Рішення № 103632176, 01.03.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2022 Справа № 914/261/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 293069,67грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

31.01.2022р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут від 28.01.2022р. вих.№221/г (вх.№291) до Виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області про стягнення заборгованості; ціна позову: 293069,67грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем зобов`язань в частині оплати за Договором постачання електричної енергії споживачу від 12.03.2021р. №51148.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 01.03.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. В порядку ч.3 ст.63 ГПК України за дорученням головуючого судді обов`язки секретаря судового засідання виконує помічник судді Фартушка Т.Б. Іваночко Василь Володимирович, якому може бути заявлено відвід з підстав, передбачених цим Кодексом для відводу секретаря судового засідання. В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили. Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 01.03.2022р. за вх. №5396/22 надіслав на електрону адресу суду клопотання від 28.02.2022р. б/н, у якому з підстав введення Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 воєнного стану строком на 30 днів, починаючи з 05:30год. 24.02.2022р. просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, 01.03.2022р. за вх. №5417/22 представником Позивача надіслано до суду клопотання від 01.03.2022р. вих. №636/г, у якому з підстав подання Відповідачем заяви про визнання позову просить суд розглянути справу за відсутності повноважного представника Позивача за наявними в матеріалах справи доказами. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, 21.02.2022р. за вх. №4670/22 засобами поштового зв`язку надіслав до суду Заяву від 16.02.2022р. вих. №214/02-16 про визнання позову, у якій визнає позовні вимоги в розмірі 293069,67грн. у повному обсязі і просить суд повернути Позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого за подання позовної заяви судового збору. Вказану заяву підписано міським головою Іваном Лозинським. До заяви долучено докази її надіслання на адресу Позивача. Вказану заяву оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 293069,67грн. суми основного боргу за поставлену Позивачем та одержану Відповідачем у листопаді та грудні 2021 року електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу від 12.03.2021р. №51148/2021.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданій 21.02.2022р. за вх. №4670/22 Заяві від 16.02.2022р. вих. №214/02-16 про визнання позову визнає позовні вимоги в розмірі 293069,67грн. у повному обсязі і просить суд повернути Позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого за подання позовної заяви судового збору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Приписами ч.3 ст.185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу (ч.4 ст.185 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, подану Відповідачем 21.02.2022р. за вх. №4670/22 Заяву, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

12.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (надалі Позивач, Постачальник) та Виконавчим комітетом Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (надалі Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №51148/2021 (надалі Договір), за умовами якого (п.2.1. Договору) Постачальник зобов`язувався постачати Споживачу у 2021 році ДК 021:2015 09310000-5 «Електрична енергія» (надалі електрична енергія), а Споживач зобов`язувався прийняти та оплатити цю електричну енергію на умовах Договору.

Згідно п.2.2. Договору договірні обсяги закупівлі електричної енергії за цим Договором визначені в Додатку №1 до Договору.

Згідно пункту 4.1. Договору для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії Споживачу Постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечить задоволення попиту на споживання електричної енергії Споживачем.

Пунктом 5.1. Договору Сторонами передбачено, що загальна вартість Договору становить 1069166,67грн., крім того ПДВ 213833,33грн.; разом з ПДВ 1283000грн.

Ціна за 1 кВт.год електричної енергії за Договором становить 1,853219258грн. без ПДВ, ПДВ 0,370643852грн. Разом з ПДВ 2,22386311грн. та складається з закупівельної ціни на ринку електричної енергії; регульованого тарифу на передачу електричної енергії, затвердженого у встановленому порядку тарифу (маржі) постачальника електричної енергії. Ціна за 1 кВт.год не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються Споживачем самостійно Оператору системи розподілу (п.5.2. Договору).

Відповідно до п. 5.10. Договору розрахунковим періодом за Договором є календарний місяць.

Згідно п.5.14. Договору вартості електричної енергії за Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника.

Пунктом 14.1. Договору встановлено, що Договір набуває чинності з дати підписання Сторонами та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2021р. включно, але в частині розрахунків діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

Додатками до Договору є Додаток №1 «Договірні обсяги закупівлі електричної енергії»; Додаток №2 «Порядок розрахунків», Додаток №3 «Перелік об`єктів Споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії» (п.15.1. Договору).

Додатком №1 до Договору встановлено обсяги закупівлі електричної енергії по місяцях 2021р., Додатком №3 до Договору перелік об`єктів Споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії.

Пунктом 1. Додатку №2 до Договору Сторонами передбачено, що розрахунок Споживача з Постачальником електричної енергії здійснюється за тарифами згідно з Договором про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу.

Відповідно до п.2. Додатку №2 до Договору розрахунковим періодом вважається календарний місяць (з першого по останнє число місяця). Розрахунки за електричну енергію проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у Договорі рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії.

Згідно п.5 Додатку №2 до Договору остаточний розрахунок Споживача здійснюється на підставі виставленого Постачальником електричної енергії рахунка.

Споживач самостійно отримує рахунок на оплату електричної енергії не пізніше 8 (восьмого) календарного дня наступного за розрахунковим періодом у Персональному кабінеті, який вважається таким, що наданий Споживачу Постачальником не пізніше 8 (восьмого) календарного дня наступного за розрахунковим. (п.9.2. Додатку №2 до Договору).

Вказаний Договір та Додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що у листопаді та грудні 2021 року Позивачем поставлено Відповідачу електричну енергію за Договором на суму 420838,35грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Рахунків за електричну енергію №6800000486211119 за листопад 2021р. на суму 251261,35грн. та №6800000486211219 за грудень 2021 року на суму 169577грн.

Окрім того, обставина поставки Позивачем та прийняття Відповідачем електричної енергії за Договором на суму 420838,35грн. підтверджується також Актами про прийняття-передавання товарної продукції від 30.11.2021р. №680000048621111 на суму 251261,35грн. та від 31.12.2021р. №680000048621121 на суму 169577грн.

Вказані Акти про прийняття-передавання товарної продукції підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем належним чином не виконано взяті на себе договірні зобов`язання щодо оплати поставленої Позивачем електричної енергії за Договором, згідно Платіжних доручень 22.11.2021р. №5620 на суму 95767,15грн., від 22.11.2021р. №5621 на суму 19884,34грн., від 22.11.2021р. №5622 на суму 6837,08грн., від 22.11.2021р. №5623 на суму 46,40грн., від 22.11.2021р. №5624 на суму 7350грн., від 22.11.2021р. №5625 на суму 10895,07грн., від 23.11.2021р. №5619 на суму 182,30грн., від 30.12.2021р. №0670692214 на суму 106783,60грн., від 30.12.2021р. №0670607514 на суму 495,49грн., від 30.12.2021р. №6598 на суму 18084,54грн., від 31.12.2021р. №1487886114 на суму 395,70грн. та від 31.12.2021р. №1487539414 на суму 2009,35грн. сплачено на користь Позивача 268731,02грн., внаслідок чого, з урахуванням наявної у Відповідача заборгованості утворився борг з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем у листопаді та грудні 2021р. електричної енергії за Договором становить 293069,67грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 656636,49грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем електричної енергії за Договором.

Відповідач у поданій 21.02.2022р. за вх. №4670/22 Заяві від 16.02.2022р. вих. №214/02-16 про визнання позову визнає позовні вимоги в розмірі 293069,67грн. у повному обсязі і просить суд повернути Позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого за подання позовної заяви судового збору. Вказану заяву підписано міським головою Іваном Лозинським.

У відповідності з п.п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів про прийняття-передавання товарної продукції від 30.11.2021р. та від 31.12.2021р., які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З врахуванням встановлених судом обставин, наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про доведеність факту укладення між Сторонами Договору, належного виконання його умов Позивачем, порушення Відповідачем порядку оплати поставленої Позивачем електричної енергії за Договором, встановлення факту наявності заборгованості зі сплати поставленої електричної енергії та її розміру, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми заборгованості, беручи до уваги визнання Відповідачем позову у повному обсязі суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 293069,67грн. суми основного боргу з оплати поставленої електричної енергії за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При цьому суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні, а Учасниками справи не подані та не наведені докази в обґрунтування того, що визнання Відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, в тому числі держави.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, належне виконання його умов Позивачем, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленої йому електричної енергії у встановленому Договором порядку та розмірі, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, беручи до уваги визнання позову Відповідачем суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 293069,67грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем електричної енергії за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривня.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4396,05грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 27.01.2022р. №98109 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4396,05грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні приписи закріплено в ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 4396,05грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2198,03грн. 50% від суми належного до стягнення з Відповідача на користь Позивача судового збору за позовними вимогами про стягнення суми основного боргу в розмірі 293069,67грн. (4396,05/2) у зв`язку із визнанням Відповідачем позову до початку розгляду спору по суті.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру належного до сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, визнання позову Відповідачем до початку розгляду справи по суті, а також здійсненого судом розподілу судових витрат судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 2198,02грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 27.01.2022р. №98109 судового збору у зв`язку із визнанням Відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 2198,02грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 27.01.2022р. №98109 судового збору у зв`язку із визнанням Відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Окрім того, суд відхиляє викладене Відповідачем у заяві від 21.02.2022р. вх. №4670/22 клопотання про повернення Позивачу 50% сплаченого ним судового збору з підстав того, що приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, а платником судового збору згідно Платіжного доручення від 27.01.2022р. №98109 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут».

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 130, 165, 172, 174, 185, 191, 192, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 655, 691, 692, 693, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (81440, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки, пл.Відродження, буд.1; ідентифікаційний код: 44039854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Львівенергозбут (79016, Львівська область, м.Львів, вул.Шевченка, буд.1; ідентифікаційний код: 42092130) 293069,67грн. суми основного боргу та 2198,03грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 10.03.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.