Рішення № 103626774, 03.03.2022, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/28/22

Провадження № 2/448/186/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

03.03.2022 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини Романченко,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Судововишнянська міська рада Львівськоїобласті,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Львівськоїобласті, третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна,

про: визнання права власності на спадкове майно,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , не з`явився,

представник відповідача Судововишнянської міської ради не з`явився,

третя особа Приватний нотаріус Келюх М.А., не з`явилася,

в с т а н о в и в:

І. Суть спору:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 являвся колгоспним двором, членами якого станом на 15.04.1991 року були: ОСОБА_2 , 1935 р.н. голова двору; ОСОБА_3 , 1940 р.н. дружина; ОСОБА_1 , 1974 р.н. - син.

Вказує, що вказані особи вважались членами колгоспного двору, частки яких становили по 1/3 кожному.

Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Зазначає, що за життя ОСОБА_3 , своїм майном не розпорядилася. Спадкоємцем після її смерті був син померлої ОСОБА_1 , який у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року вчинив дії, які свідчать про прийняття ним спадщини. Таким чином, після смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 , з урахуванням своєї 1/3 частки в майні колишнього колгоспного двору став власником 2/3 часток спірного житлового будинку.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Зазначає, що за життя ОСОБА_2 , склав заповіт від 30.06.2016 року, згідно з яким все своє майно заповів сину ОСОБА_1 , який спадщину після смерті батька прийняв, оскільки у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Стверджує, що спадкоємців, які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, немає, тому після смерті ОСОБА_2 , він (позивач) став власником спірного житлового будинку в цілому. Однак, в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний будинок не має можливості, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на такий, тому змушений звертатися до суду із даним позовом.

З огляду на наведене, просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

ІІ. Позиція учасників справи:

В підготовче засідання позивач не з`явився, проте подав заяву, в якій просить суд справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Судововишнянської міської ради Львівської області у підготовче засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.

Третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна у підготовче засідання не з`явилася, проте подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати у її відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 11.01.2022року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у відповідності до вимог ст.ст.200, 206 ЦПК України у справі можливо ухвалити рішення про задоволення позову при проведенні підготовчого засідання.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, членами якого станом на 15.04.1991 року були: ОСОБА_2 , 1935 р.н. голова двору; ОСОБА_3 , 1940 р.н. дружина; ОСОБА_1 , 1974 р.н. - син, що підтверджується довідкою Судововишнянської міської ради Львівської області №2-204 від 02.12.2021 року.

Виходячи з вимог статей 120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/3 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті дружини голови двору та матері позивача ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 10.08.2004 року).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №90/05, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської області та переданої на зберігання у Львівський Державний нотаріальний архів, за життя спадкодавець ОСОБА_3 , заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.

Спадкоємцем за законом першої черги спадкування є син померлої ОСОБА_1 (позивач у справі), який у відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України спадщину після смерті матері прийняв, оскільки на час смерті проживав разом із спадкодавцем (довідка Дмитровицької сільської ради №560 від 18.05.2005 року).

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , належна їй 1/3 частки у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування за законом до її сина ОСОБА_1 , в результаті чого останній, з урахуванням своєї обов`язкової 1/3 частки у майні колгоспного двору, став володільцем 2/3 часток житлового будинку з огляду на наступний розрахунок:

1/3 (частка ОСОБА_3 ) + 1/3 (обов`язкова частка ОСОБА_1 ) = 2/3 (загальна частка ОСОБА_1 ).

Слід зазначити, що і матеріали спадкової справи №90/05 не містять відомостей про прийняття спадщини іншими спадкоємцями, зокрема чоловіком померлої - ОСОБА_2 , а тому суд вважає доведеним той факт, що інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які б прийняли спадщину чи мали право на обов`язкову частку у спадщині, а також претендували б на таку, крім позивача, немає.

Крім цього, на частину спадкового майна земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка в с.Волостків розміром 2,41 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) позивачу видано Свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.05.2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина внаслідок смерті голови двору та батька позивача - ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 19.08.2016 року).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №06/2017, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А., за життя спадкодавець ОСОБА_2 , склав заповіт від 30.06.2016 року, згідно з яким все своє майно заповів сину ОСОБА_1 (позивачу у справі).

Спадкоємцем за заповітом померлого ОСОБА_2 , є його син ОСОБА_1 , (позивач у справі), який у відповідності до вимог ч.3 ст. 1268 ЦК спадщину після смерті батька прийняв, так як на час смерті проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується довідкою Судововишнянської міської ради Львівської області №427 від 02.12.2021 року.

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім позивача, немає.

Слід зазначити, що на частину спадкового майна земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,0018 га, кадастровий номер: 4622482200:04:007:0044, позивачу ОСОБА_1 , було видано Свідоцтво про право на спадщину від 01.05.2019 року.

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , належна йому 1/3 частки у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування за заповітом до його сина ОСОБА_1 , в результаті чого останній, з урахуванням своїх 2/3 часток у майні колгоспного двору, став володільцем житлового будинку в цілому.

Через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, позивач не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв`язку із чим звернувся до суду із зазначеним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копіями свідоцтв про смерть спадкодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; копією заповіту ОСОБА_2 від 30.06.2016 року; довідками Судововишнянської міської ради №2-203, №2-204, №425, №427, №426 від 02.12.2021 року; копією довідки Самбірського МБТІ №2520 від 03.012.2021 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 30.11.2016 року; листом Приватного нотаріуса Келюх М.А. за Вих.№116/01-16 від 02.12.2021 року; копією спадкової справи №06/2017, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А. після смерті ОСОБА_2 ; копією спадкової справи №90/05, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської області після смерті ОСОБА_4 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивача ОСОБА_1 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавців ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1статті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно достатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991року Закону України «Про власність»колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормамиЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначеностаттями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтями120,123 ЦК УРСР 1963 рокумайно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»роз`яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженихнаказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеноїв Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідноз частиною першою статті120, статтею123 ЦК УРСРмайно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, алене втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодоманалогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей120,123 ЦК УРСРбез належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарствколгоспний двір є помилковим.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин,правиластатті 563ЦКУРСРпро те, що спадщина на майно колгоспногодвору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо),атакожвразі смерті члена двору після 30 червня 1990 рокуспадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6постановиПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, щозагальніправила спадкуваннящодочасткичленаколгоспногодвору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні післясмерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору,належна особі,яка вибула з членівдвору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу та відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

-відповідно дост.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах ВерховногоСуду.Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованихобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданні.

VI. Висновок суду:

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

VII. Судові витрати:

Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за ним.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Судововишнянськоїміської радиЛьвівської області, третяособа Приватний нотаріусЯворівського районногонотаріального округуЛьвівської областіКелюх МаріяАндріївна,про визнанняправа власностіна спадковемайно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: с.Волостків, Яворівського району Львівської області; РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: Судововишнянська міська рада Яворівського району Львівської області; місце знаходження: м.Судова Вишня, пл. Івана Франка, 14, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 04056233;

Третя особа: Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Зелена, 2, Яворівського району Львівської області .

Повний текст судового рішення складено 09.03.2022року.

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «_»_____20___ року

Суддя Юрій БІЛОУС