Рішення № 10362917, 08.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/18208.07.10 За позовом Державного науково-дослідного інституту МВС України До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Скрін»

Про           стягнення 8709,28 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Мицак А.М. –по дов. № 41/733 від 31.05.2010

Від відповідача не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного науково-дослідного інституту МВС України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Скрін»8709,28 грн. заборгованості, яка складається з 4776,28 грн. основного боргу по комунальним послугам за договором про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг № 1 від 06.05.2009 та 3669,28 грн. основного боргу по комунальним послугам за договором про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг № 24 від 01.02.2010, а також 263,72 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім договірних зобов‘язань.

Позивачем в судовому засіданні 08.07.2010 в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 4776,28 грн. основного боргу по комунальним послугам за договором про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг № 1 від 06.05.2009 та 4585,88 грн. основного боргу по комунальним послугам за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг № 24 від 01.02.2010, а також 263,72 грн. пені

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 10.06.2010 та ухвалі від 22.06.2010.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом на 16.06.2010 за юридичною адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 19 та за адресою об‘єкта оренди : м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 8.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 08.07.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника позивача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.03.2005 між Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Скрін»(орендар) було укладено договір оренди № 1577 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого відповідач отримав в орендне користування державне нерухоме майно площею 94 кв. м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 8, що знаходиться на балансі Науково дослідного інституту спеціальної техніки МВС України.

За умовами п. 5.8. договору оренди № 1577 від 21.03.2005 орендар зобов‘язався укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

06.05.2009 між Науково дослідного інституту спеціальної техніки МВС України (балансоутримувачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Скрін»(отримувач) було укладено договір № 1 про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг орендарю (далі договір № 1).

По закінченню строку дії договору № 1 між сторонами 01.02.2010 було укладено договір № 24 про відшкодування витрат балансоутримувач на утримання орендованого майна та надання комунальних і експлуатаційних послуг орендарю (далі договір № 24).

Відповідно до п. 1.1. договору № 1 балансоутримувач забезпечує обслуговування та надання комунальних послуг для експлуатації приміщень та прилеглої прибудинкової території, а отримувач сплачує за надання послуг згідно розрахунку вказаного у додатку № 1. Приміщення, що орендуються отримувачем знаходяться за адресою м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 8, площею 94 кв. м.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по договору № 1 за період з листопада 2009 року по січень 2010 року в розмірі 4776,28 грн. та по договору № 24 за період лютий –травень 2010 року в розмірі 4585,88 грн., загалом 9362,16 грн. та нарахована пеня в розмірі 263,72 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами пунктів 2.1.1. договорів № 1 та № 24 позивач зобов‘язався виконувати весь комплекс робіт, пов‘язаних з обслуговуванням та експлуатацією приміщень і прибудинкової території, а також створення необхідних умов для здійснення господарської діяльності отримувача згідно з вимогами чинного законодавства про користування будівлями.

В свою чергу відповідач згідно п. 2.2.3. договору № 1 зобов‘язався не пізніше 15 числа поточного місяця на підставі рахунку та акту виконаних робіт, вносити плату на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно п. 2.2.3. договору № 24 відповідач зобов‘язався не пізніше 15 числа поточного місяця на підставі рахунку виставленого відповідно до додатку № 1 до цього договору вносити плату на розрахунковий рахунок позивача.

Наявні в матеріалах справи рахунки та акти виконаних робіт у період з листопада 2009 року по травень 2010 року, підписаних обома сторонами, свідчать про виконання своїх зобов‘язань за договорами з боку позивача.

Проте як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання за договорами № 1 та № 24 щодо сплати вартості наданих послуг, що призвело до виникнення заборгованості за вищевказаний період в загальному розмірі 9 362,16 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми осново богу в розмірі 9 362,16 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 2.2.3. договорів № 1 та № 24 передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати відповідач зобов‘язаний сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договорів сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати наданих послуг.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеними між сторонами договорами передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов пункту 2.2.3. договорів, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 15 числа кожного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 2.2.3. договорів, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача та неоспореними відповідачем, становить 263,72 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 263,72 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи вищевикладене, вимоги Державного науково-дослідного інституту МВС України є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан Скрін»(м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 30780910) на користь Державного науково-дослідного інституту МВС України (м. Київ, пров. Кутузова, 4-А, код ЄДРПОУ 34045600) 9 362 (дев‘ять тисяч триста шістдесят дві) грн. 16 коп. основного боргу, 263 (двісті шістдесят три) грн. 72 коп. пені, 102 (сто дві) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 12.07.2010