Рішення № 103633939, 18.02.2022, Оболонський районний суд міста Києва

18.02.2022 Справа № 756/14628/17

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

________________

Унікальний 756/14628/17-ц

Провадження №2/756/57/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря П`яла Ю.Б.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Мороза В.П.,

представника відповідача

АТ «КБ «Приватбанк» адвоката Бригинець А.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, в якому зазначив, що протягом 2012-2013 уклав з відповідачем наступні договори банківського вкладу: №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 на суму 70000 грн., №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013 на суму 40000 грн., №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013 на суму 120000 грн., №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013 на суму 85100 грн., №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013 на суму 110541,55 грн., №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013 на суму 130000 грн., №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на суму 110000 грн.

Крім того, згідно з договором про відступлення права вимоги укладеним з ОСОБА_2 позивач набув право вимоги за договором №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 на суму 6 000 доларів США.

Позивач стверджує, що загальна сума боргу становить 826 601,15 грн., на яку позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати відсотків за використання грошових коштів було нараховано неустойку в розмірі 3% річних від простроченої суми боргу, яка становить 24798,03 грн.

На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 826601,15 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 24 798,03 грн., а також судові витрати по справі.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08.11.2017 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду (головуючий суддя ОСОБА_4).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Оболонського районного суду м. Києва Зірник О.О. №52 від 13.05.2019 призначено повторний автоматичний розподіл справ з підстав відрахування з 11.05.2019 судді ОСОБА_4 зі штату суддів Оболонського районного суду м. Києва у зв`язку з призначенням на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019 визначено головуючого суддю Дибу О.В.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21.05.2020 за клопотанням представника відповідача до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон».

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» виключено з числа третіх осіб та залучено до участі в справі в якості співвідповідача, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

02.04.2021 представник позивача звернувся до суду з уточненим позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 835 232 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 75 251,72 грн.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 22.04.2021, уточнену позовну заяву прийнято до спільного розгляду разом із первісною позовною заявою.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що зобов`язання за договорами укладеними з банком в особі Кримської філії та з кримськими клієнтами на даний час виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке залишилось на території АР Крим та у м. Севастополь. З приводу стягнення коштів за договором №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 представник зауважив, що залишок по вказаному договору на даний час становить 51,79 грн., тобто кошти були виплачені позивачу, а позивач намагається стягнути кошти повторно. Крім того, повідомив, що 17.11.2014 між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу за спірними договорами, у зв`язку з чим банк є неналежним відповідачем по справі. Також зазначив, що 15.01.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір відступлення права вимоги за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014, а цього ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладались договори відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 на суму 70000 грн., №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013 на суму 40000 грн., №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013 на суму 120000 грн., №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013 на суму 85100 грн., №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013 на суму 110541,55 грн., №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013 на суму 130000 грн., №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на суму 110000 грн. В свою чергу ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до банку про стягнення грошових коштів за вищевказаними договорами і судами було відмовлено йому у задоволенні позовних вимог.

Представник ТОВ «ФК «Фінілон» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

За змістом ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ №516 від 03.12.2003 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ №492 від 12.11.2003 (далі - Інструкція №492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (п.1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (п.1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (п.1.10).

Пункт 10.1 Інструкції №492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ №174 від 01.06.2011 (далі - Інструкція №174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п.1.4 Положення, п.2.9 глави 2 розділу IV Інструкції №174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» були укладені наступні договори банківського вкладу: №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 на суму 70000 грн., №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013 на суму 40000 грн., №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013 на суму 120000 грн., №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013 на суму 85100 грн., №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013 на суму 110541,55 грн., №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013 на суму 130000 грн., №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на суму 110000 грн. (а.с.11-18,т.І).

11.02.2014 між ОСОБА_2 та КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 на суму 6000 доларів США (а.с.19-20,т.І).

07.08.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 на суму 6000 доларів США (а.с.21,т.І).

Таким чином при зверненні до суду із позовними вимогами позивач стверджував, що він, з урахуванням положень ст. 514 ЦК України має право на отримання коштів за вказаними договорами.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

04.04.2018 банком було подано відзив на позовну заяву із зазначенням обставин, які він вважає суттєвими, для відмови у задоволенні позовних вимог.

31.05.2018 позивачем було подано відповідь на відзив.

03.07.2018 банком було подано заперечення на відповідь на відзив де сторона відповідача стверджувала, що зобов`язання за переліченими вище договорами, раніше відступалися ОСОБА_3 та ним, у встановленому законом порядку, їх було реалізовано шляхом звернення до банку із відповідними позовними вимогами про стягнення коштів.

Так дійсно, з матеріалів справи убачається, що 15.01.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 на суму 6 000 доларів США (а.с.52-53,т.І).

Того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 на суму 70000 грн., №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013 на суму 40 000 грн., №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013 на суму 120000 грн., №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013 на суму 85 100 грн., №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013 на суму 110541,55 грн., №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013 на суму 130 000 грн., №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на суму 110 000 грн. (а.с.54-56, т.І).

В свою чергу, ОСОБА_3 скористався передбаченим чинним законодавством правом та звернувся до суду за його захистом в межах укладених ним договорів із первісними кредиторами.

Рішенням Московського районного суду м. Києва від 24.03.2016 у справі №643/1816/16-ц задоволено позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» та стягнуто суми банківського вкладу з урахуванням нарахованих відсотків за договорами банківського вкладу №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012, №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013, №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013, №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013, №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013, №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013, №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на загальну суму 972344,73 грн., а також суму банківського вкладу з урахуванням нарахованих відсотків за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 в розмірі 7037,33 долари США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 186207,75 грн., та судовий збір в розмірі 6890 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25.10.2016, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.03.2017, скасовано рішення Московського районного суду м. Києва від 24.03.2016, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» про повернення банківських вкладів відмовлено.

Таким чином, права нового кредитора були захищені у встановленому законом порядку, а зазначені вище договори та спірні правовідносини були предметом судового дослідження.

З матеріалів справи убачається, що угодою про розірвання договору від 07.06.2017 (після набрання судового рішення законної сили) укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сторони договору домовились про розірвання договору від 15.01.2016 про відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу №SAMDN01000724530412 від 23.03.2012 на суму 70000 грн., №SAMDN01000737112669 від 14.08.2013 на суму 40 000 грн., №SAMDN01000737135162 від 15.08.2013 на суму 120000 грн., №SAMDN01000737292492 від 27.08.2013 на суму 85 100 грн., №SAMDN010007394042620 від 07.11.2013 на суму 110 541,55 грн., №SAMDNWFD0070024878100 від 29.11.2013 на суму 130 000 грн., №SAMDNWFD0070046090500 від 26.12.2013 на суму 110 000 грн. (а.с.16, т.ІІ).

Крім того, угодою про розірвання договору від 07.06.2017 укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сторони договору домовились про розірвання договору від 15.01.2016 про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу №SAMDNWFD0070074547200 від 11.02.2014 на суму 6000 доларів США (а.с.17,т.ІІ).

Суд зазначає, що під час розгляду справи у справі №643/1816/16-ц судами апеляційної та касаційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договорів банківського вкладу між банком та Іскоростенськими.

Таким чином, судами були встановлені обставини укладення спірних договорів банківського вкладу по відношенню до ПАТ КБ «Приватбанк», а особа, яка мала право на звернення до суду з вимогами про стягнення таких коштів (новий кредитор), таке право реалізувала.

Отже, належний кредитор, в повній мірі реалізував свої права за досліджуваними договорами, тому його повторне звернення до суду з тими самими вимогами не допускається.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач не знав або не міг знати про укладення з ОСОБА_3 договорів та того факту, що він звертався за судовим захистом як новий кредитор.

Угоди про розірвання договорів були надані суду стороною позивача 16.02.2021 разом із відповіддю на відзив на уточнену позовну заяву.

Крім того, положеннями ч. 4,5 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Суд зазначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Враховуючи, що обставини на які посилається сторона позивача в обґрунтування позовних вимог встановлені рішеннями судів по відношенню однієї із сторін, яка приймає участь у даній справі та брала участь при розгляді справи №643/1816/16-ц, а саме щодо ПАТ КБ «Приватбанк», вказані обставини доказуванню не підлягають. Судами було встановлено недоведеність факту укладення спірних договорів банківського вкладу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині вимог до АТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають.

Щодо вимог заявлених до відповідача ТОВ «ФК «Фінілон», а також щодо посилань банку на те, що він не є належним відповідачем у справі, суд зазначає наступне.

17.11.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» уклало з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, відповідно до якого останнє стає боржником за спірними договорами банківських вкладів (а.с.195-198, т.І).

Згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

В судовому засіданні сторона позивача вказувала на те, що нею не було надано згоди на заміну боржника у зобов`язанні. Жодного письмового договору щодо цього не існує.

Відповідно до ст.ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, банком не доведено що вказаний договір укладався зі згоди вкладників, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя: О.В.Диба