Рішення № 10363136, 15.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/30515.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Бізнес груп » ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ »

Простягнення 3 899,82 грн.

Суддя Станік С.Р. Представники: Від позивача Животков О.Л. - представник за довіреністю; Від відповідачаОсмальчук В.В –директор. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 2 500,00 грн. заборгованості по договору № 03/12 від 03.12.2009р., пені –225,78 грн., 3% річних –33,04грн., втрат від інфляції –141,00грн., 1000,00 грн. юридичних послуг, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита –102,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2010р. було порушено провадження у справі № 47/305, розгляд справи було призначено на 15.06.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2010р заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу за обумовленим маршрутом згідно умов договору № 03/12 від 03.12.2009р., а відповідачем всупереч умов зазначеного договору № 03/12 від 03.12.2009р. не було здійснено оплату наданих послуг в сумі 2500,00 грн. Також, за невиконання відповідачем зобов’язання по оплаті транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу, позивач просив суд стягнути з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних –33,04грн., втрат від інфляції –141,00грн., а на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»- 225,78 грн. пені.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2010р проти заявлених вимог не заперечував. Просив суд відстрочити платіж по позовній заяві до 01.10.2010р. у зв’язку з тяжким фінансовим станом.

Розглянувши надані сторонами матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2009р. між відповідачем ТОВ «КРАФТ». –як замовником та позивачем ТОВ «АльфаБізнесГруп»- як виконавцем було укладено договір №03/12 від 03.12.2009р. на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі договір №03/12 від 03.12.2009р.), який підписано повноважними представниками та, посвідчений печатками сторін.

Умовами договору №03/12 від 03.12.2009р. сторони погодили, що замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) приймає на себе зобов’язання здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом, за загальним правилом оплата вартості послуг виконавця (позивача) проводиться протягом 10 банківських днів з моменту отримання відповідних документів (рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортних накладних (TTN) з мокрою печаткою перевізника) (п.2.1), підтвердженням виконання перевезення в межах даного договору є підписання акту виконаних робіт, послуги вважаються виконаними з дати підписання акту виконаних робіт.

Згідно договору №03/12 від 03.12.2009р відповідачем було замовлено у позивача перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків, вартістю 3000,00грн.

Відповідно до товарно-транспортної накладної серії БЗС №003809 від 03.12.2009р., позивачем було надано, а відповідачем прийнято транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків, про що свідчать відбитки печатки сторін в зазначеній накладній у відповідних графах.

Відповідно до договору №03/12 від 03.12.2009р. на суму 3000,00грн. позивачем було заявлено до оплати відповідачу за транспортні перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків загалом суму у розмірі 3000,00грн.

10.12.2009р. на адресу відповідача рекомендованим листом були направлені документи: рахунок фактура, акт виконаних робіт №ОУ-0933 від 04.12.2009р., податкова накладна, товарно-транспортна накладна БЗС №003809 від 03.12.2009р., які були отримані відповідачем 15.12.2009 (доставка пошти підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа).

15.01.2010р. на адресу відповідача було надіслано лист вимогу, в якій позивач пропонував оплатити відповідача суму заборгованості за договором №03/12 від 03.12.2009р. на протязі двох днів з дати отримання листа вимоги. Лист вимогу відповідач отримав 26.01.2010р., що підтверджується копією опису вкладеного поштового відправлення.

Відповідачем в адресу позивача було перераховано 13.05.2010р. -500,00грн., в рахунок оплати за транспортно експедиційні послуги перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків.

Як зазначав позивач у позові, відповідачем не було погашено у обумовлений договором строк заборгованість в сумі 2500,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

          Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

          Статтею 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

          Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Ст. 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV встановлює, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1 липня 2004 року № 1955-IV передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як виконавець, виконав належним чином умови договору №03/12 від 03.12.2009р, а саме: ним було надано відповідачу транспортні-експедиційні послуги з організації перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків, вартістю 3000,00грн., а саме: здійснено перевезення за зазначеним маршрутом та доставлено 03.12.2009р. вантаж до місця призначення.

В свою чергу, надані позивачем транспортні послуги на суму 3000,00 грн. відповідачем прийнято, що підтверджується товарно-транспортною накладною серії БЗС № 003809 від 03.12.2009р., яка підписана представниками сторін та посвідчено їхніми печатками, але не здійснено оплату у повному обсязі, оскільки станом на момент вирішення спору відповідачем 13.05.2010 здійснено часткову оплату загалом в сумі 500,00 грн., заборгованість в сумі 2500,00 грн. відповідачем не погашена у обумовлений п. 2.1 договору №03/12 від 03.12.2009р. строк (10 банківських днів з моменту отримання обумовлених документів), тобто до 30.12.2009 включно і доказів її сплати станом на момент вирішення спору суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по договору №03/12 від 03.12.2009р існує непогашена заборгованість в сумі 2500,00 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем, але не оплачені відповідачем у повному обсязі транспортні послуги законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою що підлягає задоволенню в сумі 2500,00 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 225,78грн. -пені, 33,04грн.- 3% річних, 141,00грн. - втрат від інфляції за несвоєчасну оплату вартості наданих транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу за маршрутом м. Київ –м. Полтава - м. Харків до договору №03/12 від 03.12.2009р.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»визначено, що зазначений Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов?язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкцій (в тому числі і пені) за порушення виконання зобов?язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону. А оскільки умовами договору №03/12 від 03.12.2009р. між позивачем та відповідачем не встановлено відповідальності будь-якої з сторін зобов’язання у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання зазначеного договору, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 225,78 грн. пені не є законною, і задоволенню не підлягає.

Вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що в заявлений позивачем період з 31.12.2009 по 12.05.2010 включно у відповідача існувала прострочена непогашена заборгованість перед позивачем в сумі 3000,00 грн. за надані транспортно-експедиційні послуги, оскільки відповідачем не було погашено у обумовлений п. 2.1 договору №03/12 від 03.12.2009р. строк (10 банківських днів з моменту отримання обумовлених документів), тобто до 30.12.2009, заборгованість в сумі 3000,00 грн., яка існувала до 12.05.2010 включно, оскільки 13.05.2010 відповідачем було перераховано позивачу 500,00 грн. в якості оплати по договору №03/12 від 03.12.2009р., суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з огляду на нижченаведені розрахунки.

Згідно розрахунку суду, розмір 3% річних складає 32,79 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

300031.12.2009 - 12.05.20101333 %32,79

Згідно розрахунку суду, розмір інфляційних втрат складає 132,00 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

31.12.2009 - 12.05.201030001.044132,003132.00

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача підлягають 2500,00 грн. основного боргу, 32,79 грн. 3% річних та 132,00 грн. інфляційних втрат. В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру

Також позивачем було заявлено про стягнення 1 000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги, які були понесені позивачем.

Згідно вимог статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З огляду на викладене, судом встановлено, що судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, що передбачено статтею 30 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 000,00 грн. витрат на юридичну правову допомогу - задоволенню не підлягає, оскільки зазначені витрати позивача не входять до складу судових витрат відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що до складу судових витрат входять тільки витрати на адвокатські послуги, а тому понесені позивачем витрати на юридичну правову допомогу не можуть бути відшкодовані як судові витрати, оскільки дані витрати не є обов’язковими для особи, а тому законних підстав для їх відшкодування у суду не має.

Також, відповідач просив суд здійснити фактично відстрочку виконання рішення суду, посилаючись на неможливість виконати свої боргові зобов’язання перед позивачем внаслідок тяжкого фінансового становища.

Стаття 121 Господарського процесуального кодексу України визначає, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення рішення.

Згідно п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” від 12.09.96 р. N 02-5/333, господарський суд на підставістатті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання і оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Згідно пункту 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України” від 12.09.96 р. N 02-5/333, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Зважаючи на вищенаведені обставини, враховуючи роз’яснення ВАСУ № 02-5/333 від 12.09.96, беручи до уваги матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення з даного спору.

          Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТ» (код ЄДРПОУ 21630805, місцезнаходження: 02068 м. Київ, вул. Ревуцького,27, кв 224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АльфаБізнесГруп»(код ЄДРПОУ 36272618, місцезнаходження: 02088 м. Київ, вул. Чкалова,24 ) суму заборгованості в розмірі 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. 00 коп., 3% річних –32 (тридцять дві) грн. 79 коп., втрат від інфляції –132 (сто тридцять дві) грн. 00 коп., а також судові витрати по сплаті державного мита –69 (шістдесят дев’ять) грн. 70 коп. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг –161 (сто шістдесят одна) грн. 26 коп. В іншій частині позовних вимог –відмовити.

          3. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

          4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                               С.Р. Станік

Дата підписання рішення –12.07.2010