Рішення № 103632168, 10.03.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2022 Справа № 914/68/22

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Автотранском», смт. Славське, Сколівський район

про стягнення 9473, 31 грн

Суддя Мороз Н.В

при секретарі Пришляк М.С.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до господарського суду Львівської області із позовною заявою до Приватного підприємства «Автотранском» про стягнення 9473,31 грн.

Ухвалою суду від 10.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 08.02.2022.

02.02.2022 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи призначений на 08.02.2022 за відсутності представника позивача.

08.02.2022 розгляд справи по суті відкладено на 10.03.2022, про що представники сторін повідомлені в порядку ст. 121 ГПК України.

В судове засідання 10.03.2022 представник позивача не з`явився.

10.03.2022 представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, відзив на позов не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи, однак не забезпечили явки представників в судове засідання та не повідомили причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, за наявними у матеріалах справи документами.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 08.07.2019 року в м. Дніпрі по пр. Нігояна 2 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Scania» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням громадянина ОСОБА_1 , який працював в Приватному підприємстві «Автотранском». Під час цієї пригоди були завдані механічні пошкодження автомобілю марки «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 . На момент коли матеріальна шкода була спричинена, діяв договір добровільного страхування наземного транспорту №28-0199-19-00380 від 24.05.2019 року, який був укладений ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» щодо автомобіля марки «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 , згідно якого позивач прийняв на себе зобов`язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику вищевказаному транспортному засобу.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2019 року у справі №205/6147/19, водій автомобіля «Scania» державний номерний знак НОМЕР_1 , громадянин ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Позивач відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту здійснив виплату страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль марки «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 .

Позивач зазначив, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна» за полісом № АК/9166674, який покрив суму збитків позивача в розмірі 99 500,00 грн. Сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити відповідач позивачу складає 108973, 31 коп. Отже несплаченою залишається різниця в розмірі 9473,31 грн.

Посилається на ч. 1 ст. 1172 ЦК України, згідно якої юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником підчас виконання ним свої трудових (службових) обов`язків. Враховуючи постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2019 року, відповідальною особою за завдані збитки є відповідач, оскільки на момент вчинення ДТП громадянин ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «Автотранском».

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням в розмірі 9473,31 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач щодо позовних вимог не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав.

Обставини справи.

24.05.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мібе Україна» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0199-19-00380.

Предметом даного договору були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Toyota COROLLA» державний номерний знак НОМЕР_2 .

У відповідності до умов вказаного договору страхування, позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.

08.07.2019 року о 14 год 10 хв. в м. Дніпрі по пр. Нігояна 2 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Scania» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням громадянина ОСОБА_1 , який працював в Приватному підприємстві «Автотранском». Під час цієї пригоди були завдані механічні пошкодження автомобілю марки «Toyota Соrolla» державний номерний знак НОМЕР_2 .

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2019 року у справі №205/6147/19, водій автомобіля «Scania» державний номерний знак НОМЕР_1 , громадянин ОСОБА_1 , який працює в ТОВ «Автотранском», визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Страхувальник за договором добровільного страхування наземного транспорту №28-0199-19-00380 від 24.05.2019 звернувся до позивача з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу. Заяву було розглянуто та на підставі: звіту про оцінку колісного транспортного засобу №30-07-19-1В від 14.08.2019 року; зобов`язуючої пропозиції визначення вартості майна (б/у або у пошкодженому стані); угоди про розмір страхового відшкодування від 04.09.2019 року; страхового акту № ССКА-5914 від 06.09.2019 року; розрахунку суми страхового відшкодування від 06.09.2019 року, позивач відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 28-0199-19-00380 від 24.05.2019 здійснив виплату страхового відшкодування за пошкоджений автомобіль марки «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 108973,31 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 06.09.2019 № 22488.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна» за полісом № АК/9166674, який покрив суму збитків позивача в розмірі 99 500,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 180448 від 24.10.2019.

Однак, розміру страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування № АК/9166674 не вистачало для повного відшкодування шкоди.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 9473,31 грн - різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Оцінка суду.

Згідно з ст 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відносини, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, регулюються Законом.

Згідно з п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За приписами ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, майну яких завдано шкоди внаслідок ДТП та які мають право на отримання відшкодування, зобов`язані звертатися до страховика цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу спочатку з Повідомленням про ДТП, а надалі, протягом 30 днів з дня подання Повідомлення, подати страховику заяву про страхове відшкодування.

В заяві про страхове відшкодування повинні міститися відомості, вказані в ст. 35 вищезазначеного Закону, а до самої заяви повинні в обов`язковому порядку додаватися копії документів, надання яких також передбачено приписами ст. 35 Закону.

Слід зазначити, що абзацом 1 статті 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору страхування майна страховик бере на себе зобов`язання відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну страхувальника внаслідок настання страхових подій, тобто приймає на себе увесь обсяг фінансових ризиків щодо виплати суми відшкодування завданої шкоди застрахованому майну.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містяться в ст. 993 ЦК України.

Відповідно до ст 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто даною нормою визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - його законного володільця.

Зі змісту ст 1194 ЦК України вбачається, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи наявну в матеріалах справи постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2019 року у справі № 205/6147/19, відповідальною особою за завдані збитки є відповідач, оскільки на момент вчинення ДТП - ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством «Автотранском».

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що належними доказами підтверджено визначення розміру шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, та також перерахування позивачем 108973,31 грн страхового відшкодування згідно акту CCKA-5914 від 06.09.2019 (платіжне доручення в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 9473,31 грн заподіяних збитків у вигляді різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України, передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України , достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Судові витрати.

Пунктом 2 частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Автотранском» (82660, Львівська обл., Сколівський район, смт. Славське вул. Івана Франка, 14-А ідентифікаційний код 36153111) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, 32 літ. А, ідентифікаційний код 30859524) 9473,31 грн - страхового відшкодування та 2270,00 грн - судового збору.

Рішення складено 10.03.2022

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.