 грн.

На підставі наданої інформації, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дубчак М.З. від 13.05.2019 виконавче провадження № 58541254 від 01.03.2019 закінчено.

Згідно вказаної Постанови державного виконавця, судове рішення від 15.01.2019 у справі № 819/628/18 виконане в повному обсязі. Про закінчення виконавчого провадження ДВС було повідомлено ОСОБА_1 та роз`яснено право на її оскарження, однак доказів оскарження даної постанови судом не здобуто.

Відтак, суд приходить до переконання, що права та інтереси позивача у цій частині позовних вимог не порушені.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, 14.02.2019 позивач звернувся із письмовою заявою, в якій просив на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі №857/80/18 (№819/628/18) запропонувати рівнозначну посаду в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області та прийняти на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення.

Після цього, листом ГУНП в Тернопільській області від 15.02.2019 №466/2/05/2018 позивача повідомлено про те, що призначення на рівнозначній посаді в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області не можливе без проведення конкурсу, відбір на посади поліцейських ГУНП в Тернопільській області проводиться тільки на конкурсній основі відповідно Закону України «Про Національну поліцію » та Типового порядку проведення конкурсу на службу до поліції та/або зайняття вакантної посади затвердженого наказом МВС України від 25.12.2015 № 1631. Одночасно повідомлено, що на даний час триває конкурс, на заміщення вакантних посад оперуповноваженого кримінальної поліції, у якому позивач можете взяти участь на загальних умовах.

В подальшому, листом ГУНП в Тернопільській області від 19.03.2019 №705/2/02/2019 повідомлено про те, що законом встановлений присікаючий, тобто кінцевий термін для прийняття на службу в поліцію працівників міліції - три місяці з моменту опублікування Закону. Оскільки Закон був опублікований 06.08.2015, відповідно присікаючий термін закінчується 06.11.2015. Вказано, що від позивача з дня опублікування до введення в дію Закону України «Про Національну поліцію» заяви про прийняття на службу до поліції не надходило, а подання будь-яких заяв після спливу присікаючого тримісячного терміну не є підставою для прийняття на службу в поліцію відповідно до Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію». Також, вказано про те, що позивачем не подано документи для проходження конкурсу на посади оперуповноважених кримінальної поліції, який проходив в період з 06.02.2019 по 19.02.2019 року. Про проходження даного конкурсу позивача було поінформовано 15.02.2019 року працівниками УКЗ ГУНП, а також листом, який позивач отримав того ж дня. Також, повідомлено про те, що за результатами розгляду кандидатури позивача для зайняття рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області прийнято рішення про відмову, оскільки прийом на службу в поліцію інакше як без прийняття участі в конкурсі на зайняття вакантних посад на загальних підставах, неможливий.

Згідно Протоколу комісії ГУНП в Тернопільській області з розгляду кандидатури ОСОБА_1 щодо зайняття ним посади в кримінальній поліції ГУНП в Тернопільській області від 15.03.2019 відмовлено старшому оперуповноваженому (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УК кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області майору міліції ОСОБА_1 у зайнятті рівнозначної посади в кримінальній поліції ГУНП Тернопільській області та додатково роз`яснити йому умови прийняття на службу в поліцію.

Даний Протокол суд розцінює як рішення, що носить індивідуальний характер і стосується позивача у справі.

Суд звертає увагу позивача на тому, що його було повідомлено про можливість участі у конкурсі на загальних умовах.

Однак, позивачем не було подано документів для участі в конкурсі на заміщення запропонованих йому вакантних посад, про що судом не здобуто відповідних доказів, та таких доказів учасниками справи суду не подано.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи сторони відповідача стосовно наявності негативної характеристики з останнього місця служби, негативної інформації УВБ, оскільки дані обставини не визначені зазначеними вище нормами законодавства, зокрема ст. ст. 49 (Вимоги до кандидатів на службу в поліції), 61 (Обмеження, пов`язані зі службою в поліції-) Закону України «Про національну поліцію» як обставина, яка є безумовною підставою для відмови у прийнятті особи на службу в поліцію.

Наведене вище, на думку суду, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про бажання подальшого проходження служби у лавах Національної поліції у відповідності до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію"; зобов`язання ГУНП в Тернопільській області прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в кримінальну поліцію ГУНП в Тернопільський області та видати з цього приводу відповідний наказ.

Суд звертає увагу на тому, що подальше працевлаштування позивача, в тому числі шляхом проходження конкурсу в органи поліції, жодним чином не впливає на правомірність його звільнення з органів внутрішніх справ та не звільняє Головне управління Національної поліції в Тернопільській області від встановленого законом обов`язку вирішити питання щодо призначення позивача в органи поліції відповідно до вимог наведених вище норм Закону України «Про національну поліцію» з дотриманням відповідної процедури прийняття на службу.

Суд також вважає, що питання позитивного чи негативного прийняття рішення щодо прийняття ОСОБА_1 на посаду в кримінальну поліцію ГУНП є дискреційними повноваженнями ГУНП.

Стосовно позовної про стягнення з УМВС України в Тернопільській області на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017 р.р. та компенсацію за час затримки виплати, то суд зазначає наступне.

Так, ст. 16 Закону України «Про міліцію» (надалі Закон) зазначено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Крім цього, статтею 18 Закону передбачалося, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог статті 18 Закону було прийняте Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.

Згідно пункту 49 Положення № 114 передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

З матеріалів справи слідує, що під час поновлення позивача за рішеннями попередніх судів у 2016-2018 роках позивач не звертався з відповідними рапортами про надання йому чергової відпустки. Відповідно, такі відпустка не надавалася та не нараховувалися відповідні кошти.

Суд вважає, що така позовна вимога, як стягнення з УМВС України в Тернопільській області на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017 р.р. та компенсацію за час затримки виплати не підлягає до задоволення, оскільки норми спеціального законодавства не передбачають нарахування та сплату компенсації за невикористану відпустку минулих років при звільненні, а тому вимоги позивача про стягнення компенсації за дні невикористаних відпусток за минулі роки суперечать зазначеним нормативно-правовим актам.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання УМВС України в Тернопільській області провести перерахунок вислуги років у відповідності до особової справи позивача і після звільнення зі служби УМВС України у Тернопільській області 07.08.2015 року з вислугою 15 років 05 місяців 02 дні, дорахувати до вислуги років строк служби поновленого судами, який становитиме 19 років 01 місяць 21 день, суд зазначає таке.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Тобто, на думку суду, таке повноваження як проведення перерахунку вислуги років у відповідності до особової справи позивача і після звільнення зі служби УМВС України у Тернопільській області, є дискреційним повноваженням відповідача-2, та суд не може втручатися в адміністративні функції суб`єкта владних повноважень, у зв`язку з чим дана позовна вимога не підлягає до задоволення.

Стосовно зобов`язання УМВС перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років, то суд зазначає, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовано ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої при звільненні через скорочення штатів нараховується ОГД в розмірі 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 та більше років.

На виконання даної норми ОСОБА_1 повністю виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення 11.09.2015, з розрахунку повних 15 календарних років, що підтверджується довідкою УМВС України в Тернопільській області від 12.06.2020 №186.

Доказів того, що вислуга років позивача перерахована відповідачем -2 судом не здобуто та учасниками справи суду не подано, тому відсутні підстави для її перерахунку.

За таких обставин, вимога позивача про зобов`язання УМВС перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років, не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання УМВС України в Тернопільській області перерахувати заробітну плату позивача з 12.02.2019 року по 15.04.2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році, суд зазначає, що дані правовідносини врегульовуються Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не загальним законодавством про оплату праці Законами України «Про оплату праці» та нормами КЗпП України.

Відтак, суд вважає, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення УМВС правомірно керувалось розмірами посадового окладу, окладу за спеціальне звання та відсоткової надбавки за вислугу років, встановлених наказом УМВС для ОСОБА_1 при призначенні на посаду.

З наведених мотивів, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання УМВС перерахувати заробітну плату з 12 лютого по 15 квітня 2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році до задоволення не підлягає.

Стосовно інших доводів, наведених позивачем у заявах по суті, то суд критично оцінює такі з огляду на їх надуманість, та зазначає, що згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, враховуючи наведені норми закону та встановлені обставини, суд вважає, що відповідач не порушив прав позивача, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволені позовних вимог слід відмовити повністю.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, шляхом встановлення звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що відповідно до частини першої ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно у встановленні звіту про виконання судового рішення, слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 09 березня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідачі:

- Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область,46001 код ЄДРПОУ 40108720);

- Управління МВС України в Тернопільській області (місцезнаходження вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область,46001 код ЄДРПОУ 08592307);

третя особа:

- Міністерство Внутрішніх Справ України (місцезнаходження вул.Богомольця, 10, м.Київ, 01024 код ЄДРПОУ 00032684).

Головуюча суддя Дерех Н.В.

з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якої при звільненні через скорочення штатів нараховується ОГД в розмірі 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 та більше років.

На виконання даної норми ОСОБА_1 повністю виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення 11.09.2015, з розрахунку повних 15 календарних років, що підтверджується довідкою УМВС України в Тернопільській області від 12.06.2020 №186.

Доказів того, що вислуга років позивача перерахована відповідачем -2 судом не здобуто та учасниками справи суду не подано, тому відсутні підстави для її перерахунку.

За таких обставин, вимога позивача про зобов`язання УМВС перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 19 років, не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання УМВС України в Тернопільській області перерахувати заробітну плату позивача з 12.02.2019 року по 15.04.2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році, суд зазначає, що дані правовідносини врегульовуються Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не загальним законодавством про оплату праці Законами України «Про оплату праці» та нормами КЗпП України.

Відтак, суд вважає, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення УМВС правомірно керувалось розмірами посадового окладу, окладу за спеціальне звання та відсоткової надбавки за вислугу років, встановлених наказом УМВС для ОСОБА_1 при призначенні на посаду.

З наведених мотивів, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання УМВС перерахувати заробітну плату з 12 лютого по 15 квітня 2019 року відповідно до соціальної гарантії держави щодо мінімальної місячної заробітної плати у 2019 році до задоволення не підлягає.

Стосовно інших доводів, наведених позивачем у заявах по суті, то суд критично оцінює такі з огляду на їх надуманість, та зазначає, що згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, враховуючи наведені норми закону та встановлені обставини, суд вважає, що відповідач не порушив прав позивача, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволені позовних вимог слід відмовити повністю.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, шляхом встановлення звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що відповідно до частини першої ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно у встановленні звіту про виконання судового рішення, слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 09 березня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідачі:

- Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область,46001 код ЄДРПОУ 40108720);

- Управління МВС України в Тернопільській області (місцезнаходження вул. Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область,46001 код ЄДРПОУ 08592307);

третя особа:

- Міністерство Внутрішніх Справ України (місцезнаходження вул.Богомольця, 10, м.Київ, 01024 код ЄДРПОУ 00032684).

Головуюча суддя Дерех Н.В.